VIII. Стилістичні властивості засобів українського словотвору і словоскладання

Надзвичайно багаті словотворчі засоби української загально народної мови широко використовуються в словотворі літератур ної мови, в стилях художньої літератури та в індивідуальному словотворі письменників.

Система словотворчих засобів української мови виявляється и суфіксації, префіксації, основоскладанні і словоскладанні.

1. Стилістичні властивості суфіксації

Суфіксація української мови має дві функціональні лінії.

Одні суфікси {самі або разом з префіксами) утворюють від дії ної основи різні слова з іншим значенням: вода — водниіі, водяний, водянка, підводник, безводдя', риба — рибець, рибина, ри балка, рибалити, безриб'я; білий — білити, білило, біляк і под. Отже, ці суфікси, збагачуючи словниковий склад мови новими словами, функціонують як засоби семантичної диференціації лексич­них одиниць, що розвиваються з одного кореня.

Друга група суфіксів, поєднуючись із основою, не змінює ос­новної семантики слова, а лише вносить в його значення різні додаткові семантичні відтінки означально-обставинного І експресивного характеру, як у таких, наприклад, словах: вода — водиця, водичка, водиченька-, риба — рибонька, рибиняка; білий — біленький, білесенький, білісінький і под.

Відтінки, що створюються в значенні суфіксованого слова, особливо другою групою суфіксів, часто надають висловлюванню певного стилістично-колоритного забарвлення; отже, ці суфікси мають і стилістичне призначення.

Стилістичні властивості слів того чи іншого типу словотвору виявляються при зіставленні слів однієї основи і одного значення, але різного словотворчого оформлення.

Одні слова можуть бути протиставлені іншим як слова чистої основи з нульовою суфіксацією (гук, рань і под.) у порівнянні з словами того ж значення з наявною суфіксацією (гукання, ранок); другі — як слова із суфіксацією певного експресивного забарн-

лення (хлопчина, дубочок, оченята, маленький, козарлюга, вусища і под.) у порівнянні з словами експресивно-нейтральної суфіксації або безсуфіксними (хлопець, дуб, очі, малий, козак, вуси і под.).

Слова з нульовою суфіксацією синонімічно протиставле­ні словам суфіксованим і у порівнянні з ними мають стилістичний відтінок розмовності. Відсутність суфікса сприймається як особ­ливий засіб «конденсації» семантики таких слів, внаслідок чого посилюється їх виразність і художні функції в літературному творі¹. Наводимо приклади з художньої мови.

а) 3 творів М. Вовчка:

1. Було тільки сонця краєчок засвітить, вже й бряк, і дзвяк по селі, рух, стук — живий люд. («Козачка»). 2. Ввійшли па­ничі, слухають та й оскиряються, а пані аж зареготала, що гук по покоях пішов і скло забряжчало. (Там же). 3. Це по­вторювання одного слова, цей сміх бриніли так, немов її тішив оцей нешкідливий дитячий дур, що ніколи не зашкодить, на заваді не стане ні в чому. («Лимерівна»), 4. Мати боязко на його споглядала —- гніву не вбачала, тільки думу-думу на чолі високім похмурім. («Три долі»). 5. Першого ж наїзду, як жарнув полковий начал, мусила стара ними переказувати, що лікаря до себе на гостину запрошує. («Інститутка»).

б) 3 творів П. Мирного:

1. Треба зарані все наготувати та доглянути. Звечора цід процідити, до світу учинити, щоб на ранок усе готове було. («Повія»), 2. Як та вода по весні, розірвавши греблю, знай бг жить та клекочить, так і я: ані вгаву, ані втоми мені немає. («Лихий попутав»), 3. Оце було виб’є його батько, а через годину вже Максим на вулиці з хлопцями навкулачки б’ється, або братів за чуби таскає, або запряже їх у гринджолята, як зимою, сяде сам за пана й батогом поганяє..., поки не вшкварне так, що реви на всю вулицю. («Хіба ревуть воли...»). 4. Тільки його сап розбуджував сонну темряву, що насупилась над землею. (Там же). 5. Один Чіпка без тяму поволік ноги далі. (Там же).

в) 3 віршів ТІ. Тичини:

1. Тиша. Лиш на кутку і дзвяк і стук.

(«Надходить літо»),

2. Весна, весна! Який там гон На крилах вітерка?

(«Весна»).

¹ Пор. ще зауваження Л. А. Булаховського про те, що цей тип іменників «несе за собою відчуття особливої свіжості, часто — згущеної емоціо­нальності»,— див. його «Курс русского литературного языка», т. І, 1952, стор. 165.

3. А там в високій глибині,

Де тоне тонь ясна,

Перловий жайворон тонить:

Хмар-хмарова весна.

(«Весна»),

4. Відповідають з туману заріччя:

Сокири і пилки і дзеньк.

(«Харків»),

Досить поширені в народно-розмовній і художній мові «діє- слівно-вигукові» (з скороченою основою) форми з нульовою су­фіксацією, якими виражається посилення інтенсивності і рапто­вість результативно завершеної дії. Приклади:

а) 3 творів О. Стороженка:

1. Сьогодні отеє йду до церкви, зирк — аж твій Яків ходить біля Бистришиної хати, якось чудно дивиться і голову пону­рив. («З народних уст»), 2. От вона тихенько й виймаєз-підсебе ножа, а Яків хап її за руку. (Там же). 3. Якдружки повиходили з спальні, сотниківна пуць перед дідюгою навколішки... (Там же).

4. Нічого робить пану, тиць йому скоріш у руку тисячу та, від­різавши поли, якомога від його. (Там же). 5. Запорожець черк його по пиці, а той старого за груди. («Чортова корчма»). 6. Того ж дня надвечір хожу собі по двору, а Оришка шасть у хвіртку та до мене, як крейда біла, а очі горять. («Оповідання Грицька Клюшника»). 7. А сам держить коня за перенісся і уздечку накладає, вже й гнузда; далі зібрав повода, за гриву, скік!.. Як там був... (Там же).

б) 3 творів А. Тесленка:

1. Парубок тільки луп-луп очима. («Любов до ближнього»),

2. Чернець дзелень-дзелень та штовх-штовх того й другого... (Там же). 3. І я, не довго думавши, бебех на коліна... (Там же).

4. А руки тільки чап-чап по пісочку... (Там же). 5. В напів­темряві он якийсь кущик чорніє, тьох-тьох соловейко в йому. («Як же так?»). 6. Вона дсіп під руку його, ніби в жарт. (Там же). 7. Вирвала далі квіточку й Таня та хвось нею по плечі Порядинського, хвось! (Там же).

Особливою стилістичною виразністю з підкреслено емоціональ­ним забарвленням відзначаються слова із суфіксацією змен­шувально-пестливих семантичних відтінків. Ця су­фіксація характерна для народно-розмовної мови і широко вико­ристовується в художній літературі.

За допомогою суфіксів цієї категорії створюється колорит лі­ричності, пестливості та інших відтінків емоціональної оцінки предмета або явища, означеного основою суфі псованого слова. Наводимо приклади.

а) 3 народних дум:

1. То десь узявся близький сусіда,

Матку стареньку із землі підіймає,

Вдові старій сльози втирає.

(«Про вдову і трьох синів»),

2. То не сива зозулька закувала,

То не дрібна пташка щебетала,

Як сестра до брата на чужу чужину Добрим здоров’ям поклонялася.

(«Про сестру та брата»).

3. Братику мій рідненький,

Як голубонько сивенький!

(«Про смерть трьох братів коло Самарки»).

б) 3 народних пісень:

1. Вчора була суботонька,

А сьогодні да й неділонька,

На козаку кошуленька,

Хоч тоненька, да й не біленька.

2. А в світлиці при скамниці в цимбалоньки б’ють, А вже ж мою дівчиноньку до шлюбу ведуть.

3. На бережку стояла,

Білі ноженьки вмивала.

Мої ноженьки біленькі,

Кому ж будете миленькі?

в) 3 творів М. Вовчка («Дев’ять братів і десята сестриця Галя»),

1. А як брати самі ходять часом гулять та забаряться та повернуться додому пізно, усім Галя раденька страх, а до пер­шого, до меншого кинеться і ввіп’ється, як п'явочка, устонь­ками і обів’ється, наче хмелинонька, рученьками. 2. Сонечко пломенисто гралося у небі, вітрець жвавенько хитав деревами, що попадалися де-не-де по дорозі, і шумів у міських садочках...

3. Вона всміхнулась такеньки, як всміхаються,коли уявляють перед собою якусь уявоньку дуже хорошу. 4 Дуже йому вподо­балось хазяйське господарствєчко, як оглянув він його; дуже приємненько було йому чути, що у хаті співав голосок...

Суфіксація пестливості охоплює і дієслова в сфері «дитячої» мови, коли на місці інфінітивів утворюються форми на -тки. -оньки, -усі. Обсяг такої суфіксації дуже обмежений, вона власти­ва лише окремим дієсловам: їстки — їстоньки, спатки — спатонь­ки, питки — питонькш, тупоньки, хлюпоньки, питусі і под. Приклади:

1. Конику! Зелений конику! їстоньки хочеш? Питоньки хочеш? (Мирн., Пасічник). 2. Та мені їстки хочеться. (Там же).

2. — Я поприбираю та роздіну, та й спатоньки ляжеш,— ска­зала Горпина, спускаючи дочку додолу. (Мирн., Яків Бородай).

3. — Питки хочеш, сину? — спитався, підійшовши, Грицько. (Мирн., Злодій). 5. — Боже мій,— плаче бабуся,—та хоч би ж хоч йому, синочкові моєму, їсточки було що. (Тесл., У схим­ника). 6. — Ой пташечко, голубонько! — Соломія сплескує ру­ками. — Нема в тебе кубелечка, ніде тобі сістоньки. (Довж., Поема про море).

Виявляється, що назвою «суфікси зменшеності-пестливості» да­леко не вичерпуються відтінки, які виражаються ними; до того ж, ці відтінки не замикаються в сфері семантики суфіксованого сло­ва. Суфікси цієї групи в складі слова є морфемами, які, звичайно, вказують на емоціональний характер семантики слова; але ці суфікси разом з тим забарвлюють і все речення, в якому є слова з такою суфіксацією, різними колоритно-стилістичними і модаль­ними відтінками. Саме тому ця суфіксація зустрічається в будові не тільки тих слів, що означають предмети і якості (іменники і прикметники), яким може належати емоціональна характеристика або оцінка, але також і в складі слів з таким значенням, де для такої характеристики або оцінки ніби й немає семантичних умов (пор., наприклад, роль суфіксації в створенні семантичного зна­чення таких слів, як личенько, біленький, і таких, як такеньки, хутенько і под.). Засобами цієї суфіксації можуть виражатися різні відтінки в змісті висловлювання¹. Розглянемо найбільш ти­пові відтінки.

1. Суфіксальне підкреслення (особливо у формах родового від­мінка) значення невеликої кількості із семантичними відтінками «трохи», «мало» і под. (пор.: назбирати грушок—назбирати трохи груш', заробити грошенят — заробити трохи грошей). Приклади (з творів А. Тесленка):

1. [Мачуха на батька:] Хоч би чи олійки, чи рибки купив, а то ж,—господи, який той борщ!.. («За пашпортом»), 2. А борщ же той... аж воня, аж нудить кислятинням: ні олійки, ні квасольки в йому; та ще й учорашній, холодний та перебов­таний. («Школяр»). 3. Пригадую. Були раз чоботи страх пор­вані в мене. Були в неї цілішенькі трохи. («Немає матусі»).

4. Турбується, грошенят роздобуває мені. (Там же). 5. Пирі­жечків спекла тобі .. (Там же).

2. Суфіксація, якою визначається семантичний відтінок незнач­ного підвищення якості, паралельно до значення обставини міри

¹ Про зменшувально-пестливі суфікси акад. В. В. Виноградов го­ворить: «За їх допомогою виражаються найрізноманітніші відтінки експресії: співчуття, іронія,.зневага, злість, строката й суперечлива гама емоцій і оці­нок»,— див.: «Грамматика русского языка», т. I, Изд-во АН СССР, М., 1953, стор. 266.

і кості — «досить» (пор.: величенький — досить великий). При­

клади (з творів М. Вовчка):

1. Самій тобі веселенько, а вдвох із любим чоловіком іще веселіше буде. («Козачка»). 2. Гриць відговоривсь хутенько від тітки і побіг. («Чумак»), 3. До мене було частенько прибі­жить — щебече., розпитує. (Там же). 4 Увійшли у панський двір; сонечко підбилось височенько питаємось—сплять. («Викуп»).

5. Живемо ми отакеньки приязненько собі та любо. («Не до пари»).

6. Галя простягнула рученьки до мами й, як уже на руках була у неньки, такеньки міцненько обхопила ЇЇ за шию й сховала личенько на плечі. («Дев’ять братів...»). 7. Зирк! а віз його далеченько — воли завернули убік і пасуться. («Карме- люк»). 8. Маленька вона була й прудкенька, немов пташка, та жодна пташка, мабуть, не нащебече у годину такого, як вона нащебетала Кармелеві. (Там же)

3. 3 таким суфіксально-стилістичним словотвором пов’язується і суфіксація на -ісіньк-, що визначає найвищу міру, вичерпність вияву якості (пор.: білісінький — геть чисто білий, цілком білий щонайбіліший). Приклади:

а) 3 творів О. Стороженка:

1. Так сердешна цілісінький день не ївши і сиділа: нема, ба­чите, рідної неньки, нікому було і шматочок хлібця дати небозі. («З народних уст»). 2. Позасипав повнісінькі закроми, іще й здо­ровенні ворохи стоять на току, нікуди вже й ховать. (Там же) 3. Так зате нічогісінько й не робить, бо й робить не вміє: стане косить — косу поламає, візьметься за серп — руки собі поріже. (Там же). 4. — Нема, чоловіче,— застогнала жінка,— у мене з самісінького ранку і кришки в роті не було! (Там же).

б) 3 творів М. Вовчка:

1. Хоч усюди гірка наша доля, та все-таки між своїх людей легше: кожного я знаю, мене кожне знає; там мені і стежечки знакомісінькі, хати усі відомісінькі, там земля ріднесенька! («Павло Чорнокрил»). 2 Була се в його при йому добра дитина й мила, та йому чужа-чужісінька (Там же). З Огонь у печі потроху погасає, наче сам почина дрімати, гасне зовсім — у хатці темнісінько, й усі засипають. («Дев’ять братів...»). 4 Ранісінько-ранісінько піднялась. («Сестра»). 5. Незабаром постукали до мене у двері; відчинилися двері, на порозі уяви­лася дівчинка — сама красочка: кучерявенька, плечики голі і ручечки голісінькі, а білі, як молоко... («Лист з Парижа»),

4. Суфіксація, якою відтіняється картина злиденного життя, убозтва, бідності, нестатків. Приклади (з творів А. Тесленка):

1. Та вже раді, як получу карбованця якого та їм дам. «Не знаю,— кажуть було, — куди й повернути його вперед: чи на

соломку, чи на папку». («Хуторяночка»), 2. Наскладала: коли по п'ятачку, коли по гривеничку. (Там же). 3. Зима... морози, а в його топить нічим... Прокурить жінка гнойком, наробип. чаду, та й усе. («Радощі»), 4. Дітки в куточку на печі позги­налися, трусяться, плачуть. (Там же). 5. Огірочки, картопсль ка — оце моє їство. («Поганяй до ями!») 6. А тут ще й хата хилиться, хлівці боком лягають. (Там же). 7. Поля з півдеся тинки всього. («Страчене життя»), 8. А хата така кривобока, старенька, і так тісно, поночі в їй. (Там же). 9. Аж у горлі Грицькові лоскоче, аж у його піднебіння болить, так йому хо­четься їсти. «Та хоч би ж хоч сухарик, хоч кісточку», —думає. («Тяжко»).

5. Визначення засобами суфіксації емоціональних відтінків співчуття, симпатії, доброзичливості тощо. Приклади (з твору М. Стельмаха «Кров людська — не водиця»):

1. —Ох, ти мій помічничок,— пригорнула до грудей сина, а він, соромлячись, висковзнув з її обіймів... 2. — Поїдемо, молодичко? В один льот домчимо. 3. От зійде моя гречка — ока не одірвеш... Перші листочки у неї, знаєте, округлі, з виїмкою, ну прямо сердечка. 4. А сніжок пахне березневими приморозками і березневим відсонням.

6. Суфіксація, яка вносить забарвлення гумору, іронії, сарказ­му. Приклади (з творів А. Тесленка):

1. Як на те і ліжечко (під нарами, на долівці. —І Ч.) міцненьке вдалось: не вигиналось, не рипіло. І таке ж... з-під свити льодок у боки бив. («Любов до ближнього»). 2. Оце слу­хаю: біжить-біжить по пиці коровка божа, далі цмок-цмок... слухаю — і є вже шишечка. (Там же). 3. На кругленькому живітку отця схимника висів блакитний попередник парчевий. На плечах і спині сутулуватенькій його лежали чорні смуги з білими хрестами та словами усякими. («У схимника»). 4. Пух­кенькі щічки отця схимника так і зажеврілись. (Там же).

Крім уже розглянутих засобів зменшувально-пестливої суфік­сації з різноманітними стилістичними відтінками, слід відзначити ще один, що спостерігається в лагідно-розмовній мові, коли якісні прикметники, деякі означальні займенники і прислівники вжива­ються парами, причому другий член такої пари суфіксується, на­приклад: близько-близенько. Цим засобом, який можна назвати зменшувально-пестливою суфіксацією з подвоєнням слів, підкрес­люється найвищий ступінь вичерпного вияву якості, емоціональ­ності висловлювання Приклади (з творів М. Вовчка):

1. А мені ще довго-довгенько оддається то в тому кутку регіт, то у тому, наче хто в дзвіночки срібні видзвонює. («Інститутка»),

2. І так усе сама-самісінька із своїми думками, як у світі жити. (Там же). 3. Швидко-швиденько бігли коні,—тільки в очах усе

теє промиготіло. (Там же). 4. Увійшла бабуся старесенька-ста- ресенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена... (Там же). 5. Рано-пораненько він виїхав і довго їхав усе по­лем. («Кармелюк»). 6. Смутнії ж хороші очі молодої Карме- лихи не однімалися, не відривались від сусіди і пильно-пиль­ненько вона його мову прислухала. (Там же).

Із зменшувально-пестливою суфіксацією в експресивно-сти­лістичному плані контрастує суфіксація, згрубілості-збільшенос- ті з різноманітними відтінками—від підкреслення сили, міцності, великого розміру тощо до вираження зневаги, презирливої і взагалі грубої характеристики тощо. Приклади:

1. Тоді Панас переставив через поріг сво\ чоботища. (Коц., Fata morgana). 2. Ох і красища] Братці, айсберг пре! (Довж., Антарктида). 3. Андрій Маркович, старший учитель в школі— рудий кремезний паруб'яга. (Вас., Талант). 4. Вона йому—ду­лю або ухопить палюгу та палюгою його. (Тесл., Страчене життя). 5. Розплющую очі, аж коло мене босовило стоїть. (Тесл., Любов до ближнього). 6. І який-то з його козарлюга став, якби ви побачили. (Стор., Сужена). 7. Озирнулись: іде повагом високий сановитий чолов’яга. (СторТ, Прокіп Івано­вич). 8. Музика грає—та яка ще музика: скрипиці, цимбали, пи­щалки, бубни, а басюка на ввесь двір, мов той бугай гуде у бо­лоті. (Там же). 9. Тільки приїхав, зараз натяг на себе козакин, причепив шаблюку та й пішов у палатку. (Стор., Вуси). 10.—- Се, — кажу, — ще не вуси, а усишки, а от, як виростуть, то будуть вусища. (Там же). 11. Дідуган гостро на мене глянув.

^(Стор., Кіндрат Бубненко-Швидкий). 12. Обпоїла чортовим зіллям городська наймитюга\ (Мирн., Повія). 13. Ляскучі го­лоси дівчат зливалися з охрипшими заводами п’янюг... (Там же). 14. ГІанюга панюгою, з губернатором запанібрата. (Там же). 15. Листя з верби посипалося додолу, чорне павучище стрибнуло на неї. .(Там же). 16. А хіба ж полізе шматок у горлянку? (Гол., бур’ян).

Стилістично близькі до цього типу: а) суфіксація збірно-зне­важливої і б) суфіксація надмірно-збільшувальної якісної ха­рактеристики з деяким відтінком згрубілості та іншими експре-': сивними відтінками. Приклади:

а) 1. Як на свято, як на здобич, поспішала звідусіль у Ка­ховку пазуриста степова хижачня. (Гонч., Таврія). 2. Збір було призначено на вигоні біля тих самих вітряків, де глитайня під­няла колись на крилі свого найлютішого ворога Яреська Матвія. (Там же). 3. У ті часи татарва трошки угамувалась. (Стор., Споминки про М. Л. Коржа).

б) 1. Уявіть собі на стіні у вашому кабінеті отакенну сі- качеву голову із страшними зубилами-іклами. (Виш., Дикий кабан, або Вепр). 2. По вузькому довжелезному насипу дам­би кількома рядами розтяглася людська стіна... (Баш, Гаря­чі почуття). 3. його обличчя, його постать, його поступ каза-

ли, що це чоловік силющий, рішучий... (Мирн., Повія). 4. Так от і уявіть собі тракториста в широчезних, як море, синіх штанях, у високій баранячій, із шликом, шапці й з люлькою- зіньківкою в зубах. (Виш., Минуле і сучасне).

Засобами суфіксації виражаються також різноманітні семанти- ко-стилістичні відтінки, якими характеризуються дії і способи їх здійснювання. Особливо ефективною є суфіксація на визначення відтінків інтенсивності, енергійності дії в моментальному, сильно­му або грубому її виявленні. Такі відтінки створюються за допомо­гою суфікса -ону-(-он-) у дієсловах доконаного виду. Приклади: 1. Тихо було увечері, коли вчулася ступа чиясь і щось ми- гонуло мимо віконця. (Вовч., Дев’ять братів...). 2. Вона сер­дито шарпонула книжкою. (Вас., За мурами). 3. Дукач зопа­лу рубонув кулаком повітря. (Стельм., Кров людська — не водиця). 4. Для людського ока він трусонув Степана, дав йо­му запотиличника. (Там же). 5. Вітер тріпонув простоволосими головами дядьків. (Стельм., Хліб і сіль). 6. Булані від неспо­діванки з хропінням звелися на диби, скрутилися і рвонулись на зруб. (Там же). 7. І саме слово «діти» аж полоснуло бо­лем по серці споконвічного наймита, нагадало про його не­щастя. (Там же). 8. З серця він скинув шапку, швергонув на стіл... (Мирн., Повія). 9. Довбня сверконув очима, гірко усміхнувся і повернувся до Христі. (Там же). 10. Пустили,— так жеребець догори й піднявся, неначе стовп: як стрибоне раз, удруге, плиг через канаву, і покотив скільки видно сте­пом, мов на крилах. (Стор., Прокіп Іванович).

Стилістична виразність властива в більшій чи меншій мірі й багатьом іншим суфіксальним засобам української мови, причому в різних стилях і навіть у різних авторів, письменників ті ж самі суфікси використовуються для різного стилістично-колоритного забарвлення. Прикладом цього може бути і дієприкметниково- прикметникова суфіксація на-ач-, -ящ-, -уч-, -ющ.-,яка загалом в українській літературній мові (на відміну від російської) мало­продуктивна, але яку зустрічаємо в різних стилях сучасної мови.

Так, у стилях ділової і публіцистичної мови така суфіксація надає висловлюванню певного відтінку «книжності», офіціаль­ності, урочистості тощо. Приклади (див.: С. Бисикало, Максим Рильський, літературний портрет, К., 1958):

1. Він (Максим Рильський. — І. Ч.) створює образ весня­ного всеочищающого дощу... 2. Він показує, як благотворно впливає на художника радянське суспільство і змушує все від­мираюче, старе співати собі «похоронну пісню». 3. Сила все- перемагаючих ленінських ідей тут передана за допомогою гі­перболічної метафори... 4. Поет у своїх поезіях воскрешає слав­ні сторінки історії, згадує минуле нашої Вітчизни, звертаючись до нього як до живого свідка немеркнучої слави і відваги предків.

У художній літературі ця суфіксація широко вживалася в дора- іяиський період письменниками Західної України. Так, наприклад,

І Франко вдається до словотвору з цією суфіксацією так вільно і часто, як це властиво сучасній російській мові і як це було в старо­руській і староукраїнській мовах. Приклади (з творів І. Франка):

1. Ось він під пальмою, в холоді, коло живого, журчачого джерела. («Boa constrictor»). 2. Хлипаючи та обтираючи сльози, вона забулася зовсім ... і чула тільки пливучі, холодніючі сльо­зи. («Борислав сміється»). 3. Рифка стояла і гляділа, втягаючи в себе всіма порами тіла милий холод, розкішну вогкість та свіжість саду і упоюючий запах свіжо нарваних вишень. (Там же). 4. Але, певно, вигляд їдучого пана і його повозу не був в більшій супереч­ності з виглядом занидлого, голодною смертю мручого Підгір’я, як суперечні були думки і замисли того пана.(Там же). 5. Повітря було чисте, чудове, пахуче, що, бачилось, так і лилося цілющим бальзамом в груди. («Дріада»),

Інший, народно-розмовний, емоціонально соковитий стилістич­ний колорит створюється цією суфіксацією в оповіданнях та повіс­тях М. Вовчка, наприклад:

1. Такий він був люб’ячий до мене («Сестра»), 2.— Ой, ланоч­ку, голубчику,— благає йогоГорпина плачуща,-—нехай же я хоть однесу сама. («Горпина»), 3. Роботяща, покірна людина, здається, з неї, поки не глянеш на ті брови здвигнуті, чорні, на ті очі ямкуваті, огнем блискотючі. («Ледащиця»). 4. І така вона була якась палка, чующа... Що спочує, то з самої душі, з самого серця, щирого, киплячого... (Там же). 5. Опівдня сонячний про­мінь гарячий перекине через хату ясну стягу трепечущу... наче мене жаром обсипле. («Інститутка»). 6. Стара злякалась, плаче, до лікаря шле. А полковий знающий, кажуть, та живе ближче за всіх,— по його. (Там же). 7. Білолиця, гарна й весела, а прудка, як зайчик: і в хаті й на дворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, й сміється, аж геть чутно її голосок дзвенячий. («Гор­пина»). 8. Узеньку вуличку як зараз бачу перед собою і біленькі хатки з темними віконечками, через низькії ліси вишенник у бі­лих сяющих квітах. Непевний світ місяця-молодика серпорогого, зорі меркающі.. .(«Кармелюк»),

2. Стилістичні властивості префіксації

Українська мова має досить розвинену префіксацію при основах, головним чином, із значенням дії (розповідати, розповідь, розповід­ний), також із значенням якості (прекрасний, прикраса, прикрашати) і а при основах з іншою семантикою (супісок, поверх, відколи).

Значення, які привносяться префіксами в семантику слова, дуже різноманітні; вони, наприклад, визначають напрям дії, її початок, звершення, взагалі різні характерні ознаки вияву дій, якостей ницо Часто префіксація поєднується із суфіксацією. В більшості

випадків значення, створені префіксацією, не мають виразного сти­лістичного забарвлення. У літературній мові префікси значною мі­рою стабілізувалися в своїх лексико-семантичних функціях, хоч деякі з них вживаються паралельно, без будь-якої семантичної ди­ференціації (пор.: обумовити—зумовити, змушений—примушений). Проте є деякі відмінності вживання префіксів у різновидах мови, у мові різних авторів. Так, наприклад, у мові письменників, які орі­єнтувалися на місцеві мовні особливості і традиції, можна помітити своєрідні, відмінні від унормованих у сучасній літературній мові, прийоми префіксації, — це спостерігаємо в творах письменників Західної України, в західноукраїнській пресі дорадянських часів. Ось деякі приклади:

а) 3 твору М. Черемшини «Село вигибає»:

1. Оті печі, що село вигрівали, лежать тепер перевалені на снігу, як непоховані велетні, з роззявленими ротами. 2. З-над ріки заєць стрибнув через село у ліс напоперек. 3. Надворі за­вив пес, а баба допевнювала, що то дякова собака за своїм газ­дою банує 4. Чей біг дасть, що я подужаю, кумко, чей підведуси.

2. Анничка ближилася ід Петрові і доповідала йому те, що її найдужче обходило. 6. Показував той кріс бабі і остерігав, щоби його не доторкалося, бо набій не вистрелений. 7. А Лепшієвому Йванові гармати урвали ноги...

б) 3 творів О. Кобилянської:

1. Сонечне тепле предполудня в червню. («Жебрачка»), 2. Ве- ликанська, на піраміду подобаюча, густо залісена гора возноси­лась під небозвід... До того безперервний шум соснових лісів, пригадуючий море, і — повно сонця. (Там же). 3. Слухаю з повздержаним віддихом одну хвилину, другу, третю... (Там же).

4. По малих містах існує ще та кара божа, хоч для бідних суть там якісь запомоги. Але я зроблю всьому кінець. Шпурну їй грошей, щоб мовчала або щоб винеслась відси. (Там же). 5. Я зга­дав всей труд його і всю утяжливість служби його. («Мужик»),

2. Це було для них з’ явище таке чуже й таке їм далеке... («Битва»),

Особливості префіксації у наведених прикладах, відмінної від унормованого, узвичаєного в сучасній загальнонаціональній літе­ратурній мові вживання префіксів, посилюють розмовно-діалектний колорит або є ознаками колишніх територіальних відмінностей української літературної мови.

Зупинимось на деяких прикладах стилістичного ьживання пре фіксів.

1. Префікс ви-, як відомо, в дієсловах руху визначає напрям у просторі. В дієсловах з іншою семантикою цей префікс часто вжи вається на означення вичерпності, активного вияву дії з відтінком досягнення результату (пор.: визбірати, виспівати, випросити, вибухнути і под.). Ці префіксально виражені відтінки можуть пере­творюватися в допоміжні посилювальні елементи стилістичного

нираження експресивності, часом іронії, сарказму тощо,— в залеж­ності від змісту висловлювання і лексичного значення префіксованого слова. Це спостерігається в таких прикладах:

1. Лежать собі висипляються та точуть один одному баляси з баляндрясами, а іноді й правду розказують, пригадуючи кожен свої пригоди. (Мирн., Хіба ревуть...). 2. — За що ти мене в’я­жеш? — визвірився на голову Чіпка. (Там же). 3. Півмісяць ви­соко плаває в чистому небі, горить; кругом його стовпились зорі: як рій коло матки, вони витанцьовують та виблискують кругом його; а він, зрадівши, так висвічує на все небо, так вистилає своїм світом укриту білим снігом землю. (Мирн., Повія). 4. Попадя со­ромливо усміхнулася, опустила очі і скоса глянула на Проценка; той стояв і понуро дивився, як піп виціловувався з Довбнею. (Там же). 5. Як попив він чай і пішов на службу — їй зовсім стало легко, наче пройшла хмара, що тьмарила сонце, і воно ви­світило. (Там же). 6. Зараз схопивсь, випозіхався, вичухався... (Кв.-Осн., Конотопська відьма). 7. Далі зубожів мій брат: то хліб не вродив, то худоба вигинула... (Вовч., Сестра). 8. Виго­ворилась, устала: «Як хочеш відкупитись—відкупляйся скоріше за триста, бо після і за тисячу не відкупишся». (Вовч., Викуп).

9. З полиці миси, миски й мисочки, і зелені, й червоні, і жовті, на­че каміння дороге, викрашаються. (Вовч., Інститутка).

2. Префікс роз- може вносити в семантику дієслова відтінки по­силення інтенсивності дії (або якості, внутрішнього стану), розчле­нованості, поширеності, повторюваності і под. (пор.: розкричатися, розвеселитися, розбігатися, розбігатися, розкотитися, розщебета­тися і под.). Ці відтінки в стилістичному оформленні висловлювання посилюють експресивну виразність мови, особливо в стилях художньої літератури і розмовному. Приклади:

І. ...В его серці породилася пісня. Розспівалася в его душі як буря, розколисалася як мамино слово. (Стеф., Дорога). 2. Явдоха розливалася сльозами. (Мирн., Як ведеться, так і живеться).

3. [На собаку] — От розгавкався\ Хазяїн кращий від тебе, та не гавкає!—сказала Маруся, поспішаючи за Горпиною. (Мирн., Повія). 4. Часто його голос, як грім, розкочувався по великих па­латах, щоб тільки меншим нагнати страху. (Там же). 5. Коли тут лихо мені тяжке!—рознедужався Павло мій. (Вовч., Сестра).

6. Сонечко грало, мов розсипалося по землі золотим промінням. (Вовч., Одарка). 7. Ех, давай розвеселої... (Виш., Народна гор­дість). 8. Крізь усміх і гукне на їхній сміх: — Ти ба, розпаруб- кувалися як! (Гол., Мати).

3. Повторюваний префікс попо- характеризує довготривалість, довгоповторюваність дії. Такі префіксально виражені відтінки набувають стилістичного значення в розмовній мові, а також у по­будованих на її основі стилях мови художньої літератури. Приклади:

1. Забула тільки Хівря, що як Пріська одужала, то попови- еарювала вона води з неї,— не було їй спочинку ні вдень, ні вночі. (Мирн., Повія). 2 До нього справді прийшли і, знайшовши ті чотири пісні, що він записав від слуги, взяли їх з собою... Попомлів же він тоді за них душею, попоболів серцем. (Там же). 3. Так-то вже я попоплакала на старості літ. (Вовч., Одарка). 4. А що попо­мучилась вона, що сліз повиливала над ними, мати божа! (Вовч., Козачка). 5.А стара тії листи щодня вичитує, — і поплаче над ними, і попосміється. (Вовч., Інститутка). 6. А тії ночі нездорово так руло і мені: попоигуміло в ушах, у голові; учадів ще вдень. (Тесл., Немає матусі). 7. Попойшов щось місяців коло двох в тісноті, що ні лягти, ні сісти. (Там же). 8. Попопадала Ганнуся і з полу і в мене з рук: несу оце, несу, та як впущу, поболять руки. (Тесл., Що б з мене було?).

4. Префікс по- в сполученні з іншими префіксами (пона-, попри-, пороз- і под.) означає поширеність дії, створення її багатьма учасни­ками (пор.: повиходити, порозбігатися, поприставати) або пов’я­заність дії з багатьма об’єктами (понаписувати, попідрізувати, по­зачиняти). У першому випадку дієслова звичайно вживаються в множині (люди повиходили, пташки порозліталися) або в однині, коли пов’язуються з іменниками із значенням збірності (дітвора повибігала) У другому випадку при перехідних дієсловах вживають­ся прямі додатки у формі множини (понаписувати листи, порозпи­лювати дошки) або однини із значенням збірності (пороздавати май­но, порозбирати зброю). Вживання дієслів з такою префіксацією типове для стилю розмовної мови. Приклади:

1. Спитав він про Одарку — ми так і поприкипали на місці, а Одарка саме в хату. (Вовч., Одарка). 2. Вони попростягали рученята — цілуйте! а самі одвертаються. (Там же). 3. Незаба­ром подали й вечеряти, понаставляли тих страв. (Стор., Опові­дання Грицька Клюшника). 4. А тутечки понаходило з села лю­дей — старе й мале, дівчата, молодиці... (Там же). 5. Як почули деякі з наших січовиків, що Прокіп Іванович зупинився у пана, і вони поприходили. (Там же). 6. Кругом Україну облягло панст­во, позалазило в саме серце і, як те гайвороння, шматувало її полу мертвий труп... (Мирн., Хіба ревуть воли...). 7. Недаром у пісні співають: «Ой дуки ви, дуки, позабирали ви наші степи іі луки!..». (Там же). 8. Отак не раз і не два вигукує було, розпа­лившись, п’яненький Мирон своїм сусідам, як насходяться де на гулянку під неділю або під свято. (Там же). 9. Дівчата ще нижче, до самого шитва понагинали голови. (Там же).

5. Префікс пре- вживається при утворенні якісних прикметни­ків та похідних від них прислівників і визначає високий ступінь або велику різноманітність вияву якості. Ці семантичні відтінки іі використовуються для посилення стилістичних властивостей роз­мовної мови, які відображаються і в художній літературі.

І Іриклад и:

1. Далі згадав, що в сім же селі є преєхидна баба, збіса хитра й лукава... (Стор., З народних уст). 2. Але, на моє превелике диво, нічогісінько подібного не трапилось. (Фр., Свинська кон­ституція). 3. Самий запах, що розходився з глибини лісу, нага­дував упоюючу розкіш, саму прегарну повну зрілість. (Коб., Битва). 4. Прерізні лісні кущі, малина, яловець і інші сильні та відпорні рослини й цвіти, що буяли колись у повній розкоші, прилягли тепер до землі й були майже з корінням повитягані. (Там же). 5. Я відчував цю препишну красу природи кожним нер­вом. (Коб., Жебрачка). 6. Він загрозливо пирхнув у вуса..., повернувся і прешвидко накивав п’ятами. (Ян., Династичне пи­тання).

Ще більш посиленої стилістичної виразності розмовного стилю набуває вживання таких префіксованих форм у словоповторах, скла­дених з двох однакових прикметників або прислівників, з яких пре- фіксується друга частина словоповтору. Приклади:

1. Як іти з нашого села у Крим, треба переходити Кумиці, козацьке село, велике, аж на двох горах, дві церкви муровані, річка, хати все нові, коло кожної красний-прекрасний вишник. (Вовч., Чумак). 2. Мудрий-премудрий Михайло Жолтурка ле­жав на землі і стогнав страшенно. (Ков., Сільський лікар). 3. А дівка ж така — глянуть на неї— здається, за двох зробить: висо­ка, гладка і з виду —- не взяв її враг — чорнявенька, хороша- прехороша. (Стор., З народних уст): 4. Настане день... малий та короткий, сюди-туди повернувсь — вже його й немає, а ніч довга-предовга. (Мирн., Повія). 5. До того ще дядина —злюща-пре- злюща. (Мирн., Лихий попутав). 6. Після покрови пішли дощі густі-прегусті та холодні, осінні дощі, (Там же). 7. А корова добра-предобра, вона руку лиже. (Ян., На зеленій Буковині). 8. Жовтий-прежовтий метелик мов дражнився: сяде на буркун- траву й гойдається, а коли до нього підійдеш — летить собі геть. (Ян., Петрусь і Галочка). 9. Далекий партизанський лісшвидко- прешвидко наближався... (Там же). 10. Та це й справді не дідусь, а гриб, старий-престарий боровик. (Донч., Лісничиха). 11. Кож­на маківка була суха-пресуха, аж дзвеніла, а всередині, як у ко­робочці, шелестіло насіння. (Там же).

3. Основоскладання, словоскладання і подвоєння слів та їх стилістичні функції

Семантика слова може набувати того чи іншого стилістичного забарвлення не лише внаслідок афіксації, але також і в результаті семантичного зв’язку і зближення цього слова з іншими. Цей зв’я­зок виявляється в різних ступенях семантичного зближення і взає­мопроникнення. В одних випадках зближувані слова втрачають са­мостійність лексичних і граматичних одиниць, їх основи в більшій

ЧИ меншій мірі зрощуються, утворюється одне складне слово, на­приклад: праворуч, сьогодні, правобережний і под. В інших випадках одне й те ж слово подвоюється; таке подвоєння застосовується особ­ливо тоді, коли треба виразити вищу міру вияву, довготривалості, повторюваності дії або високий ступінь якості, наприклад: біг-біг, спав-спав, білий-білий, глибоко-глибоко, дуже-дуже і под. Крім цього, у мові для ефективного посилення, підкреслення семантики слова застосовується прийом складання синонімічно близьких слів, які ^утворюють сполучення семантичної єдності, отже, семантично бли­зькі до лексичних одиниць (хоч вони не зливаються в одне слово), наприклад: смуток-жаль, веселий-жаргнівливий, говорили-балакали і под.

1. Складні слова. Стилістично-виражальні властивості мають ті складні слова, які визначають ті чи інші поняття і явища з різними відтінками позитивної чи негативної характеристики.

а) Одні із складних слів мають призначення посилювати живо- писово-художні властивості літературної мови і широко вживаються письменниками, головним чином, як художні епітети. Такими сло­вами здебільшого визначаються різноманітні відтінки кольорів, почуттів. Приклади:

З творів М. Коцюбинського:

1. Ловив нещирість і чув знеохоту, що блукала у ньому, як тінь бистропливної хмарки. («В дорозі»).' 2. Лежали у високій траві, серед моря квіток і роздивлялись: там, на самому споді, жовтіли черевички і дрібна потентиля, як зерна золотого піску, а над ними здіймались топольки вероніки, то сіро-блакитні, то густо-сині. (Там же). 3. І знов те «ай», таке високе, лоскотливо- жіноче і срібно-дзвінке. (Там же). 4. А там знов волохата центав­рія хилилась на всі чотири боки, немов хотіла засипать синьо- рожевим цвітом усі простори. (Там же). 5. А там, по луках, сві­тила жовта кульбаба, як зорі на небі,... і на горохах сиділи, як метелі, біло-рожеві, червоно-сині і жовтогарячі квіти. (Там же). З роману М. Стельмаха «Кров людська — не водиця»:

1. Тремтіли шибки, раз у раз наливаючись мертвотно-синю­ватим сяйвом, і тоді в небі, немов розхитані гори,харащилися хма­ри. 2. Він з розгону кидає снаряд у сизо-димчастий гвинтовий отвір. 3. Дорогою, висунувши жало, звиваючись усім чорним, неначе плетеним тілом, повзе гостроголова гадюка. 4. Рудоголо- вий, веселої вдачі Панас Карпович саме обідав зі своєю нахмуре­ною дружиною. 5. В яру довго шукав, поки не знайшов біля Го­родища на валу своїх буйногривих коней. 6. Пахло міцним по­том, збитим снігом і свіжозмеленою мукою. 7. Він ліг на землю, головою уперся в високозрубаний з виїмкою пень... 8. Білокри­лий бусол ходив по жовто-зеленій долині так поволі, неначе ста­течний господар за плугом.

б) Інші складні слова можуть мати гумористично-іронічне або сатиричне забарвлення, чим посилюються відповідні стилістичні

колорити висловлювання, де такі слова вживаються. Часто вони складаються з основи — назви предмета і другої основи, яка харак­теризує цей предмет. Приклади:

1. Тут всякії були пронози, Перекупки і шмаровози. (Котл., Енеїда). 2. Були, там чесні пустомолки... (Там же). 3. Ласощо- хлисти походжали, Всі фертики і паничі... (Там же). 4. А я, дурний, не бачивши Тебе, цяце, й разу, Та й повірив тупорилим Твоїм віршомазам. (Шевч., Сон). 5. — А-а-а, це,— каже,— той сивоголовець?.. П’яниця, волоцюга, пройдисвіт — от тобі і все! Де він тільки не був, всюди наштукотворить: то хазяїна поб’є, то робітників поодбиває, то яку дівчину з ума зведе. (Мирн., Лихий попутав). 5. Між людьми була така чутка, що сотниківна кохалася вже з якимсь крутиусом чи шибайголовою. (Стор., З на­родних уст). 7. А там, як почали вчащати якісь приятельки, верхоглядки та верхоумки, то й звели її ні на що. (Вовч., Сестра). 8. Недурно й старий десь подався, недарма замість волів на во- ленята перейшли, а тепер, певне, і їх пожаліли та й вирішили зі мною таку дивоглядію вчинити. (Стельм., Хліб і сіль).

2. Подвоєння слів. Суміжне повторення одного і того ж слова є засобом посилення семантичної виразності слова. Цей при­йом нерідко вживається в розмовній мові і в мові художньої літерату­ри . У таке сполучення можуть вступати слова з деякими відмінно­стями морфологічної будови, як у таких прикладах:

1. Ранок був ясний-найясний і теплий-найтеплий. (Вовч., Кармелюк). 2. Від хуторця один шлях вився-увивався до того ду­бового гаю, а другий шлях слався геть-геть по степу у село Ро­коча. (Вовч., Пройдисвіт). 3. Іван Темний з діда-прадіда — селя­нин, все життя по господарству порався, в збіжжі та в товарі кохався. (Виш., Українсько-німецька націоналістична самостій­на дірка).

Але частіше подвоюється слово в одній і тій же формі. Приклади:

1. Парубки погомоніли-погомоніли та й розійшлись. (Вовч., Козачка). 2. Увійшли, а дівчина, затулившись руками, ридає- ридае, аж задихається. (Вовч., Ледащиця). 3. Та репече, та дзвя- котить, та тупоче-тупоче, адалі як заплаче! (Вовч., Інститутка).

4. Піддержала її трохи; вона все дивиться пильно-пильно в сині далекості, а сльози, мов перло, сиплються мені на руки, теплі- теплі. (Вовч., Одарка). 5. Красна-красна вся одежина. (Вовч., Пройдисвіт). 6. Далеко-далеко смуга синьої води блищить. (Вовч., Лимерівна). 7. Отак усе й думаю собі: сказано — рада- рада. (Мирн., Лихий попутав). 8. Червоно-червоно так стало. (Там же). 9. Сіла та плачу-плачу... (Там же). 10. І липове листя ледь-ледь тільки розтулилося, обгорнуло віти і потихесеньку- потихеньку шепотить. (Виш., Вальдшнеп). 11. А над левадою — ніжні-ніжні шати з золотого серпанку, прозорі-прозорі, як Га­лині очі... (Там же).

3. Словоскладання як своєрідний засіб художньо-сти­лістичного вираження розвивається на основі синоніміки україн­ської мови. Слова-синоніми не тільки виражають різні семантично суміжні, близькі відтінки значень слів, але, поєднані одне з од­ним, посилюють ефективність синонімічного вираження значення слова. Таке посилення виявляється і при синтаксичному сполученні синонімів суміжно-близької семантики: горе й біда, сміливий і від­важний, робити й працювати. Приклади:

1. Й не чула того вечора Маруся-наймичка, як хазяйка сва­рилася на неї за гаяння, як дорікала й докоряла. (Вовч., Карме- люк). 2. Коли ж разом якась думка замутила й засмутила Кар­меля, наче злякала, наче світ йому зав’язала. (Тамже). 3. Вона стояла на хатньому порозі й дожидала й виглядала його.... (Там же).

4. Кармель нічого не одказував — ходив він часом дні цілі­сінькі, не промовляючи ні до кого словечка, скорбіючи та суму­ючи.. (Тамже). 5. Гляди, Шкандибенку, щоб не накликав собі ти біди та лиха в хату! (Вовч., Лимерівна). 6. Це я так думала та га­дала перед різдвом, а перед Великоднем покинула дядька. (Мирн., Лихий попутав). 7. Що не так, то без крику, без гуку того покаже й розкаже. (Там же). 8. З жінкою Грицько жив мирно, люб'язно: ні лайки, ні сварки не чула їх простора, весела хата. (Мирн., Хіба ревуть воли...).

Але синоніми з однорідних членів словосполучення можуть пе­ретворюватися на складові частини словоскладених семантично зрощених одиниць, становлячи перехідне явище між складним сло­вом і словосполученням. Такі словоскладені синоніми досить часто вживані в розмовній мові і в мові класиків української літератури.

Словоскладені синоніми утворюються з різних частин мови. Приклади:

а) Словоскладання іменників:

1. Говір-клекіт роздається по опустілих улицях. (Мирн., Повія). 2. Не минули ті думки-муки Христиної і Прісьчиної голови. (Там же). 3. Пріська, як вірна слуга-наймичка, їздила всюди за нею розчісувати та прибирати свою господиню. (Там же). 4. У волості шарпанина-біганина: одно туди йде, друге звід­ти виходе, третього ведуть... (Там же). 5. На довгих столах цілі оберемки огню-світла у широких посвічниках, круглих лампах, високих і низьких підставках... (Там же). 6. І цілий вік то так, без хати-оселі, без притулку-пристановища блукати від хати до хати, од хазяїна до хазяїна, всім годити, на всіх робити?.. (Мирн., Лихий попутав). 7. Спом’янула Олеся: було вона в сво­йому селі йде,— той привітає, другий на здоров’я спитає, де­котрий пожартує, інший стане та свій смуток-жаль повістить. (Вовч., Козачка). 8. Стояла вона проти місяця-молодика. (Вовч., Чумак). 9. Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. (Вовч., Інститутка). 10. Свої думки-гадки повимовляю,

поплачу.'(Вовч., Ледащиця). 11. Слава не тільки вам, а й усьому вашому роду-племені. (Виш., Дикий кабан, або Вепр).

б) Словоскладання прикметників (з творів П. Мирного):

1. Не криком нежданого горя виливається ЇЇ туга, негарячи­ми слізьми розливається вона по змарнілому обличчі, а німа- мовчазна — вона пронизує її наскрізь, як холод, зеленить старе жовте лице, гірким полинем напуває душу і серце... («Повія»)

2. День наш—вік наш: сьогодні живий-здоровий, а на завтра, ди­вись, уже й не стало. (Там же). 3. День, як і вчора, випав ясний- погожий... (Там же). 4. Личко молоде, дівоче, залите слізьми, прибите пилом, зажурене-засмучене. (Там же). 5.— І чого?—- дивувався Проценко. —Любісінька-милісіньт була... Чай на­ливала, а тут зразу — на тобі та цить!—хвалився він Довбні. (Там же). 6. Глянула я на його... Його постать, його усмішка, його вид хороший-красний — все передо мною ... аж у вічі б’є. («Ли­хий попутав»), 7. Що за чистуха та чепуруха, що за швидка- шпарка\(Таи же).

в) Словоскладання прислівників і слів ка­тегорії стану:

1. І все у нас так — тихо-мило. (Мирн., Лихий попутав).

2. Приїхав дядько, дядини не було. Як мене не стало, то і з дво­ру нікуди не виходить, а як при мені, то й у базари часто-густо ходила. (Там же). 3. Захід зовсім поблід, пожовк: стало якось жовто-смутно. (Там же). 4. Мовчки й нишком-тихенько вона лежала й на його дивилася. (Вовч., Кармелюк).

г) Словоскладання дієслів (з творів П. Мирного):

1. Пора була весняна, ранішнє сонце так любо світило, не пекло, а гріло; поля зеленіли, як рута; всякапташка співала-ще- бетала. («Лихий попутав»). 2. Сонечко так мило світило-гріло. (Там же). 3. А він стоїть біля мене, узявся однією рукою за бік, а другу пустив поволі, очі горять-сяють, уста усміхаються. (Там же). 4. І так мені легко, так весело, що я забувала про все на світі,— не забувала тільки, що він біля мене, обнімала-при- гортала його і сльозами молила-просила. (Там же). 5. Іван Мики­тович почав сумувати, і тут його важка нудьга почала гризти- їсти.(«П’яниця»), 6. Наче ясне небо покрилося темними хмарами, потемніло Грицькове лице; очі загорілися-запалали. («Повія»),

7. Світ, падаючи на сніг, знімався високо вгору, красячи хо­лодне зимне повітря: здавалося, воно палало-гоготіло. (Там же).

8. Колеса гули-гуркотіли... (Там же). 9. Ще такий один день — і вода здійме ту кригу вгору, порве-поламає і понесе вподовж себе, б’ючи одну об одну. (Там же). 10. Було у неї одно добро, задля котрого вона й досі робила-працювала, рук не покладала. (Там

же). 11. Сльози бігли на руки, пробігали крізь пальці, хололи- замерзали. (Там же). 12. І це багатирі-дукн гуляють-бенкетують\ (Там же).

Те ж стилістичне призначення мають словоскладені одиниці не­подільної семантичної єдності, що утворюються із сполучення слів, які підлягають одному загальному поняттю, наприклад: батько-мати (батьки), наідки-напитки (їжа) і под. Приклади (з творів М. Вовчка):

1. Старостів ушановано хлібом-сіллю та пообіщано Лимерів- ну Шкандибенкові. («Лимерівна»). 2. Та що ж, пане-братеї Пла- чеш-плачеш та й чхнеш! («Козачка»). 3. Невеселий дівич-вечір у нашої молодої. (Там же). 4. Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я, при чужині, у людях. («Інститутка»). 5. —Не крала я зроду-віку мого, пані,— одмовляє стара вже спокійно, тільки голос її дзвенить. (Там же). 6. — А коли ж ви нас одвідаєте? —■ питає панночка, сюди-туди обертаючись та в вічі їм заглядаю­чи, немов як лисеня. (Там же).

/

«X. МОРФОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ стилістики УКРАЇНСЬКОЇ мови

Стилістичні властивості української мови виявляються в різних семантичних відтінках, або варіаціях, в яких функціонують оди­ниці мови — слова, словосполучення, речення та контекстуальні єдності. Морфологія ж вивчає не семантику, не лексичні, а фор­мальні (граматичні) значення слів, їх форми і системи відміню­вання, залишаючи синтаксису розгляд слова як члена речення, висловлювання. Займаючи положення між лексикою і синтак­сисом, багатими на семантичні і, разом з тим, на стилістичні факти, морфологія втягується в орбіту стилістики лише зрідка (в окре­мих фактах, явищах), саме тоді, коли паралельно існують різні формально-граматичні варіанти, які є синонімічними і можуть вза- смпо замінятися; стилістичний інтерес становлять також ті ви­падки, коли та чи інша форма слова або сукупність таких форм в тексті мають особливе семантичне призначення.

Варіанти морфологічного вираження окремих форм, традиційно закріплені в мові за певними категоріями слів, не завжди мають ( гилістичне призначення самі по собі. Так, наприклад, наявність варіантів закінчень-у; і -ові для форми давального відмінка імен- ціїків II відміни не дає підстави вважати, що ці закінчення яв- ■ішоть собою морфологічні ознаки синонімічної диференціації форм: мі граматичних, ні тим більше семантичних відтінків слово з різ­ним оформленням (закінченням) не має. Проте закріплення норм чергування закінчень у суміжних словах було б, звичайно, ко­рисним для нормальної (з евфонічного погляду) побудови вислов- іювання,— пор.: Тарасу Григоровичу Шевченку — Тарасу Гри-

,провину Шевченкові — Тарасові Григоровичу Шевченку. Так само, наприклад, форми родового відмінка іменників однини чоловічого р іду II відміни можуть мати закінчення -а і -у, і граматика (влас­не правопис) встановлює принципи застосування одного й дру- іпіо оформлення іменників. Але знову ж таки, як і в першому випадку (хоч паралельні закінчення родового відмінка вживаються ні правилами, що спираються на лексичне розрізнення іменників чи кшічого роду), ці закінчення не означають синонімічного роз- рі нісшій іменників паралельного оформлення. Правда, в окремих