- •1.Література київської Русі в системі міжнародних культурних зв'язків.
- •2.Києво-Могилянська академія як головний осередок літературного поступу.
- •3.Розвиток вітчизняної агіографії в 10-15 столітті.
- •7. Літописна стаття як композиційний елемент «Повісті временних літ»
- •8. Вплив книгодрукування на розвиток української літератури
- •9. Стиль української літератури середньовіччя
- •10. Композиція саду Божественних пісень.
- •13. Ораторська проза кирила туровського
- •14. Природа в худ. Світі григорія сковооди
- •15. Концепція історії самійла величка
- •18. Літопис Самійла Величка.
- •19.Загальна характеристика патерика.
- •20.Художня своєрідність байок г.С. Сковороди
- •21.Значення давнього письменства у подальшому розвитку української літератури.
- •26)Бароко в давній українській літературі.
- •27) Біблія: структура, переклади, значення для літератури.
- •28. Художня своєрідність творів Івана Вишенського.
- •29. Козацькі літописи: структура, автори, художні особливості.
- •38.Перекладна література Київської Русі
- •39.Берестейська унія і сплеск літературного процесу.
- •40.Слово про закон і благодать Іларіона- основні образи, стиль твору.
- •41. Творчість мандрівних дяків.
- •84. Поема «мойсей»: біблійна основа, історія створення
38.Перекладна література Київської Русі
З прийняттям християнства в Київській Русі виникає перекладне письменство візантійського та південнослов'янського, або болгарського, походження. Язичницька Русь, як і інші країни, що прилучилися до християнства, повинна була насамперед скористатися давно виробленими видами церковно-християнської літератури, без якої неможлива була пропаганда нового віровчення і нового світогляду. Такими були біблійні книги «Ветхого» (старого) і «Нового завіту» та прилучені до них апокрифічні сказання, твори житійної, або агіографічної, літератури, релігійно забарвлені історичні хроніки, що викладали історичні факти в світлі церковно-християнської ідеології, твори з питань утворення світу і будови всесвіту, що трактувалися з позицій того самого світогляду, твори «отців церкви», присвячені питанням християнської догматики і моралі, тощо. Давньоруська література не могла не скористатися досвідом старшої за віком християнської літератури, і сама собою здібність новонаверненої Русі до широкого і дуже швидкого засвоєння візантійської книжності, а також живе зацікавлення нею — беззаперечне свідоцтво висоти культурного рівня Давньої Русі. Давнім посередником при переході до нас візантійської літератури була Болгарія, що в X ст. за часів царя Симеона переживала «золотий вік» своєї писемності. Деякі твори візантійської літератури перекладалися в Київській Русі безпосередньо з грецької мови під час пожвавлення в нас перекладної діяльності за Ярослава Мудрого. Склад перекладного візантійського матеріалу, засвоєного Давньою Руссю, визначався, з одного боку, тим, що саме Візантія через свою церковну агентуру поставляла на Русь, з другого — приналежністю давньоруських літературних діячів здебільшого до церковного кола: специфічно світська література з романтичними сюжетами, вільна від морально-релігійного забарвлення, яка побутувала у Візантії, зовсім була невідома на Русі. Слід підкреслити при цьому, що проникнення на Давню Русь пам'яток візантійської літератури в самій суті не заважало самостійному розвиткові давньоруської літератури. Це пов'язано насамперед з вимогами реальної історичної дійсності. Навіть у тих випадках, коли оригінальна література щось переймала в перекладної, вона при цьому не втрачала ознак самобутності. Як і оригінальна, перекладна література на давньоруському грунті протягом свого побутування піддавалася найчастіше процесові редакційних переробок і разом з тим органічно включалася в загальний літературний потік, що стирав грані між чужим і своїм. Між іншим, деякі літературознавці перебільшували значення перекладної літератури, чим знецінювали оригінальну літературу Київської Русі. Основою, на якій виникла і розвивалася оригінальна література східних слов'ян часів Київської Русі, була не перекладна література, а тогочасне реальне життя, високий рівень матеріальної і духовної культури, народна поетична творчість та народна мова наших предків. З прийняттям християнства Київська Русь отримала здебільшого у староболгарських перекладах з грецької біблійні книги — старозавітні, які розповідають про долю давньоіудейського народу, й новозавітні, пов'язані з початковим періодом християнства. І ті, й ті мали в собі різноманітний матеріал легендарних і міфологічних переказів, народних повір'їв, юридичних порад, релігійної публіцистики, епічних та ліричних творів релігійного і світського характеру, історичних творів, написаних тільки на переказах, вірогідність яких мінімальна, як мінімальна вірогідність авторства окремих частин Біблії. Увесь цей матеріал відзначається винятковою суперечливістю і неузгодженістю, головним чином тому, що біблійні книги складалися протягом довгого часу — від першого тисячоліття до нашої ери і кінчаючи III ст. нашої ери.