Показники соціальної ефективності виробництва

Розмір ВНП

та НД на душу населення

Частка фонду

споживання

в НД

Рівень життя населення

Якість життя населення,

або „ІРЛ”

Рис. 5.11. Показники соціальної ефективності виробництва

Рівень життя – це рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами, необхідними для їхнього нормального існування.

Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім’ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту – споживчому кошику.

Споживчий кошик – це вартість основних матеріальних та духовних благ, необхідних для нормальних умов існування людини певної країни в конкретно-історичний період часу.

Мінімальний рівень споживання відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості.

У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ):

• раціональної структури споживання;

• освітнього та культурного рівня населення;

• рівня охорони здоров’я;

• рівня фізичного розвитку людини;

• якості й комфортності житла;

• тривалості робочого тижня;

• кількості вільного часу та наявності можливостей його раціонального використання;

• умов праці та її безпеки;

• середньої тривалості життя;

• стану й екологічної місткості навколишнього середовища тощо.

Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний взаємозв’язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його освітнього й культурного рівня, свідомого ставлення робітників до праці та ін.) суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.

Повна зайнятість

і повний обсяг

виробництва

Суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, який воно хотіло б мати. Пояснюється це тим, що наші потреби практично безмежні, а ресурси, як зазначалося, кількісно обме­жені. Виробництво, отже, не спроможне задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Єдине, що залишається, — домага­тися якнайповнішого задоволення цих потреб.

Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами і ресур­сами, домагатися підвищення задоволення потреб з наявних ресурсів шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки. Ефек­тивність економіки характеризує зв 'язок між кількістю ресурсів, витрачених у про­цесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використан­ня цих ресурсів. Збільшення кількості товарів і послуг за даного обсягу залучених ресурсів означає підвищення ефективності. І навпаки, зменшення обсягу про­дукції, який одержують із даної величини залучених ресурсів, свідчить про зни­ження ефективності використання ресурсів. Тому нерідко кажуть, що аналітична економія — це наука про ефективність використання обмежених ресурсів.

Ефективне використання ресурсів передбачає:

а) повну зайнятість ресурсів,

б) повний обсяг виробництва.

Повна зайнятість означає використання всіх наявних ресурсів для виробництва. У суспільстві не повинно бути підприємств або капітального устаткування, що простоюють, землі, яка не обробляється, працівників, які вимушено залишають­ся без роботи. Зауважимо, що йдеться тільки про придатні для виробництва ресур­си. У кожному суспільстві усталені практика і звичаї визначають, які ресурси є придатними для використання. Наприклад, законодавство і звичаї можуть пере­дбачати, що працю дітей використовувати не слід; що для збереження родючості орні землі потрібно залишати під паром тощо.

Використання всіх наявних ресурсів недостатньо для ефективного функціону­вання економіки. Слід ще забезпечити повний обсяг виробництва. Повний обсяг ви­робництва означає, що ресурси використовують у такий спосіб, який дає змогу най­повніше задовольнити потреби суспільства. Якщо економіка не досягає повного об­сягу виробництва, то кажуть, що ресурси недовикористовуються. Повний обсяг ви­робництва потребує наявності двох видів ефективності — розподільної та виробничої.

Перед кожним суспільством стоїть проблема розподілу обмежених ресурсів між виробництвом найрізноманітніших продуктів. Скільки землі слід відвести під пше­ницю, а скільки під пасовища? Скільки кваліфікованої робочої сили варто залучи­ти у виробництво тракторів, телевізорів, а скільки в перукарні і т.п.? Розподільна ефе­ктивність означає, що ресурси залучаються до виробництва саме тих товарів і послуг, які найбажаніші найпотрібніші для суспільства. Повний обсяг виробництва перед­бачає досягнення виробничої ефективності, тобто використання найсучаснішої тех­нології, яка забезпечує максимальну віддачу від залучених ресурсів. Інакше кажучи, товари й послуги виробляють із найнижчими витратами. Справді, пшеницю можна жати серпом, а землю копати лопатою, але чи можна при цьому забезпечити висо­ку ефективність?

Оскільки ресурси рідкісні, економіка за повної зайнятості й повного обсягу виробництва не може забезпечити необмеженого випуску товарів і послуг. Саме тому люди мають вибирати, які продукти виробляти, а від яких відмовитися. От­же, перед суспільством виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів.

Таблиця і крива

виробничих

можливостей

Для найліпшої ілюстрації проблеми вибору зробимо декілька припущень:

1. Економіка функціонує за умов повної зайнятості й досягає

повного обсягу виробництва.

2. Наявні ресурси постійні як за кількістю, так і за якістю.

3. Технологія виробничих процесів є постійною. Припущен­ня 2 і З означають, що ми розглядаємо ситуацію на певний момент часу або впродовж дуже короткого проміжку часу. Для тривалого періоду ці припущення були б нереалістичними.

4. Економіка виготовляє не величезну кількість товарів і послуг, а лише два про­дукти — масло і трактори. Масло символізує споживчі блага, тобто продукти, які безпосередньо задовольняють потреби людей. Трактори символізують блага виробничого призначення, тобто продукти, які задовольняють потреби людей опосередковано, забезпечуючи ефективніше виробництво.

За цих припущень перед нашою економікою постає альтернатива. Обме­женість ресурсів означає, що економіка здатна виробляти обмежений обсяг продукції: будь-яке збільшення виробництва одного продукту потребуватиме пе­реміщення частини ресурсів із виробництва іншого. Суспільство не може водно­час досягати двох взаємопротилежних цілей.

Тепер поміркуємо над альтернативними комбінаціями кількостей тракторів і мас­ла, які наше суспільство може обирати. Хоч наші дані гіпотетичні, але положення, які вони ілюструють, мають величезне практичне значення. Нехай усі ресурси суспільст­во зосередило на виробництві масла. Максимальна кількість масла, яку можна виго­товити за існуючого рівня технології з наявних ресурсів, становить 5 млн.кг.

Уявімо тепер, що всі 100% ресурсів спрямовано на виробництво тракторів. Їх максимально можливе виробництво становить 15 тис.шт. Отже, якщо суспільство повністю відмовилося від виробництва масла, то можна буде виробити 15 тис. тра­кторів.

Це — дві крайності. Будь-яка економіка виробляє і споживчі, і капітальні бла­га. Варіанти вибору між виробництвом масла і тракторів за умови повного вико­ристання обмежених ресурсів відображені в таблиці 2.1. З таблиці видно: якщо суспільство відмовляється від деякої кількості масла, то має додаткову кількість тракторів. Масло, отже, трансформується у трактори через переорієнтацію ре­сурсів. Повне використання обмежених ресурсів означає, що суспільство мусить вибирати між виробництвом тракторів і виробництвом масла. Оскільки трактори символізують капітальні блага, а масло — споживчі блага, то суспільству завжди Доводиться робити вибір між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання.

Переміщення ресурсів із виробництва капітальних благ на виробництво пред­метів споживання видається спокусливим. Суспільство повніше задовольняє гласні щоденні потреби. Однак така поведінка суспільства буде недалекоглядною. Переміщення ресурсів завдасть удару по самому суспільству, оскільки запас його капітальних благ зменшиться або принаймні не збільшуватиметься звичним темпом, а в результаті потенціал майбутнього виробництва знижуватиметься. Пе­реміщуючись від альтернативи А до альтернативи F (табл. 2.1), суспільство віддає перевагу задоволенню нинішніх потреб, тобто реалізує підхід "більше зараз" за ра­хунок "набагато більше потім". І навпаки, переміщуючись від альтернативи F до альтернативи А, суспільство утримується від поточного споживання, що сприяти­ме збільшенню капітальних благ, і можна сподіватися на більший обсяг виробниц­тва, а отже, більший обсяг споживання в майбутньому.

Отже, в будь-який момент часу економіка за повної зайнятості і повного обсягу виробництва мусить жертвувати частиною одного продукту, щоб отримати більше іншого продукту. Обмеженість ресурсів не дає змоги одночасно збільшувати виробництво обох продуктів.

Таблиця 2.1

Альтернативні можливості виробництва масла і тракторів

Альтернативи	Трактори, тис. шт.	Масло, млн. кг
А	15	0
В	14	1
С	12	2
D	9	3
E	5	4
F	0

Рис. 2.1. Крива виробничих можливостей

Масло, млн. кг

Для наочності варіанти виробництва |двох альтернативних продуктів можна зобразити графічно у вигляді межі виробничих можливостей (МВМ), або кривої трансфор­мації. На горизонтальній осі відкладемо кількість виробленого масла (споживчі ' блага), а на вертикальній — трактори (капітальні блага). Кожна нанесена точка є графічним вираженням певного максимального обсягу виробництва обох продуктів. Сполучимо точки й отримаємо криву ви­робничих можливостей (рис. 2.1). Ця крива фактично зображає певну межу економіки за наявних ресурсів. Досягнення будь-якої точки на цій кривій передбачає і повну зайнятість, і повний обсяг виробництва. Від­мінність лише в різній комбінації продуктів. Точки, що лежать на кривій, як і точки все­редині кривої, досяжні. Проте точки, що лежать усередині кривої, не такі бажані, як точки на кривій. Точки, що лежать поза кривою виробничих можливостей, як-от точ­ка W, за наявної кількості ресурсів і незмінної технології є недосяжними.

Альтернативна

вартість

Крива виробничих можливостей, як видно з рис.2.1, нахилена вправо і вниз. Це означає, що за умов повної зайнятості збіль­шення виробництва одного продукту означає відмову від іншо­го. Людям доводиться вибирати між альтернативним застосуван­ням ресурсів. Ця крива є опуклою лінією, а не прямою. Це пов'я зано з дією закону зростання альтернативної вартості. Альтернативна вартість — це кількість іншого продукту, від якої відмовилися, щоб отримати деяку кількість певного продукту. Економісти кажуть, що альтернативна вартість — це найцінніша після обра­ної альтернатива, від якої відмовилися. Як тільки хто-небудь ухвалює рішення про ви­користання обмежених ресурсів, тобто здійснює економічний вибір, перед ним одра­зу постає питання альтернативної вартості. Суть закону зростання альтернативної вар­тості можна сформулювати так: для отримання додаткової одиниці потрібного продукту доводиться відмовлятися від щораз більшої кількості іншого продукту.

Як видно з таблиці 2.1, перша одиниця масла передбачає відмову лише від однієї одиниці тракторів. Проте вже для отримання другої одиниці масла треба пожертвува­ти двома одиницями тракторів, третьої — трьома і т.д. Кожна додаткова одиниця мас­ла стає дедалі дорожчою, тобто доводиться відмовлятися від виробництва щораз більшої кількості тракторів. Крива виробничих можливостей стає крутішою, коли пе­реміщуватися від точки А до точки F. Така крива, природно, є опуклою, якщо дивити­ся на неї з початку координат.

Закон зростання альтернативної вартості поширюється і на виробництво масла. Збільшення виробництва тракторів також вимагає відмови від щораз більшої кількості масла. Цей закон стосується виробництва будь-яких інших продуктів.

Економічний зміст закону зростання альтернативної вартості пов'язаний з тим, що економічні ресурси не зовсім придатні для повного їх використання у виробництві аль­тернативних продуктів. Коли ми намагаємося збільшити виробництво масла, то на­самперед використовуємо ті ресурси, які найпридатніші для цього. Перемішуючись від альтернативи А до В (табл.2.1), ми спочатку маємо змогу обрати ресурси, найпри­датніші для виробництва масла. Однак коли переміщуємося від В до С, від С до D т. д., доводиться залучати щораз менш придатні для виробництва масла ресурси. Зрозуміло, що для виробництва додаткової одиниці масла потрібно дедалі більше таких ресурсів, а отже, слід вилучати чимраз більшу кількість ресурсів із виробництва тракторів. Відсутність повної взаємозамінюваності ресурсів, або, як кажуть економісти, доскона­лої еластичності ресурсів, є основою дії закону зростання альтернативної вартості.