- •1.Література київської Русі в системі міжнародних культурних зв'язків.
- •2.Києво-Могилянська академія як головний осередок літературного поступу.
- •3.Розвиток вітчизняної агіографії в 10-15 столітті.
- •7. Літописна стаття як композиційний елемент «Повісті временних літ»
- •8. Вплив книгодрукування на розвиток української літератури
- •9. Стиль української літератури середньовіччя
- •10. Композиція саду Божественних пісень.
- •13. Ораторська проза кирила туровського
- •14. Природа в худ. Світі григорія сковооди
- •15. Концепція історії самійла величка
- •18. Літопис Самійла Величка.
- •19.Загальна характеристика патерика.
- •20.Художня своєрідність байок г.С. Сковороди
- •21.Значення давнього письменства у подальшому розвитку української літератури.
- •26)Бароко в давній українській літературі.
- •27) Біблія: структура, переклади, значення для літератури.
- •28. Художня своєрідність творів Івана Вишенського.
- •29. Козацькі літописи: структура, автори, художні особливості.
- •38.Перекладна література Київської Русі
- •39.Берестейська унія і сплеск літературного процесу.
- •40.Слово про закон і благодать Іларіона- основні образи, стиль твору.
- •41. Творчість мандрівних дяків.
- •84. Поема «мойсей»: біблійна основа, історія створення
1.Література київської Русі в системі міжнародних культурних зв'язків.
На міжнародній арені Староруська держава займала одне з провідних місць. Воно підтримувало широкі економічні, політичні і культурні зв'язки з багатьма країнами Сходу і Заходу. Русь підтримувала політичні, торгівельні і культурні стосунки з Чехією, Польщею, Угорщиною і Болгарією, мала дипломатичні зв'язки з Візантією, Німеччиною, Норвегією і Швецією, налагоджувала також зв'язки з Францією і Англією. Про міжнародне значення Русі свідчать династичні шлюби, які широко укладалися київськими князями.
Лише перший період літературної творчості- дописемний( до другої половини дев'ятого століття) майже не зазнав значних культурних впливів інших держав. Проте на ці фольклорні твори мали вплив навколишні народи передусім слов'янські.
В писемний період письмом стали дві системи кирилиця і глаголиця (вірогідно до цього існувала своя система ,,черти і рези,,) . Церковнослов'янська мова- варіант кодифікованної староболгарської, яка була принесена відповідно з південнослов'янських теренів. Тож уже на рівні писемності простежуються зв'язки з іншими країнами.
Так чи інакше на слов'янську літру вивело в загальноєвропейський контекст прийняття християнства. Так як майже вся тодішня літра мала релігійні мотиви, то у Русі проходили ті ж процеси. Починаються перші намагання перекладати Біблію з грецьких перекладів на старослов'яську, перекладати молитви(створювати перші подібності служебників і часословів) . Поширюється широко відомий у Європі жанр житійних творів ( велика кількість житій включені в Києво-печерський патерик).
Перекладені були і вплинули на літературне життя твори Іоана Златоуста, Василя Великого, Григорія Богослова, інших патеристів. Перекладені були і наукові твори- Иосифа Флавия "История Иудейской войны"..
Є намагання скласти загальні енциклопедичного типу твори з інформацією про Біблію, різні наукові диципліни а також икладенням окремих давньогрецьких філософських вчень( був Ізборник- 1073 з 380 статтями) і загальні спірні релігійно моральні питання( Ізборник 1076).
Значний вплив на літописну традицію справили літописці інших країн- Іоана Малали і Геогрія Амартола.
Значні впливи мали міслце з боку Візантії- візантійське походження зокрема має ,,Палея,,- переказ біблійних книг з антиюдейськими тлумаченнями і богословськими коментарями.
Для літератури цього періоду властиві і загальноєвропейські тенденції- теоцентризм, відсутність авторства, вищий авторитет Біблії.
2.Києво-Могилянська академія як головний осередок літературного поступу.
У вересні 1632 року об'єдналися Київська братська і Лаврська школи. Школа мала підтримку Війська Запорозького і, зокрема, гетьмана Сагайдачного. У результаті було створено Києво-Братську колегію. Київський митрополит Петро Могила побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів.
Києво-Могилянська академія довгий час була єдиним вищим загальноосвітнім всестановим навчальним закладом України, Східної Європи.
Вивчалися в Академії поетика - мистецтво складати вірші, а також риторика - цариця мистецтв, вміння красиво і вірно висловлювати думку. Поетика й риторика були найулюбленішими предметами студентів. Особливо студенти цікавились такими видами поезії, які мали практичне застосування. Це канти й елегії, які можна було присвятити поважним людям, проголосити їх на громадських, церковних, академічних святах. Не менш популярними були й промови - поздоровні, вітальні, прощальні, іменинні, весільні, а також - на випадок народження чи смерті, перемоги, судового акту, церковного свята та ін. Студенти красномовці завжди були бажаними гостями на різних урочистостях, за що отримували щиру вдячність й матеріальну винагороду.
В Академії складаються свої традиції: поетичні змагання - читання віршів різних епох, різними мовами, в тому числі й власних, викладачами і студентами, увінчання вправних віршотворців лавровими вінками з присвоєння звання "лавроносного поета" (лауреата).
Вивчення гуманітарних наук, висока якість освіти і традиції складання літри робили Могилянку цетром літри.
Студенти самі готували інтермедії, драми, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. Шкільна драма була поширеною на Україні в барокову добу XVII-XVIII століття. Писали ці твори викладачі риторики Києво-Могилянської академії. У шкільній драмі розігрувались сюжети, як правило, релігійного характеру. Так, драма Феофана Прокоповича присвячена засновнику християнства на Русі Володимиру Великому. Шкільна драма мала мати кілька типів, в залежності від тематики: великодні, різдвяні, драми про святих православної церкви та історичні драми. До останнього типу драми належить п'єса "Володимир".
В Києво-Могилянській академії формувалась історична наука. Досить згадати, що літописці Роман Ракушка Романовський (Самовидець), Самійло Величко, Григорій Грабянка навчались в Академії. Їх "козацькі літописи" є прообразом сучасних історичних праць.
Сам Григорій Савич Сковорода був з неї..