Вміст елементів живлення у вермикомпості порівняно з коров'ячим гноєм на солом'яній підстилці залежно від ступеня розкладу, % на сиру речовину

Удобрення	Загальний азот	Р2О5	К2О
Гній: свіжий	0,45	0,18	0,50
напівперепрілий	0,52	0,21	0,60
перепрілий	0,60	0,36	0,80
Перегній	0,71	0,40	0,91
Вермикомпост	1,04	1,00	1,20

Вермикомпост містить сухої речовини — 40-60%; гумусових речовин — 10-12; загального азоту — 0,9-3; магнію — 0,5-2,3; заліза — 0,5-2,5%; міді — 3,5-5,1 мг/кг; мангану — 60-80; цинку — 8-35 мг/кг; бактеріальної флори — 2 10¹² колоній на грам; рН 5-7,2.

Біологічно активні речовини, що містяться у вермикомпості, послаблюють стресовий стан рослин при пересадці розсади, прискорюють проростання насіння, підвищують стійкість рослин проти захворювань, сприяють отриманню ранньої продукції високої якості, яка придатна до тривалого зберігання.

Вермикомпост можна застосовувати під будь-які сільськогосподарські культури для одержання екологічно чистої продукції, реанімації деградованих грунтів і попередження забруднення навколишнього середовища. У той же час слід обов'язково контролювати стан гумусу у ґрунті.

4. Боротьба з забрудненням ґрунтів зрошувальними водами

Розвиток деградації ґрунтів під впливом зрошення. Масштаби зрошення та площі зрошувальних земель у світі безперервно зростають. За даними FАО, 1986 р. у світі зрошувалось понад 200 млн га, що становить 16% загальної площі ріллі. Проте не завжди зрошувальні сільськогосподарські меліорації супроводжуються позитивним ефектом.

Прорахунки у проектуванні, недостатнє врахування екологічних чинників, низька якість зрошувальних вод при дефіциті водних ресурсів у багатьох випадках негативно впливає на ґрунтовий покрив. Особливо швидко негативні зміни відбуваються у грунтах степової зони, де в умовах зрошення утворюються мінералізовані підґрунтові води, які стримко піднімаються до критичного рівня (за 8-10 років з глибини 15-20 до 1,5-2,5 м). Інтенсивно розвиваються процеси заболочення, осолонцювання та засолення.

Зрошення мінералізованими водами таїть у собі особливу небезпеку. Наприклад, наявність соди у зрошувальній воді обумовлює складні фізико-хімічні, мінералогічні та фізичні наслідки, що негативно впливають на ґрунтовий покрив. Ґрунтовий вбирний комплекс насичується увібраним натрієм на 50-70% ємності катіонного обміну. Реакція ґрунтового розчину зростає до рН 9-11. Грудочкувато-зерниста структура трансформується у брилисту, швидко розпорошується. З'являються пептизовані гідрофільні, органічні і мінеральні колоїди, активізуються високодисперсні глинисті мінерали, що надають ґрунтові зцементованості, глибокої тріщинуватості у сухому стані та драглистого характеру — у вологому.

Оцінка придатності зрошувальних вод. Придатність води для зрошення оцінюють за такими показниками.

1. Небезпека натрієвого осолонцювання. Оцінюється відношеннями катіонів Nа⁺/Са²⁺ та Na/(Са²⁺ + Мg²⁺), які не повинні перевищувати відповідно 1 та 0,7. Якщо ці показники вищі, то воду для зрошення слід піддавати гіпсуванню або розводити прісною водою. Тут і в подальшому вміст катіонів наведено у міліграм-еквівалентах на літр.

2. Небезпека магнієвого осолонцювання. Визначається відносним вмістом у воді магнію, перевищення якого (50%) впливатиме на ґрунт несприятливо:

Mg²⁺ • 100

Са²⁺ + Мg ²⁺

3. Лужна небезпека. Оцінюється вмістом залишкового бікарбонату натрію:

NaНСОз = (НСО₃‾ + СО₃²‾) - (Са²⁺ + Мg²⁺).

Для ґрунтів степової зони цей вміст не повинен перевищувати 1,25 мг-екв/л. Токсичність карбонату натрія (Na₂СО₃) виявляється при концентраціях в 4 рази менших, ніж бікарбонату натрію. Вода з вмістом залишкового карбонату натрію менше 0,3 мг-екв/л придатна для зрошування всіх типів ґрунтів, при вищій концентрації воду необхідно нейтралізувати кислотою. Вважають, що при рН понад 8 вода обов'язково потребує підкислення.

4. Небезпека засолення ґрунтів. Оцінюють за масовою концентрацією (мінералізацією) зрошувальної води та за хлорним показником, тобто відношенням Сl‾/SО₄²‾. За придатністю до зрошення воду ділять на п'ять класів (рисунок).