18. Форми державного устрою, її різновиди. Особливості формування державного устрою в Україні.

Форма державного устрою – це елемент форми держави, який характеризує внутрішню структуру держави, спосіб її територіального поділу, співвідношення держави як єдиного цілого з її складовими частинами, міру централізації та децентралізації державної влади.

Виділяють 2 форми державного устрою: просту (унітарну) і складну ( федеративну, конфедеративну та ін.).

Унітарна держава – це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.

Ознаки:

• Має єдині вищі органи державної влади ( глава держави, парламент, урід, судові органи та ін.);

• Не містить відокремлених територіальних утворень, що мають ознаки суверенності;

• Має єдину для всієї держави систему законодавства;

• Управління єдиними збройними силами і правоохоронними органами здійснюється центральними органами державної влади;

• Має єдине громадянство;

• Одноособове представництво від усієї держави у міжнародних взаємовідносинах на рівні держав.

За ступенем залежності місцевих органів від центральної влади унітарні держави поділяються на:

• Централізовані ( місцеві органи державної влади очолюють керівники, що призначені із центру і їм підпорядковуються органи місцевого самоврядування, н-д Фінляндія);

• Децентралізовані ( місцеві органи влади мають значну самостійність і вирішенні питань місцевого життя, н-д Велика Британія, Данія та ін.);

• Змішані ( присутні ознаки централізації і децентралізації, н-д Японія, Туреччина, Україна та ін.)

Більшість держав у світі є унітарними. Унітарні держави діляться на 2 види:

• Прості унітарні держави, які не мають у своєму складі автономних державних утворень;

• Складні унітарні держави ( Україна, Іспанія, Італія).

Федеративна держава – це складна союзна держава, що містить державні утворення, які мають деякі риси державного суверенітету, певну юридично визначену політичну самостійність.

Ознаки:

• Територія федерації складається із територій її суб’єктів, які можуть встановлювати власний адміністративно-територіальний поділ;

• Існують 2 рівні органів державної влади і управління федерації та її суб’єктів ( н-д у Російській Федерації – президент РФ, федеральні збори, уряд РФ, Верховний Суд РФ та ін., а також президенти, законодавчі збори, уряди, верховні суди республік, що входять до складу РФ);

• Для федерації характерним є двопалатний парламент, в якому одна з палат представляє інтереси суб’єктів федерації;

• Законодавство складається із законодавства федерації і законодавства суб’єктів федерації, яке не може суперечити законодавству федерації ;

• Суб’єкти федерації не є суб’єктами міжнародного права, але у міжнародних договірних відносинах у разі наданні відповідних повноважень від федерації суб’єктам федерації останні можуть брати участь у міжнародних договірних відносинах самостійно. Федеральна влад при цьому має виключне право контролювати впровадження зовнішньої політики;

• Можливість дворівневої системи судових та правоохоронних органів;

• Наявність зовнішніх атрибутів федерації і суб’єктів федерації.

Усі федеративні держави можна класифікувати за різними критеріями:

За способом утворення федерації поділяються на:

• Договірні ( виникають на підставі договору між суб’єктами про створення федеративної держави, їх особливістю є те, що суб’єкти федерації в договорі можуть вимагати для себе надання окремих суверенних прав;

• Конституційні ( закріплюються в конституції, що приймається суб’єктами федерації чи затверджуються ними. В таких федераціях усі їх суб’єкти мають рівний обсяг повноважень);

• Конституційно-договірні ( виникають на основі договору і підтверджуються прийняттям конституції);

За змістовним критерієм, що кладеться в основу поділу суб’єктів федерації розріняють:

• Територіальні (за основу поділу території на території суб’єктів федерації взято ландшафт місцевості, густоту населення, господарсько-економічні зв’язки та ін. (США, Мексика, Бразилія). Такі федерації - стабільні ;

• Національні ( за основу поділу на суб’єкти взято національний склад населення суб’єктів федерації ( колишні СРСР, Чехословаччина, Югославія) вони є нестабільними.

• Змішані ( за основу поділу взято обидва попередні критерії, н-д Російська Федерація).

За способами здійснення владних повноважень федерації поділ. на:

• Централізовані ( їх суб’єкти обмежені у прийнятті рішень на місцевому рівні ( Індія, Мексика, Бразилія);

• Децентралізовані ( їх суб’єкти мають широкі повноваження у регулювання власних внутрішніх питань).

За характером владних повноважень між суб’єктами федерації, поділяються на:

• Симетричні ( коли усі суб’єкти мають однаковий політико-правовий статус, н-д штати в США);

• Асиметричні ( коли суб’єкти мають різний політико-правовий статус, н-д у Російській Федерації – республіки, федеральні округи, краї, автономні республіки та ін.).

Конфедерація – це союз суверенних держав, створений для досягнення певних цілей і здійснення відповідних напрямків державної діяльності при збереженні в інших питаннях пової самостійності. Вона є тимчасовим союзом, який розпадається при досягненні цілей для яких його було створено або перетворюється на федерацію.

Конфедеративний устрій відрізняється від федеративного таким:

• Відсутністю суверенітету, оскільки конфедерація не є у повному обсязі державою, бо її члени зберігають за собою державний суверенітет;

• Міжнародно-правовим договірним характером цього об’єднання;

• Відсутністю вищих органів конфедерації, рішення яких є обов’язковими для неї;

• Відсутністю єдиних конституції, системи законодавства, громадянства;

• Тимчасовим характером - конфедерація або розпадається при досягненні цілей цього об’єднання, або перетворюється на федерацію.

Особливою формою державного устрою, яка мала місце в історії була імперія. Імперія - це складна багатонаціональна держава, яка утворюється внаслідок насильницького захоплення однією державою і утримання у своєму складі інших суверенних держав за допомогою військової сили, н-д Римська імперія та ін.

19. Державно-правовий режим: поняття та різновиди. Державно-правовий режим – система прийомів, методів і способів здійснення державної влади. Демократичний режим – стан політичного життя суспільства при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, створенні та діяльності державних органів, додержання прав і свобод людини. Розрізняють поняття політичного режиму і державного режиму. Перше поняття є більш широке. Державний режим є складовою політичного режиму. Якщо державний режим характеризує лише способи дії державних способів влади, то політичний режим характеризує ці способи, що здійснюються всіма суб’єктами політичної системи (політ партіями, рухами, неформальними об’єднаннями) Ознаки демократичного режиму: 1. Народ залучається до форм і здійснення державної влади. 2. Держава додержується принципів виборності і змінюваності органів державної влади, розвитку місцевого та інших видів самоврядування. 3. Розвиток структур громадянського суспільства і правової держави, організації управління на основі принципу реального здійснення поділу влади. 4. Прийняттям усіх важливих для суспільства рішень в інтересах більшості з урахуванням прав меншості. 5. Державна влада є легітимною – діє в інтересах всього населення і спирається на його довіру. 6. реальне забезпечення державою прав і свобод людини і громадянина. Авторитарний режим часткове чи повне відсторонення народу від державної влади, обмеження і порушення формально проголошення прав і свобод людини і громадянина. Ознаки: 1. Вузька соціальна база державної влади 2. Надмірна централізація і концентрація влади, відсутність поділу. 3. Застосуванням не правових (свавільних) засобів здійснення влади 4. Порушенням прав і свобод людини 5. Домінуванням в управлінні командних методів Тоталітарний режим є найбільш жорсткою формою недемократичного режиму, що характеризується крайніми проявами авторитаризму: 1. Народ повністю відсторонюється від державної влади 2. держава прагне до глобального панування над усіма сферами суспільного життя 3. особистість знецінена, вона виступає як засіб для досягнення державних цілей. 4. пануванням принципу «дозволено тільки те, що прямо передбачене законом» 5. Ідеологічною одноманітністю, застосуванням засобів соціальної ідеології 6. Відкритим застосуванням державою збройного примусу відносно суспільства.