Дніпрова Чайка Слава звитязі, побореним горе!

Я в морі купалась, і хвилі

Мене на хребтах білопінних

Пестили, вбирали у перли

І далі несли безупинно.

Я в морі втопала. Зловрого

Сичали ті хвилі співучі,

Раділи вони, що за того

Настане мій час неминучий.

Вони мною тішились дико,

І марш похоронний складали,

Я чула – під тую музику

Чайки-жалібниці ридали.

Зібравши всю силу останню,

Я камінь слизький обхопила,

Я знову почулася вільна,

Воскресла з вогкої могили.

До каменя, мовби до брата,

З надією тулячись ніжно,

Вслухалась: якої складати

Тепера почнуть вони пісні.

Та диво: гекзаметром повні,

Вродливиці хвилі котились,

До каменя, наче до трону,

Облесно й покірно тулились.

І диво: в хвалебнім хоралі

Не чулось ні зла, ні ридання,

І ноги мої цілували

Вони, мов покірні піддані.

І чулось крізь плюскіт їх тихий

В їх мові, в облесній розвазі,

Що всюди побореним лихо,

І слава повсюди звитязі!

Іван Карпенко-Карий з хроніки газети “Кримський кур’єр” 1899 року

№ 55 от 10 марта: “На октябрь месяц сего года Ялтинский театр законт­рактован малороссийским товариществом под управлением гг. Садовского и Сак­саганского”.

Були показані вистави:

3.Х – “Мартин Боруля”

5.Х – “Зимовий вечір”, “Запорожці”

6.Х – “Паливода” ХVІІІ століття

7.Х – “Сорочинський ярмарок”

8.Х – “Крути та не перекручуй”

9.Х – “Ніч під Івана Купала”

10.Х – “Безталанна”

12.Х – “Богдан Хмельницький”

13.Х – “Сватання на Гончарівці”

14.Х – “Вій”

15.Х – “Чорноморці”

16.Х – “Сто тисяч”

17.Х – “Богдан Хмельницький”

19.Х – “Нещасне кохання”

20.Х – “Наталка Полтавка”

21.Х – “Понад Дніпром”

22.Х – “Циганка Аза”

24.Х – “Гріх і покаяння”

26.Х – “Бондарівна”

27.Х – “Розумний і дурень”

28.Х – “Чумаки”

29.Х – “Катерина”

30.Х – “Вій”

31.Х – “Сорочинський ярмарок”

2.ХІ – “Згуба”

3.ХІ – “Лиха іскра”

№ 227 от 12 октября: «В воскресенье трупа Садовского и Саксаганского ставили драму Карпенко-Карого “Безталанна”. Драма разыграна была пре­вос­ходно. Все исполнители главных ролей: г-жи Линицкая, Суслова и Шевченко; гг. Садовский, Карпенко-Карый и др. имели шумный успех».

№ 242 от 30 октября: «Одним из лучших авторов малорусской драмы справедливо считаем г. Карпенко-Карого. Почтенный автор – глубокий знаток малорусского быта и его бытовые картины народной жизни, помимо прав­ди­вости, очень типичны и художественны. К наиболее удачным пьесам в этом смысле относятся “Чумаки”».

З хроніки газети “Кримський кур’єр” 1902 року

№ 150 от 14 июня: «В воскресенье 16 июня в зале общественного собра­ния любителями-малороссами по общедоступным ценам представлена будет комедия в пяти действиях, соч. Карпенко-Карого, – “Мартин Боруля”».

Додаток Б

Олександр Губар Замість передмови

Крим... Зачаровуючий край таємниче сивих гір, вічно молодого моря, яке повсякчас називають синім і від якого не можна відірвати очей. Не можна не слухати його, коли в задумі шумить, посилаючи на берег білопінні прибої. Хто хоч один раз побував у Криму, той уже ніколи не забуде казкової принадності його узбережжя, оповитого духмяністю темно-зелених кипарисів, залитого со­нячним сміхом. Край стародавніх пам’ятників культури, захоплюючих непов­то­р­ною красою архітектурних споруд. Розкішних парків. Садів. Виноградників.

Історія Криму своїм корінням сягає в глибину віків. З часів неоліту тут за­в­рунилося життя. На невеличкому шматочкові суходолу густо переплелися путі-дороги багатьох народів, історії культур далекої минувшини і сучасності. Іще в гомеровські часи згадується кримська благодатна земля. До кримських берегів підпливали кораблі хитромудрого Одіссея. Про Крим писав і автор славнозвіс­но­го “Слова про полк Ігоря”. З літопису “Повесть временных лет” дізнаємося про перебування Криму в складі Київської Русі. Літописець згадує про Тмута­ра­канське князівство, міста Корсунь, Корч (Керч), Сурож.

Багато героїчних і трагічних сторінок українського народу пов’язані з Кри­мом. Нині в багатонаціональній Автономній Республіці Крим проживає біля мільйона українців які, незважаючи на складність сьогоденних обставин, своєю творчою мирною працею вносять значний вклад в розвиток економіки та куль­тури краю.

Реалізації духовних, національно-культурологічних запитів українського населення сприяє Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України. Це плодоносна віть загальної української літератури, яка об'єднує обдарованих митців, котрі своєю творчістю, життям пов’язані з Кримом.

Кримська республіканська організація Національної Спілки письменників України має свою історію. У 1954 році, коли Кримська область увійшла до скла­ду Української РСР, у літературному житті Криму намітилися зміни. З’яви­лися поети, прозаїки, публіцисти, що пишуть українською мовою. Відомий український поет Іван Іванович Нехода, будучи головою правління Кримської організації Спілки письменників України, проявив активну заклопотаність у становленні та формуванні молодих талантів, був їм щирим подарунком, авто­ритетним прикладом як зрілого майстра. Нагадаємо, що І. Нехода до прибуття до Криму видав понад двадцять збірок поезій. В його творчості знаходимо пое­зії про кримське життя. У збірці “Тобі, кохана” (1960) вміщено цикл “Кримські етюди”. 1946 року, демобілізувавшись з армії, переїжджає до Криму Павло Дег­тярьов, який іще в 30-х роках заявив про себе як критик. Ставши головним ре­дактором Кримвидаву, сприяв виданню книжок молодих українських авторів.

У Криму починали свою творчість нині відомі обдаровані письменники – поет Анатолій Логвиненко-Славута, який працював на Ялтинській кіностудії художніх фільмів, а згодом у редакції газети “Кримська правда”. Поет Дмитро Шупта. Розпочав творчість, навчаючись у Кримському медичному інституті. Поетеса Лідія Кульбак – студентка Кримського педінституту. Тепер вони меш­кають у Києві.

Першими членами Спілки письменників України стали – прозаїк, сатирик, гуморист Володимир Шахнюк та поет, сатирик, гуморист, лірик Дмитро Чере­вичний. Обидва були прийняті до Спілки письменників 1960 р. за рекомен­да­ці­єю Івана Неходи. Через два роки поповнила ряди СПУ і поетеса Валентина Не­вінчана.

Кримські письменники діставали і тепер дістають підтримку видатних майстрів художнього слова України. Без перебільшення скажемо, що Максим Тадейович Рильський випестував талановитого нашого поета Ореста Корсо­ве­ць­кого. В цьому легко переконатись, ознайомившись з великою кількістю листів поета-класика, зібраних у двадцятитомному виданні його творів, до початкую­чо­го кримського автора.

Розвитком української літератури в Криму цікавився Павло Григорович Тичина. Якраз він помітив обдаровану поетесу Лідію Кульбак і писав про неї на сторінках республіканської преси. П. Тичина допомагав організовувати і про­во­дити літературні передачі по кримському телебаченню, надсилаючи для зба­га­чення відеоряду силу-силенну фотографій. Дав цікаві спогади про дружбу з та­лановитим російським поетом Григорієм Летніковим, що жив і похоронений у Старому Криму.

Уважно стежив за розвитком В. Невінчаної Андрій Малишко. Він підтри­мував її пошуки в творчому використанні засобів пісенності, у виробленні власної поетичної манери. Звернув увагу на акварельну колоритність її віршів.

Іще на самому початку творчої дороги підтримав і заохотив до творчості гумориста, сатирика Дмитра Черевичного талановитий український сміхотво­ре­ць Степан Олійник.

Данило Кононенко називає своїм “літературним вчителем” Василя Симо­ненка. Це він, В. Симоненко, працюючи в районній газеті на Черкащині, познай­омився з надісланими до редакції віршами семикласника Данька Кононенка і відчув у них присутність поетичної натури, заохотив початкуючого автора до літературної творчості.

Крім М. Рильського, П. Тичини контакти з кримською письменницькою організацією підтримували О. Гончар, М. Бажан, О. Підсуха, П. Воронько, І. Му­ра­тов, Л. Забашта, О. Ющенко та інші. Ці контакти не перериваються і в наш час. Борис Олійник і Іван Драч, Павло Мовчан і Олег Чорногуз не раз у своїх виступах на сторінках часописів України торкаються проблем розвитку ук­ра­їнської літератури в Криму. Буваючи в нашому краї, проводять наради, творчі зустрічі з кримськими авторами, допомагають літературній молоді.

Останнім часом Кримська організація Національної Спілки письменників України поповнилася новими іменами. Членами спілки стали поети Валентин Негода, Віктор Виноградов, Світлана Кочерга, Галина Хмільовська, критик, публіцист, поет Федір Степанов.

У широкому розмаїтті проблемно-тематичних пластів творчості сучасних кримських письменників одне із видних місць належить образу Криму. Митців зачаровує і надихає дивосвіт неповторної краси природи краю, хвилюють сто­рінки його далекої і близької історії, людські долі сучасників, покликаних істо­рією творити державність суверенної України, відроджувати її культуру, збага­чувати рідну мову. Кожен з письменників свідомий того, що творчих успіхів не дійти без засвоєння віковічного досвіду словесно-образного мислення народу. Цілком природним є використання сучасними митцями і мотивів, і образів, і прийомів, засобів дум, народних пісень, створених безіменними гомерами Ук­ра­їни про Крим, про подвиги славетних наших предків у битвах за свободу і неза­лежність рідної землі.

Неоцінимі скарби уснопоетичної творчості стали витоками класичної ук­ра­їнської літератури в розробці кримської теми, масштаби розробки якої україн­ськими письменниками вражаючі. Перед зором постає панорама довжиною в 200 літ, захоплююча багатством картин, образів, барв, переливів людських при­страстей, почуттів, настроїв, героїчних піднесень народного духу, людських страждань, гуркоту і брязкоту козацької зброї на полі бою. Початком її є 1794 рік – рік появи безсмертної “Енеїди” зачинателя нової української літератури, її класика Івана Петровича Котляревського. Якраз в “Енеїді” вперше зазвучала кримська тема – тема визвольних походів запорізького козацтва в Крим, нази­ваються імена Петра Конашевича-Сагайдачного, Михайла Дорошенка. Прина­гідно згадується Крим у “Наталці Полтавці”, в водевілі “Москаль чарівник”. В першій половині ХІХ століття у творах П. Гулака-Артемовського, Г. Квітки-Ос­нов’яненка, Є. Гребінки знайшла відгомін боротьба українського народу проти турецько-татарських ординців.

Тарас Шевченко, наслухавшись багато про Крим, іще навчаючись в Петербурзі в Академії мистецтв, а також на засланні, мріяв побувати в Криму. Діставши листа з Петербурга від Михайла Лазаревського від 2-го травня 1857 року, дізнався про звільнення з солдатчини, вирішив писати “Дневник”. І ось у записі 13 червня 1857 року, тобто другого дня від започаткування “Дневника”, читаємо про намір поета “Проехать через Крым, Харьков, Полтаву, Киев и Минск...” (курсив мій – О. Г.). Про бажання “хоч на старість подивитися що то таке та славна Чорноморія” писав він до Якова Кухаренка – українського пись­менника, який служив у Чорноморському козачому війську. Однак мрії пое­та не судилося здійснитись. Муза ж Кобзаря витала над Кримом.

Т. Шевченко в історичних поемах “Іван Підкова”, “Гамалія” натхненно ос­півав героїчні морські походи запорозьких козаків через Чорне море в Туреч­чи­ну визволяти з неволі своїх побратимів.

Заслуга ж Т. Шевченка в тому, що з викривально засуджуючим пафосом виступив проти феодально-поміщицької дійсності, російського самодержавства з його політикою загарбницьких воєн. Знаходячись на засланні, він з болем пише у вірші “Мій боже милий, знову лихо” про початок війни між Росією – з одного боку, і з Туреччиною, Англією та Францією – з другого. Поет картає за­гарбницькі війни, гнівно викриває винуватців кривавого лиха для народу: “Кати вінчанні, мов пси голодні, за маслак гризуться знову”, а через них “знову по­тек­ла мужицька кров!”

У повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали” Т. Шевченко роз­к­риває трагедію героїв Севастопольської оборони, вивівши образ матроса-інва­лі­да українця Обеременка. За героїзм та каліцтво йому було призначено грошову винагороду. Та він зажадав передати її для викупу з кріпацтва рідної сестри. Шевченка вразив цей “великодушный поступок”. Матрос “отдал всё сестре, а себе ничего не оставил кроме сумы и костыля”.

У ряді творів поет захоплено згадує героїв народних дум, які прославилися патріотичними подвигами в боротьбі з турецькими та кримськотатарськими ординцями – Самійла Кішку, Івана Коновченка, Олексія Поповича та інших. Твори Т. Шевченка про Крим відзначаються глибоким реалізмом та художньою викінченістю.

Інтенсивно розроблялася тема Криму в українській літературі другої половини ХІХ століття. Провідну роль тепер зайняла драматургія в особі таких видатних майстрів, як М. Старицький, М. Кропивницький, І. Карпенко-Карий (І. Тобілевич). Відгомони про життя краю знаходимо у прозаїків І. Нечуя-Ле­ви­ць­кого, Панаса Мирного, поетів Я. Щоголіва, С. Руданського, котрий, як відомо, 1861 року оселився в Ялті і до останніх днів життя (до 3-го травня 1873 р.) пра­цював на посаді міського лікаря. Похоронений на міському кладовищі в Ялті.

Кримська тема збагатилася новими художніми відкриттями, яскравими образами, філософським і громадсько-політичним змістом в українській літе­ра­турі ХХ століття, дякуючи творчим зусиллям видатних митців. Уже на початку віку з’явилися класичні поетичні твори про Крим Лесі Українки, цієї Жанни д’Арк світової поезії, як назвав її Максим Рильський. Сповнені високої поезії про красу кримської природи, роздумів про складність життя кримських татар твори Михайла Коцюбинського, що посів місце одного з найвидатніших проза­ї­ків Європи.

Згодом з’явилася нова плеяда талановитих письменників, які віддали дани­ну чудовому закуткові України. Власне до наших днів українська література не відриває свого зору від Криму. Починаючи з віршів, що з’являлися іще в 20-х роках, Павла Тичини, Миколи Зерова, Михайла Драй-Хмари, Максима Риль­ського, Володимира Сосюри простяглася дорога до широких епічних полотен Петра Панча, Зінаїди Тулуб, Юрія Яновського, і аж до романів, написаних в на­й­ближчі до нас часи Олеся Гончара та Павла Загребельного.

Цілком зрозуміло, що кожен з сучасних письменників Криму спирався на досвід своїх попередників, коли звертався до розробки кримської теми. Кожен вніс щось своє, індивідуалізоване. Читачеві допоможе певною мірою осягнути це наше видання. Дізнається читач і про нові твори письменників-кримчан. Хоч їх не так-то вже й багато. Причина – в складних обставинах несприятливих для літератури в умовах сьогодення, коли немає змоги друкуватись. Однак автори працюють не тільки в шухляду. Приємно читати їхні твори на сторінках столичних журналів, газет, а також в єдиному кримському часописі “Кримська світлиця”.

Додаток В