Питання 3

Світове господарство неможливе без міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля – це система обміну товарами і послугами на міждержавному рівні.

На початку XXI століття у розвитку світового господарства з‘явились нові тенденції. Сьогодні більшого значення набула наукомістка продукція, нові технології, зменшується попит на сировинні ресурси на міжнародному ринку товарів і послуг. Значного поширення набув ринок науково-технічних знань – ліцензій, ноу-хау, розвивається ринок послуг, який приносить чи не найбільші прибутки з найменшими затратами, які швидко окуповують себе.

На світовому ринку існують світові ціни, які формуються на основі інтернаціональної вартості товару. Інтернаціональна вартість виступає як прояв суспільно-необхідного робочого часу в міжнародному масштабі і формується як середньосвітова величина. Оскільки більшість товарів на світовий ринок експортують розвинені країни світу, то вони і диктують світові ціни.

Складовими міжнародної торгівлі є експорт – вивіз товарів і послуг за кордон і імпорт – ввіз товарів і послуг.

Співвідношення між сукупним експортом і імпортом складає торговельний баланс. Цей баланс є активним, якщо експорт по вартості перевищує імпорт і пасивним, якщо імпорт по вартості перевищує експорт. Сума експорту і імпорту кожної країни називається зовнішньоторговим оборотом.

У кожної держави є своє ставлення до зовнішньоторгівельної діяльності, напрямками якої є протекціонізм та політика вільної торгівлі.

Протекціонізм – політика, направлена на захист вітчизняного товаровиробника, якою передбачено обмеження імпорту за допомогою різних торговельних бар‘єрів.

Політика вільної торгівлі –це політика, спрямована на усунення торговельних бар’єрів, вільний і необмежений товарооборот (фрітредерство).

Демпінгова політика (товарний і валютний демпінг). Товарний демпінг – це вивіз товарів за кордон за цінами, нижчими від світових. Валютний демпінг – це вивіз товарів в країни з стійкою валютою за цінами, нижчими від світових. Міжнародне регулювання світової торгівлі здійснюється СОТ, яка розробляє міжнародні правила і принципи торгівлі на найвищому рівні, виконання яких є обов‘язковим для країн-учасниць.

Питання 4

З 90-х років XX ст. розвинувся новий вид ринку - ринок капіталу. Це ринок, на якому об‘єктом купівлі-продажу є капітал. Формою міжнародного руху капіталу є вивіз капіталу, тобто його експорт в інші країни.

Причинами вивозу капіталу є обмежена можливість прибуткового застосування в своїй країні, використання відмінностей між країнами у рівні зарплати та інтернаціоналізація виробництва.

Розрізняють такі форми вивозу капіталу:

1. Вивіз підприємницького капіталу – утворення на території інших держав підприємств, затрати на які покриваються іноземними власниками. В залежності від рівня здійснюваного контролю за діяльністю таких підприємств розрізняють:

а) прямі інвестиції– інвестиції, що забезпечують повний контроль над об‘єктами зарубіжних капіталовкладень;

б) портфельні – інвестиції в акції іноземних підприємств в розмірах, що не забезпечують право власності чи контролю над ними.

2. Вивіз позичкового капіталу – короткострокові вклади в іноземні банки і довгострокові зовнішні займи. Вивіз позичкового капіталу здійснюється через систему міжнародних кредитів.

Є такі форми кредиту:

• За строками надання:

короткострокові (до 1 року);

середньострокові (від 3 до 5 років);

довгострокові (більше 5 років).

• За формами надання:

товарні;

валютні.

• За цільовим призначенням:

- інвестиційні – капіталовкладення, які використовуються на фінансування певних об‘єктів;

- комерційні - інвестиції,які використовуються на закупівлю товарів;

- фінансові – інвестиції, які використовуються на будь-які інші цілі.

В сучасних умовах для вивозу капіталу характерні такі ознаки:

1) швидкими темпами збільшуються розміри капіталів, що вивозяться,;

2) активізують свою діяльність транснаціональні корпорації – міжнародні кампанії, що контролюють значну частину світового виробництва товарів і послуг, процес ціноутворення і привласнюють монопольно високі прибутки,

3) на перші позиції у світовому списку експортерів капіталу вийшли США, Японія, країни Західної Європи;

4) капітал вивозиться переважно у розвинуті країни.;

5) частка країн, що розвиваються, зменшується в загальному обсязі міжнародних інвестицій.

Питання 5

Новим етапом інтернаціоналізації виробництва є економічна інтеграція.

Економічна інтеграція - це зближення національних економік, проведення узгодженої економічної політики.

Між учасниками економічної інтеграції здійснюється більш глибокий поділ праці, утворюється єдиний спільний ринок. Матеріальною основою інтеграції є високий рівень усуспільнення виробництва.

Основні риси економічної інтеграції:

1) міждержавне регулювання економічних процесів,

2. усунення економічних і адміністративних бар’єрів, які перешкоджають вільному руху товарів, робочої сили, фінансових ресурсів;

3. зближення внутрішніх економічних умов в державах, які беруть участь в інтеграційних об’єднаннях.

Види інтеграційних об’єднань:

1) зона вільної торгівлі - зникають митні бар’єри у взаємній торгівлі;

2) митний союз - вільне переміщення товарів і послуг;

3) загальний ринок - ліквідовані бар’єри для переміщення товару, капіталу, робочої сили;

2. економічний союз - проводиться єдина економічна політика, створюється система міждержавного регулювання соціально-економічних процесів;

Основним наслідком економічної інтеграції є створення економічних організацій - інтеграційних об’єднань.

Найбільшого поширення інтеграційні процеси отримали в Західній Європі. Тут вперше був створений митний і економічний союз, а в березні 1957 в Римі підписана угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке отримало назву Спільного ринку.

ЄЕС на сьогодні об’єднує 15 держав Західної Європи (ФРН, Великобританія, Італія, Іспанія, Данія, і ін.). В 2003 р до ЄЕС приєдналися ще 10 країн.

За часів свого існування ЄЕС здійснено такі заходи:

1) скасовані митні тарифи і кількісні обмеження на всі товари у взаємній торгівлі;

2. встановлено єдиний митний тариф і єдину торговельну політику проти “третіх країн”;

3. знято обмеження для вільного переміщення робочої сили, послуг і капіталу;

4. вироблено єдину політику в галузі сільського господарства і узгоджено загальну економічну політику;

5. скоординовано соціально-економічне законодавство країн-учасниць;

6. здійснюються спільні науково-технічні програми;

7. створено загальний бюджет;

8. створено наднаціональні адміністративні органи – Раду Міністрів, Європейський парламент, комісію Європейського товариства;

9. введено єдину колективну грошову одиницю – Євро.

Регіональні інтеграційні об’єднання створені в інших регіонах:

в Азії

1) АСЕАН-асоціація країн південно-східної Азії (Індонезія, Малайзія. Сінгапур, Філіпіни, Таіланд, В’єтнам);

2. СМАС- Спільний ринок Арабських країн (Єгипет, Іорданія. Ірак, Ємен, Лівія, ОАЕ, Сомалі, Судан);

в Африці:

ОСАМ-Спільна афро-маврикійська організація (Нігерія, Руанда, Сенегал, Маврикій);

OMVS-організація з освоєння басейну р.Сенегал (Малі, Мавританія, Сенегал).

в Латинській Америці:

КАРИКОМ-Країни Карибського басейну (Гайана, Гренада, Домініка, Ямайка, Невіс);

SELA- Латиноамериканська економічна система (Аргентина, Гондурас, Мексика, Нікарагуа, Колумбія, Коста-Ріка і ін.). Крім вищезгаданих міжнародних економічних організацій є ще й товарні організації:

• ОПЕК- об’єднує країни-експортери нафти (Індонезія, Ірак, Кувейт…)

• Альянс виробників какао і бобів

• Міжурядова рада країн-експортерів міді

Провідні капіталістичні країни- США, Франція, Японія, Канада, Німеччина, Італія, Англія - створили “ Велику сімку”. Створення міжнародних економічних організацій сприяє подальшому розвитку світового господарства, збереженню миру на планеті.