50. Класифікація норм права.

Існують класичні та спеціалізовані норми права. Класичні спрямовані на безпосереднє регулювання суспільних відносин, закріплюють міру, зразок правомірної поведінки суб’єкта права. Спеціалізовані зазвичай безпосередньо відносини між особами не регулюють.

Класичні:

За функціональною спрямованістю класичні норми права поділяють на:

• Регулятивні (що здійснюють правове регулювання суспільних відносин шляхом наділення їх учасників правами і покладанням на них юридичних обов’язків. Вони визначають міру правомірної поведінки);

• Охоронні ( що здійснюють правове регулювання суспільних відносин шляхом встановлення складів правопорушень і закріплення санкцій. Їх призначенням є охорона суспільних відносин, попередження суб’єктів права про обов’язок утримуватися від певної дії або бездіяльності, що порушують ці суспільні відносини, і можливі негативні наслідки порушення відповідного обов’язку.

За способом правового регулювання, який лежить в основі правила поведінки, регулятивні норми права поділяють на:

• Зобов’язальні (що встановлюють юридичний обов’язок особи вчиняти певні позитивні дії);

• Заборонні (що встановлюють юридичний обов’язок особи утримуватися від певних дій, тобто заборону на їх вчинення);

• Уповноважувальні (що встановлюють суб’єктивні права, тобто дозвіл на здійснення уповноваженою особою тих чи інших активних дій.).

За методом правового регулювання класичні норми права поділяють на:

• Імперативні ( що містять категоричні приписи,які безпосередньо визначають поведінку суб’єктів суспільних відносин і не можуть бути замінені за власним розсудом таких осіб іншими умовами);

• Диспозитивні (що діють лише тоді, коли суб’єкти суспільних відносин своєю угодою не встановили інших умов власної поведінки).

За ступенем визначеності варіанта поведінки, який пропонує правило, класичні норми права поділяють на:

• Абсолютно визначені ( що з вичерпною конкретністю і повнотою встановлюють умови своєї дії, права і обов’язки адресатів та наслідки їх порушення);

• відносно визначені ( що не містять повних, вичерпних вказівок на умови їх дії, права і обов’язки адресатів або зміст санкцій).

Залежно від характеру розсуду компетентного органу відносно визначені норми поділяють на: ситуаційні, альтернативні, факультативні;

Залежно від обсягу дії поділяють на:

• загальні ( що поширюються на рід певних відносин у цілому);

• спеціальні ( що встановлюються з метою конкретизації та деталізації, врахування своєрідності та особливостей будь-якого виду суспільних відносин, рід яких регулюється загальною нормою права.

За належністю до таких складових системи права, як матеріальне та процесуальне право, класичні норми поділяють на норми матеріального та процесуального права.

За підсистемами права до яких належать правила поведінки можна поділити на норми публічного та приватного права;

За галузями права, до яких належать правила поведінки, норми можна поділити на норми конституційного, цивільного, сімейного, трудового, адміністративного права тощо;

За часом дії поділяються на :

• постійні ( встановлені з невизначеним строком дії)

• тимчасові ( встановлені тальки на певний строк).

Спеціалізовані норми права:

1. Норми-засади ( закріплюють загальні засади, на яких ґрунтуються політична і правова системи, н-д такі норми закріплюють засади конституційного ладу);

2. Норми-завдання (визначають завдання окремих інститутів або галузей права);

3. Норми-принципи ( найбільш загальні,стабільні та імперативні вимоги, закріплені в праві, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системи права і визначають її характер та напрямки подальшого розвитку. Н-д, ст..8 конституції У. закріплює принцип верховенства права);

4. Колізійні норми ( встановлюють правила вибору норми права, яка підлягає застосуванню за наявності розбіжності між нормами,що регулюють однакові фактичні обставини. Вони допомагають подолати колізії в законодавстві);

5. Оперативні норми ( спрямовані на введення в дію і припинення дії інших норм права);

6. Норми-дефініції ( містять визначення правових категорій і понять);

7. Норми-строки ( містять правила обчислення строків)

8. Норми-презумпції ( закріплюють припущення щодо існування або відсутності певних юридичних фактів, н-д презумпція невинуватості);

9. Норми-преюдиції ( виключають будь-яке оспорювання існування вже доведеного юридичного факту, який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності);

10. Норми-фікції ( для цілей правового регулювання визнають існуючими ті юридичні факти, що відсутні в реальному житті і навпаки, н-д, фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішення суду про це)

51.Поняття та структура системи права.

Система права – це сукупність чинних принципів і норм права, які притаманні єдність, узгодженість, диференціація (поділ) і згрупованість норм у відносно самостійні структури утворення (інститути, галузі та підгалузі права). Структура системи права – це її внутрішній устрій. Необхідно розрізняти 2 схожих поняття – «система права» і «правова система». Правова система є ширшим поняттям, що охоплює всі явища у сфері права. Система права є вузьким поняттям. Розкрити структуру права можна через: 1) визначення превинного елементу системи – правової норми та 2) врахування предмета правового регулювання як об’єктивного чинника, що з’єднав ці норми в певні групи. Норма права – первинний найменший структурний елемент права, який за своєю сутністю є правилом поведінки, визнаним і охоронюваним державою. Впорядкованість, узгодженість, взаємопов’язаність, розподіл і згрупованість правових норм у системі права зумовлені з одного боку, об’єктивно структурою предмета регулювання – суспільними відносинами, а з другого – прагненням суб’єкта – законодавця врегулювати ці відносини правовими засобами. Інститут права – це уособлена група правових норм, які регулюють однорідні суспільні відносини конкретного виду. Інститут права є першим рівнем поєднання правових норм . Підгалузь права – певна сукупність (об’єднання) правових інститутів, що об’єктивно складається в межах однієї галузі права. Підгалузь права не є обов’язковим елементом галузі Вона виникає тільки у великих за обсягом галузях.  Галузь – уособлена сукупність норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних відносин. Вона є найбільш великим за обсягом підрозділом системи права, власний предмет регулювання, визначається єдністю предмета і методом правового регулювання, відносно самостійна від інших об’єднань правових норм у системі права. Залежно від особливостей предмета та методу правового регулювання – матеріальне і процесуальне. Предметом матеріального права є реальні суспільні відносини, які складалися між людьми, організовані ними і потребують організації відносин за допомогою права. На підставі норм матеріального права у суб’єктів суспільних відносин виникають суб’єктивні права, юридичні обов’язки та відповідальність. Процесуальне право визначає, врегульовує порядок (процедуру) вирішення спорів, конфліктів, розслідувань і судового розгляду злочинів, інших правопорушень. Предметом регулювання норм процесуальних галузей права є організаційні відносини, тобто такі, які визначають засоби реалізації норм матеріального права (суб’єктивних прав, обов’язкових та відповідальності) і де учасниками, як правило, виступають органи держави, посадові особи.