4.Протокол комп’ютерної мережі. Еталонна модель взаємодії відкритих систем.

Існування на ринку значної кількості виробників технічних засобів комп мереж та мережного програмного забезпечення стимулювало вирішення проблеми стандартизації взаємодії компонентів комп мереж. Для цього розроблена модель мережної архітектури під назвою «Еталонна модель взаємодії відкритих систем» (ОSI) відповідно до якої мережа поділяється на сім рівнів, кожному з яких відповідає протокол та певний набір функцій. Протокол комп мережі – набір правил та угод, що визначають взаємодію двох однойменних рівнів JSI для різних абонентських комп’ютерів мережі. Протокол формує надійне, відмовостійке середовище обміну інформацією, підтримується сучасними операційними системами, забезпечує доступ до Інтернет. Еталонна модель взаємодії відкритих систем, відповідно до якої мережа поділяється на сім рівнів, кожен із яких відповідає окремій фізичній або логічній частині комп’ютерної мережі та підтримує роботу вищих рівнів: 7-ий рівень-прикладний-забезпечується доступ користу-

вача до розподілених ресурсів мережі (файли, принтери, факси, сканери тощо); 6-ий рівень - подання даних - забезпечується перетворення форми подання даних, одержаних від прикладного рівня однієї системи стиснення, у форму, необхідну для сприйняття прикладним рівнем іншої системи. На цьому рівні долаються синтаксичні відмінності в поданні та кодуванні даних. 5-ий рівень – сеансів - забезпечується встановлення і підтримка сеансу зв’язку між абонентами мережі. 4-ий рівень-транспортний-вирішуються питання забезпечення надійності передачі даних, виявлення та виправлення помилок передачі (пошкодження, втрата і дублювання пакетів). Протоколи транспортного рівня та вище реалізуються програмними засобами вузлів мережі, компонентами мережних операцій-

них систем. 3-ій рівень-мережний-вирішують

ся питання поєднання мереж з різними топологіями, з різними принципами передачі даних між кінцевими вузлами для утворення єдиної транспортної системи. Вирішуються питання оптимізації обміну даними між мережами. На цьому рівні працює маршрутизатор. 2-й рівень – канальний – забезпечується управління потоком даних у вигляді кадрів, до яких упаковуються інформаційні пакети, визначаються помилки передачі й реалізується алгоритм поновлення даних (у випадку виявлення збоїв або втрати даних)ю Протоколи канального рівня реалізуються мережними адаптерами та їх драйверами. 1-йй рівень - фізичний-виконуються всі необхідні процедури в каналі зв’язку. Основне завдання цього рівня-управління апаратурою передачі даних і підключеним до неї каналом зв’язку. Функції фізичного рівня на комп’ютері виконуються мережним адаптером.

5. Основні топології локальних мереж. Охарактеризувати топологію «Зірка».

Кожну комп’ют мережу можна розглядати як сукупність вузлів (довільні пристрої, підклю-

чені до мережі).Топологія - тип з’єднання комп’ютерів у мережу. Конфігурація графа, вершинами якого є комп’ютери мережі або інші комунікаційні пристрої, а ребрами-фізичні зв’язки між ними, називається топологією мережі. Для локальних комп мереж типовими є три топології: шина, кільце та зірка. При проектуванні локальної мережі можна використовувати і складніші топології (топологію дерева та комбіновану).

Добір конкретної топології комп мережі визначається цілою низкою чинників, основними з яких є сфера використання мережі, місце розташування її вузлів та розмір мережі. Особливості організації мережі. Мережа з топологією «Зірка» передбачає наявність центрального вузла (концентратора), до якого підключені всі комп’ютери. Кабелі до робочих станцій проходять радіально від концентраторів, створюючи зіркоподібну структуру. Ці ЛМ ще називають пасивними зірками. До центрального вузла (мережного серверу, мережного хабу), надходять усі повідомлення з периферійних вузлів (робочих станцій); кожний вузол має окрему лінію зв’язку з центральним вузлом; всі повідомлення передаються через центральний вузол, що транслює, переключає та маршрутизує інформаційні потоки в мережі. Переваги: спрощена взаємодія вузлів ЛМ, що дозволяє використовувати простіші мережні адаптери; вихід з ладу одного вузла (крім центрального) не порушує роботу всієї мережі. В разі відмови однієї робочої станції інші можуть обійти її через концентратор або багатопортовий трансивер, від якого відходять кабелі цих станцій. Недоліки: працездатність мережі залежить від центрального вузла; такі мережі мають досить високу вартість, тому що в них використовують багато кабелю.