Степан Руданський з щоденника та листів

1 Сентября [1861]

Скінчилися муки, надія не ошукала, не лягли мої кості на чужині, я знову у дорозі і залізними карбами кочуся на полудень. Прощай, Петрополю! Прощай, моє горно пекельне! Не мало сили, мої рідної сили, попалилося в тобі, а гріх мені було б за тебе забути. Сировим залізом з землею та іржею попав я до тебе, ти мене перетопило, ти мене перекувало, і сухим і твердим пустило од себе. А чим-то полудень мене порадує? Чи синєє море мене загартує, чи, може, ізнову іржею покриє, сточить, обезсилить? А Кримськії гори чи новим здоров’ям, чи гробом наділять? Прощай же, мій друже, прощай, Петрополю, прощай, моя радо-порадо, прощай і ти, моя зіронько ясна, моя милая С…, вам моя дяка, вам моє серце, вам моя пам’ять довіку.

До Г.В. Руданського

Ялта, 17 сент[ября] 1863

Тепер я дуже якось став мило дивиться на людей, бо й мені якось зро­би­лось лучче. Кінчилося уже (не знаю тільки, чи надовго) моє тридцятилітнє го­лодування. Добився я таки економії Воронцова, і, окрім свого жалування (200), маю іще в рік 300 карбованців, ітого – 500, і я вже зможу каждий день свій обід мати. І тільки то що обід, а вечері іще за сії гроші мати не зможу – отакая-то проклятая Ялта. Ні, не проклята, хороша вона, псяюха, та дорого жити.

До В.В. Ковальова

Ялта, 15 апреля 1869 г.

Портрети могили покійного Тараса получив і я од брата покійного – Вар­фоломея; всего получив 25 штук, продаю по два карбованці (Варфоломей наз­на­чив по карбованцеві, а я продаю по два), і коли усі розпродам, пошлю йому гроші. Варфоломей писав до мене, що гроші за портрети підуть тільки на те, щоб поправить хрест на Тарасову могилу, а може, вони підуть і на що друге. Нехай їм бог на все добре помагає.

До Ялтинської міської управи

25 августа 1872 г.

До меня дошли слухи, будто бы господину начальнику губернии во время моей болезни с 1-х чисел июля на меня наклеветали и будто бы господин на­чальник губернии на основании клеветы желает переместить меня из города Ялты. Но я прослужил в г. Ялте более одиннадцати лет. Гг. граждане лучше всего меня знают и могут быть единственными свидетелями и ходатаями обо мне перед начальством губернии. А потому честь имею покорнейше просить Ялтинскую городскую управу настоящее моё заявление предложить на бла­го­ус­мотрение Городской Думы.

Состоящий в отпуску по болезни

Городовой врач Руданский

Олександр Кониський з скорбних пісень

Біля моря в Криму

І

Не грає безкрає, а тихо шумить,

мов свічки по небі, ті зірки горять;

за хвилею хвиля цілує граніт,

гонкі кипариси байдужії сплять;

лиш кудри з Ливану в далекій чужині

журливу, скорботну розмову зняли

про край незабутній, про любу родину…

Я бачив, що з жалю тремтіли вони…

ІІ

Одна-одинока берізка стоїть,

на гору Ай-Петрі журливо глядить;

ні велетні кедри – сусіди німі,

ні мірти пахучі не ваблять її,

фонтани про неї не мають ваги.

А ген на Ай-Петрі біліють сніги;

туди її думи, туди її очі

пильнують від ранку до темної ночі.

Вона споминає далекі гаї,

де сестри зростають на рідній землі.

Коли б її воля, коли б її сила –

з розкішного парку туди б полетіла…

ІІІ

Дрімає море, вітер спить,

суворі гори сном повиті;

німує пишний кедр; мовчить

і лавр, немов журбою битий;

і тьмяно, сумно круг мене.

Осіння хмура ніч панує,

листок ніде не шолохне,

в пустім тумані все німує.

Отак густа неволі сила

своєю тяжкою рукою

мене покрила, сповила,

немов сповивачем, нудьгою.

Сімеїз, 1895