39.Ситуаційна теорія лідерства ф.Фідлера

Для дослідження лідерського стилю Фідлер використовував контроверсійний метод, названий методом найменш привабливого співробітника. Цей метод полягає у такому: менеджеру або лідеру пропонують описати конкретну особу, з якою вій має найменшу схильність працювати, за допомогою шістнадцяти шкал, на протилеж­них кінцях яких є протилежні позитивні та негативні риси.

Сприятливість ситуації. Ситуаційні моделі лідерства, як відомо, грунтуються на припущенні, що кожна лідерська поведінка залежить від тієї чи іншої ситуації. Згідно з Фідлером, ключовим ситуаційним чинником є сприятливість ситуації з погляду лідера. Цей чинник визначений стосунками лідер-працівник, структурою завдання і владою, яку мас особа, що обіймає ту чи іншу посаду. Стосунки лідер-працівник належать до взаємин між лідером і групою працівників. Якщо лідер і група мають високий ступінь взаємоповаги, довіри і впевненості один в одному та ставляться один до одного з симпатією, то вважають, що такі стосунки є хорошими. Якщо ж між цими категоріями довіри, поваги чи впевненості один в одному мало, і крім того, вони не подобаються один одному, то їхні взаємини погані. Природно, що хороші стосунки є сприятливішими для роботи.

Структура завдання - це ступінь визначеності завдання для групи чи колективу. Вважають, що завдання добре структурованс, якщо воно чітке, недвозначне, легко зрозуміле, а під час його виконання група може спиратися на визначені процедури і прецеденти. Неструктурованс завдання є складним, незрозумілим, двозначним і без будь-яких стандартних процедур чи прецедентів. Наприклад, коли завдання неструкту­рованс, то група не знає як його виконати і змушена щоразу звертатися до менеджера за допомогою. Якщо ж завдання добре структуроване, то лідер не буде змушений заглиблюватися в його виконання і зможе присвятити свій час іншій діяльності.

Повноваження відповідно до посади - це влада, якою наділений той чи інший лідер. Якщо лідер має повноваження доручати роботу, винагороджувати і карати працівників, то влада в цьому випадку є значною. Однак якщо лідеру доводиться за­тверджувати завдання працівникам у когось іншого і він не має повноважень призна­чати нагороди і покарання, то влада є слабкою і досягти мети значно складніше. З погляду лідера, сильній владі завжди надають перевагу порівняно зі слабкою. Проте, влада і повноваження не є такими важливими, як структура завдання і взаємини лідера з працівниками

40. Теорія шлях-мета

Теорія лідерства шлях-мета, тісно пов'язана з іменами Мартіна Еванса і Роберта Гауса, є прямим продовженням мотиваційної теорії очікування . Згідно з теорією лідерства шлях-мета. головний обов 'язок лідера - це забезпечення можливості отримання працівниками цінних або бажаних винаго­род і роз яснення підлеглим типу поведінки, що приведе до визначеної мети або очі­куваної винагороди. Іншими словами, лідер повинен чітко визначити шлях для досяг­нення мети.

Лідерська поведінка. Найповніша розробка теорії шлях-мета визначає чотири типи лідерської поведінки. Суть директивної лідерської поведінки - за допомогою настанов і розпоряджень дати підлеглим чітко зрозуміти, чого від них очікує лідер. Підтримувальна лідерська поведінка - це хороші дружні стосунки з працівниками, доступність для підлеглих, турбота про їхній добробут і ставлення до всіх членів робо­чого колективу, як до рівних. Партнерська лідерська поведінка передбачає консультації з підлеглими, заохочення їхніх пропозицій, а також участь працівників в ухваленні рішень. Лідерська поведінка, орієнтована на досягнення, полягає у накресленні склад­них завдань, очікуванні від підлеглих високих результатів, заохоченні їх і прояві впев­неності в їхніх можливостях.

На відміну від теорії Фідлера, теорія шлях-мета припускає, що лідер може зміню­вати свій стиль чи поведінку залежно від ситуації. Наприклад, знайомлячись з новою групою підлеглих і новим проектом, лідер може визначити робочу процедуру і накрес­лити завдання, забезпечивши цим свою директивну роль. Після цього він може змінити поведінку на підтримувальну з метою забезпечення атмосфери колективізму і пози­тивного робочого клімату. У міру того, як група ознайомлюється із завданням і починає долати нові проблеми, лідер може виявити партнерську поведінку, щоб посилити моти­вацію окремих членів групи. І нарешті, поведінку, орієнтовану на досягнення, можна використати для заохочення безперервної діяльності.

Ситуаційні чинники. Подібно до інших ситуаційних теорій лідерства, теорія шлях- мета також припускає, що будь-який конкретний лідерський стиль залежить від ситуаційних чинників. Ця теорія зосереджена на ситуаційних чинниках особистих рис підлеглих та особливостях середовища робочого місця.