7. Літописна стаття як композиційний елемент «Повісті временних літ»

Повість временних літ, також Повість врем'яних літ, По́вість мину́лих літ — літописне зведення, складене в Києві в XI — на початку XII століття Нестором та іншими літописцями. Найдавніша пам'ятка історіографії та літератури українців — віршований український епос періоду Київської Русі.

Головною композиційною одиницею літопису є літописна стаття. Вона може мати різний обсяг залежно від того, наскільки важливі події відбулися певного року. Літопис використовує два типи оповіді: власне річні записи — стислі повідомлення про події поточного року, та розгорнуті літописні оповідання — описи подій в їх докладному висвітленні і нерідко в літературній обробці. До "Повісті минулих літ" увійшли всі попередні літописні зводи — 996, 1039, 1073, 1093—1096 рр., "Повість галичанина Василія" (1097), Ізборник Святослава, церковні повчання, усні перекази.

8. Вплив книгодрукування на розвиток української літератури

Винахід І.Гуттенберга, перехід від папірусу і пергаменту до паперу у XV ст. були передумовами активного розвитку книжкової справи у Європі. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

У кінці XV – на початку XVI ст. перші книги церковнослов'янською мовою надрукували Швайпольт Фіоль у Кракові і Франциск Скорина у Празі. В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров власне, І.Федоров відновив занедбане книгодрукарство, який втік з Москви від переслідування реакційного духовенства у 60-х роках XVI ст. У 1573 р. Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий “Апостол” (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К.Острозького, – одного з тих, хто зберіг відданість православ'ю, - переїхав у його маєток в м. Острозі.

Саме в цей час тут за ініціативи К.Острозького здійснювався грандіозний проект – готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Щоб уявити масштаби робіт, треба сказати, що з метою пошуків достовірного тексту К.Острозький спорядив послів до Чехії, Польщі, Московії, Болгарії, Греції, Палестини, вів листування з Вселенським патріархом, створив при Острозькій академії спеціальну комісію з перекладу Святого письма, залучив 72 перекладачів, грецьких вчених. У 1581 р. “Острозька Біблія” (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники купили королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія переписувалася, так що ”Острозька Біблія“ довго залишалася єдиним подібним виданням.

Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства.

9. Стиль української літератури середньовіччя

Враховуючи образно-стильові домінанти словесної творчості Середньовіччя, варто вести мову про символічно-алегоричний стиль давньої української літератури (від її виникнення в ХІ ст. – до доби Бароко (кінець ХVI ст.). Цьому стилю притаманні такі властивості: - світовідчуття зорієнтоване на сприйняття світу, створеного Богом, тому в ньому поєднуються реалістичні та ірреалістичні елементи; - світорозуміння зумовлене біблійною ідеологією в її християнському тлумаченні – зневажливість до «грішного» земного існування і прагнення до спасіння як основної мети людського життя; - тип творчості формується під впливом християнської ідеї осягнути світ як загальний символ божественного втілення людини (Ісус Христос), що накладає свій відбиток на всі земні справи і визначається спрямованістю до Царства Небесного;

- домінування у середньовічній поетиці символіки та алегоризму як основних засобів зображення дійсності і кодування художніх смислів; - вживання у літературних творах типологічно зумовленої, формалізованої стилістики, яка завдяки своїй повторюваності у різних текстах перетворюється на символічно-сталий засіб словесного самовираження; - існування у творі подвійних пластів зображення: верхній (реалістичність, історичність, фактичність) і нижній – сокровенний, алегоричний образ, який і становить головну суть зображеного. Тлумачення символічно-алегоричного стилю середньовічної доби в Україні висновується із загальнотеоретичного розуміння стилю як формотворчого чинника літературної творчості: стиль (лат. stilus, від грец. στῦλος – паличка із загостреним кінцем для письма на воскових дощечках) – формотвірна образна система, принцип організації художнього світу, що має специфічну тропіку, риторику та мову. Відтак для будь-якого стилю (індивідуального, стильового різновиду, «стилю епохи») найхарактернішими є поетика і риторика, які верифікують образно-художні, стилістичні засоби і прийоми зображення у літературному творі. Мовний чинник стилю у середні віки був маловажливим, оскільки давньоукраїнські письменники користувалися запозиченою старослов‘янською мовою, яка хоч і сприйняла з часом місцеві мовні елементи, проте була уніфікованою, стереотипною. На оформлення стилю впливали ідеї часу, особливості авторського світорозуміння і специфіка світовідчуття. Останнє у процесі творчості в середні віки помітно нівелювалося, бо творчу індивідуальність у ті часи не прийнято було, за незначними винятками, виділяти. Стиль українського Середньовіччя загалом був однорідним, хоч Д.Чижевський і розділив його на «монументальний» та «орнаментальний», а М.Гнатишак період Київської Русі наділяв «візантійським стилем», XIV – XV ст. приписував «пізньовізантійський переходовий стиль». Твердження, що «пізньому Середньовіччю» притаманний стиль «плетення словес» не впливає на магістральну сутність стилю української середньовічної літератури. Можна вести мову хіба що про стильові різновиди у розвитку цього письменства на різних історичних етапах, а в цілому він за своєю художньою природою був символічно-алегоричним.