3. Поняття соціалізації. Біогенетичний, соціогенетичний, диспозиційний та конструктивістський підходи до визначення її сутності.

Соціалізація- процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки. Це конкретно- історичний процес адаптації, інтеграції і самореалізації який забезпеч. оптимальний розвиток особистості у взаємодії з оточуючим світом. Соціалізація триває протягом усього життя. Поняття соціалізація сьогодні немає певного трактування. Поняття охоплює дуже велику кількість явищ. Дослідник при вивченні поняття соціалізація виділяють ті чи інші сторони процесу Напрямки трактування процесів соціалізації:

Біогенетичний (теорія Ч. Дарвіна і біогенетична теорія Е. Геккеля.) розвиток і соціалізацію людини як результат існування її вроджених механізмів, сформованих в ході тисячолітньої еволюції. Соціум не впливає на наявність чи відсутність певних рис особистості вони існують від народження.

Соціогенетичний підхід- забезпеч. адаптацію людини до культури у якій вона живе із-за існування різних культурних середовищ індивід засвоює стандарти мислення, дії, оцінки притаманних цьому соціокультурному середовищі. Дитина в процесі соціалізації засвоює соціальні ролі в процесі взаємодії з різними соціальними групами, значущими особистостями.

Диспозиційний підхід- проведення людиною у відповідність до соц. вимог до готовності діяти у стандартних ситуаціях (30- тих років ХХ ст.)

Конструктивістський підхід- соціалізація як процес який має готувати людину до життя в умовах динамічного суп-ва; процес спрямований на формування соціальної ідентичності особистості що дасть можливість людини відчути себе частиною соціуму змінюватись відповідно до його трансформації (кін. ХХ ст.)

4. Суб’єкт об’єктний підхід у дослідженні соціалізації.

Започаткований у дослідженнях Е. Дюркгейма і Т. Парсонса. Дюркгейм - вважав що кожне суспільство бажає підготувати своїх наступників відповідно до свого ідеалу, стандарту у моральному, іентелектуальному і навіть у фізичному плані. Міняється суспільство- міняються ідеали.

Т. Парсонс вважав соцаліз. як засвоєння дитиною надбання суспільства у якому вона народилася. Усі соціальні ролі дитина буде здатна виконувати тільки засвоївши суспільну культуру на усіх її рівнях. Задача соціалізації сформувати у молодого покоління почуття лояльності і відданості до системи в якій вони живуть. Великого значення надається соціальним групам у яких живе і розвивається дитина- сім’я, клас, група однолітків. Саме в соціальних групах відбувається відокремлення дитини присвоєння соціальних цінностей і норм, змінюється оцінка себе як особистості.

В процесі соціалізації за Т. Парсонсом дитина засвоює цілий ряд соціальних ролей. Неоднозначна оцінка щодо освоєння і виконання цих ролей погано відобразиться на людині ( почуття власної неповноцінності).

Суб’єкт об’єктний підхід знайшов прихильників серед вітчизняних науковців наприклад за радянської доби комунізм був співвідношенням людини і суспільства, людини і держави не на користь людини.

Т. Парксонс і Р. Мертон вважають що соціалізація це процес повної інтеграції особистості в соціальну систему в ході якого відбувається її пристосування ( адаптація); процес входження людини в соціальне середовище і її пристосування до культурних, психологічних та соціальних факторів.