Тамара Мельник з мікромоделлю рідного краю у великий світ

(основні засади уроку літератури рідного краю у Севастополі)

Зміна епох диктує свої пріоритети, незмінною ж цінністю, етичною й ло­гіч­ною необхідністю залишається відчуття рідного краю. Рідний край – той, що народжує, той, що навколо нас, той, що постійно відлунює в нашій душі. Він частка тієї сили, яку особистість зберігає протягом усього життя. Рідний край викликає особливі почуття, бо він частка тієї рідної сили, яку особистість збе­рі­гає упродовж усього життя. Земля, де людина народжується чи самостверд­жу­ється, супроводжує її завжди, упродовж усього життєвого шляху, у період віль­них міграцій стає “малою батьківщиною”, реальністю не лише фізичною, а в бі­ль­шій мірі – духовною й етичною, бо здійснює помітний вплив на форму­ван­ня елементів світогляду й уподобань особистості.

Часто трапляється так, що десь поруч живе неординарна, талановита люди­на, а школярі того й не знають. У їхній уяві складається враження, що десь да­леко, жили чи живуть відомі митці, про яких знає вся Україна, Європа, світ – тут же, у малій батьківщині, таких немає. На щастя, у нас є талановиті, неор­ди­нарні особистості, севастопольська і кримська земля багата талантами, треба тільки їх помічати та відкривати для себе, і тоді ще милішим, дорожчим і більш значущим стане рідний край.

Упродовж останніх років до чинної програми введено уроки літератури рідного краю, що уможливлюють побачити той світ, який осмислений творчою уявою творця словесного мистецтва, вирушити у літературну подорож і зустрі­тися з героями творів письменників-земляків, запросити митців на урок, адже в Севастополі і Криму їх понад сорок. У Севастополі активно працювали й нині працює чимало цікавих, яскравих, визначних творчих індивідуальностей. Це поети, журналісти, прозаїки, літературні критики й літературознавці, драматур­ги, вчені-гуманітарії, актори театру й кіно, ватажки й керівники літературного процесу, композитори, публіцисти, кінорежисери, художники. Літературний Севастополь – це потужна панорама творчих, самобутніх постатей, і це поси­лює його образ як скарбниці талантів. Цю тезу доцільно розвивати засобами освітнього й особистісно формуючого потенціалу сучасної школи.

Тема літературного краєзнавства на сучасному етапі розробляється у працях Я. Голобородька [1], О. Неживого [3], В. Шуляра [5], М. Лісової [2] , Л. Старовойт [4] та ін. У цій специфічній галузі науки про літературу, пред­метом якої є вивчення літературних творів, художніх образів, навіяних при­родою, історичними подіями, традиціями, звичаями, побутом і людьми пев­но­го краю, значуще місце посідають саме уроки літератури рідного краю.

Попри те, що сучасні педагогічні технології створюють широкі можли­во­с­ті для вибору адекватних навчальному матеріалу методів і прийомів, відсутні спеціальні методичні розробки з урахуванням регіональних аспектів вивчення україномовної літератури, специфіки проведення уроків (що є очевидною: ма­те­ріал великого обсягу, значна вага самостійної діяльності учнів тощо), зумо­вили тему даної статті.

У філософському сенсі велике значення для формування і розвитку кар­тини світу має культура, у якій виховується і соціалізується індивід, зокрема, школяр. Вивчення словесного мистецтва завжди містить у собі експресивний компонент, пов’язаний з емоційною тональністю і викликають у підсвідо­мо­му й свідомому потенціалі особистості позитивно чи негативно зорієнтований образ певних реалій. Наявність емоційної забарвленості допомагає розробити певну категорію у свідомості особистості чи групи людей.

У мінімоделі Севастополя відбивається історія і праісторія. На севасто­польській землі проходили неординарні події історичного й культуро­ло­гіч­но­го значення, народжувалися й мешкали визначні постаті, засновувалися й розви­валися непересічні явища. Севастополь постійно викристалізовує власне май­бутнє, контури того, що в ньому незабаром відбудеться.

У загальноосвітніх закладах Севастополя останнім часом спостерігається парадоксальна ситуація: завдяки інформаційному буму учні на основі макро­знань формують свій макросвіт, але через обмежений обсяг відомостей щодо “малої батьківщини” вони обкрадають себе, недооцінка рідного краю пере­хо­ди­ть у глибоке його незнання. Відтак рідний край у дорослому житті сьогоднішніх школярів може не відбити “великий світ” у відносній мінімоделі. Причиною та­кого стану виступають певні соціально-історичні чинники.

Відповідно до Конституції України Севастополь є містом, що має спе­ці­а­ль­ний статус. Постійне населення Севастополя за результатами Всеукраїнського перепису 2001 року – 377 200 чоловік. 71,6% севастопольців – етнічні росіяни, 22,4% – етнічні українці. Для 90,6% севастопольців рідною є російська мова, для 6,8% – українська. Історично корінними севастопольцями є лише 1–2% на­се­лення Севастополя – ті, хто жили у ньому до Великої Вітчизняної війни або їхні прямі нащадки. Практично всі жителі Севастополя є переселенцями або дітьми переселенців з інших регіонів СРСР, переважно Росії, а також України. Для великої кількості севастопольців Севастополь не є рідним містом; їхні діти, що народились у Севастополі, мають дві (а то і три) “малі батьківщини”: окрім Севастополя – місця походження їхніх батьків. Таким чином, абсолютна біль­шість севастопольців не має стійкого історичного зв’язку з Севастополем, і для більшості з них історичною або “малою батьківщиною” є різні регіони Росії. Переважно з Україною, а не Росією, СРСР чи СНД, себе самоідентифікують ли­ше вихідці з Західної та Центральної України, а також наймолодше покоління, що не встигло захопити часи СРСР та російського сепаратизму 90-х років. Нав­чан­ня українською та російською мовами провадиться лише у 1 школі та 2 гім­назіях, в яких українською мовою навчається 2% від загальної кількості. Укра­їнська мова та українська література як предмети вивчаються у всіх загаль­но­освітніх навчальних закладах Севастополя. За попередні роки українські сло­весники, які працюють в умовах неоднорідного мовного середовища, досягли значних успіхів, про що свідчать результати регіональних та загальноук­раїн­сь­ких конкурсів та олімпіад школярів, конкурси педагогічної майстерності учи­те­лів української мови та літератури.

Наголошуємо на своєрідній взаємодії світів: макросвіт школяра впливає на сприйняття рідного краю, але й він певними подіями, процесами здійснює вплив на великий світ. Тобто, макросвіт переважної більшості учнів севасто­поль­ських шкіл формується з цілісності й синтезу чисельних рідних країв.

Виходячи з того, що поняття “рідний край” в більшій мірі емоційне, ніж наукове, словесник має зважити саме на емоційно-розумове сприйняття своєї “вітчизни” дітьми шкільного віку. І тоді фундаментальна категорія “вітчизна” мо­же стати вихідною точкою, яка переноситься (у результаті власного відчуття, традицій сім’ї, часто завдяки пресі і суспільній свідомості) та ідентифікується з більш широкою територією і національним обширом. Етичною нормою для біль­­шості має стати необхідність вивчення рідного краю, що виступає експо­нен­том інтелектуального рівня, мірилом цивілізованості.

У процесі оволодіння різноаспектними знаннями вивчення рідного краю стає для школяра одним з чинників сучасного гіперскладного макросвіту і як ще одне джерело знань про нього.

Це необхідно врахувати на стадії формування особистості, коли є об’єк­тив­на потреба й фізіологічна необхідність у різноякісній, різнорідній інформації, де провідну роль виконує саме література у зв’язку з надзвичайно важливою сферою виховання культури, самосвідомості та духовності. Зважаючи на особ­ливості вивчення української літератури у школах міста Севастополя, учителям необхідно навчитися засобами словесного мистецтва неупереджено формувати не лише громадянина світу, громадянина України, а патріота своєї землі, толе­рантного, висококультурного, що вміє чути себе й розуміти іншого, жити в єди­ному культурно-цивілізаційному світі.

Виходячи з особливостей вивчення українського словесного мистецтва, ос­новним критерієм добору літературних творів є їх художньо-естетична вар­тість (не лише цікава й актуальна тематика і проблематика, але й мистецьке ви­користання мотивів, образів, символів, мовно-тропеїчна організація тексту то­що). У цьому плані цікавими для аналізу можуть стати мотиви образів драма­тизму людського буття у поезії Володимира Проценка чи багатоплановість пошуків гармонії життя у Дмитра Черевичного; ритмомелодика лірики Олени Гринник і Валентини Невінчаної чи залюбленість у рідну мову Дмитра Вітюка й Данила Кононенка.

Щоб у дітей сформувалося уявлення про істинну філософію культури сво­го краю, учителю слід уміло поєднувати художню літературу з образотворчим мистецтвом, музикою, архітектурою тощо. Так, розглядаючи у 9 класі пейзажну лірику Ореста Корсовецького, Анатолія Студецького, Віктора Гуменюка, Світлани Кочерги, Миколи Гука та ін., варто використати малярські роботи Максиміліана Волошина або місцевих художників Тетяни Міхно, Олексія Дри­ча, Олександра Євтушка; музичну класику, що підживлює тему, або твори зем­ляків, наприклад, учителя і композитора Т. Великодворської. У даному випадку творчий синкретизм можна розглядати на уроці як вагомий екзистенційний чинник, що своєю чергою забезпечує формування естетичних смаків, пере­ко­нань, ідеалів школярів відповідно до людинознавчої та українознавчої тради­цій. А значущість уроків полягає у виробленні особистісного ставлення учнів до художньої літератури рідного краю, щоб допомогти учневі самовиразитися, самоствердитися й усвідомити, що митці-земляки не тільки відображають своє сприйняття й розуміння світу, а й передають енергію власного бачення життя з його добром і злом, красою і потворністю і цим допомагають дитині творити своє Я в єдності з природою, людством, нацією, рідним краєм, як це робить, наприклад, Світлана Кочерга:

Батьківщина – це гойдалка на ланцюгах.

Поза нею – нема ланцюгів.

Ніхто тебе і не гойдатиме.

(Із збірки віршів “Тенета мовчань”)

Уроки, пов’язані з вивченням україномовної літератури Севастополя й Криму, мають демонструвати сучасний погляд на літературу як мистецтво, но­ву роль у формуванні суспільної свідомості, звільненої від усталених канонів, вироблених попередніми десятиліттями стереотипів.

Урок літератури рідного краю має бути не аморфним, а втілювати конк­рет­ну ідею, що виходить з функцій літератури (естетичної, інформативної, ігрової, виховної) та орієнтовану на очікуваний результат; ґрунтуватись на методоло­гічних принципах, мати відповідні завдання, мати акцент на спеціально дібра­них методах та прийомах організації навчальної та виховної діяльності. Вихо­дячи з мети уроку літератури рідного краю, необхідно створювати можливості осягнення учнями глибинної сутності спадщини митців Севастополя і Криму, космосу духу земляків, реалій дійсності, сприйняття й поцінування їхнього ху­дожнього набутку, плекання почуття гордості за творчих людей, славних краян. Тому пропонуємо надати увагу принципам, що перегукуються з ідеями В. Шу­ляра:

1. Розуміння учнями україномовної літератури свого краю як художнього ві­дображення духовного життя народу і тієї спільноти, яка оточує дитину.

2. Урахування вікових, психологічних і пізнавальних особливостей школярів та динаміки особистісного сприймання літератури.

3. Принцип портретності у доборі літературно-краєзнавчого матеріалу та гли­боке знання вчителем історії літератури рідного краю та об'єктивне його потрактування в культурно-мистецькому просторі.

4. Наступність у розвитку зв’язного мовлення з вивченням творів літератури рідного краю й теоретичних розділів навчальної програми.

Своєрідність моделі уроку літератури рідного краю, особистісно зорієнто­ваний підхід ставить вимоги щодо формування навчальних завдань, а саме:

1. Виразно читати, знати напам’ять окремі тексти.

2. Переказувати, стежити за чіткістю та логічністю відповідей на запитання, висловлювати свої враження від почутого, прочитаного, побаченого.

3. Вести діалог і полілог у парі, групі, будувати монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблемних питань твору, узагальнювати, система­тизувати знання та робити висновки.

4. Давати характеристику художнім образам і явищам.

5. Розвивати комунікативно мовленнєві вміння учнів шляхом створення тво­рів малої форми в усній та писемній формі (перекази з творчим завданням, багатоваріантні мініатюри, есе).

Великої ваги набуває проблема добору адекватних методів навчання, се­ред яких найбільш прийнятними, на нашу думку є: бесіда за змістом прочита­но­го, твору; бесіда з елементами лекції; бесіда з елементами диспуту; розпо­відь; художня розповідь; заочна подорож; конкурс знавців літератури рідного краю; інсценізація; а також лекція; оглядова лекція тематичного характеру; семінар за творчістю письменника; диспут; конференція; зустріч і розмова з письмен­ни­ком; екскурсія або заочна подорож; обговорення проблеми за круглим столом (у старших класах). Залежно від мети і завдань уроку, особливостей жанру ху­дожнього твору, обраного вчителем методу проведення заняття можна вико­рис­тати різноманітні прийоми роботи: повідомлення; художню розповідь; виразне читання та інсценізацію; читання творів і уривків уголос; “оживлення” подій; підготовку й обговорення відгуків про прочитане; дослідно-пошукову роботу в місцевих бібліотеках, музеях; виписування образних висловлювань, підготовку виставок літературних творів; інтерв’ю з автором, його рідними, друзями, знай­о­­мими; виставку учнівських ілюстрацій до твору; сценічні замальовки, фраг­мен­ти відеофільмів тощо.

Одним з найвагоміших завдань учителя на уроці літератури рідного краю є формування творчої особистості, мислячої людини, яка розумітиме і від­чу­ватиме силу і красу художнього слова. Досягти це можливо через вико­рис­тання таких форм навчальної діяльності, як семінари, конференції, диспути, композиції, рольові ігри, інтегровані уроки. З причин нерозробленості типо­ло­гії уроків літератури рідного краю сучасною методичною наукою вони мо­жуть бути як традиційними так і нестандартними.

Отже, вивчення літератури рідного краю допоможе формуванню і роз­ширенню картини світу у межах культури, у якій виховується і соціалізується школяр.

Проблема вивчення літератури рідного краю увиразнюється у зв’язку з вивченням російської та української літератур, що своєю чергою також впли­ває на формування образу світу, виступає важливим засобом взаємодії конк­ретної людини і світу, її когнітивної карти, символу світобудови та архетипів. Останні визначається як цілісна багаторівнева система уявлень людини про світ, інших людей, про себе і свою діяльність, система, яка опосередковує, пе­реломлює через себе будь-який зовнішній вплив. Саме це й необхідно враху­вати учителю-словеснику для розробки моделі уроку літератури рідного краю у такому незвичному регіоні, як Севастополь.

Ураховуючи ментальність севастопольських школярів, велику вагу має деталізування знань щодо рідного краю з метою формування в особистості не просто його стійкого позитивного образу, а й свідомого сприйняття “малої бать­ківщини” як однієї з вічних категорій, однієї з вихідних позицій у її роз­витку.

Сподіваємося, що на уроці літератури рідного краю учитель надасть школярам можливість знати й розуміти себе та інших, співвідносити себе з ін­ши­ми, вдаватися до власних оцінок, в контактах з навколишнім світом циві­лі­зо­вано реалізувати свій і чужий потенціал.

Список використаних джерел

1. Голобородько Я. Вивчення культурософії рідного краю / Я. Голобородько // Збірник наукових праць ХДПУ. Педагогічні науки. – 2001. – № ХIХ. – С. 24–29.

2. Література рідного краю: посібник-хрестоматія / [за ред. Л. Старовойт, А. Сит­ченка]. – Миколаїв, 1993.

3. Лісова М. Мета уроків літератури рідного краю – поєднати образне мис­лення з логічним / М. Лісова // Сільська школа. – 2001. – № 2–21. – С. 3.

4. Неживий О. Література рідного краю: підручник-хрестоматія / О. Не­жи­вий. – Луганськ: Знання, 2001. – 64 с.

5. Шуляр В. Уроки літератури рідного краю: технологія підготовки та про­ве­ден­ня / В. Шуляр // Дивослово. – 2003. – № 7. – С. 34–39.

Додаток М