20.Художня своєрідність байок г.С. Сковороди

Сковорода дуже високо цінував мистецтво, вбачав у ньому, як і в природі, шлях до очищення, просвітлення людської душ і. Тому висловлював свої християнські ідеї не лише у філософських трактатах, а й у суто художній формі - у байках і ліричних віршах. Байка (від баяти - розповідати, повідувати) - це невеликий повчальний віршований (зрідка прозовий) твір, у якому в алегоричних образах тварин, птахів, рослин, навіть неживих предметів чи явищ змальовують людей. Отже, основні жанрові ознаки байок: а) уособлення персонажів, тобто їм надається спосіб мислення, характер, поведінка людини; б) інакомовлення, алегоричні образи є носіями традиційно однієї-двох рис характеру (лисиця - хитрість; заєць чи ягня - страх, беззахисність тощо); в) байки складаються з двох частин; оповідної (сюжету чи фабули) і повчальної (моралі), тобто розшифрування алегорії (друга частина не обов’язкова, якщо її немає, тоді повчання виявляється в самому описі подій); г) тематика байок, на відміну від притч, переважно суспільно-побутова; ґ) традиційні (запозичувані, або мандрівні) сюжети. Байки - один з найдавніших літературних жанрів. Поділяються вони на дві групи - фольклорні й літературні (авторські). Фундатором літературної байки називають давньогрецького мудреця Езопа. Саме його творчість стала невичерпним джерелом тем, сюжетів, образів для його послідовників - римського поета Федра, французького Жана де Лафонтена, російського Івана Крилова та багатьох інших. Байки широко представлені в староукраїнській літературі. Однак вони не утворювали окремого жанру, а виконували допоміжну роль: вважалися одним із засобів красномовства і нерідко вводилися в полемічні твори та проповіді для ілюстрування теоретичних положень. Саме Сковорода ввів байку в українську літературу як окремий жанр, тобто став першим українським байкарем. Свої твори цього жанру письменник об’єднав у збірку «Басни Харьковскія» («Байки харківські»). Назва пов’язана з тим, що писалися ці твори на Харківщині. У збірку ввійшло ЗО байок. Першу половину з них було створено в 60-ті роки, другу - 1774 року в с. Бабаях. Оригінал рукописної збірки, що автор подарував своєму товаришеві, не зберігся. Дійшли до нас лише три копії. Вперше збірка видана в Москві 1837 року. Байки Сковороди характеризуються такими стильовими особливостями: - усі вони писані прозою, переважно у формі діалогу; - складаються з двох частин: фабули (сюжету) і сили (називаючи так мораль, автор підкреслював суть, ідею (силу) кожної байки), друга частина нерідко більша за першу, переростає в невеликий філософський трактат; -тексти переповнені авторськими афоризмами, народними прислів’ями і приказками. Можна виокремити чотири основні тематичні групи байок письменника: 1) тема справжньої цінності людини («Ворона і Чиж», «Голова і Тулуб», «Діамант і Смарагд»); 2) викриття «сластолюбія» і «славолюбія» — тобто марнославства, прагнення до матеріальних вигод («Чиж і Щиглик», «Щука і Рак», «Олениця і Кабан»); 3) дружба, товариські взаємини («Соловей», «Жайворонок і Дрізд», «Собака і Вовк»); 4) тема "спорідненої праці» («Годинникові колеса», «Оселка і ніж», «Бджола і Шершень»). У байці «Бджола і Шершень» образно розгортається одна з провідних у Сковороди тема «спорідненої праці». Автор відтворює діалог Бджоли і Шершня. Шершень дивується Бджолі, яка старанно працює, хоча більшість добутого нею меду дістається не їй, а людям. Бджола ж відповідає, що теж могла б ледарювати і тільки красти мед, як шершні, але для неї більша насолода збирати мед, як його споживати: «Для цього ми народжені й будемо такі, доки не помремо. Без цього жити, навіть купаючись у медові, для нас лише люта смерть». В образі Бджоли уособлюється щаслива людина, що живе за своїм покликанням, виконує ту роботу, задля якої народжена. Шершень уособлює ледаря і злодія - людину, що живе з чужої праці. У силі автор уже на конкретних прикладах пропагує ідею спорідненої праці, наголошує, що немає нічого кращого для людини, як жити за своєю природою.