XII. Порядок розташування складових частин у будові речення і контексту

І прості і складні синтаксичні одиниці, від окремого слова, чле­на речення, до речень складної будови і контекстуальних їх об’єд­нань, характеризуються відповідним порядком розташування, який може мати кілька варіантів. Розташування синтаксичних одиниць (в окремих випадках — стабілізоване) є засобом вираження їх син­таксичних функцій; крім того, — за допомогою різних варіан­тів розташування створюються різноманітні смислові і стилістичні відтінки висловлювання.

1. Порядок слів у простому реченні

Порядок слів, що функціонують у межах простого речення як його члени, обумовлений особливостями граматичної будови ук­раїнської мови. В українській мові, як відомо, порядок слів віль­ний, проте його обумовлює зміст висловлювання, структура і типи речень, їх склад і способи вираження членів речення.

В існуючій літературі розрізняють два типи словорозташування: прямий порядок слів і непрямий, або зворотний, порядок слів.

Порядок членів окремо взятого речення, який забезпечує ви­словлювання загального змісту речення без спеціального акцен­тування логічних чи стилістичних елементів висловлювання, зви­чайно називають прямим порядком слів. З погляду стилістичного такий порядок, оскільки ним не передбачається ви­раження стилістичних відтінків мови, можна назвати стилі­стично-нейтральним розташуванням членів речення. Наприклад:

Глибока тиша стояла над горами; нічні сумерки дрімали

над темно-зеленими коронами смерек. (Фр., Захар Беркут).

Словопорядок, при якому окремі члени речення спеціально ви­суваються на позиції, які обумовлюють логічне або стилістичне акцентування або вносять певний стилістичний відтінок чи коло­рит у висловлювання, називають зворотним, або н е п р я-

мим, порядком слів. За стилістичним призначенням такий поря­док можна назвати стилістично-активним роз­ташуванням членів речення. Приклади:

і. Очіпок полотняний на їй, керсетина. (Тесл., Що б з мене було?). 2. Зовсім старенька з сили вибилася, з журби та тривоги зовсім тям свій розгубила. (Вовч., Кармелюк). 3. За столом говорили про щось жваво. (Гол., Зелені серцем).

Стилістично-активне розташування членів речення, поєднане з іншими засобами стилістичного оформлення мови, може бути оз­накою певного стилю. Так, наприклад, препозиція підмета пере­важає в реченнях стилів наукової літератури (звичайно — в по­єднанні з відповідним лексичним матеріалом), наприклад:

В повсякденному житті ми звикли до того, що звуки однако­во поширюються у всі боки від джерела їх утворення. Напри­клад, коли людина говорить або співає, то її однаково або май­же однаково чути спереду, збоку і навіть ззаду; автомобільний гудок на вулиці розноситься у всі боки, і ви його почуєте, не­зважаючи на те, де ви в цей час знаходитесь, на тротуарі чи у себе в квартирі на п’ятому поверсі. Ось чому фізики говорять, що джерела звукових хвиль не напрямлені або мало напрямле­ні. (Ф. Лисенко, Звуки, яких не чує людина).

У стилях публіцистичної літератури в препозиції чергуються підмет і присудок (тобто вживаються один перед другим по черзі, міняються позиціями в суміжних реченнях), у зв’язку з препози­цією присудка на початку речення концентруються обставини й додатки. Наприклад:

Звичайно, не в усіх музичних творах комічні характерис­тики, комічність обставин будується шляхом зіставлення не­відповідних планів. Єй інші різноманітні форми комізму. Вели­ку роль у створенні комічного ефекту відіграє ритм, його зміни, виразність інтонації, повороти мелодії, паузи тощо. Але за­гально-естетична закономірність комічного в музиці єдина — це конкретне виявлення боротьби суперечностей. (Б. М. Мінчин, Деякі питання теорії комічного).

Звичайно, таке чергування позицій головних членів речення не має завжди суворо постійного характеру; мова йде лише про тен­денцію до цього.

В стилях художньої мови, у зв’язку з більшою різноманітністю стилістичних конструкцій знаходимо не лише чергування позицій підметів і присудків, але й інші явища словорозташування, вико­ристання інверсії різних членів речення, як це можна спостерігати хоча б у такому уривку з роману П. Мирного «Повія»:

Веселий та говіркий, він сміло заводив розмову з кожним стрічним і поперечним, насміхувався над повітовим бенкетуван­ням, над порядками городського життя, над громадянським

безладдям. Він, здається, все знав, все пережив, передумав і став вище від того, що бачив, не гнушаючись, правда, і не гордуючи ним. Чи стрівався він з простим чоловіком на вулиці — замов­ляв до нього мовою, викав, ішов рядом, не боячись огудки; чи з своїм братом службовим,— дивився тільки на те, чи то молодий хлопець ще, чи поживший батько,— заводив сміло підхожу річ: молодому розповідав брехеньки, точив ляси, старого — привер­тав до себе розсудливою мовою про життя і, мов ненавмисно, ввертав у розмову чужестороннє слівце, щоб того здивувати. І він, справді, дивував усіх. «От смілий, от талановитий»,— ду­мали молоді паничі і завжди з великою охотою заводили з ним розмову. «Голова,— протягом хвалили старі батьки,— послухай його — не наслухаєшся. І все то не по верхах скаче, а розумним словом глибоко гвоздить. Далеко такий піде — не здоженеш, не випередиш».

Словорозташування обумовлюється також типом речення. Так, в реченнях питальних у препозиції виступає питальне слово або частка; іноді член речення, на який падає питально-логічний наго­лос, позиційно переміщується. Приклади:

1. —Хіба мама буває в цей час дома? (Шиян, Гроза). 2.— А де ж це хазяїн? — мовив голосно. (Гол., Скиба Іван). 3.— Чи прийде ж щаслива зустріч і чи далеко попереду вона? (Довж., Повість полум’яних літ).

В супровідному авторському контексті після прямої мови, як уже відзначалось, в препозиції виступає присудок:

— Значить, є ще, дядьку, сила в руці? — сміялася молодь. (Гонч., Перекоп).

У віршованій мові поети часто вдаються до вільного словороз­ташування, підпорядковуючи його ритміці поетичної мови. Наво­димо приклади:

1. ...Мене навіть радує душного літа завчасний кінець.

(Л. Укр., З циклу «Хвилини»),

2. Більма сизих калюж

тополь верхи червоні одбивають і в жмурах щуляться од вітру.

(Тич., Вулиця Кузнечна).

3. Вранці-рано до селянки в хату не вовки, не гієни,—

то з ворожої землі чужої

два голодних вдерлись розбишаки.

(Тич., За землю радянську).

4. До дна ми просвічені сонцем свободи, ми партії вченням перейняті всі.

(Тич., Море говорить).

5. Раптово грянувши з розбігу,

Пропахлий йодом моря дощ Відтанцював гульливу джигу На плитах задзвенілих площ.

(Баж., Спомин про Бернса).

6. Панів і підпанків барвисту галерею Студенти бачили в екскурсіях своїх.

(Рил., Мандрівка в молодість).

7. Забіліли сніги у дубовій діброві,

Голубого узору на вікнах сліди.

(Мал.).

Логічний наголос на тому чи іншому члені речення може супро­воджуватися також його позиційним переміщенням, як це спосте­рігається в таких прикладах:

1. Перекидались словами, пустими і незначними, аби пода­ти один одному голос... (Коц., В дорозі). 2. Звеличений жертва­ми і любов’ю стояв перед сином батько. (Довж., Повість полум’я­них літ). 3. А скільки заховано радості й краси у червоно-жовтих майорах і багряних чорнобривцях! (Собко, Звичайне життя).

Вільне словорозташування часто зустрічається в розмовній мові. Приклади:

1. За столом он заднім одним, між панками в піджачках сіреньких, сидить і дядьків декілька. (Тесл., Свій брат). 2. Пу­скає дим у ніс пан, озирається, озирається й пані, ще дехто, дивляться всі так задоволено. (Там же). 3. Годі вже й їсти хг,- тіться Петрові. (Тесл., «Да здравствуєт небитіє!»).

2. Інверсія в простому реченні

Для кожного речення, у відповідності до властивостей україн­ської мови, можлива певна кількість варіантів словорозташування, що залежить від кількості синтаксичних одиниць у складі речення. Речення, що складається з двох синтаксичних одиниць, може мати два варіанти розташування слів, наприклад:

Ліс шумить.— Шумить ліс.

Для речення з трьох синтаксичних одиниць таких варіантів шість:

Вітер приніс пісню.— Вітер пісню приніс.— Пісню приніс вітер.— Пісню вітер приніс.— Приніс вітер пісню.— Приніс пісню вітер.

Для речення з чотирьох синтаксичних одиниць може бути 24 варіанти словорозташування, для речення з п’яти одиниць — 120 і т. д.

Але практично в мові не використовується така велика кіль­кість варіантів розташування слів. Для мовного спілкування різ­ного призначення, для задоволення потреб мовного вираження ба­гатьох смислових і стилістичних відтінків зовсім не потрібна над­мірно велика кількість варіантів словорозташування, оскільки ці відтінки виражаються в реченні ще й інтонаційними засобами, то­му смислова та стилістична виразність кожного типу розташування слів виникає лише при інтонаційному оформленні речення. До то­го ж, уже при п’яти членах у реченні,— як, наприклад: «На захо­ді важкі рядна небо застеляють» (Вас.),— далеко не "всі з 120 ма­тематично можливих варіантів словопорядку лексичного складу речення придатні бути з синтаксичного погляду доцільно органі­зованими одиницями повідомлення з чітко вираженими синтаксич­ними зв’язками між членами речення; неприйнятні такі варіанти порядку слів, як «Застеляють важкі на заході рядна небо»,«Важкі небо на заході застеляють рядна» та багато інших. Зрозуміло, що при зміні розташування великої кількості елементів синтаксич­но зв’язані одиниці можуть бути текстуально віддаленими і роз’єд­наними. Цьому протидіє те, що деякі синтагми, утворені із сполу­чення слів, не дозволяють значного розриву їх частин вставленими між ними членами речення; при варіації порядку членів речення такі синтагми виступають як неподільні одиниці словопорядку, де вони займають одну позицію. Отже, і в наведеному реченні синтаг­ма важкі рядна при словорозташуванні не може бути розірвана. Характерно, що при меншій кількості членів варіюючого складу такі синтагми піддаються розчленуванню, і їх частини можуть займати різні позиції, як, наприклад:

Важкі рядна розіслали на траві,— Важкі розіслали на тра­ві рядна.— Розіслали рядна на траві важкі і под.

З багатьох варіантів, які можуть утворитися при зміні слоео- порядку в реченні, для стилістики становлять інтерес лише ті, які можуть бути виразниками змін смислових і стилістичних відтінків висловлювання.

Як уже відзначалось, словорозташування, що не передбачає логічного підкреслення окремих членів речення або надання йому якогось стилістичного забарвлення, називається прямим, або сти­лістично нейтральним, порядком слів у реченні.

Прямому порядку слів протиставиться інверсія — словорозта­шування, внаслідок якого окремі члени речення або фраза, до скла­ду якої вони входять, в супроводі обумовленої порядком слів ін­тонації, дістають особливу смислову виразність, підкресленість або стилістичний відтінок.

Зміна відтінку значення, що створюється зміною розташуван­ня слів, виявляється в зміні вираження логічної вагомості у вза­

ємовідношеннях переставлюваних членів речення, з використан­ням для цього засобів інтонації, з переміщенням логічного наголо­су і под. Така зміна в одних випадках може стосуватися самих ін­версованих членів; у других випадках інверсія одних членів ре­чення може бути способом вираження зміни логічного підкреслен­ня інших членів; інверсія може бути також засобом вираження сти­льових ознак мови.

2. Позиції підмета

Підмет, виражений іменником у формі називного відмінка, будучи назвою діяча або носія ознаки, найчастіше вживається в позиції перед присудком, наприклад:

1. Сонце тепер сходило з куряви й сідало в куряву. (Гонч., Пе­рекоп). 2. Олівець раптом знов застукотів об стіл, і рухливий то­вариш, що сидів поруч із головою, енергійно запрохав до тиші. (Гол., Зелені серцем). 3. Мати крізь сльози пробувала посміхну­тись і цим нагнала ще більшу тугу. (Панч, Облога ночі).

Перед препозитивним підметом можуть вживатися обставини просторового, часового та іншого значення; вони здебільшого тек­стуально пов’язують дане речення з попереднім контекстом, іноді набувають смислової підкресленості. Приклади:

1. А біля ярем воли ремигають. (Гол., Бур’ян). 2. В класі за столом секретар сільради сидів і щось відмічав у продподат- кових списках. (Там же). 3. День і дві ночі /лбягоблукав степом і вдосвіта прибився до Калинівки. (Панч, Облога ночі). 4. При світлі сірника Ілько побачив на цигарці якісь літери. (Там же).

5. Зненацька ігор прислухався й схопився. (Донч., Серце бер­кута). 6. З якою любов'ю мама доглядала за кущем! (Там же).

Більш стабільна препозиція підмета щодо присудка після ві­докремлених означень, прикладок та інших членів і зворотів, пов’язаних логічно з підметом, що означає носія виражених ними ознак. Приклади:

1. Гнаний страхом перед батьковим гнівом, Ілько, злодій­кувато озираючись, збіг у балку і сховався за купу позелені­лої цегли. (Панч, Облога ночі). 2. Залите мертвим сяйвом ви­сокого місяця, місто лежало перед нами тихе й причаєне, не­справжнє і моторошне. (Смол., Вони не пройшли). 3. Ясні, охоплені багрянцем, гори стояли до самого небокраю —далекого, синього, чистого. (Гонч., Прапороносці). 4. Виморені похода­ми, обтяжені величезною здобиччю, козаки були раді відпочити по хуторах, по замовниках, біля теплої груби. (Панч, Гомоні­ла Україна). 5. Не кидаючи співати, Тетяна кивала йому очи­ма, рукою, закликала до себе. (Вас., Талант).

Позиція підмета після присудка здебільшого є наслідком інвер­сії. Найбільш виразна ця інверсія, коли підмет стоїть в абсолютній

постпозиції (в кінці речення) безпосередньо після присудка. Приклади:

1. А з душі рвалося благання. (Гол., Червоний роман).

2. А в грудях калатало серце. (Там же). 3. Серед темної ночі пала­ли заграви. (Там же). 4. На воротях, виряджаючи нас, тужила мати. (Там же). 5. З сітки дощу виходить старий, з країв його бороди починають падати краплі. (Стельм., Кров людська...). 6. На дорозі м’яко загув кований віз, потім в калюжі захлюпали колеса і кінські ноги. (Там же). 7. Надвечір до столяра Маке- дона прийшов урядник. (Шиян, Гроза). 8. Затяжну дощову осінь змінила люта зима. (Там же). 9. Пригнувшись до гриви, галопом по степу летить Сашко. З саду в степ виходить Мари­на. (Гол., Коли зустрічаються двоє).

Завдяки такій постпозиції, підмет потрапляє в сферу логічно­го акцентування, і, разом з тим, значення обставинних членів, що в таких позиційних умовах часто відсовуються на початок речення, набуває лише супровідного семантичного характеру у виражаль­ному складі речення, без будь-якого смислового підкреслення, про­тиставлення іншим обставинам тощо — чого не передбачається в комунікативному призначенні даного речення.

Якщо ж ця позиція підмета змінюється, у сферу логічного наго­лосу потрапляють інші члени, в першу чергу — обставини, у функ­ціональному значенні яких створюється додатковий відтінок про­тиставлення іншим обставинним значенням,— пор., наприклад, значення, що виникає внаслідок зміни словорозташування в одному з наведених речень:

З саду в степ виходить Марина (а не Галя, Петро і т. д.) — Марина виходить із саду в степ (а не на город, на річку і т. д.)— Марина виходить в степ із саду (а не з двору, з городу і т. д.).

Звичайно в препозиції до присудка вживаються підмети, вираже­ні формами займенників, наприклад:

1. Я зібрав усі фотографічні причандали, скинув їх жужмом у куток біля апарата і накрив усе чорним сукном. (Коц., Посол від Чорного царя). 2. Він марнує дорогий час, а вони там сидять собі, згорнувши руки. (Коц., В дорозі). 3. Тоді я догадуюсь: буря. Се вона так розхитує море і скелі; зрушила острів, понесла по скелях, а сама скаженіє і кричить в телефон. (Коц., На остро­ві). 4. Все поспішало додому, всяке шукало собі захисту, ховало­ся по хатах. (Мирн., Повія). 5. Ти підвівся і, лячно озираючись, покрався попід кручею, шукаючи човна. (Гол., Червоний ро­ман).

Особливою постійністю такої позиції відзначаються підмети, виражені особовими займенниками, що стоять після відокремле­

них членів — означень, прикладок та інших членів і зворотів. Приклади:

1. Веселий, гостинний, він любив товариство і скоро зібрав біля себе гурток молоді більш поступової та й одводив там душу. (Коц., Під мінаретами). 2. Щира мусульманка, яка знала страх божий, вихована у давніх звичаях та забобонах, вона не могла вибачить чоловікові гяурських примхів, вважала його мало не зрадником. (Там же). 3. Молодий і ще так недавно мрійний і веселий, він говорив тепер про смерть з холодною байдужістю. (Коз., Атестат зрілості). 4. Насторожений, заховавшись у гу­стій траві, він стежить за таємничим і дивним життям живих створінь. (Грим., Великий слідопит).

Займенникові підмети також можуть пересуватися в постпо­зицію.

Постпозитивно вживані займенникові підмети 1-ї особи, від імені якої подається розповідь, підкреслюють розмовний характер мови. Приклади:

1. Умились ми, пішли. (Тесл., Любов до ближнього). 2. По­вів я його на Сінний майдан, у народну чайну. (Там же). 3. Під­росла я; мене один чоловік найняв за няньку за три копи гро­шей та за сорочку на рік. (Н.-Лев., Микола Джеря). 4. Три роки служила я в багатого чоловіка, ще й на весіллі його стар­шої дочки за дружку була. (Там же). 5. Запропонував я заклас­ти великий колгоспний сад мічурінського взірця. (Гонч., Микита Братусь). 6. Добувся я до Козлова — вже добре похолодало, на дворі саме дощ репіжив, а в кабінеті у Івана Володимировича було натоплено жарко. (Там же). 7. Восени іду я на суд. (Тесл., Немає матусі). 8. Прийшов од урядника я. (Там же).

У постпозицію може бути відсунутий підмет і в тому випадку, коли логічний наголос падає на присудок, який внаслідок цього виступає на початку речення. Приклади:

1. Розсердилася я тоді на свою господиню. (Мирн., Лихий попутав). 2. Вимилась, вичесалась я, убралася — як та маків­ка серед огороду. (Там же). 3. Подивилася вона на мене, здвиг­нула плечима й пішла. (Там же). 4. —Сліпець ти,—вказав хтось із юрби... (Гол., Червоний роман). 5. Хіба не казав я, що на наших землях та в наших умовах усе аж всміхатиметься та ростиме. (Гонч., Микита Братусь). 6. Злий такий був я. (Тесл., Немає матусі).

Вживання займенникового підмета в самому кінці речення (аб­солютна постпозиція) може пов’язуватися з логічним наголошенням підмета. Приклади:

1. (Часник.] Приймати парад буду не я... (Корн., В степах України). 2. Схопився і я. (Тесл., Немає матусі). 3. Так думав

я, а ти? (Гол., Червоний роман). 4. Арсене Івановичу, дорогий наш імениннику! Ви, мабуть; гніваєтеся за вчорашнє. Але ж пере­могли таки Ви. (Бедз., Хлібороби). 5. Мовчав і я. (Досв., Же­брачка). 6. Виною дальшої блуканини був я. (Досв., На плавнях).

У постпозицію може бути відсунений займенниковий підмет у реченнях, що починаються логічно акцентованими пояснюваль­ними членами. Приклади:

1. Цілу ту ніч отак перебула я. (Мирн., Лихий попутав).

2. Цілими годинами темними ночами дивився ти в темряву зем­лянки. (Гол., Червоний роман). 3. Так, у неволі родилися ми. (Там же). 4. Немає матусі! У глухій темній могилі вона. (Тесл., Немає матусі).

Підмет, виражений питально-відносним займенником хто, як правило, виноситься на початок речення, в зв’язку з окличною та питальною інтонацією. Приклади:

1.— Ось хто візьме зброю! — крикнув листоноша. (Ян., Вершники). 2.— Хто то балакав з тобою? — питає Христя. (Мирн., Повія). 3. Хто вам доручив бронепоїзд? (Панч, Пар­хоменко). 4. Хто знав тоді, дивлячись на неї, десятикласницю чи студентку, у віщо виллються згодом ці думки про обов’я­зок? (Гонч., Земля гуде).

У позиції перед присудком вживається підмет, виражений спо­лученням займенника або числівника та форми родового відмінка з прийменником з, наприклад:

1. Хто з гетьманців не знає Красногорки! (Мирн., Хіба ревуть...). 2. Дехто з молодиць, цікавих подивитись на збори­ще та ігрище, та ще де співи та танці, завернуть туди. (Там же).

3. Хтось із робітників попросив Бобрицького, що саме нагодив­ся, розповісти селянам про будівництво. (Баш, Гарячі почуття).

4. Один із козаків вибіг наперед і вистрілив. (Грим., Великий слідопит). 5. І в ту ж мить зламалися шеренги жінок. Деякі з них підійшли до російських дівчат, інші, навпаки, поспішили відійти подалі... (Собко, Далекий фронт).

Проте при модальності речення, підкресленій введенням модаль­них слів, і такий підмет може бути зміщеним у постпозицію, на­приклад:

Залишив Грицько думку вернутися повесні додому: одіклав на осінь. «А може, тим часом надійде хто з своїх, то тоді вже ра­зом». (Мирн., Хіба ревуть...).

Звичайно в препозиції, перед присудком, вживаються і підмети, виражені субстантивованими словами. Приклади:

1. Крайній підвівся, покректав, підняв з землі шапку, по­чухав за ухом і обізвався до товариша... (Мирн., Хіба ревуть...).

2. То немічний дбає за силу, а генералові — що? (Там же)

3. Приїжджий був середульший син Левадного, старший від Івана двома роками. (Мирн., П’яниця). 4. Все молоде виросло, старе постаріло, хлівів нема, тини розгороджені. (Довж., По­ема про море).

У постійній позиції після присудка підмет вживається часто й без скільки-небудь помітних ознак інверсії. Так, постпозитивно виступає підмет в реченнях з присудками, що мають загальне зна­чення буття, наявності, виникнення і под., особливо коли підмет означає явища природи, процеси діяльності тощо, як у таких при­кладах:

1. Настали жнива. (Н.-Лев., Микола Джеря). 2. Настала пишна та тепла весна. (Там же). 3. Був тихий весняний вечір. (Там же). 4. Настав темний осінній вечір. (Там же). 4. Почина­лася тепла, тиха осінь. (Там же). 5. Стояв лютий мороз, дув ві­тер. (Тесл., Любов до ближнього). 6. Підіймалась хуртовина. (Шиян, Гроза). 7. Настав теплий погожий день. (Баш, Гарячі почуття). 8. Надворі стояла густа безвітряна спека. (Там же).

9. Повіяли теплі вітри. (Там же). 10. Несподівано пустився дощ. (Там же). 11. Над люком настала тиша. (Там же). 12. Сто­яли гарячі сонячні дні й теплі зоряні ночі. (Там же). 13. На сході займалася зоря. (Баш, Професор Буйко). 14. У кабінеті зчи­нилися бурхливі суперечки. (Баш, Гарячі почуття). 15. Набли­жалася довгождана хвилююча подія. (Там же). 16. На підводно­му човні зчинилась паніка. (Донч., Юрко Васюта).

Така ж постпозиція підмета відома після присудка або присуд­кової зв’язки бут и в екзистенціальному значенні (як і в наведених вище прикладах); це спостерігається в таких реченнях:

1. Була темна осіння ніч. (Коц., Дорогою ціною). 2. То був Дунай. (Тамже). 3. Перед ними була зовсім городська вулии,я з мостовою, з тротуарами. (Н.-Лев., Микола Джеря). 4. В кінці вулиці стояв високий будинок; то був театр — панська примха; а під ним були крамниці з усяким крамом. (Там же). 5. Був пишний тихий літній вечір. (Там же). 6. На дівчині була дуже бідна одежа. (Там же).

Підмет ставиться в постпозиції і в тих випадках, коли склад його пояснювальних членів разом з присудком логічно пов’язаний із змістом попередніх речень, коли в контексті це речення є на­ступною ланкою висловлювання або коли його зміст, зокрема зна­чення підмета, буде пояснюватися в інших реченнях розгорнутого контексту. Ці явища постпозиції підмета мають кілька різновидів:

а) Підмет вживається після присудка і підпорядкованих йому другорядних членів, що логічно вказують на зв’язок з попереднім контекстом, як у таких прикладах:

1. Раптом до кабінету влетів захеканий і схвильований шот­ландець. (Баш, Гарячі почуття). 2. Незабаром у їхній двір в’ї­хала легкова машина. (Стельм., Кров людська — не водиця).

•3. Знизу, з туману, раптом пролунав короткий звук пострілу, (Собко, Кавказ). 4. Обличчя з великим горбатим носом прорі­зували глибокі зморшки. (Там же). 5. А над полем палахкотіла висока заграва бою. (Там же). 6. І десь далеко, за темною сму­гою лісу, обізвався грім. (Вас., Дощ).

б) Постпозиція властива підмету, що подається в реченні із загальним, неконкретним значенням, яке має дістати конкретиза­цію, розкриття, пояснення в наступних ланках контексту. При­клади:

1. Засніженою дорогою простував солдат. (Шиян, Гроза).

2. В довгому тунелі, хутко віддаляючись, під тьмяно освітленим бетонним склепінням борсалися в хвилях чиїсь руки. (Ваш, Гарячі почуття). 3. В невеличкому наметі з плащ-палаток, на примітивному, наспіх збитому на кілках операційному столику тяжко стогнав поранений. (Ваш, Професор Вуйко). 4. На доро­зі стояла чорна невеличка постать. (Стельм., Кров людська — не водиця). 5. Крізь снігову пелену замаячило в степу декілька постатей. (Панч, Облога ночі). 6. В цей час повз гурт шахтарів проходив молодий інженер. (Там же).

в) Постпозиція підмета може бути наслідком того, що речення будується паралельно до попередніх чи наступних речень з та­кою ж позиційною будовою. Приклади:

1. Над Дніпром пронеслася велика злива. З гористого берега вниз до гідростанції накотились бурхливі потоки. Досі перед корпусом машинного залу дощову воду відводив тимчасовий канал. (Ваш, Гарячі почуття).

2. Надворі погожа передосіння днина. Коливається виткане золотими прожилками повітря, на широкім пляжі городу ви­гріваються череваті гарбузи... (Стельм., Кров людська—не водиця).

3. Густішою стіною сплелося жито, що почало вже квіту­вати — пустило із себе дух свого цвіту. Поміж його стеблами заясіли волошки, немов посвітились сині лампадки. Зажаріли голівки горицвіту, загула бджола. Високо під небом кигикнула чайка, блиснула срібним крилом. (Вас., Дощ).

4. Багацько сіл, багато міст на Україні минули бурлаки; багато неділь налічили вони в дорозі, доки прибились до Вер­хівки. (Н.-Лев., Микола Джеря).

4. Позиції дієслівного простого присудка

Дієслівний простий присудок, як це можна бачити і при аналі­зі позицій підмета, у двоскладному реченні може бути вживаний і після підмета і перед ним.

Приклади постпозиції спостерігаємо звичайно в усіх тих ви­падках, коли підмет вживається препозитивно (приклади загаль­новідомі).

Допоміжне дієслово бути у формах майбутнього часу в розмов­но-діалогічній мові може іноді вживатися і без інфінітива, як це- спостерігаємо в таких прикладах:

• А там у школі й учитель; учити буде?

• Буое, моя дитино, аби вчився.

Хлопчик задумався, і рученята його впали на коліна.

• Я буду вчитись, мамо. Та вивчусь, великий буду, а папа віддасть мене на службу. Я буду ходити разом з папою, йому помагати. — І оченята його заблищали.

• Будеш, дитино, будеш, мій голубе. (Мирн., Товариші).

Присудки можуть вживатися і в препозиції до підмета. Пози­ці я перед підметом обумовлюється або семантикою слова, що виступає в ролі присудка, або інверсією в розташуванні членів речення.

За семантичними властивостями в препозиції до підмета вжива­ються присудки, виражені дієсловами із значенням буття, станов­лення, появи, виникнення і под. (про них говорилось уже при розгляді позицій підмета). Присудки цього типу здебільшого зустрічаються в реченнях, якими позначається початок розповіді, опису тощо, перед дальшим розгортанням змісту. Приклади:

1. Пройшов тиждень. Настав новий рік. (Мирн., Повія).

2. Прийшов день збору. (Там же) 3. Була вербна неділя. (Там же). 4. Наставало літо. (Н.-Лев., Старі гультяї). 5. Скоро настала зима. (Довж., Поема про море). 6. Навколо стояла тиша. (Бойч., Молодість). 7. Над верховіттям дерев займалася зоря. (Там же). 8. Був чудесний весняний день. (Там же).

9. Так минув рік, минає й другий. (Мирн., Хіба ревуть воли...).

10. Стояла рання весняна пора надворі. (Там же). 11. Лягла зима. (Там же). 12. Випав удушливий день саме серед гарячої пори жнив. (Там же). 13. Піднялась вечірня шарпанина. (Там же).

Препозиція таких присудків тим стійкіша, чим менш виразко виступає самостійність лексичного значення дієслів, якими вони виражаються. Так, позиційно стійким є присудок б т , який вка­зує на буття, наявність того чи іншого явища (не предмета з кон­кретним значенням): Була неділя-, Був мороз і под. Також у препо­зиції виступають інші присудки — настати, зчинитися, підняти­ся (теж при підметах неконкретного значення речей): Настала зима; Зчинився галас і под.

Якщо в речення вводяться конкретизуючі пояснювальні члени або якщо речення ускладнюється конструкціями протиставлення, порівняння тощо, в препозиції з’являється не присудок, а підмет, як у таких прикладах:

1. Так день настав, так і минув. (Мирн., Хіба ревуть во­ли...). 2. Ніч, як куйовда, стояла надворі. (Там же). 3. Сувора зима настала якось одразу, несподівано. (Бойч., Молодість).

Внаслідок інверсії підмета присудок пересувається в препози- .цію, де він може бути і логічно наголошеним. Часто знаходимо ло­гічно наголошений присудок без пояснювальних членів у безпо­середньому сполученні з підметом. Приклади:

1. Занедужала Галя. (Вовч., Павло Чорнокрил). 2. Засму­тились голуб’ята. (Вовч., Козачка). 3. Повеселішала панноч­ка. (Вовч., Інститутка). 4. Не спить Хима. (Вовч., Чари). 5. Ви­бігла вона та й перейняла його. (Там же). 6. Замислився козак, і йому досталось покрутить вуса і почухать потилицю. (Стор., З народних уст). 7. Згодились брати і стали городить загони. (Там же). 8. Перешіптуються міністри. (Довж., Арсенал). 9. Впав Арсенал. (Там же). 10. Перелякався кінь і вихром недо­рогу. (Довж., Аероград). 11. Накрякав старий ворон. (Вас., Чайка). 12. Брязкають ключі в коридорі, грюкають двері. (Тесл., В тюрмі).

У такій позиції можуть бути присудки і з пояснювальними чле­нами, наприклад:

1. Уклонився тоді батько морозові низько. (Вас., Мороз).

2. Повеселішала відразу Марія. (Гол., Бур’ян). 3. У двері по­стукав хтось тричі. (Там же). 4. Нахмурились у Ніни брови... (Шиян, Гроза).

Слід відзначити, що присудок, як і інші члени речення, може виступати з логічним наголосом і в постпозиції при інверсованих і неінверсованих членах —при використанні самої інтонації як способу логічного акцентування члені з речення; це можна спосте­рігати і в таких прикладах:

1. Лице в Гната розжеврілось, очі неначе побільшали й ди­вились кудись далеко, минаючи дерева. (Коц., На віру). 2. Нас­тю щось стиснуло коло серця. (Там же). 3. Настя любила свою веселу, теплу хату. (Там же). 4. Василько похолов з остраху. (Коц., Ялинка). 5. Вона чогось шукала, потім, видно, знайшла— і вийшла з кімнати, тихо причинивши двері. (Скляр., Мати).

У багатьох випадках присудок вживається перед підметом, зразу ж після другорядних членів, що стоять на початку речення і стосуються до присудка. Приклади:

1. З мого серця теж ллється струмок в море людського горя. (Коц., З глибини). 2. На зеленому сіні, з горових полонин, з запашними квітками, лежали старі татари у білих чалмах і жда­ли купців. (Коц., Під мінаретами). 3. Дзвінко спадала вода у мідні кухлі, весело дзюрчала живим струмочком. (Там же).

2. У затінених вологих місцях тихо коливались білі, воскові чашечки конвалій. (Донч., Лісничиха). 5. На вибух з недалеч­ких будиночків бігли люди. (£>ойч., Молодість). 6. На кладови­щі коло церкви, міцно стискаючи гвинтівку в руці, ходила

Наташа. (Там же). 7. У прозорій весняній блакиті неба виспі­вує жайворонок. (Грим., Великий слідопит).

Препозиція присудка може бути обумовлена паралельністю син­таксичної будови суміжних конструкцій, як у таких прикладах;

1. І взялась молодь за інструменти і стала до праці. Стуко­тіли молотки, скрипіли поржавілі болти, вищало залізо. (Бойч., Молодість). 2. Незабаром почувся брязкіт, на галявину вийшов караван. (Грим., Великий слідопит).

Нерідко на самому початку речень вживаються наголошені при­судки, безпосередньо за якими йдуть ненаголошені підмети — осо­бові займенники —як показники граматичної форми дієслівного присудка,— з послабленою синтаксичною повнозначністю. При­клади:

1. Надумалась я та ніби мені й працювати веселіше стало. (Вовч., Сестра). 2. Сіли ми в брамі та й говоримо собі, жури­мось, і час нам не змигнеться. (Там же). 3. Перестояли ми три дні в Куминцях. (Вовч., Чумак). 4. Увійшов він та й питає: «А де твоя дочка, Одарка?» (Вовч., Одарка). 5. Перемучились ми до вечора. (Там же). 6. Приїхав він, подививсь, розпитав. (Вовч., Інститутка). 7. Любила вона його, та якось чудно люби­ла, не по-людськи. (Там же). 8. Пішла я за бабусею через двір у хату. (Там же). 9. Зосталася я малою від батька та матері: під холеру полягли вони. (Мирн., Лихий попутав). 10. Сіла я, шию, а Галя біля мене сидить, дивиться. (Там же). 11. Зляка­лася я, аж кинулася... (Там же). 12. Озирнулась я назад — аж і в нашій хаті світиться, знялася й тихо побрела до неї. (Там же). 13. Взяв я Оришку дипломатичним шляхом. (Гонч., Микита Братусь). 14. Кущами прокрався ти до хати, до знайомого ві­конечка, підійшов навшпиньках і тихо-тихо: стук-стук! (Гол., Червоний роман). 15. Хотів ти підвести голову й глянути, і не було сили ворухнутися. (Там же).

Такі конструкції характерні для розмовного стилю мови; во­ни споріднені з безпідметовими конструкціями речень, де переважа­ють присудки, виражені дієсловами 1-ї особи. Приклади:

1. Служу таки в тих самих панів. (Вовч., Сестра). 2. Вийду поміж дівчата, так мене й обступлять. (Вовч., Сон). 3. Примічаю мовчки... придержав, знаєте, собі ходу,— примічаю: зробив­ся мій парубок зовсім другий чоловік. (Вовч., Викуп). 4. Дивлюсь було та вишукую, де та наша колишня батьківщина і ті сте­жечки й заулочки, що тітка Мокрина наче мені намалювала сло­вами. (Вовч., Гайдамаки). 5. Тихо підходжу під млин. Дивлюся— сидить він з якимсь парубком... (Мирн., Лихий попутав). 6. Не пам'ятаю гаразд, що тоді творилося зо мною. (Там же).

При наявності в реченні двох і більше однорідних присудків можуть утворюватися конструкції з поєднанням препозитивного

і постпозитивного розташування присудків (до і після підмета). Приклади:

1. Прийшли вони додому й посідали всі під грушею коло хатки. (Вовч., Дев’ять братів...). 2. Іде Кармель додому та все дума про дівчину-наймичку. (Вовч., Кармелюк). 3. Не спала вона й думала об тім, кого вона кохала. (Там же). 4. Зосталась Ганна в хаті, не пішла в старці. (Н.-Лев., Дві московки).

2. Зажурилася я, засумувала. (Мирн., Повія). 6. Сіє мати, хитається. (Довж., Арсенал). 7. На табуреті біля ліжка сиділа Глаша і щось вишивала. (Бойч., Молодість). 8. Кинув цигарку потухлу Давид і підвівся з землі, речовий мішок перекинув на плечі... (Гол., Бур’ян).

5. Позиції дієслівного складеного присудка

Такий присудок, як відомо, складається з допоміжної і інфіні­тивної (семантично основної) частин. Допоміжна частина (відмі­нюване дієслово або особливі предикативні слова: повинен, можна, треба та ін.) і інфінітив, утворюючи складений присудок, вживаю­ться як у реченнях, що мають підмет, так і в тих, у яких він від­сутній. Якщо у реченні є підмет, такий присудок звичайно вжи­вається після нього. Але самі частини цього присудка можуть займати різні позиції одна до одної.

Вони можуть утворювати суміжні словосполучення, в яких ін­фінітив займає місце після допоміжного слова. Приклади:

1. Джериха сховала празникову одежу в скриню, затопила в печі й заходилась варити вечерю. (Н.-Лев., Микола Джеря).

2. Ввечері дружки почали розплітати Нимидорі косу і'заспіва­ли сирітських пісень. (Там же). 3. Минуло їй п’ятнадцять літ. Вона тільки-тільки що стала розпускатися, як та рожева квіт­ка вранці на зорі, стигнути й наливатися, як червонобокі яблука об спаса. (Мирн., Морозенко). 4. Захитались гілки на висо­кому дереві й почали струшувати з себе іній. (Там же). 5. На­даремно він силкувався пригадати собі докладно те, що з ним тра­пилось. (Мик., Вуркагани). 6. Ви повинні зорганізувати актив і керувати ним. (Мик., Ранок). 7. Полоз і не думав очікувати на рішення Котика. (Собко, Зоряні крила). 8. Нагорі вітер лю­тував ще дужче, і Полозові довелося прив'язати себе до рейки, щоб мати вільні руки. (Там же). 9. Треба починати роботу. (Там же).

Допоміжний член дієслівного складеного присудка, виражаючи різні додаткові предикативні значення, може текстуально відділя­тися від інфінітивного члена, що має основне семантичне значен­ня. Цим підкреслюється саме значення допоміжного члена або на­голошується значення інверсованих внаслідок цього інших членів речення.

Між частинами дієслівного складеного присудка можуть стояти:.

а) Підмети:

1. Отак не забарилася Катря перебігти прудкою думкою' довгу й родючу ниву свого безталання й опинилася знову в хо­лодній хаті... (Мирн., Морозенко). 2. Серед того сизого сяйва; почали сніжинки ворушитись, почали підніматись, вставати. (Там же). 3. Вже білий світ носився понад землею; надумалось- сонце вставати й послало вперед себе аж два червоні стовпи. (Там же). 4. На третій тільки день кинулись селяни шукати, Катрю і знайшли її вже задубілу біля мерзлого сина. (Там же)..

5. Почало сонце сходити. (Мирн., Лихо давнє й сьогочасне).

6. Жваво, з юнацькою енергією, заходився Семен ставити хату. (Коц., Ціпов’яз). 7. Дядько встав на гарбі, я спинив коні,, і почав дядько дивитись на всі боки. (Виш., Дрохва). 8. Чизмо- же художник змалювати ось такий петрівчанський вечір? (Стельм., Хліб і сіль).

б) Підмети і другорядні члени:

1. З того часу почала по землі трава рости-, всі долини вкри­ла. (Мирн., Казка про Правду та Кривду). 2. От згодилися, ото й почали вони з землі всяку всячину ліпити. (Там же). 3. Поча­ло серденько так уже битися у неї і щічки так палать, як ста­не вона про кохання читать. (Тесл., Страчене життя). 4. По­чала Оленка й справді привчатися жити дома. (Там же). 5. Узявсь Остапчук і жалобу написати. (Там же). 6. Порішив я після цьо­го зовсім з села змандрувати. (Тесл., Немає матусі).

в) Другорядні члени і допоміжно-службові слова:

1. Тиха дрімота почала його колихати, злегка закриваючи очі. (Мирн., Морозенко). 2. Скільки разів доводилось літом бродити йому по лісу, а він не припам’ятає такої поляни. (Там же). 3. Ніхто не зважиться накриво слова сказати Олексієві Івановичу, а не то, щоб не послухатися його наказу або піти проти нього. (Мирн., Лихо давнє й сьогочасне). 4. Зимою можна хурманкою заробити якого карбованця, баби візьмуть у пана на буряки на відробіток, теличку можна продати... (Коц., Ціпов’яз). 5. Він не міг навіть зразу піти на базар і довго воз- жався біля примуса, гріючи собі чай. (Мик., Ранок). 6. Хлоп­ці почали вже були навіть поважати Альошу за цей спокій. (Мик., Вуркагани). 7. В цей час безневинна птиця починає в тривозі кружляти над двором. (Довж., Поема про море).

В окремих випадках, особливо в мові підкреслено розмовного характеру, члени дієслівного складеного присудка мають зворот­ний порядок розташування: інфінітив займає попередню позицію, а допоміжний предикативний член — наступну. Приклади:

1. Так почав думати Михайло, і вже сам на Василя та Ориш- ку злиться почав. Уже й бувать у їх перестав. (Тесл., Страче­не життя). 2. Заснути в ту ніч Крайнев не міг. (Собко, Зоряні крила).

Інфінітивні члени в конструкціях дієслівного складеного при­судка, а також у функції інших членів речення, незалежно від ін­версії, майже завжди лишаються логічно наголошеними. А тім при інверсії логічне акцентування виступає більш виразно. При­клади:

1. Став Чайченко плакати дуже. (Вовч., Три долі). 2. Ха­зяйка тим часом вечерятц просить. (Вовч., Інститутка).

3. У Києві служити зосталаср, а він з військом кудись далеко на Литву пішов. (Там же). 4. Оксана тоді серп у сніп і вже бігти хотіла... (Гол., Літа молодії). 5. Я вирішив Платона з завіду­вання зняти... (Корн., Платон Кречет). 6. Я не маю часу вас слухати. (Там же). 7. Потім стали інші всякі чутки ходити. (Гол., Мати). 8. І став Цигуля наряджати... (Там же).

6. Позиції іменного складеного присудка

Іменний складений присудок у двоскладному реченні часто вжи­вається в постпозиції до підмета, як, наприклад, при дієслів­ній зв’язці з призв’язковим членом, в ролі якого виступають:

а) Іменники:

1. Полюбила й тітка мале внуча. Тихе та втішне, воно стало забавкою старій бабусі. (Мирн., Морозенко). 2.— От,—думає Оленка,— буду вчителькою так у селі у второкласній... (Тесл., Страчене життя). 3. Пролітали крижані сніжинки і в світлі фар здавалися краплинами розтопленого металу. (Собко, Зоряні крила).

б) Прикметники і дієприкметники:

1. Вечір був темний, теплий та тихий. (Н.-Лев., Микола Джеря). 2. Земля тоді була пустельна. (Мирн., Казка про Прав­ду і Кривду). 3. А убори були дорогі та пишні: з золотої парчі плахта, оксамитова червона свита, а на голові віночок з само­цвітного каміння. (Там же). 4. Здоровенна, наче винницький казан, голова була закустрана цілим оберемком білого снігу, довга, як помело, борода виплетена з товстих вістряків криги... (Мирн., Морозенко). 5. Всередині цеху було затишніиіе, ніж на пустирі, але там, де височіли голі, ще не обкладені цеглою каркаси, панував вітер, і сила його була страшною. (Там же).

2. Вирівнялась Оленка, зробилась хороша, струнка. (Тесл., Страчене життя). 7. Бурячиння було високе й лапате, вітерець по нім тихенько лопотів... (Виш., Дрохва). 8. Собака теж зро­

бився невеселий і, покрутившись, знехотя потюпав геть. (Довж., Зачарована Десна).

в) Сполучення іменника з прикметником:

1. Хазяйни були люди добрі, та не було мені вільного часу ні поспівати, ні потанцювати, ні сорочок хмелем повишивати. (Н.-Лев., Микола Джеря). 2. Я була хазяйська дочка, а Ними- дора — наймичка. (Там же). 3. І справді, Олексій Іванович був чоловік неабиякий: височенного зросту, плечистий, рука­тий, цибатий, з круглим, неначе кишинський кавун, облич­чям і гостроверхою головою...(Мирн., Лихо давнє і сьогочасне).

г) Інші форми:

1. Єпташка був завбільшки з наперсток, хоч йому йшов сімнадцятий рік. (Мик., Ранок). 2. Сонце було вже так, як у снідання. (Тесл., Хуторяночка). 3. Літо вже наприкінці було. (Тесл., Страчене життя). 4. Довгенько хлопці були собі нарізно. (Мирн., Як ведеться, так і живеться).

У постпозиції до підмета вживаються також різні призв’язко- ві частини іменного складеного присудка, якщо в ньому зв’язка — нульова.

1. Двері в коридор того дому одчинені. (Тесл., Свій брат).

2. Чоловік він бідний. (Там же). 3. Балакає пан, і голос його страх противний. (Там же). 4. Вигляд у мене дійсно страшний: зарослий бородою, перев’язка на руці пройшла кров’ю, на го­лові — кора з бинтів, крові, бруду. (Ян., Дід Данило з «Соціа­лізму»), 5. Місце неабияке, історичне. (Ян., Школяр). 6. Наше село дуже красиве і видатне. (Там же). 7. Прибігаю додому та вже радію-радію: «Мамусю, мамусю, я вже не наймичкаЬ (Тесл., Хуторяночка) 8. А й парубок би нічого: і брови чорні, і усикиє, і чуб кучерями, і стан козачий. (Тесл., За пашпортом).

Як і в наведених прикладах, дієслівна зв’язка звичайно вживає­ться перед призв’язковим членом. Проте, коли речове значення присудка підкреслюється, призв’язковий член може бути винесе­ний в позицію перед зв’язкою. Приклади:

1. Молодий таким уже гарним здався, що й не знаю. (Тесл., Хуторяночка) 2. Я тут кажу, а там радію-радію: «Це вже я хазяйкою буду, жінкою буду — господи!., як же це воно?» (Там же). 3. «Господи,— думаю,— як же це воно: в кохті буду, в спідниці довгій, чисте лице в мене буде... Господи! як же воно, як баришнею бути?..» (Там же). 4. Вишні там у нас, чи повіри­те, як молоком пообливані були: сонце світить, а вони білі-білі стоять. (Тесл., У городі). 5. Сонце вже височенько було. (Тесл., Школяр). 6. В хатині все поночіше робилось. (Тесл., «Да здрав-

ствуєт небитіє!»). 7. Противним робився вчитель мені, та й вчит- тя не кращим. (Тесл., Що б з мене було?). 8. По-осінньому дов­гими і тривожними стали вечори. (Собко, Зоряні крила).

Іменний складений присудок являє собою одну синтаксичну одиницю. Але частини його можуть вживатися у вигляді суміжно з’єднаних слів, як у більшості з наведених прикладів, і можуть мати несуміжне, або роз’єднане розташування. Різні способи такого розташування частин складеного присудка використовуються для висунення членів речення на різні позиції в його конструкції — відповідно до завдань граматичного і стилістичного вираження мови.

При роз’єднаному розташуванні частин складеного присудка беремо до уваги позиції складеного присудка або його почат­кової частини відносно підмета (у двоскладному реченні), а при- зв’язкового члена — відносно зв’язки, і за цими ознаками розрізняємо:

1. Іменний складений присудок роз’єднаного розташування в постпозиції до підмета:

а) з призв’язковим членом у препозиції до присудкової зв’яз­ки або з призв’язковим словосполученням, частина якого займає таку ж позицію відносно зв’язки. Приклади:

1. Дід Лука кріпкий був узагалі мисливець, а ще кріпший крякушечник. (Виш., З крякухоіо на озері). 2. А дівчата, як­би ви побачили, які тоді булиі Одна в одну! (Стор., Прокіп Іва­нович). 3. Отут, на шахті, я наче не схожий насебе став. (Ткач, Плем’я дужих);

б) з призв’язковим членом (або словом призв’язкового слово­сполучення) в постпозиції до присудкової зв’язки. Приклади:

1. Він висох, звичайно, поменшав, став помітно нижчий за сина. (Довж., Поема про море). 2. Все навкруги було таке радісне, веселе, що з пам’яті Дмитрикові вилетіли десь і мати, і наказ її сидіти вдома... (Коц., Маленький грішник). 3. Була, правда, худощавенька, бліденька трохи, таце не вадило їй; навпаки, робило такою чарівною її, так і нагадувало про щось духовне в ній. А карі оченята її були такі умні. (Тесл., Страче­не життя). 4. Може, ця велика радість буде для неї найкращими Лінами. (Ткач, Плем’я дужих). 5. Другого дня як навмисне зранку погода була на диво гарна. (Вас., Авіаційний гурток).

5. Синюватий лід був геть списаний ковзанами. (Збан., Перед- жнив’я). 7. Цього разу лист був не звичайним трикутником, а в конверті, і почерк незнайомий. (Там же). 8. Це був справді його кращий фронтовий товариш. (Там же).

2. Іменний складений присудок роз’єднаного розташування в препозиції до підмета:

а) з призв’язковим словом або членом призв’язкового слово­сполучення в препозиції до присудкової зв’язки. Приклади:

1. Невеселе таке було життя Наталі, часом і сльози брали, і зло велике проймало, та нічого не вдіє. (Мирн., П’яниця).

2. Чудова раз була ніч. (Тесл., Якжетак?). 3. Чудний якийсь був він, розказують,— мовчазний, задумливий. (Тесл., Що б з мене було?). 4. Та такою до книг була і в школі вона. (Тесл., Страчене життя). 5. Першою такою колючкою в Чіпчинім жит­ті була смерть бабина. (Мирн., Хіба ревуть воли...). 6. Нічого казать, за взятий-таки збіса був і Кондратович — не з того де­сятка, що гоють свою спину чужими дукатами. (Стор., Голка);

б) з призв’язковим членом або членом призв’язкового словоспо­лучення в постпозиції до присудкової зв’язки, наприклад:'

Виріс мій Іван, такий став з нього бравий парубок, що кра­щого не було у всій околиці... (Стор., Мірошник).

3. Іменний складений присудок роз’єднаного розташування з підметом між його частинами:

а) з призв’язковим словом або членом призв’язкового словоспо­лучення в препозиції до присудкової зв’язки. Приклади:

1. Це твій, Івасю, бичок буде. (Мирн., Як ведеться, так і живеться). 2. Складена вона [стаття] була просто й цікаво, ілю­стрована малюнками. (Вас., Олив’яний перстень). 3. Дивний характер був у Кузьмича — чим більше псувався настрій, тим більше їсти хотілося. (Руд., Вітер в обличчя). 4. Яким же сміш­ним і жалюгідним він був в очах своїх товаришів по роботі. (Збан., Переджнив’я);

б) з призв’язковим словом або членом призв’язкового слово­сполучення в постпозиції до присудкової зв’язки. Приклади:

І. Був я ще невеличким. (Тесл., Що б з мене було?). 2. Бу­ли вони всі три панські й повиростали по панських дворах. (Мирн., Хіба ревуть воли...). 3. Був він босий, у самій сорочці та в розпанаханих до колін штанях. (Мик., Ранок). 4. Був Лобанов невисокий на зріст, чорнявий, з меткими розу мнима очима... (Ткач, Плем’я дужих). 5. Були вони люди замож­ненькі, усього вїхдоволі: і поля, іскотинки, і худоби, і хата про­стора з садочком і левадою. (Стор., Скарб). 6. Якось похмуро ви­глядав той дуб: був він дуже товстий, дуплуватий, а верхи повсихали, і корана їх пооблуплювалась,тільки посередині ши­роко розкинулись віти, і крізь суху неопалую листву пробива­лись молоді порослі. (Стор., Марко проклятий).

Призв’язкові члени в препозиції до дієслівної зв’язки, а при ну­льовій зв’язці — в препозиції до підмета, а також призв’язкові члени, вживані препозитивно і постпозитивно до зв’язки і відділе­ні від неї іншими членами речення, дістають логічну підкресле­

ність І так чи інакше впливають на виникнення в реченні різних відтінків — розмовності, емоціональності тону і змісту висловлю­вання тощо. Приклади:

1. Та й лихі які у Мар’ї очі! (Мирн., Повія). 2. Старий наш пан, покійник, недобрий був. (Вовч., Одарка). 3. Тихий був Василько, розсудливий. (Вовч., Два сини). 4. Була ся наймичка людина розсудливая: все обміркує, усе виважить.. (Вовч., Дяк). 5. Була та тітка Мокрина удова... (Вовч., Гайдамаки).

2. Невеселі були ті гості. (Там же). 7. Гірке було життя Ларько- ве — всі бачили, та ніхто не чув, щоб жалівся він на його коли словами. (Вас., У панів). 8. Невесела у Шевченка зимою та во­сени хата,— стоїть край села, як примара, найгірша, мабуть, в усьому селі. (Вас., Широкий шлях). 9. Святковим здається вечір, коли добре тобі попращовалося вдень. (Гонч., Микита Братусь). 10. Щедрий у мене сад, щодня чимось порадує. (Там же). 11. Прекрасна людина в бою за Батьківщину. (Довж., Поема про море).

3. Позиції додатка

Додатки прямі й непрямі стосуються до дієслівних членів ре­чення (головним чином — до присудка), відносно яких можуть бу­ти як у постпозиції (частіше), так і в препозиції (рідше).

Логічно не наголошені прямі додатки вживаються після дієслів­них членів речення, як у таких прикладах:

1. Христя наділа чорну сукню, оторочену сивим смушком, сиву смушеву шапочку. (Мирн., Повія). 2. Надвірня прохолода трохи охолодила її гарячу голову, утихомирила перелякані дум­ки. (Там же). 3. Птиця розпустила широкі крила, розпустила розкішний, як у павича, хвіст, та все співала та все спускалась нижче по гіллі. (Н.-Лев., Микола Джеря). 4. Дівчина витягла відро води коромислом, вхопила другим кінцем коромисла дру­ге відро, легко й проворно кинула коромисло на плече і пішла на згористий берег між рідкими вишнями. (Там же). 5. Мелаш- ка вгляділа Лавріна на греблі, встала з каменя й стала над во­дою, похиливши голову. (Н.-Лев., Кайдашева сім’я). 6. Розлю­чена ріка несла на собі захоплені в далеких селах ясла, двері, дошки, вирвані вікові дерева, що повертались у хвилях своїм корінням, мов морські спрути. (Ваш, Гарячі почуття).

Інверсовані, в позиції перед керуючим дієсловом, прямі додат­ки зустрічаються в таких випадках:

а) коли додаток приймає на себе логічний наголос — сам або разом із членами, які його пояснюють, як у таких прикладах:

1. Дуже любив Чіпка казки слухати. (Мирн., Хіба ревуть воли...). 2. Нелегеньку думку завдало життя Христі — думай! Нерозгадану загадку ставить перед нею — розгадуй. (Мирн., Повія). 3. А музику як любила вона! (Тесл., Страчене життя).

4. Цвіт небесний любила, голубе плаття носила. (Там же).

5. Мати вечерю на столик поставила. (Гол., Бур’ян). 6. За ді­довим тином буря дуби вивертає. (Довж., Земля). 7. Нічого іншого не чекав Щорс почути від своїх прекрасних бійців. (Довж., Щорс). 8. Риси суворої мужності наклала Вітчизняна війна на його молоде обличчя. (Довж., Повість полум’яних літ). 9. Великі спустошення спричинили морози в садовому гос­подарстві середньої Росії. (Довж., Мічурін);

б) коли додаток переноситься в препозицію з метою синтаксич­ного розвантаження прикінцевих акцентованих позицій в будові речення для інших логічно підкреслюваних членів, як у таких прикладах:

1. Чорний жук довгі вуса сховав під листок... (Донч., Серце беркута). 2. Степаниду Воронцову знає вся округа. (Довж., Поема про море). З, Рятувальний круг кинуто. (Довж., Антарк­тида). 4. Портрети його друкуватимуть у столичних газетах. (Довж., Земля). 5. Василя Назаровича Беженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції. (Довж., Щорс).

6. Всіх обняло одне почуття. (Там же). 7. А чому всю земну ку­лю не перетворити в сад? (Там же). 8. Полонених поставили на валу. (Довж., Тарас Бульба). 9. Я от буду збиратись і вам дещо розповім. (Гж., Чорне озеро);

в) коли додаток має логічне підкреслення, що позначається спе­ціальними граматичними засобами (посилювальними частками), наприклад:

Всю дорогу, майже до самого гуртожитку, дід і слова не дав промовити Гонтареві. (Баш, Гарячі почуття);

г) коли зв’язок додатка з дієслівним членом має фразеологіч­ний характер, наприклад:

Всю його увагу тоді забирало велике урвище, утворене біля нього хвилею. (Баш, Гарячі почуття);

д) коли за допомогою прямого додатка в препозиції досягається текстуальний зв’язок з попередньою частиною контексту або зазначається вихідний момент для наступного розгортання розпо­віді. Приклади:

1. Гордія Байду, разом з партією заарештованих, привезли до Катеринослава вночі. (Панч, Облога ночі). 2. Геолога Григо­рія Демидовича з сім’єю викликали на роботу у визволений від німецьких окупантів Київ. (Донч., Серце беркута). 3. Сині гори затягав туман. (Гж., Чорне озеро). 4. Розмову з розумною, чутливою людиною він вважав за найкращий бальзам для сво­єї хворої душі. (Там же). 5. Престарілу її душу тягне на старі руїни, тому що в неї нема майбутнього, а є тільки те, що на­лежить старості—минуле. (Довж., Поема про море). 6. Цю

пісню підхопили острів’яни в човнах. (Довж., Антарктида).

7. Цю історію хочеться казати найдорожчими словами, що да­ються людині в рідкі неповторні години. (Довж., Незабутнє).

8. А мене, товаришу начдив, куля не бере. (Довж., Щорс).

9. Останні слова Бульба вже мовив під тупіт і гуркітню поля­ків. (Довж., Тарас Бульба);

е) коли значення прямого додатка є семантично контрастним до значення постпозитивного підмета того ж речення, наприклад:

І раптом тишу стрясла оглушлива канонада вибухів. (Баш, Гарячі почуття);

є) коли в суміжних частинах контексту з кількома прямими додатками вони мають позиційне чергування (то перед керуючим, то після нього), наприклад:

Поранених перев’яжіть свіжими бинтами, покладіть їх у ряд і шаблі покладіть поруч. (Довж., Щорс).

Непрямі придієслівні додатки часто зустрічаються в постпози­ції і в кінці речення можуть бути логічно акцентованими, як це спостерігається в таких прикладах:

1. Христя хапається за торішній бур'ян руками... (Мирн., Повія). 2. Усі вулиці у Вербівці ніби обсаджені високими вер­бами: то поросли вербові кілки з огорожі. (Н.-Лев., Микола Джеря). 3. У діда майнула думка найняти собі Сиклету за най­мичку. (Н.-Лев., Старі гультяї). 4. На сонячних лісових горб­ках солодко пахло нагрітою стиглою полуницею... (Донч., Ліс­ничиха). 5. Цього вечора професор сам благав бурі і дощової темряви. (Баш, Професор Буйко).

Непрямі додатки вживаються також у препозиції (загалом — у такій синтаксично-логічній ситуації і в таких же випадках, що й прямі додатки в препозиції). Приклади:

1. Кисленького хочеться бабі, капустки або розсолу з-під огірків. (Коц., Що записано в книгу життя). 2. Кузьмичу спо­добалася ця підкреслена повага до його особи. (Руд., Вітер в об­личчя). 3. Лідою зараз не можна було не замилуватись. (Там же). 4. Перед самим гуртожитком їм перепинив дорогу карна­вальний похід. (Баш, Гарячі почуття).

Звичайно в препозиції виступають такі непрямі додатки безособо­вих речень, що логічно визначають суб’єкти, яким належать або до яких стосуються предикативні ознаки, виражені присудком. Приклади:

1. Йому не треба дивитись на місто. (Коц., Сон). 2. їй було душно од вічних турбот. (Там же). 3. Його тягне подивитись ще, коли стане видніше. (Коц., Тіні забутих предків). 4. Йому зро­билось скучно, і він почув над головою дрібне, метушливе шеп­

тання груші. (Коц., Подарунок на іменини). 5. Його при вечері не було. (Коц., Коні не винні). 6. Пимону хотілося якось під­бадьорити і втішити Полю. (Шиян, Гроза). 7. Трохиму Іванови­чу було страшно. (Там же). 8. У Байди було гірко на душі. (Панч, Облога ночі).

Абсолютну препозицію (позицію на початку речення) займають і ті додатки, які е спільними другорядними членами для кількох речень, об’єднаних в одне складне речення. Приклади:

1. У Процент аж дихання сперлося в грудях, аж сльози виступають на очах. (Мирн., Повія). 2. Довбня замовк; а Про­центе! все ще вчувається дрібний козачок, все ввижається, як крутяться перед його очима люди. (Там же).

Додатки присубстантивні вживаються, як правило, після керу­ючого іменника. Приклади:

1. Одного ранку молдувани були свідками цікавого походу. (Коц., Для загального добра). 2. Ця звістка знову навернула його думку про червоних. (Панч, Облога ночі). 3. Гуркотіння возів по бруку поступово завмирало, стихав поступово й гомін, тільки стрілянина все ще пінилась за містом, але помітно від­далялась у бік Макіївки. (Там же). 4. На самій верховині гори бовваніють руїни стародавнього замку. (Гонч., Прапороносці).

5. На подвір’ї і в садку ферми розташувались підводи з ящика­ми боєприпасів. (Там же). 6. Частина партизанів займалася гос­подарськими справами, готуючись до зими. (Стельм., Кров люд­ська — не водиця).

Лише іноді (дуже рідко) присубстантивний додаток може зу­стрінутись на початку речення, зміст якого випливає із змісту по­переднього контексту, наприклад:

Про це думка не швидко прийшла до неї. (Мирн., Повія).

2. Позиції означення

Узгоджені означення, виражені прикметниками, дієприкметни­ками, займенниками і порядковими числівниками, звичайно вжи­ваються перед означуваним іменником. Приклади:

1. Ще здалека шуміло незнане й величне море, дихало назу­стріч Альоші гострими пахощами. (Мик., Вуркагани). 2. Альо- ша передав йому свою майже закінчену роботу і впився в нього очима. (Там же). 3. На першому розі кинувся в чарівну лаву постатей. (Там же). 4. Це була остання модель, обтічна, ніби крапля падаючої води. (Собко, Зоряні крила).

Препозитивно до одного і того ж означуваного члена речення може вживатися кілька означень, порядок розташування яких є або вільний, коли означення можуть бути переставлені

місцями, або обумовлений, коли їх порядок залежить від семан­тичного відношення до означуваного.

Вільний словопорядок мають:

а) однорідні означення, як у таких прикладах:

1. Під ногами в козака одсвічувався свіжий, низький, зеле­ний берег, на якому він стояв. (Вовч., Лимерівна). 2. Коло брами стояла сторожка, помальована білими й чорними поло­сами... (Н.-Лев., Микола Джеря). 3. А директор закашлявся і крізь частий кашель сміявся тихим, старечим, добрим смі­хом. (Вас., Оксана). 4. Тепер гідростанція скидалася на величез­ний, метушливий порт, який похапцем евакуювали перед насту­пом грізного ворога. (Ваш, Гарячі почуття). 5. З’являється багато планів фіолетових, синюватих, сріблястих, сизуватих далеких степових могил. (Ян., По Україні). 6. З димарів будин­ків і захряслих між будівлями заводів підносились в небо пас­ма голубого, темного, багрового диму. (Досв., Кварцит);

б) неоднорідні означення, як у таких прикладах:

1. Сіра маленька пташка, як грудка землі, низько висіла над полем. (Коц., Fata morgana). 2. Чорне кучеряве волосся, заквітчане польовими квітками, чудовно вилося коло білого чола. (Мирн., Хіба ревуть воли...). 3. Я почув поруч дитячий голосний шепіт. (Ян., Боротьба за людину). 4. Сорок вісім мо­гутніх струменів злились в один пінистий велетенський водо­спад. (Довж., Поема про море).

Підкреслені означення можуть бути переставлені місцями. Проте і при вільному розташуванні членів означальної групи те означення, яке вказує на ознаку, що вважається найбільш істот­ною для означуваного предмета, ставиться безпосередньо перед пояснюваним членом речення.

Обумовлений словопорядок членів препозитивної означальної групи характеризується тим, що безпосередньо перед означуваним іменником ставиться те означення, яке в сполученні з цим іменни­ком є носієм поняття, пояснюваного попередніми означеннями. У таких умовах порядок означень не може мінятися. Приклади:

1. Внизу під нами глибока зелена долина, кругла, наче ма­кітра, з крутими, м’якими од кучерів лісу, стінами. (Коц., Як ми їздили до Криниці). 2. Дивлюсь на голі соснові стіни, пере­ступаю поріг і йду вздовж столу, довгого й білого, наче санна до­рога. (Коц., Дебют). 3. Сонце лягло на Кастелоне, що дрімав з правого боку, й закучерявило гору рядами маслин, оповило її- кілька раз в чорний турецький пояс. (Коц., Сон.). 4. Стіл у сто­ловій парадно білів, і на ньому, у високій кришталевій підстав­ці, червоніли свіжі троянди. (Там же). 5. На йому довге бобри­кове пальто й новенький козирок. (Вас., Циганка). 6. Дихаю найдорожчим у світі чистим степовим повітрям. (Довж., По­

ема про» море). 7. Блакитна тихосяйна ніч стояла в своїй до­вершеній красі над лісовим хліборобським краєм, де й пшенич­ний хліб пахне зіллям дібров. (Стельм., Хліб і сіль). 8. Небо, обкладене важкими осінніми хмарами, висіло неприємно низько. (Собко, Зоряні крила). 9. На жовтих глиняних стінах висіли га­зети й кілька плакатів. (Собко).

Безпосередньо перед іменником стоять звичайно прості озна­чення, тоді як поєднані з ними означення-епітети і взагалі слова художньо-описувальної характеристики займають в препозиції друге місце від означуваного слова. Приклади:

1. Нова садиба Кравчини розташована край села, на весело­му пологому горбі. (Довж., Поема про море). 2. Війнуло тихим, настояним на гіркуватому полині степовим вітром. (Руд., Ві­тер в обличчя). 3. Озирнулась, глянула на його веселими очима, усміхнулась свіжим молодим личком. (Мирн., Хіба ревуть воли...).

На першому місці перед означуваним іменником стоїть і таке означення, у функції якого є відтінок пояснення попереднього оз­начення, наприклад:

1. Я знаю, що він бачить моє червоне, змерзле лице, а я див­люсь на його бороду, по мокрому забороновану гребнем направо й наліво. (Коц., Дебют). 2. Яке тепле повітря навкруги, пташки на голих кущиках, як бризки радості, і от крізь жовтий пересох­лий торішній листок пробивається зелений пальчик весняної квітки. (Ян., Заповіт). 3. На протягнутій вірьовці висіла твер­да, вкрита памороззю сорочка. (Шиян, Гроза).

Коли вживається два означення або ряд означень з поступовою емоціонально-нарощуваною характеристикою якостей означувано­го предмета, перед означуваним іменником ставиться заключний член градації означального ряду. Приклади:

1. Надворі блищало ясне, весняне, веселе сонечко. (ГІ.-Лев., Дві московки). 2. Обернулось життя до неї другим, темним, неприбраним, буденним боком. (Там же). 3. Непереможна во­ля класу й великого будівництва там, на руднях, приголомши­ли все його внутрішнє дріб’язкове, хитне й легкомрійне минуле, сповнивши новою могутньою силою... (Досв., Кварцит). 4. Во­ювали за цілий світ, його перебудову на нових, невиданих і тільки чуваних людством, наукових і в той же час романтичних підвалинах. (Досв., На плавнях).

Загалом кажучи, безпосередньо перед означуваним іменником із групи препозитивних означень ставиться те, яке визначає най­ближчу або найбільш істотну ознаку предмета, визначеного по­яснюваним іменником. Це можна спостерігати і в таких при­кладах:

1. Сьогодні над Киевом стояла всепереможна й радісна весна, •величезні глейкі бруньки на каштанах перетворилися вже на ніжні семилистники й повипускали свічечки майбутніх квітів. (Ян., Весна). 2. У Аліка невиразне нудьгуюче обличчя розпещеного неука. (Довж., Поема про море). 3. Щирі юнацькі сльози чомусь нагадали Артемові про рідну передчасно посивілу матір. (Ши- ян, Гроза). 4. Ганок був перевитий лозинням дикого винограду, і на ньому, як і на деревах, лежав густий колючий іній. (Там же). 5. Надходила осінь, а з нею — незабутні грізні події. (Вас., На калиновім мості).

Препозитивно вживаними можуть бути і поширені невідокрем- щені означення, які надають означуваному іменнику більшої се­мантичної вагомості, підкресленості, в певному розумінні вмотиво­вують його предикативні ознаки, що виражаються присудком. Приклади:

1. Вигорілий на сонці степ був сумний. (Ян., По Україні).

2. І тополя, і потемніла од вологи на відсонні стріха, і прісний ніздрюватий сніг — все тонко дихає першим весняним пахіл- лям. (Стельм., Хліб і сіль). 3. Вутанька була зачарована красою цих світлих, високих, залитих потоками сонця хоромів. (Гонч., Перекоп). 4. Нічого цікавого не можна було побачити на вели­кому, переритому бомбами й снарядами полі. (Собко). 5. Зняв і показав усім добре виплетену з товстих мотузів сітку, на зразок тих, з якими господині ходять на базар. (Там же).

Відокремлені означальні групи, синтаксично поширені озна­чення, прикладки та означальні звороти можуть іноді вживатися перед означуваними іменниками; у таких випадках відокремлені ■означальні конструкції набувають більшої функціональної підкрес­леності і можуть мати додаткові відтінки (співзначення причини, допустовості та ін.). Приклади:

1. Виморений денною працею, робочий люд хутко засипає. (Мирн., Як ведеться, так і живеться). 2. Переляканий, без шап­ки, запорошений снігом, мчався Василько по дорозі назустріч холодному вітрові. (Коц., Ялинка). 3. Сонна, напівпритомна, Маланка розкладає в печі вогонь і приставляє окріп. (Коц., Fata morgana). 4. Брудний, страшний, захеканий і тремтячий від люті, ввалився Скула у свою квартиру. (Бойч., Молодість).

5. Ліворуч, чітко окреслені на тлі річки, чорніли контури вели­кого мосту. (Коз., Атестат зрілості). 6. Ясні, охоплені багрян­цем, гори стояли до самого небокраю—далекого, синього, чистого. (Гонч., Прапороносці). 7. Зачіплений цією розмовою за живе, сибіряк розповів присутнім одну із своїх мислив­ських історій. (Там же). 8. Неперевериіений майстер слова, нещадний критик буржуазно-поміщицького ладу, Чехов близь­кий і дорогий трудящим усього світу. (З газ. «Радянська Україна»).

Як правило, в цій позиції вживаються означальні конструкції до займенникових членів. Приклади:

1. Низенька, чорнява, заквітчана польовими квітками, вона й трохи не схожа була на селянок, часто запечених сонцем, ви­соких, іноді дуже неповоротких дівчат. (Мирн., Хіба ревуть воли...). 2. Незграбна, цибата, довгорука, стояла вона коло ро­ялю. (Ян., Наталка). 3. Делікатний, лагідний, скромний, доб­рий — він суворішав тільки біля домни. (Ян., Заповіт). 4. Го­лий, перехрещений самими лише закривавленими бинтами, він уже посинів з холоду. (Гонч., Прапороносці). 5. Веселий, гостинний, він любив товариство... (Коц., Під мінаретами).

5. Солідна віком і творчою практикою людина, він був у розпа­чі. (Ле, Право на молодість).

Помітну стилістичну виразність дістають невідокремлені уз­годжені означення, вживані після означуваного іменника. В цій позиції їх означальна функція поєднується з вираженням особли­вих відтінків як у значенні та функції самих означальних слів, так і в контексті, де вони вживаються.

В одних випадках завдяки постпозитивному вживанню означень підкреслюється їх художня функція як епітетів, і разом з тим, утво­рюється ритм і колорит мови усної народної творчості, яку епізо­дично включають у свої твори письменники. Приклади:

1. Чується туга невимовна, та туга, що огортає самотню душу серед пустині німої. (Мирн., Повія). 2. Минало літечко тепле з його ясними та привітними днями; насувала осінь сумна з густими туманами, з темними непроглядними ночами. (Там же).

3. Христя і незчулася, як минуло літечко тепле, наступили но­чі холодні, пішли дощі безперестанні, замурували людей по ха­тах. (Там же). 4. Надвір вийдеш — дощ та туман непооглядний. (Там же). 5. Плач гіркий, молитва тепла і важке зітхання покри­ло хату. (Там же). 6. І сниться їй сон, марять її сонні причу- ди... бачить вона гору високу... (Там же). 7. Та нічого не вдіє Кривда злая. Вигляне ясне Сонечко, розірве, розшарпає хмари чорні, розпарює землю сирую, земля випиває річки бистрі, і з-під теплого мулу знову вилазить, аж лущить, травиця зеле­на, розцвітають на ній квіточки пишні. (Мирн., Казка про Правду та Кривду). 8. Розсердилася, розгнівалася Кривда злая. Рве на собі коси шовкові, кусає руки білі, аж до крові ку­сає, та все пригадує, що б тій Правді заподіяти, щоб виполони- ти їй травицю зелену. (Там же). 9. Ішов я полями чистими та широкими — далі набрів діброву густу та красиву. (Вовч., Дяк). 10. Уступаю я у кімнату велику, гарну. (Там же).

У других випадках невідокремлені постпозитивно вживані озна­чення, поруч з іншими стилістичними засобами, використовують­ся для створення колориту народно-розмовної мови. Приклади:

1. Не один вік дівоцький веселий він стратив. (Вовч., Одар­ка). 2. Було як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців

хороших: матусі очіпок, шовком гаптований, чи плахту червону, мені доброго намиста або стрічок, або пояс червоний, найкра­щий... (Вовч., Сон). 3. Минув мій рік шістнадцятий, сімнадця­тий починаю. (Там же). 4. Він таки справді другого дня ввечері й вернувся, мій голуб сизий. (Там же). 5. По небу кілька білих хмарок снігових набучавіло. (Там же). 6. Тут такий розкотивсь викрик голосненький, та дзвінкий, та тонкий, що Михайло мет- . нувсь назад, а ведмідь чимдуж покотив до гаю, вгинаючи під ступою землю. (Вовч., Ведмідь). 7. Було недавно, що хіба ста- рі-старі діди пам’ятають бородаті: стояли морози. (Вас., Мо­роз). 8. Читала вона про вчителя одного. (Тесл., Страчене жит­тя). 9. Увійшли у яр величезний якийсь. (Там же). 10. Дохо­дять до села свого. (Там же). 11. Ониська завела пісні сумної тихим голосом. (Гол., Бур’ян). 12. Лише на димарях та на вершках дерев ще промінь останній. (Там же). 13. Як до мли­на доходив, обіч возів поріділих забачив кобилу Тихонову сі­ру: в дузі стояла біля акації прив’язана. (Там же).

Означення інверсуються і в препозиції до означуваного, коли вони відділяються від нього іншими членами, наприклад:

1. А на екрані вже буйне квітувало літо... (Гонч., Пере­коп). 2. Перед очима жовте кружляє колісце, ясні іскорки ска­чуть. (Мирн., Повія).

Засобом рельєфно-підкресленого вираження найбільш харак­терних ознак зображуваного є відокремлення означень, особливо у постпозиції до означуваного, як у таких прикладах:

1. У кожного перед очима стала ніч, тиха та зоряна. (Мирн., Повія). 2. Простора хатина, чепурно вибілена, тепла та щасна, війнула на його якимсь теплим духом. (Мирн., Хіба ревуть во­ли...). 3. Нам дають чаю, гарячого, міцного, що блищить в склян­ці, як стигла вишня. (Коц., Дебют). 4. На столі масло, жовте, тверде, наче щоки сільської молодиці, густа сметанка і чорний хліб. (Там же). 5. Пісня, мов сама, ллється з душі, голос не знає натуги й утоми — рівний, тонкий та високий. (Мирн., Повія).

6. Коли підходить до нього пан, сивий, суворий. (Вас., У панів).

7. Впіймав за руку —- подряпану, з пухирями од кропиви, чер­вону й гарячу. (Вас., Осінній ескіз). 8. Вигін за садком зразу, високий, крутий. (Тесл., Страчене життя). 9. Темрява, глибо­ка й холодна, розлилася над світом, і, здавалося, її ні перейти, ні перелетіти. (Гонч., Прапороносці). 10. Вам не розстріляти революції. Насувається вона, невблаганна, грізна, і немає в світі сили, яка могла б спинити її неминучий прихід. (Шиян, Гроза).

У розмовній мові відомі також препозитивно-постпозитивні означальні конструкції, коли одне узгоджене означення ставиться перед означуваним, а друге після нього. Приклади:

1. Лукаш пристарів, садок його буяніє, а материна могила уросла густою травою зеленою, а мені вже на вісімнадцятий год

пішло. (Вовч., Дяк). 2. От тут стежечка, що я її учора не догля- дівся, а тут купа вишеньок, тут нова хатинка славна, що я не бачив, а ось криниця, що я її не вкмітив. (Там же). 3. Там ба­чив я тільки узеньке ліжечко, а над ліжечком великий хрест чорний... (Там же). 4. Пахло жовтавим листом кленовим і бур’я­нами. (Гол., Бур’ян). 5. У білій хустинці маленькій, наперед крайками зап’ята, свитка розстебнута, і очі горять, а обличчя рум’яне од жартів. (Там же). 6. Сивим туманом слався вонючий тютюновий дим самосадовий, легко хвилями гойдався над го­ловами селян... (Там же).

Неузгоджені означення звичайно вживаються після означува­ного і виразно стилістичних функцій самі по собі не виявляють. У такій позиції вживаються неузгоджені означення, керовані в родовому відмінку, наприклад:

1. Серед пасіки десь взялася кавуняча бадилина, сплелась з широким листом огірка і побігла до одного вулика довгою зе­леною стежкою. (Н.-Лев., Микола Джеря). 2. Ласкавий голос молодого хлопця промовляв до неї, ніби голос рідної матері. (Там же). 3. Крізь одчинені двері доносилось іржання голодних коней... (Коц., Коні не винні). 4. Війна йшла на землі ворога. (Ткач, Плем’я дужих).

У постпозиції до означуваного іменника, теж без виразно сти­лістичних функцій, вживаються й інші слова і словосполучення в ролі означень. Приклади:

1. Широкі воротаз хворосту були одчинені навстіж. (Н.-Лев., Кайдашева сім’я). 2. Проти них бігла білява панна під широким брилем. (Коц., Сон). 3. Стала наближатися година рушати в дорогу. (Вас., На чужину). 4. В одному місці нам трапилася величезна карета яскраво-червоного кольору. (Ян., По Україні). 5. На землі безладно розкидано каструлі, бляшан­ки з-під варення і кайла з обгорілими держалнами. (См., Ми ра­зом були в бою).

Означення предикативні, тобто такі означальні члени речення, що, узгоджуючись із підметом, функціонують при присудку подібно до призв’язкових членів, вживаються звичайно після дієслівної форми присудка. Приклади:

1. Грицько прибіг додому голодний і лютий. (Мирн., Повія).

2. Брат виряджав брата радий та веселий. (Мирн., П’яниця).

3. Лайка, крик піднялися страшенні. (Там же). 4. День встав якийсь хмурий. (Мирн., Хіба ревуть воли...). 5. Чіпка сидить насуплений, жовтий, аж зелений. (.Там же). 6. Андрійко село оббіжить,— вернеться червоний, сміючися, пустуючи. (Вовч., Два сини).

В інверсійній препозиції до присудка присудково-означальні члени набувають більшого логічного підкреслення. Приклади:

1. Веселий він їхав на нове місце та балакучий. (Мирн., Повія). 2. Невесела лягла вона спати. (Там же). 3. Покрите хма­рами сонце на цей день вибилося з неволі, червоно піднялося з-за гори і блискуче та ясне поплило по чистому небі. (Там же). 4. Сумна та невесела сіла вона на лаві край столу і підперлась ру­кою під щоку. (Там же). 5. Мовчазні й похмурі виходили селяни з волості. (Гол., Мати). 6. Величні, могутні й німі стоять у красі своїй Карпати. (Шиян, Переможці). Урочиста і заворожена проходила за високими вікнами синя лісова ніч. (Донч., Дочка).

2. Позиції обставин

Обставинні слова, підпорядковуючись, головним чином, присуд­кові, а взагалі — членам речення із значенням дії, процесу, якості, характеризують їх відношення до простору, часу, інтенсивності і способів виявлення, обумовленості, причинових, наслідкових та інших зв’язків між елементами повідомлення. У послідовному ряді членів висловлювання обставини можуть займати різні пози­ції, що концентруються навколо обставинно пояснюваного члена. Об­ставинами, особливо тими, що означають просторові і часові від­ношення, може розпочинатися речення, і це в багатьох випадках обумовлює позицію присудка після обставин і перед підметом. В інших випадках обставини займають місце після пояснюваного члена. Позиції обставин залежать від їх смислової вагомості в змісті речення, характеру, значення, способів вираження. До то­го ж треба взяти до уваги, що обставинні слова за характером зна­чень поділяються на розряди, і в кожному з них виявляються різ­ні відтінки і деталі обставинної характеристики; часто при обставин­но пояснюваному члені утворюється група обставин, яка вживається і препозитивно і постпозитивно до нього. Всі ці факти й обумовлю­ють позиції обставинних членів.

Обставини місця дуже поширені; вони характеризуються ве­ликою різноманітністю відтінків обставинно-локальних значень, у вираженні яких беруть участь не тільки прислівники, але й імен­ники в різних формах і сполученнях.

У препозиції до пояснюваного члена (часто на самому початку речення — із значенням місцеположення) обставини місця вжива­ються переважно при таких присудках, які означають буття, стан нерухомості предмета, виявлення його якостей, іноді руху. При­клади:

1. Біля хати сіріли скопані грядки, од воріт до порога вела стежечка. (Коц., Fata morgana). 2. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски. (Л. Укр., Лісова пісня). 3. По обидва береги Раставиці через усю Вербівку стеляться городи та левади, неогороджені тинами. (Н.-Лев., Микола Джеря).

4. Збоку, біля маленького рожевого вуха, в темному волоссі чер­воніла квітка польового маку. (Коз., Атестат зрілості). 5. На ясному небосхилі над містом замріяла зірка. (См.,Ми разом були

в бою). 6. Осторонь, біля кущів, над самісіньким спадом до річки, стояв невеличкий намет. (Там же). 7. З височини кількох com метрів були виразно видимі навіть окремі кущики бур’я­ну. (Там же). 8. З-під снігу зазеленіла травиця. (Коц., На віру).

9. Від берега, під вербами, вода була наче зеленаста. (Там же).

10. З гори до села спускається струнка, повновида дівчина. (Куч., Устим Кармелюк). 11. Справа, і зліва, і спереду стояли озера й озерця води. (Шиян, Переможці). 12 Через кілька хат, проти воріт стояли запряжені коні. (Там же).

Обставини місця, особливо із значенням руху в просторі, вжи­ваються також часто у постпозиції при присудках, що означають ак­тивну дію, сенсорну діяльність, іноді також і при присудках із значенням стану предмета. Приклади:

1. Вітер стукав дверима по покинутих хатах, корови блука­ли по дворах. (Коц., Fata morgana). 2. Гнатова хата дивилась. у пітьму трьома червоними вікнами. (Коц., На віру). 3. Синій дим цівкою знімався від коминів і змішувався вгорі з рожевою імлою (Там же). 4. Звився жайворонок високо під чисте, не­наче нове, небо. (Там же). 5. Ялинка затремтіла від низу до вер­шечка. (Коц., Ялинка). 6. Василь почав лагодитись у дорогу. (Там же). 7. їй здавалося, вона тихо піднімається у якесь зачаро­ване царство. (Мирн., Повія). 8. Криваве зарево пожежі здій­малося з-за гори, з слободи, і осіяло усю хату. (Там же). 9. Ме­ланжа йшла стежкою й плуталась між високою смілкою та дзво­никами. (Н.-Лев., Кайдашева сім’я). 10. Рудий беркут сидів- на кручі над прозорим озером. (Донч., Серце беркута).

Обставини часу вживаються переважно в препозиції до присуд­ка. Приклади:

1. Починаючи з середини тижня, ходили по вулицях м'олоді з розпущеними косами. (Коц., Fata morgana). 2. Днями сиділи в нетопленій хаті і не варили страви. (Там же). 3. По відході Соломії Остап почув себе одрізаним од світу. (Коц., Дорогою ціною). 4. Синяки іноді по місяцю не сходили. (Мирн., Хіба ре­вуть воли...). 5. Ти, сину, розстарайся на гроші, та полагодиш свою хату, та по зеленій весні, по теплій погоді й перейдете на нове хазяйство. (Там же). 6. День у день на вершинах снуються холодні тумани. (Шиян, Переможці). 7. Може, з годину, може, зо дві лютував вітер. (Там же). 8. Ще малим дівчам вона блукала отут з подружками. (Донч., Дочка).

Після пояснюваного члена обставини часу вживаються значно рідше, коли в препозицію, на початку речення, висуваються інші члени або коли пояснюється недієслівний член речення. Приклади:

1. Любо він пісні виспівує було ясними зорями. (Вовч., Два сини). 2. Скінчив він школу сімнадцяти років. (Мирн., П’яни­ця). 3. Над селом стояв звичайний в осінню пору туман. (Коц.,

Дорогою ціною). 4. Лежимо ми вночі під Новий рік на своїй позиції. (Гонч., Південь).

Обставини способу дії зустрічаються в препозиції і постпози­ції до члена речення, пояснюваного обставинно.

Обставини, що виражаються прислівниками, утвореними пере­важно від прикметників (особливо форми на о, -е), а також сло­вами іншої морфологічної будови та словосполучними конструкці­ями, що характеризують якість дії та її виявлення, вживаються частіше в препозиції. Приклади:

1. Радісно й легко пливли веселі громади в білих та синіх серпанках... (Коц., В дорозі). 2. Самотою повзли між хатами брудні дороги. (Коц., Fata morgana). 3. Тихо, немов крадучись, підповзає до перону військовий ешелон. (Шиям, Переможці).

4. Чиїсь дужі руки обережно підняли його. (Донч., Серце бер­кута). 5. Мертво дивився місяць в засніжені вікна. (Ваш, Про­фесор Буйко). 6. Професор напружено працював над планом задуманої операції. (Там же). 7. ІЗ широке вікно привітно за­глядало весіннє надвечірнє сонце. (Там же). 8. Ще зелене, але вже по-осінньому підсохле листя шелестіло під тихими подиха­ми степового вітру. (Собко, Звичайне життя).

Препозитивно вживаються й інші обставини цього типу внаслі­док їх логічного підкреслювання, як, наприклад:

1. Не раз і не два Воронцов ішов у бойових порядках піхо­ти. (Гонч., Прапороносці). 2. Чорні галки зграєю кружляли в небі навколо чорних гілок крислатого береста. (Коз., Атестат зрілості).

Позицію перед присудком займають також обставини міри ін­тенсивності дії або якості. Приклади:

1. Потомлені коні і без того не бігли, а на гору ледве тягли віз помалу. (Мирн., Повія). 2. Ще такого страшенно холодного дня ніхто не зазнає. (Там же). 3. У вікна, крізь намерзлі шибки, ледве-ледве пробивався світ. (Там же). 4. Поволі професор Буйко починав одужувати. (Баш, Професор Буйко).

Обставини способу, переважно ті, що дають обставинну характе­ристику зовнішнім способам вияву дії, а також, у деяких випадках, обставини внутрішньої характеристики при постпозитивному (до підмета) присудку ставляться в постпозиції. Приклади:

1. Ліс гомонить, мов живий, на тисячу ладів, на тисячу голосів. (Мирн., Повія). 2. Семен стояв ні в сих, ні в тих, трима­ючи в руках торбинку. (Коц., Ціпов’яз). 3. Сідають наші вівчарі втрьох під деревом. (Мирн., Хіба ревуть воли...). 4. Чіпка лежить на спині, дивиться в блакитне небо. (Там же). 5. Корови поспішали побачитись з телятами й заздалегідь подавали про себе звістку протяжним ревом. (Там же). 6. На повернутім

уверх денцем горняті блищав каганець. (Там же). 7. Вони сиді­ли біля нього на перекинутому догори дном човні. (Гонч., Пра­пороносці). 8. Ніч летіла швидко. (Бані, Професор Буйко).

9. Вітер налетів могутнім шквалом. (Собко, Звичайне життя).

10. Двері на балкон розкрилися навстіж. (Там же). 11. Рву­чкий вітер бушував над лісом, і дерева то гули грізно і тривож­но, то шуміли тихо і причаєно. (Куч., Устим Кармелюк). 12. Ху­тори вишикувались один в один над білою смугою дороги. (См., Ми разом були в бою).

Приад’єктивні обставини міри вживаються звичайно в постпо­зиції до обставинно пояснюваного прикметника, наприклад:

У височенні, до самісінької стелі, вікна світило сонце. (Соб­ко, Звичайне життя).

Обставини способу або порівняння можуть бути і в препозиції, і в постпозиції до присудка. Приклади:

1. Яри та долини чорними купками островів здіймалися се­ред того огнистого озера. (Мирн., Повія). 2. Далекий острів за­ліг хмарою в небі. (Коц., На острові).

Обставини причини вживаються і в препозиції, і в постпозиції до обставинно пояснюваного слова.

Позицію перед присудком займають такі обставини, що визна* чають факти, з яких випливає як наслідок дальший зміст речення. Приклади:

1. Веселий Кут осиротів. Без догляду, без призору почав пу­стіти та осуватися. (Мирн., Повія). 2. Не знаходячи втіхи на службі, він почав шукати її поза нею — на квартирі, між сто­ронніми людьми. (Мирн., П’яниця). 3. Жінки, не бачивши тре­тій день чоловіків у вічі, підняли галас. (Мирн., Хіба ревуть воли...). 4. З радощів він мало не збожеволів. (Коц., На віру).

5. З тої досади Гнат став ще мовчазнішим. (Там же). 6. З вигляду чоловіка вона одразу догадалася, що на гідростанції щось тра­пилось. (Баш, Гарячі почуття). 7. Івась тоді з радощів аж під­стрибнув. (Мирн., Як ведеться, так і живеться). 8. Христя за реготом слова не скаже. (Мирн., Повія). 9. З похмілля очі в нього були червоні, чуб стояв сторчма і дві соломинки звисали з нього аж на ніс. (Панч, Облога ночі). 10. Від грому здригалися сопки, і кручі немов стогнали й гули, як великий дзвін. (Донч., Серце беркута).

Позицію після присудка займають ті обставини, що є причино­вим поясненням виникнення дії або якості, виражених пояснюва­ним дієслівним або прикметниковим членом речення. Приклади:

1. Буйна листва кущів синіла від рясної роси, дихала ще ніч­ною прохолодою. (Коц., Для загального добра). 2. Старий Мак­сим плюнув спересердя і подався до воріт. (Коц., На віру).

3. Гнат зрадів, побачивши Настю та сина, і заплакав. (Там же).

4. Боліло в неї серце дивитись, як її Романко ходить до школи, чути, як він гордує рідною мовою. (Коц., Ціпов’яз). 5. Оришка аж посиніла з серця. (Мирн., Повія). 6. Верховіття вікових ду­бів червоніло від ранкового сонця. (Куч., Устим Кармелюк).

5. Увівши чорного від куряви Мдрона до хати, вона розповіла йому про синів. (Там же). 8. Одна гілка простяглась аж до ши­бок, обважніла від плоду, налитого смачним соком. (Шиян, Пе­реможці). 9. Бобрицький аж скривився від цієї неприхованої зневаги американця до монтажників. (Баш, Гарячі почуття).

Обставини мети також можуть вживатися і в препозиції, і в постпозиції до обставинно пояснюваного члена.

У постпозиції ці обставини вживаються частіше, без логічного підкреслення обставинного значення. Приклади:

1. Клопоталися їхати в місто на красні торги, продати ⁴ хліба, накупити потрібного про свято. (Мирн., Хіба ревуть во­ли...). 2. Швидко вони позавертали овець і, як кошенята, дра­лися по вербах, видираючи горобенят. (Там же). 3. Якби Яким не вовтузився біля гнідка, припинаючи його на ніч до прикор­ня, то, здається, нічого б не було чутно. (Мирн., Серед степів).

4. Мати пішла на город по буряки. (Мирн., Як ведеться, так і живеться). 5. Кайдашиха виставила навмисне на показ громаді жовті нові сап’янці. (Н.-Лев., Кайдашева сім’я). 6. На другий день пішов Хома по сусідах позичати хліба. (Коц., П’ятизлот- ник). 7. Ти працюєш для їхнього добра, їхньої користі, а вони тебе у хату не пускають, варвари! (Коц., Для загального доб- ра).

Рідше, головним чином у випадках логічного підкреслення, обставини мети вживаються в препозиції. Приклади:

1. Квіти мої, діти! Нащо вас кохав я, нащо доглядав? (Шевч.).

2. Не спочивать пішла в снопи, пошкандибала Івана сина году­вать. (ІІІевч., Сон). 3. Увечері в новому театрі на честь перемо­ги відбувалося врочисте урядове засідання. (Баш, Гарячі по­чуття). 4. Наче їй назло стояли напрочуд теплі вечори. (Дім., Його сім’я).

Обставини умови, логічно не наголошені, звичайно вживаються в препозиції. Наприклад:

1. Вже хтозна-яку ніч невчасно лягає Гонтар і, коли всі поснуть, розкладає вогнище й при такому світлі готує на ранок каменоломам інструмент. (Баш, Гарячі почуття). 2. При такому стані здоров’я йому треба було відразу зробити аж три склад­них операції. (Там же).

Позиції обставин умови після присудка в більшості випадків стоять під логічним наголосом і вживаються частіше. Приклади:

1. Отак жив Чіпка, виростав у голоді та в холоді, у злиднях та недостачах. (Мири., Хіба ревуть воли...). 2. Прийняв його бородай на зиму за харч та одежу. (Там же). 3. Росло воно само собі, без усякого призору, без турбот та клопотів батька-матері, немов воно було не їх дитина. (Там же). 4. Максим бажав дочку виростити в багатстві та розкоші. (Там же). 5. Весело проходить свято при щасті, при достатках, а коли горе налягло на душу, коли туга за серце кусає — тоді свято не в свято. (Мирн., По­вія).

Часом в реченні визначається кілька обставинних значень.

У таких випадках група обставин може мати кілька способів розта­шування.

Так, одна частина обставин може розташовуватися перед при- ' судком, а друга — після нього. Внаслідок цього виникає обставин­не обрамлення присудка, причому можна розрізняти: а) обрамлен­ня однотипних обставин і б) обрамлення різнотипних обставин. Приклади:

а) 1. Пізно світилось проти п'ятниці світло, як в великодню ніч. (Коц., Fata morgana). 2. Над далекосхідними хвилястими про­сторами і над туманами летить з Москви літак. (Довж., Аеро* град). 3. Вітрові вслід котився не знати куди беручкий курай. (Куч., Устим Кармелюк). 4. Ставок був здоровий і далеко роз­ливався в поле між двома невисокими горами. (Н.-Лев., Микола Джеря).

б) 1. Понад Россю над самим берегом росли довгими рядками верби та лози. (Н.-Лев., Кайдашева сім’я). 2. Тепер по цілих днях лежав над берегом річки і дивився на небо. (Коц., В дорозі),

3. Вечорами приходила з сусідньої дачі кучерява курсистка, заслана звідкись. (Там же). 4. Зима в Зауралля приходить неспо­дівано. (Собко, Шлях зорі). 5. Неподалік від Данькового Псла на річці Хорол стояло колись велике, мальовниче село Турбаї... (Гонч., Таврія). 6. Ополудні Уляна була вже біля дерев’яної хати, критої червоною черепицею. (Донч., Лісничиха).

5. Всю осінь провадилися в степу біля схилів сопок підготовчі ро­боти. (Донч., Серце беркута). 8. Якось незабаром після дощів і повені повіяли з півночі на весь Алтай буйні вітри... (Гж., Чор­не озеро).

Найчастіше в такому обрамленні беруть участь обставини спо­собу дії (в препозиції) і обставини місця (в постпозиції), як у таких прикладах:

1. Христя глянула у вікно: густий туман сірими хмарами клуботався попід горою. (Мирн., Повія). 2. Воли помалу плента­лись дорогою. (Н.-Лев., Кайдашева сім’я). 3. Грізними роями знялись серед пітьми ракети, запущені з протилежного берега. (Гонч., Прапороносці). 4. Галопом мчали в гарячім степу вер­хівці. (Гонч , Таврія). 5. Велетенський гіллястий дуб чорним

громаддям застиг в кількох кроках. (Донч., Лісничиха). 6. Ли­сиця безшумно пробиралась між камінням. (Донч., Серце бер­кута). 7. Сонні ряди дерев мовчазно спускалися вниз на заграву шумливого берега. (Баш, Гарячі почуття). 8. Дві стріли одразу підняли з котлована сніп товстих колод і цілу платформу міш­ків. (Там же). 9. Сонце привітно й яскраво розсипалося над ім­листим Дніпром. (Там же). 10. Прозорі краплини смоли поволі, ніби лінуючись, випливали з-під сіро-червоної кори старих висо­чезних сосен. (Собко, Звичайне життя).

В інших випадках група різноманітних обставин може концен­труватися: а) або перед пояснюваним членом, б) або після нього. Приклади:

а) 1. Під вікнами давно вже стояв якийсь гармидер. (Панч, Облога ночі). 2. До кімнати ввесь час входять нові бійці. (Там же). 3. Всюди по селах в цей ранній час люди прорубують ополон­ки. (Гонч., Перекоп). 4. Бій за урожай в колгоспах уже розпо­чався. (Збан., Переджнив’я). 5. В цю хвилину в дверях показа­лась Марія. (Баш, Гарячі почуття). 6. Дід помітно зніяковів, круто одвернувся й без причини голосно закашлявся. (Там же).

У такому розташуванні часто знаходимо сполучення обставин місця (на першому місці) і обставин способу дії (на другому) перед присудком, наприклад:

1. Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тихо тече по Васильківщині невеличка ріка — Раставиця. (Н.-Лев., Микола Джеря). 2. Унизу по долині чорніє ліс, з-за гори хмарою суне сірий туман і стелеться поміж деревом, мов дим той. (Мирн., Повія). 3. За луками, трохи нагору, картатими плахтами виставились лани. (Там же) 4. Унизу над ставом по землі купою золи і огню розкинулась чимала пожежа. (Там же). 5. У кінці вулиці клубками здіймалася курява. (Панч, Об­лога ночі). 6. Дим над греблею рівними чорними, білими й бу­рими стовпами підіймався в блакить. (Баш, Гарячі почуття).

2. Поруч буйно цвіли троянди. (Там же). 8. В небі тихо пересу­вались зорі. (Там же). 9. На землю швидко спускалася ніч. (Гж., Чорне озеро).

б) 1. Далекосхідна тайга проноситься під літаком тисячами кучерявих сопок. (Довж., Аероград). 2. Яр крутився гадюкою на всі боки. (Н.-Лев., Кайдашева сім’я). 3. Лаврін приїхав до­дому аж опівночі. (Там же).

Іноді обставини скупчуються у значній кількості на початку речення так, що головні члени речення відходять на кінець речен­ня, причому присудок в умовах обставинної препозиції стоїть на першому місці після обставин, а підмет — зразу ж за присудком в самому кінці речення, часто приймаючи на себе логічний наголос. Приклади:

1. І от при світлі догоряючого вогнища, у глухому степовому байраці, у мертвій тиші сонного гаю зчинився бій. (Коц., На крилах пісні). 2. По дну міжгір’я, між тисячотонними камінни­ми кадовбами, крізь колючий чагарник продиралися бійці. (Гонч., Прапороносці). 3. Десь угорі, над головами, і збоку, в глибині землі, часом глухо гуркотіли перфораторні молотки. (Ткач, Плем’я дужих). 4. Рано-вранці з робітничих селищ на шахту густими потоками попливли люди — чоловіки, жінки, старі й малі. (Там же). 5. Подзвонюючи гусеницями, з гучним ревом, на площу один за одним в’їхали трактори. (Збан., Пе- реджнив’я). 6. З голосними піснями, з веселим сміхом із сіль­ської площі в усі чотири сторони по вулицях валом валили люди. (Там же). 7. У далеких нетрях Уссурійського краю, на око­лиці маленького села Улунчі біля дерев’яної дзвінички, розно­сячи смуток і тривогу, бевкає дзвін. (Довж., Аероград). 8. Осто­ронь, біля греблі, в ранковій імлі бучно кипіла ріка. (Баш, Гарячі почуття).

Розташування обставин має важливе значення для вираження змісту висловлювання та його різних відтінків. Багато важить, які члени речення займають суміжні позиції. Особливо це стосується обставин місця, які свою обставинну функцію виявляють найбільш чітко тоді, коли стоять у позиціях, суміжних з присудками або іншими обставинами. В позиції ж після іменника вони мають тен­денцію в більшій чи меншій мірі наближатися функціонально до присубстантивних локально-означальних членів. Приклади:

1. Густа тінь під зеленим гіллям розлила якісь чари. (Н.-Лев., Кайдашева сім’я). 2. Бульвар серед міста з рядом голих тополь, що біліли на осінньому небі... (Коц., Сон). 3. Сьогодніш­ня зустріч з новими людьми на скелі залишила в ньому саму гір­коту. (Баш, Гарячі почуття). 4. Вода порозмивала дороги над Катунню, залила майдан коло спустілої церкви і підмила кіль­ка юрт, що стояли найближче. (Гж., Чорне озеро). 5. Розкри­ваються люки на повітряних кораблях. (Довж., Аероград).

6. На високому березі біля розлогих приокеанських сосен стоять моряки під червоним прапором. (Там же).

2. Інверсія розосередження синтаксично зв’язаних членів речення

Синтаксично зв’язані члени речення мають тенденцію займати суміжні або близькі одна від одної позиції; таке розташування за­безпечує найбільш чітке вираження змісту повідомлення. Але ра­зом з тим, в особливих стилістичних умовах, зустрічаємо такі кон­струкції, в будові яких, замість текстуального зближення, спосте­рігаємо навмисне розосередження синтаксично зв’язаних членів ре­чення: підмет віддаляється від присудка; прилягаючі члени займають такі позиції, що виключають можливість визначення їх синтаксичної

залежності способом словорозташування; ряд однорідних членів розривається іншими членами; члени речення, що виконують функ­ції сполучних слів, переміщуються з початку підрядного речення в середину його складу та ін. Такі явища характеризують вільний стиль розмовної мови, що зустрічається і в окремих творах худож­ньої літератури. Приклади:

1. Лядою гуркнув ще батько, а тоді повернув до дверей своє похмуре обличчя. (Гол., Бур’ян). 2. Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг і стояв у лахмітті,— зразу видно, що наймит. (Там же). 3. Він гостру шапку зняв. (Там же). 4. Він роздягся, шинель на ключці повісив і будьонівку. (Там же).

5. А з млина гомін голосний чути було і сміх. (Там же). 6. Але дехто таки держався ще. (Гол., Мати). 7. Кремезна зроду, ба­дьора була, а й не підійде іноді, занедужає так. (Тесл., Немає матусі). 8. Були раз чоботи страх порвані в мене. (Там же).

9. Обгортає Палажка на грядках картоплю після цього якось... (Тесл., Страчене життя). 10. Столярчук навіть дописа у райга» зету був про мене надряпав... (Гонч., Микита Братусь).

2. Порядок розташування складових частин у будові складного речення і контексту

1. Порядок частин складного речення

У синтаксичному з’єднанні часткових речень, з яких утворю­ються складносурядні і складнопідрядні речення, виражаються різноманітні відношення між тими явищами і фактами, яких сто­сується зміст з’єднуваних речень. У цих відношеннях може вира­жатися одночасність або неодночасність явищ і фактів, їх зістав­лення, протиставлення, порівняння, визначення умови, причини, наслідку та багато інших зв’язків. Залежно від характеру цих ло­гічних зв’язків між частинами складного речення вони займають одна до одної позиції або стабільні, або змінні.

Стабільні позиції властиві складносурядним і склад­нопідрядним конструкціям, якщо порядок розташування цих ча­стин служить засобом вираження послідовності явищ і фактів, причинових, наслідкових, умовних та інших відношень між основ­ним явищем або фактом і функціонально підпорядкованим йому в синтаксичному вираженні іншим явищем або фактом. Позиції стабільні, тобто такі, що не піддаються взаємопереміщенню, харак­терні для часткових речень таких, наприклад, складносурядних («а») та складнопідрядних («б») конструкцій:

а) 1. Дощ зовсім перестав, понад землею розіслалася при­вітлива тінь прохолоди. (Мирн., Як ведеться, так і живеться).

2. Машина виїхала на пагорок, і вечірній Київ мерехтливими вогнями зайняв весь обрій. (Собко, Зоряні крила). 3. Закипа­ла телефонна трубка, вимагаючи вогню, і вогонь, вилітаючи з тупих жерл, гатив і розколював вибухами чорну далечінь.

(Стельм., Великі перелоги). 4. Львівський поїзд уже набли­жався до Здолбунова, ось він зупинився перед нейтральною зо­ною, і польська сторожа почала зіскакувати зі східців на землю. (Стельм., Кров людська — не водиця). 5. Чоловік аж з місця скочив, так його уразила ся одповідь. (Стор., Марко проклятий).'

б) 1. Біля слюсаря зібрався вже гурт збуджених робітників, які намагалися перекричати один одного. (Панч, Пархоменко).

2. Парубійко, що стояв на розі вулиці, сторожко поглядав у бік освітленого будинку. (Там же). 3. Чутно було, як шелестить комиш шерстким листом та іноді хрусне під ногою суха очере­тина. (Коц., По-людському). 4. Десь за північ перевалило, бо Стожари уже сяяли на заході. (Стельм., Великі перелоги).

5. Я б прикрасила твій слід листом, щоб його вітер не завіяв, піском не замів. (Н.-Лев., Кайдашева сім’я). 6. Райко, як і перше, примсстився на пеньку, так що огонь бив йому в лице. (Вас., Над Россю).

Змінні (або переміщувані) позиції займають часткові речення складносурядних конструкцій, коли виражені ними факти і явища подаються як одночасно існуючі. Приклади:

1. Положисті балки дрімають серед темної тіні, а високі могили виблискують срібною росою. (Мирн., Серед степів).

2. Не то осінні води шуміли, збігаючи в Дунай, не то вітер бився в заломах провалля. (Коц., Дорогою ціною). 3. З Дніпра тягло прісною прохолодою, від плавнів молодо пахло весною, зорі стікали з небесної височини тонким голубуватим світлом. (Гонч., Таврія). 4. Тривожно ревла по селах худоба, вили собаки, пти­ці по азовських берегах ховалися в нори. (Там же). 5. Мель­кає облита зливою зелень, сивіють величезні, обтяжені росою листки папороті, в’ється низом колюча ожина, зеленими ру­ками сплітаються між собою кущі... (Гонч., Перекоп). 6. На базарах утворилась безкінечна товкучка, а по тротуарах вулиць не стало змоги пройти. (См., Світанок пад морем). 7. Надворі негода, дощ, а в хаті в учителя тепло й привітно. (Тесл., Шко­ляр).

У складнопідрядних конструкціях спостерігається два різно­види змінних позицій.

В одних випадках головні й підрядні речення можуть взаємно переміщуватися, не змінюючи своїх синтаксичних функцій. При­клади:

1. Василь і сам не знав, чому таку силу відчув у собі і чому серцеві стало так тісно у грудях. (Донч., Повість про новий дім). 2. Що чуло її серце змучене, ніхто того не знав, ніхто й не спитав. (Вовч., Козачка). 3. Був надзвичайно холодний ранок, коли я приїхав. (Коц., Невідомий). 4. Сонця не було видно, хоч деякі шпилі вже рожевіли. (Коц., На камені).

У других випадках (вони зустрічаються не часто) головні і під­рядні речення без помітної зміни загального змісту складного ре­чення можуть взаємно мінятися в своїх функціях так, що головне стає підрядним реченням і навпаки. Приклади:

1. Поки Пріська лежала та спочивала, Христя поралась ко­ло страви. (Мирн., Повія). 2. Уже сонце зовсім сіло, як вона вступила в широку і людну вулицю. (Там же). 3. Тоді просо засівається, як сухий дуб розвивається. (Присл.). 4. Червоний досвіток глянув у загратовані вікна, коли вони скінчили розмо­ву. (Коц., Під мінаретами). 5. Сонце було вже біля заходу, коли ми, перейшовши всі рукави Інильчека, в’їхали на лісову галяви­ну, розташовану з лівого краю долини біля підніжжя великої гори. (М. Погребецький, В серце небесних гір).

В окремих випадках у складних реченнях із стабільним розта­шуванням їх частин підрядні інверсуються, внаслідок чого вони виступають у логічно підкресленій позиції. Приклади:

1. Сашко був звичайний — яких в Одесі тисячі — вуличний хлопчак. (См., Світанок над морем). 2. І ми тепер сиділи перед налитими чарками, позбавлені найкращої, яка може бути в світі, закуски під чарку — помідора... (См., Дегустація). 3. Що діди та батьки кров’ю здобули, те нерушиме. (Коц., Fata morgana).

4. Тихо-тихо, мов з-за гір доносився забій золотого дзвоника, роздався її тонкий голос, дедалі все дужчаючи та піднімаючись угору. (Мирн., Повія). 5. Як той артист, що дожидав, поки все кругом нього стихне, на все село защебетав десь поблизу соло­вей. (Вас., Широкий шлях).

2. Деякі явища розташування синтаксич­них одиниць у будові контексту

Як виявляється при аналізі будови контексту, його складові одиниці — речення, групи речень — не лише поєднані засобами контекстуального зв’язку, як це було вже з’ясовано, але й взаємо- обумовлені в розташуванні своїх складових частин.

Особливо виразно це виявляється в будові початкової частини речення, яка, будучи вихідною для дальшого його контекстуально­го розгортання і маючи деякі детермінативні властивості, що ви­являються і в розташуванні слів у простому реченні, може розгля­датися як показник того чи іншого словопорядку в даному реченні і як ознака словорозташувальних відношень між реченнями, об’єд­наними в контексті. Член речення або група членів речення, якими воно розпочинається і які обумовлюють порядок слів цього речення, а також інших, що мають з ним контекстуальний зв’язок, можна назвати синтаксичним зачином речення.

Для словорозташувальної структури речення як одиниці кон­тексту важливе значення мають синтаксичні зачини підметові, присудкові та обставинні.

ГІ і дметовий зачин, яким характеризуються речення, об’єднані в контексті, спостерігається в тих випадках, коли письменник, вдавшись до описування тих або інших явищ, висуває на передній план предмети опису як компоненти єдиного цілого в художній композиції. Приклади:

1. Чіпка сів поруч з матір’ю. Мотря дивилася на його та трохи не плакала. Дівчина, бабина онука, стоячи коло печі спиною до вогню, сумно поглядала то на сина, то на матір, то на свою бабу й кусала ніготь другого пальця на лівій руці. (Мирн., Хіба ревуть воли...).

2. От уже й масниця. Сонце геть високо піднімається; грає, вже волові й півбока нагріє, як кажуть люди. Сніг м’якшає, лід дірчавіє, чорніє; коло хати вже поодтавало; дітвора виси­пала з хати на призьбу, проти сонця з козачками грається. . (Там же).

3. Молодиці стояли бліді, як смерть, і од злості ледве диха­ли. Вони вже не мали сили самі покинути те мотовило. Кайдаш кинув з усієї сили об землю кочергою, вихопив в їх рук мото­вило й потрощив його на цурпалочки. Свекруха й невістка ро­зійшлись набік. (Н -Лев., Кайдашева сім’я).

Присудковий зачин контекстуально поєднаних ре­чень використовується особливо ефективно при зображенні інтен­сивної мінливості, динамічності зображуваного, як, наприклад:

Змахнув рукою Тиміш — теж дав знак своїм.

Зараз може початися громадянська битва.

Відсуваються двері теплушки — в теплушці кулемети, на­правлені на гайдамаків.

Відсуваються другі двері — кулемети.

Треті — кулемети. Четверті. П’яті — кулемети.

Увага! Рушив поїзд. Залишились позаду гайдамаки.

Біжить земля.

Миготять солдати, гвинтівки, гармати.

Біжить за поїздом машиніст, з відчаєм розмахуючи рука­ми. (Довж., Арсенал).

Обставинний зачин, яким здебільшого обумовлюєть­ся і пересування присудка в препозицію, вживається в текстах різ­ного змісту, особливо в описах. Так, дуже виразно функція цього зачину з локальним значенням виступає в художньому зображен­ні природи, її просторів. Приклади:

1. Високо поросло розкішне дерево вгору, укриваючи холод­ком зелену землю, на котрій, чіпляючись колосками за гілки, буяє розкішна рослина... На високих місцях серед зеленого гаю виглядають, наче з-за хмари сонечко, будиночки білі, чисті та ясні... Кругом їх т садочках бігають дітки, бавляться весе­лими іграшками. (Мирн., Товариші).

2. На схилах, узгір’їв зеленіли густі виноградники. Ще да­лі — знову плантації, знову лани, виноградники. У зеленій рай­дужній гущавині там і тут вилискували проти сонця невелич­кі штучні озерця з високими спорудами водогонів. Від них на всі боки розтікалася вода в химерному лабіринті рівчаків для штучного зрошення. За ланами і полями здіймалися зелені гай­ки, овочеві сади, силуети будівель, високі бані водогонів, і зно­ву скрізь, як мереживо, павутиння рівчаків і каналів, що обер­тали цю спалену сонцем землю в родючий грунт, на багатющу житницю. (См., Прекрасні катастрофи).

У художніх текстах часто зустрічаються позиції підмета і при­судка, які в суміжних реченнях чергуються більш-менш правиль­ними інтервалами, і внаслідок цього створюється синтаксична рит­мічність контексту. Приклади (головні члени в препозиції один до одного при чергуванні підкреслені):

1. Перед ними висів туман, а в ньому виразно виднілись лиш жовті, мокрі гіллячки дерев, осяяні вікнами з верхніх по­верхів кам’яниць. Прохожі стрічались рідко, зате під воріть­ми, на лавках сиділи рядами, як горобці на плоті, веселі й гомін­кі румуни. Все це було таке чуже, таке байдуже до Соломіїного горя. (Коц., Дорогою ціною).

2. Густо, до блиску позагоряли криничани в дорозі, спалені сухими татарськими вітрами. Одну тільки Ганну Лавренко сонце поки що зачепило найменше. Захищалась від нього дівчи­на, як могла, рятувалась, наче від лютого ворога. (Гонч., Тав- рія).

Словорозташування в умовах контекстуального зв’язку може використовуватися як засіб вираження різноманітних відтінків зна­чення. Це заслуговує на спеціальне вивчення, на глибше досліджен­ня проблеми розташування синтаксичних одиниць у контексті. Ми звернемо увагу лише на деякі явища.

Так, чергування препозиції і постпозиції підметів у суміжних реченнях може пов’язуватися з констатацією невідомого в пер­шому реченні і розкриттям, з’ясуванням його в наступному реченні, наприклад:

Саїд Алі озирнувся, відчувши сторонню людину. До них на­близився вартовий по станції. (Де, Роман міжгір’я).

У попередньому реченні говориться про невизначену особу («стороння людина»), яка набуває необхідного визначення в наступ­ному реченні («вартовий по станції»), Словорозташувальна будова контекстуально зв’язаних речень зумовлена послідовним розгортан­ням повідомлення — від невідомого до його з’ясування. Інше роз­ташування головних членів речення за таких умов було б недо­речним,— пор.:

Саїд Алі озирнувся, відчувши сторонню людину. Вартовий по станції до них наблизився.

Отже, зміна словопорядку членів у наступному реченні без змі­ни змісту цілого повідомлення і смислової функції другого речення не можлива.

Другий приклад. Виявляється, що препозиція присудкІЕ у текстуально пов’язаних реченнях може мати місце при вираженні різних відношень між суміжними реченнями в контексті — П[ и контрастному протиставленні дій, процесів, що виражаються при­судками, при визначенні причиново-наслідкових відношень та ін. Візьмемо такий текст:

Душа арик-аксакала жива, доки живе арик, доки ллється- переливається ота ферганська кров зеленорутими ланами. А стане Кзил-Су, пересохнуть гомінливі арики на землях обитель- ських, тоді замовкне серце в старого Ісен-Джана, поморхнуть спустілі жили. (Де, Роман міжгір’я).

Початкове речення з акцентованим присудком жива функці­онує в стосунках залежності від змісту підрядних речень: в ньому визначається процес, тривалість якого обмежується тривалістю дій, виражених присудками підрядних речень часу, приєднуваних за допомогою сполучного слова доки: в таких умовах присудки під­рядних речень препозитивні: душа жива — доки живе арик, ллєть- ся-переливається кров.

Друге, складносурядне речення протиставиться першому — і присудок пересувається в препозицію: воно побудоване з ряду речень, в якому друге й наступні речення виражають наслідок то­го, що є змістом першого речення: стане Кзил-Су — пересохнуть арики, замовкне серце, поморхнуть жили. І за таких синтаксичних умов присудки препозитивні.

Паралельність препозиції присудків кількох суміжних ре­чень може виступати як засіб посилення ефективності вираження присудкових значень. Так цей засіб використано, наприклад, для вираження масовості дій у такому тексті:

Зі степу насувається низом якась чорна туча. Ні, то не ту­ча — рухається маса кінноти Ось уже чути брязкіт вуздечок, цокання шабель Темніші за ніч лопотять прапори. Стугонить від кінського тупоту степ. (Гонч., Перекоп).

Звичайно, словорозташувальні засоби вираження діють не самі по собі, а у взаємодії з граматичними та інтонаційними засобами.

Словопорядок і розташування частин речення і контексту має й інші, ще мало досліджені особливості. Вони залежать і від ін­дивідуальної творчої манери художника слова, отже — є ознака­ми індивідуальних стилів.

Ваги.— І. Багмут

Баж.— М. Бажан

Баш — Я- Ваш

Бедз.— Д. Бедзик

Біл.— Д. Білоус

Бойч.— О. Бойченко

Вас.— С. Васильченко

Виш.— О. Вишня

Вл.— В. Владко

Вовч.— М. Вовчок

Ворон.— П. Воронько

Воскр.— С. Воскрекасенко

Вя — «Вопросы языкознания» (журнал)

Гавр.— О. Га^рилюк

Гал.— Я- Талан

Ґж.— В. Гжицький

Гл.— Л. Глібов

Гол.— А. Головко

Гонч.— О. Гончар

Граб.— П. Грабовський

Грим.— Я- Гримайло

Гул.-Арт.— П. Гулак-Артемовський

Десн.— О. Десняк

Дім.— А. Дімаров

Дм.— Л. Дмитерко

Д.-Мих.— Ю. Дольд-Мнхайлик

Довж.— О. Довженко

Донч.— О. Донченко

Досв,— О. Досвітній

Загреб.— П. Загребельний

Збан.— Ю. Збанацький

Карп.— І. Карпенко-Карий

Кв.-Осн.— Г. Квітка-Основ’яненко

Коб.— О. Кобилянська

Ков.— С. Ковалів

Коз.— В. Козаченко

Козл.— П. Козланкж

Коп.— О. Копиленко

Корн.— О. Корнійчук

Котл.— І. Котляревський

Коц.— М. Коцюбинський

Кроп.— М. Кропивницький

Куч.— В. Кучер

ЛГ — «Літературна газета»

Ле — І. Ле

Лит. газ.— «Литературная газета»

Л. Укр.— Леся Українка

Мал.— А. Малишко

Март.— Л. Мартович

Мик.— І. Микитенко

Мин.— В. Минко

Мирн.— П. Мирний

Нар. п.— народна пісня

Н.-Лев,— І. Нечуй-Левицький

Панч — П. Панч

Петл.— В. Петльований

Присл.— прислів’я

РБ — «Радянська Буковина» (газета)

Риб.— Н. Рибак

Рил.— М. Рильський

РУ — «Радянська Україна» (газета)

Руд.— М. Руденко

Рудан.— С. Руданський

Св.— А. Свидницький '

Сенч.— І. Сенченко Син.— В. Синенко Скляр.— С. Скляренко См.— Ю. Смолич Собко — В. Собко Сос.— В. Сосюра Стар.— М. Старицький Стельм.— М. Стельмах Стеф.— В. Стефаник Стор.— О. Стороженко Тесл.— А. Тесленко Тич.— П. Тичина Ткач — Д. Ткач Ус.— П. Усенко Фр.— І. Франко Чаб.— М. Чабанівський Чер.— М. Черемшина Шевч.— Т. Шевченко Шиян — А. Шиян Шовк.— Ю. Шовкопляс Ян.— Ю. Яновський