Тема: Боротьба із забрудненням ґрунтового покриву

Боротьба із забрудненнями грунтів як дуже важлива проблема сьогодення вирішується в Україні двома шляхами. Перший з них — попереджувальні (профілактичні) заходи, які не допускають надходження токсикантів у грунт, другий — очищення ґрунту від тих токсичних речовин, що вже потрапили до нього.

Реальні можливості вирішення проблеми охорони грунтів полягають у комплексному підході до охорони навколишнього середовища у цілому. Такий підхід передбачає насамперед реконструкцію старих підприємств, перехід на маловідхідні або безвідходні технології, створення систем очисних споруд і скидання вод і продуктів згоряння, використання технічних вод по системі замкнутого циклу, строге нормування при використанні пестицидів, добрив, меліорантів, повсюдний еколого-токсикологічний контроль і т. ін. Слід не забувати, що заходи, спрямовані на обмеження забруднення грунтів, сприяють зменшенню забруднення всієї біосфери.

1. Охорона ґрунтів від забруднення агрохімікатами

Інтенсифікація землеробства збільшує можливості забруднення ґрунтів залишками добрив, отрутохімікатів, гербіцидів та іншими токсикантами. Наявність токсичних речовин у ґрунті супроводжується їх накопиченням у продовольчих культурах, кормах, поверхневих і підґрунтових водах. Тому потрібен чіткий контроль за правильним використанням добрив, пестицидів, хімічних меліорантів.

Застосування мінеральних добрив регламентується агротехнічними і гігієнічними нормативами: нормою добрив на одиницю площі і співвідношенням поживних елементів для окремих культур, строками і способами внесення, максимально припустимим рівнем нітратів і нітритів у продукції рослинництва.

Нині розроблено чимало заходів землеробства, при яких не виникає надлишку нітратів у ґрунті. Як показує практика, серед зовнішніх чинників накопичення нітратів у продукції рослинництва головну роль відіграє рівень азотного живлення рослин. Надмірно високі дози азотних добрив здатні збільшити вміст нітратів у рослинах у 1,5—8 разів порівняно з варіантами нормального удобрення. Тому азотні добрива слід вносити за оптимальними нормами, які слід коректувати відповідно із запасами мінеральних форм азоту в ґрунті.

ІГА УААН розроблено рекомендації щодо еколого-токсикологічного регламентування використання добрив, згідно з якими передбачається вносити не більше 140 кг/га азоту під озиму пшеницю (160 кг при зрошенні), 100 — під озиме жито і ярий ячмінь, 120 —кукурудзу (180 при зрошенні), 65 — гречку, 75 — просо, 170 — рис, 160 — цукровий буряк, 120 — картоплю, 90 — томати (120 при зрошенні), 60 — огірки і столові буряки, 60 кг/га азоту — під моркву.

Слід дотримуватись принципу збалансованого живлення між макро- і мікроелементами. В умовах підвищеної небезпеки накопичення нітратів у продукції рослинництва слід збільшити дози фосфору та калію і вносити мікроелементи — молібден, мідь і манган, які активізують ферменти, що беруть участь у відновленні нітратів до аміаку.

Слід ширше застосовувати внесення азотних добрив частинами, у строгій відповідності до потреб сільськогосподарських культур по основних етапах органогенезу, використовуючи дані ґрунтово-рослинної діагностики.

Велике значення мають способи внесення добрив. Зокрема, локалізація їх у ґрунті сприяє зниженню втрат газоподібних сполук азоту в 1,5—2 рази, що посилюється гальмуванням нітрифікації внаслідок дії високої концентрації солей у стрічці добрив на життєдіяльність нітрифікуючих мікроорганізмів.

Забороняється застосування азотних мінеральних добрив на дуже кислих грунтах (рН_кс, < 4,0), на території першого поясу зони санітарної охорони джерел централізованого водопостачання, по мерзлому або покритому снігом ґрунту, а також на ґрунтах з підвищеним вмістом мінерального азоту.

Дуже важливим є поєднання внесення органічних і мінеральних добрив. Використання 20—30 т/га гною забезпечує рослини азотом, не спричинює появи надлишків нітратів у ґрунті та рослинах. Внесення у грунт соломи також запобігає надмірному накопиченню нітратів. Через те що співвідношення С:К у соломі становить 60—80, у грунті відбувається посилене зв'язування рухомих сполук азоту у мікробній плазмі, що призводить до зменшення концентрації і втрат нітратів.

Враховуючи активне вбирання нітратів рослинами, слід якомога менше часу залишати ґрунт без посівів, ширше застосовувати зайняті пари, проміжні культури, посіви багаторічних трав. Люцерна, наприклад, маючи глибоку кореневу систему, здатна поглинати нітрати з глибини 2—4 м, запобігаючи проникненню їх з підґрунтових вод і поліпшуючи азотний режим ґрунту.

Важливим заходом стабілізації азотного режиму ґрунту є мінімалізація його обробітку. Безполицевий обробіток стримує процеси мінералізації органічної речовини і сприяє накопиченню стійких до розкладу органічних сполук.

Підвищений вміст нітратів спостерігається не лише у грунтах, айв рослинах.