11.Вітчизняні концепції соціалізації

Придставник Б. Паригін . Соц-ція – не просто процес автоматичного сприйняття індивідом вимог, функцій і ролей соц. середовищ , способів соц спілкування і взаємодії, а й процес становлення людини в загальній формі.

Придставник Л. Сохань П. Кряжев С-ція виокремлення людини з твариного світу й піднесення над ним здобутками духовної культури людства

І. Кон, В. Ольшанський С-ція: 1виділення в її процесі стихійного й організованого компонентів. 2 Незмінне акцентування позиції людини в ході с-ції. І. Кон трактує дітей як «спосіб існування і трансмісії культури». Ряд загальних закономірностей у дослідженнях еволюції : 1)форми збагачення культури більш диференціюються і спеціалізуються. 2) Ускладнення системи с-ції її варіативності роблять її менш керованою 3) прискорення темпів культурного відновлення в епоху науково-технічну революцію і політичного конвергенції активізувало проблему іновацій у культурі

М. Каган, В. Москаленко Ідея встановлення людини в процесі філогенезу як діяльного суб’єкту та соц. відносин

А.Мудрик Процес соціалізації відбувається в двох напрямах:1. Шляхом теоретичного прилучення індивідом до соц. досвіду та практичного оволодіння цим досвідом

Г.Андрєєва С-ція двох сторонній процес 1) засвоєння індивідом соц. досвіду 2)процес активного відтворення системи соц. зв’язків виокремлює три сфери: діяльність (в процесі с-ції «набір» діяльностей розширюється ), спілкування (формування о-ті стає можливим за доп. нього) і самосвідомість (пов’язана з процесом самовизначення і становлення соц. ідентичності о-ті.)

А.Петровський Розглядає процес соц. розвитку люд. як діалектичну єдність переривчастості і безперервності. С-ція о-ті може бути зрозуміла в обох випадках як закономірна зміна фаз: адаптації( дитинство-засвоєння діючих у суспільстві норм і оволодіння ними ) індивідуалізації(отроцтво-протиріччя між адаптацією і потребою в реалізації своїх індивідуальних особливостей ) інтеграції(юність- протиріччя між потребою о-ті. і прагнення групи прийняти лише частину її індивідуальних особливостей )

М.Лукашевич (адаптивна-розвивальна концепція полягає в розумінні с-ції люд. як взаємодії з навкл.серед.

В.Циба Створення комплексної багатоцільової програми життєдіяльності, у якій життєві етапи людини задаються шкалами статусів у кожній соц. інституції.

12.Соціалізація як стадійний процес. Періодизація розвитку за е. Еріксоном та ж. Піаже

Соціалізація – стадійний процес, який починається з народження людини і продовжується все життя. Стадійність означає, що одні періоди розвитку послідовно змінюється іншими і носить незворотний характер. Кожен стан триває певний час протягом якого відбуваються якісні, кількісні зміни. Існують декілька підходів до визначення стадій соціалізації: первинна і вторинна.

Первинна соціаліз. – найближче оточення у якому проживає людина найбільш інтенсивно відбувається у першій половині життя. Вторинна соціаліз. – допомагає набути потрібних навичок.

На думку Е.Еріксона, розвиток особистості за своїм змістом визначається тим, що суспільство очікує від людини. Перша стадія розвитку (орально - сенсорна) (період немовляти). На першій стадії розвитку виникає довіра чи недовіра до світу. У цей період дитина "вбирає" в себе образ матері і це є першою стадією формування ідентичності особистості. Друга стадія розвитку відповідає ранньому дитинству. У цей період різко зростають можливості дитини, вона починає ходити і відстоювати свою незалежність. Зростає почуття самостійності, але воно неповинне зруйнувати її довіру до світу. Батьки допомагають їй це зберегти, обмежуючи бажання дитини вимагати, присвоювати, руйнувати, коли вона перевіряє свої сили. Третя стадія (локомоторно-генітальна) співпадає з дошкільним віком. Дитина активно пізнає навколишній світ, моделює у грі стосунки дорослих у побуті, на виробництві, в інших сферах життєдіяльності, швидко вчиться всьому, набуваючи нові права і обов'язки. До самостійності додається ініціатива. У випадку агресивної поведінки ініціатива обмежується, з'являються почуття провини і тривожності. На цій стадії відбувається статева ідентифікація і дитина засвоює певну форму поведінки, характерну для чоловіка чи жінки. Четверта стадія (латентна) відповідає молодшому шкільному віку. пов'язана з вихованням у дітей працелюбства, необхідністю оволодіння новими знаннями і вміннями.У цей період з'являється також професійна ідентифікація, відчуття власного зв'язку з представниками певних професій. П'ята стадія розвитку.П'ята стадія розвитку особистості відноситься до підліткового та юнацького віку. Це період глибокої кризи. Дитинство закінчується і формується ідентичність. Вона об'єднує всі попередні ідентифікації дитини, до них додаються нові, оскільки дитина в міру дорослішання включається до нових соціальних груп і набуває інших уявлень про себе. Завдання самовизначення, вибору життєвого шляху розв'язується в юнацькому віці завдяки цілісній ідентичності особистості, довіри до світу, самостійності, ініціативності та компетентності. Шоста стадія розвитку .Рання зрілість пов'язана з виникненням проблеми близькості (інтимності). В цей період виявляється істинна сексуальність. Близькі стосунки з друзями чи коханими вимагають вірності, самопожертви і моральної сили. Прагнення близьких стосунків неповинне заглушуватися страхом втратити своє "Я". Сьома стадія розвитку особистості - зрілість або середній вік - надзвичайно тривала. Провідним стає ставлення людини до продуктів своєї праці і до своїх дітей, турбота про майбутнє людства. Останньою стадією є пізня зрілість, яка виступає інтегративною: виникають плоди всіх семи попередніх стадій. Людина розуміє пройдений нею життєвий шлях і набуває цілісності особистості. Тільки тепер з'являється мудрість. Діти і творчі досягнення сприймаються як продовження себе і страх смерті зникає.

Жана Піаже вважав що дитина, як і дорослий, має певні схеми дій, що дозволяють йому вирішувати різноманітні пізнавальні завдання. Ж.Пиаже виділив чотири періоди інтелектуального розвитку дітей: сенсорно-моторна ( від народження до 2 років.) , операційна ( від 2 до 7), стадія конкретних операцій ( з 7 до 11), стадія формальних операції ( з 12 до 15).

Сенсомоторний період. У цей час не розвинена мова і відсутні уявлення, а поведінка будується на основі координації сприйняття і руху. Операцийний період. Близько 2 років формується внутрішній план дій. Основна характеристика операційної стадії - початок використання символів, в тому числі слів. Він успішно вирішує завдання в конкретній ситуації, але не може впоратися з ними в тому випадку, коли рішення необхідно висловити в абстрактній, словесній формі. У період конкретних операцій діти вже можуть давати логічні пояснення виконуваних діям, здатні переходити з однієї точки зору на іншу, стають більш об'єктивними у своїх оцінках. У період формальних операцій підліток набуває можливість мислити так само, як доросла людина. Підліток розглядає судження як гіпотези, з яких можна вивести всілякі слідства; його мислення стає гіпотетико-дедуктивним.