26.Характеристика основних форм міжнародного довгострокового та короткострокового позичкового капіталу.

За строком вкладання капітал поділяється на короткостроковий, середньостроковий та довгостроковий.

Короткостроковий капітал: вкладання капіталу строком менше року. Головним чином у формі торговельних кредитів.

Середньо- та довгостроковий капітал - вкладання капіталу строком понад один рік. Усі вкладання підприємницького капіталу здійснюються переважно у формі прямих інвестицій, а також у вигляді державних кредитів.

Ринок капіталів охоплює середньо- і довгострокові кредити, а також акції та облігації. Він поділяється на ринок цінних паперів (середньо- і довгострокових) і ринок середньо- і довгострокових банківських кредитів. Ривок капіталів служить важливим джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів для урядів, корпорацій і банків, а капітал використовується переважно для фінансування капіталовкладень.

Обидві складові світового ринку позикових капіталів тісно пов'язані між собою.

Основна частина міжнародних кредитних та інших операцій на світовому ринку капіталів здійснюється в міжнародних фінансових центрах. Провідним світовим фінансовим центром є Нью-Йорк, а європейським — Лондон. Великими фінансовими центрами є також Токіо, Париж, Люксембург, Гонконг, Сінгапур, Цюріх, Франк-фурт-на-Майні. З'явилися фінансові центри і в країнах, які не займають провідних позицій у світовому господарстві (Бахрейн, Панама тощо). Фінансові центри не ізольовані один від одного, а є частиною єдиного світового ринку капіталів.

23.Сутність та структура міжнародного ринку позичкового капіталу.

Сучасний світовий ринок позичкових капіталів, котрий сформувався на основі інтернаціоналізації та інтеграції національних ринків на початок 60-х років, включає в себе: світовий кредитний ринок, світовий фінансовий ринок та євроринок. Всі ці сектори світового ринку позичкового капіталу взаємопов'язані: на практиці постійно відбувається взаємне переливання капіталів.

Світовий кредитний ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється рух капіталу на основі терміновості, повернення та сплати відсотків.

Світовий фінансовий ринок — це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі й в євровалютах.

Розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- та довгострокових капіталів (ринок капіталів), що включає і фінансовий ринок.

Євроринок — це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому проводяться операції з кредитів та позик в євровалюті.

Світовий ринок — це система відносин, яка формується на підставі аналізу попиту і пропозицій на капітал, що функціонує як міжнародний купівельний та платіжний засіб.

Він є ринком короткострокових операцій, що здійснюються між банком або іншими кредитно-фінансовими інститутами.

До світового грошового ринку входять:

•міжнародний ринок; •обліковий ринок; •валютний ринок.

Міжбанківський ринок — це система або сукупність відносин між банком з приводу надання короткострокових позик. До його функцій належать:

•перерозподіл банківського капіталу; •раціональне використання банківських ресурсів; •управління валютним ризиком; •зниження витрат, що пов'язані з рухом капіталу.

Обліковий ринок — це також особлива система відносин, де основними інструментами виступають казначейські та комерційні векселі.

Валютний ринок — це система відносин з обслуговування міжнародного платіжного обігу, а також оплатою грошових зобов'язань юридичних і фізичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності.

25.ЕТАПИ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ПРОЦЕСУ МІЖНАРОДНОГО РУХУ КАПІТАЛУ. ЧИННИКИ РУХУ КАПІТАЛУ, ВІДПОВІДНО ДО ТЕОРІЙ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ. ФОРМИ МІЖНАРОДНОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ КАПІТАЛУ. ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЧАСНОГО РУХУ КАПІТАЛУ.

Міжнародний рух капіталу – однобічне переміщення за кордон певної вартості в товарній чи грошовій формі з метою отримання прибутку чи підприємницької вигоди.

Основною причиною експорту (вивозу) капіталу за кордон є його відносний надлишок. Це знаходить прояв у насиченні внутрішнього ринку такою кількістю капіталу, коли його застосування на національному поприщі не приносить прибутку, або веде до його зменшення. Пошук сфер прибуткового вкладення капіталу штовхає за межі національної економіки. В основі міжнародного руху капіталу лежать також процеси інтернаціоналізації виробництва, розвиток і поглиблення міжнародних економічних, політичних, культурних та інших відносин між країнами. Серед інших причин вивезення капіталу: відмінності у витратах виробництва, бажання обійти тарифні та нетарифні обмеження, захистити свій капітал від інфляції, непередбачуваності економічної і політичної ситуації в країні, прагнення на довгий період забезпечити задоволення своїх економічних, політичних та інших інтересів на території тієї чи іншої країни тощо.

Отже, основною причиною міжнародного руху капіталу виступають відмінності в обсязі отриманого прибутку, доступі до технологій тощо. Поряд з цим діють і інші чинники, на яких акцентують увагу різні теорії:

Теорія ринкової влади С.Хаймера - субєкт інвестиційної діяльності, який вивозить капітал, керується прагненням домінувати на ринку та досягнути ринкової влади. Закордонне інвестування здійснюється з метою придушення конкуренції і збереження контролю над ринком. Практикуються і так звані “захисні інвестиції”: створення за кордоном виробничих потужностей, що є мало не збитковими, зі свідомою метою підриву позицій конкурентів на цих ринках.

Теорія інтерналізації – кожна фірма переслідує мету мінімізації транзакційних витрат (витрат на укладання угод). Зі зменшенням трансакційних витрат операції фірм починають набирати “внутрішнього характеру”, тобто відбувається інтерналізація ринків. Мета мінімізації трансакцій залишається основним мотивом переведення діяльності за кордон.

Концепція конкурентоспроможності галузі - пояснює міжнародний рух капіталу посиленням конкуренції технологічного характеру між суб’єктами ринку капіталів.

Концепція технологічного нагромадження розглядає міжнародний рух капіталу як наслідок розвитку технології, інноваційного процесу. Фірма створює нові технології з метою закріплення контролю і власності на основі своїх специфічних технологічних переваг.

Концепція оборони національного суверенітету ґрунтується на тому, що зростання зарубіжних інвестицій у національній економіці може спричинити зменшення частки внутрішнього виробництва. Саме тому уряди дотримуються політики протидії розширенню впливу країн-експортерів капіталу або регулюють експорт-імпорт капіталу.

Концепція валютного простору – головним стимулом переведення виробничих потужностей (капіталу в матеріальній формі) за кордон є наявність конкурентних переваг щодо країни-реципієнта. Такі переваги мають інвестори з країн із більш сильною валютою, ніж валюта країн-реципієнтів.

Форми міжнародного руху капіталу:

За джерелами походження: 1)офіційний (державний); 2)приватний (недержавний) капітал.

За характером використання коштів: 1)підприємницький; 2)позичковий (міжнародний кредит); 3)міжнародна економічна допомога.

За термінами вивезення капіталу: 1)короткостроковий (до одного року); 2)середньостроковий (більше одного року); 3)довгостроковий (більше 3 років).

За типом фінансових зобов’язань: 1)кредитні операції; 2)інвестиційні операції.

За цілями використання: 1)прямі інвестиції; 2)портфельні інвестиції.

Функціональна структура світового ринку позичкового капіталу постійно змінюється і удосконалюється виходячи з урахувань змін, що відбуваються в світовому господарстві під впливом різних факторів, таких, як конкурентна боротьба, регіональна і глобальна інтеграція. На нього великий вплив має рівень відкритості економіки, інтернаціоналізаційні процеси тощо.

Однак, сьогодні можливо окреслити певні тенденції, що йому притаманні.

1. Постійна активізація і удосконалення ринку цінних паперів завдяки майже постійному зростанню попиту на них.

2. Відбулося поступове переключення позичальника з кредитних форм надання позики на випуск цінних паперів.