Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ 1.docx
Скачиваний:
32
Добавлен:
08.06.2017
Размер:
225.09 Кб
Скачать

26)Бароко в давній українській літературі.

У XVII-XVIII ст. українська література, що також розвивалася в контексті європейського бароко, набула своєрідності та оригінальності. Замість простої гармонійності ренесансу в літературній традиції бароко панувала ускладненість. Антропоцентричність відійшла на задній план, і культура частково повернулася до теоцентризму. Динаміка і рухливість літературного бароко виявилася у прагненні авторів до напруги, авантюри, антитез, мистецької гри, намаганні схвилювати, занепокоїти читача. Звідси — пристрасть до гіпербол, парадоксів, гротеску. Поряд із староукраїнською літературною або церковнослов´янською мовою застосовувалась латина та польська мови. Література цього періоду була різножанровою і різноманітною за тематикою. Сюжети для творів письменники брали із сучасного їм життя, а героями ставали вихідці з усіх станів суспільства. Особливих успіхів у літературному бароковому процесі досягла українська віршована поезія, народні думи та пісні про «козацьку славу».

Представники: К. Транквіліон-Ставровецький, І. Гізель, Л. Баранович, І. Галятовський, П. Мамка, Г. Сковорода.

Характерним жанром барокової поезії є епіграма (короткий (часто на два–чотири рядки) сатиричний вірш глузливого змісту, спрямований проти якоїсь особи чи негативного суспільного явища). У цьому жанрі працював І. Величковський.

Іван Величковський прославився передусім двома рукописними книжечками: «Зегар з полузегарком» (1690) та «Млеко од овці пастору належне» (1691). Саме І. Величковського вважають найяскравішим представником української барокової поезії. Його творчості властиві як релігійні, так і світські мотиви,

що розкриваються через філософську й морально-повчальну тематику. Прикметною бароковою рисою поезій І. Величковського є тяжіння до контрастів: читач — поет, життя — смерть, скупість — щедрість, гріх — праведність. Автор широко використовує сюжети й образи з міфології, церковних і світських писань, фольклору, його творам властива афористичність. І. Величковський більшість творів писав староукраїнською мовою із вкрапленнями церковнослов’янської та розмовної. Проте найбільшою заслугою поета вважається розробка теорії курйозного віршування.

Курйозний вірш (фр. curieux — допитливий, цікавий) — це вишуканий поетичний твір, незвичайний за формою, для якого характерне поєднання зорових і слухових елементів, узгоджених зі змістом. Твір, у якому домінує зоровий ефект, називають фігурним (латин. figura — вид, образ), такий вірш може мати різну графічну форму: трикутник, хрест, зірка, дерево, сокира тощо. У книжці «Млеко од овці пастору належне» він розглядає двадцять видів курйозної поезії й ілюструє їх своїми прикладами. Отже, ця книжка — своєрідний підручник із поетики. До найоригінальніших курйозних віршів належать: вірш-рак, який однаково читався з обох боків; акровірш, у якому зашифровано ім’я автора; вірш, уписаний у геометричну фігуру; вірш-лабіринт.

27) Біблія: структура, переклади, значення для літератури.

Святе Письмо, Священне Писання або Біблія, збірник книг, що утворюють Біблію— Слово Бога, містить книги релігійного (історично-повчального) змісту. Вважаються богонатхненними писаннями, на яких ґрунтується юдейське та християнське віровчення.

В основі назви «Заповіт» лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про створення світу, гріхопадіння і союз Бога із народом Ізраїля; у Новому Заповіті — про спасіння людства від гріха через викуплення його Ісусом Христом своєю смертю та новий союз з Богом.

Структура Старого Завіту складається з чотирьох головних груп:

· П'ятикнижжя Мойсеєве

· Історичні книги

· Навчальні (поетичні) книги

· Пророчі книги

Структура Нового Завіту:

· Чотири Евангелия

· Діяння Апосталів

· Послання Апосталів

· Одкровення

Переклади:

Першою друкованою книгою зі Святого Письма був в Україні «Апостол», видання Івана Федорова (Львів, 1574), а першим виданням всього Святого Письма була Острозька Біблія (1581). Особливість Острозької Біблії в тому, що церковнослов’янською мовою вона перекладалася не зі староєврейської мови, як більшість біблійних видань, а з грецької. Тобто її оригінал інший, ніж більшості перекладів Біблії.

Український письменник Пантелеймон Куліш, сам православний, разом з українським ученим Іваном Пулюєм, греко-католиком, поєднали зусилля для перекладу майже всього кодексу Біблії. Заслугою цього перекладу є те, що він є першим повним перекладом з єврейських та грецьких текстів новітньою українською мовою. Повне видання вийшло 1903 року у Відні.

Стокгольмське Товариство поширення Євангелії в СРСР видало у 1942 році Новий Завіт і Псалтир у перекладі професора Івана Огієнка (з 1955 р. – митрополит Іларіон), який закінчив увесь переклад Біблії для Британського Біблійного Товариства. Сьогоднішній варіант, яким користуються всі протестантські церкви і частково православні і греко-католицька, був виданий у 1962 р. З нагоди 1000-ліття Хрещення Русi у 1988-89 рр. переклад був масово поширений в Україні на гроші західних протестантських церков і біблійних товариств.

«Святе Письмо Старого і Нового Завіту» перекладено католицьким священиком Іваном Хоменком і видано в Римі у видавництві Василіян 1957 року. Вирізняється красивою літературною мовою і наявністю второканонічних книг, які визнаються в Римо-католицькій церкві.

13 листопада 2003 року у львівському Будинку вчених відбулася дуже важлива для релігійного і культурного життя українців подія – презентація проекту перекладу Острозької Біблії сучасною українською мовою. Переклад здійснив ієромонах Студійського уставу Рафаїл Турконяк, який присвятив цій праці тридцять років свого життя.

Значення для літератури:

Для розвитку української літератури Біблія має надзвичайно важливе значення, адже давньоруська рукописна книжна література починається з Остромирового Євангелія, а з Острозької Біблії (1581 р.) та «Апостола» (1574 р.) — розвиток українського друкарства. Біблія стала стимулом морально-етичних та ідейних шукань для багатьох митців у різних галузях світової літератури в різні часи.

В українській літературі широка розробка біблійних сюжетів відбувалася у XIX — на початку XX століття. Біблійні мотиви використовували такі українські класики, як Т. Шевченко, П. Куліш, Ю. Федькович, Леся Українка, О. Кобилянська, І. Франко. У своїх творах на тлі художньо переосмисленого біблійного сюжету автори розмірковували про долю українського народу.

Початок XX століття в українській літературі характеризується духовним занепадом, який спричинила Жовтнева революція 1917 року. І хоча біблійні мотиви ще зустрічаються у 20-х роках у поезії П. Тичини, М. Рильського, Я. Савченка, М. Філянського та західноукраїнських поетів — Д. Загула, Богдана-Ігоря Антонича, та згодом філософська та духовна тематика в літературі на території Радянської України зовсім згасає. У 30-50-х роках активно розвивають духовну тематику письменники діаспори — Є. Маланюк, Ю. Клен, М. Орест, звучать біблійні мотиви у творах У. Самчука («Марія»), І. Багряного («Сад Гетсиманський»),

Наприкінці 50-х — на початку 60-х років в Україні почалась «хрущовська відлига», яка повернула у творчість поетів-шістдесятників духовно-релігійну тематику. Християнські мотиви виразно звучать у творчості М. Руденка, В. Симоненка, О. Бердника, В. Стуса. Сьогодні біблійні мотиви простежуються в поезії І. Драча, Л. Костенко, Д. Павличка, у творчості нової плеяди митців — О. Пахльовської, О. Забужко, І. Римарука та ін.

Книга Книг більш ніж два тисячоліття давала сюжети для творчості митцям від літератури, живопису, скульптури, музики, вона була і, безумовно, ще буде потужною рушійною силою у філософських та ідейно-естетичних шуканнях людства протягом всього його існування.