- •Стан розробки питань про стилі мови і засоби стилістичного забарвлення на сучасному етапі
- •1. Мова живого усного загальнонаціонального спілкування
- •4. Стилі масової радянської преси
- •7 Колоритно-стилістичні різновиди української мови
- •1. Стилістична диференціація словникового складу української мови
- •2. Фразеологічні конструкції і сталі словосполучення
- •3. Збіг приголосних
- •VIII. Стилістичні властивості засобів українського словотвору і словоскладання
- •1. Клична форма
- •1. А серед саду, в вишнику густому,
- •10. Дієслівні форми і категорії та їх стилістичні функції
- •X. Стилістичні властивості української мови в її синтаксичній будові
- •XII. Порядок розташування складових частин у будові речення і контексту
- •1. Порядок слів у простому реченні
- •III. Стилі сучасної української мови
- •IV. Лексико-стилістичні ресурси української мови
- •VII. Римотворчі властивості української мови
- •VIII. Стилістичні властивості засобів українського словотвору і словоскладання
- •XII. Порядок розташування складових частин у будові речення і контексту
Книга
є посібником для студентів філологів
педінститутів та університетів.
У
дванадцяти розділах «Нарисів» висвітлено
основні стилістичні властивості
фонетики, морфології та синтаксису
сучасної української літературної
мови.
Книга
може бути корисною для працівників
преси, вчителів середньої школи та
всіх, хто бажає поглибити свої знання
з української мови.
Иван
Григорьевич Чередниченко
Очерки
по
общей
стилистике современного украинского
языка
(на
украинском языке)
Государственное
учебно-педагогическое издательство
«Радянська
школа»
Редактор
В.
И. Марков Художн.
редактор В.
Р. Голованов Художник
Р.
М. Багаутдінов
Технічний
редактор
//. М.
Горбунова Коректор
К.
С. Безкровна
Здано
до
набору З.УІ.
1961
р. Підписано
до
друку
ЗОЛ.
1962 р.
Папір
60Х90Уіе. Фізичн. друк. арк. 31; умови, арк.
31; видавн. арк. 30,96. Тираж 7 ООО.
БФ02234.
Ціна 72 коп.
Державне
учбово-педагогічне видавництво
«Радянська школа».
Київ,
вул. Ю. Коцюбинського, 5. Видавн. № 12628.
Надруковано
з матриць Книжково-журнальної фабрики
Головполіграфвидаву Міністерства
культури УРСР, у 4-й військовій друкарні.
Зам.
810.
«...Не
тільки в художній літературі, а й у
кожному слові людському увага до
мови — доконечна річ для того, щоб
думка знайшла свою справжню, кришталеву
форму».
М.
Рильський.
І.
ВСТУП. СТАН РОЗРОБКИ ПИТАНЬ СТИЛІСТИКИ
Високого
рівня культури досягла українська
мова в своєму розвитку в умовах
радянського ладу. Із приниженої мови
пригніченого народу, якою вона була
в царській Росії, українська мова
піднялась, зросла і розквітла,
перетворившись в одну з найбільш
розвинених мов світу, ставши дорогоцінним
надбанням народу- переможця, мовою
його державного життя, науки, освіти,
культури, мистецтва, літератури.
Українська мова, як і мови інших братніх
народів великої соціалістичної сім’ї,
є нині могутньою зброєю в боротьбі
радянського народу за торжество великих
ідей марксизму- лепінізму, за перемогу
комунізму.
Запроваджувана
в різних галузях життя і діяльності
радянського суспільства, українська
літературна мова розвивається в різних
стилях, які властиві також кожній
загальнонародній мові, що обслуговує
потреби державного життя, науки,
мистецтва, літератури. Як і всі мови
радянських республік, українська
літературна мова продовжує
збагачуватись і удосконалюватись,
вбираючи н себе, шліфуючи і переплавляючи
невичерпні скарби живої народної
мови та ділячись своїми надбаннями і
творчо взаємодіючи а іншими мовами,
насамперед — з найбагатшою серед
слов’янських — російською мовою. Все
зростаюча практика радянського
будівництва, в якій беруть участь
мільйони трудящих України, користуючись
усно і письмово рідною мовою; колосальні
тиражі періодичних видань,
агітаційно-масової, виробничої,
наукової, художньої літератури
українською мовою; широкий фронт
народної освіти, де рідна мова
населення стала мовою навчання;
українське слово, що на повний голос
лунає зі сцен сотень і тисяч театрів,
будинків культури, екранів кіно; буйне
зростання творчої армії працівників
радянської преси, літератури — все це
свідчить про грандіозну роль сучасної
української мови в житті населення
Радянської України і вимагає
найсерйознішої роботи для її унорму-
нання, удосконалення, для піднесення
культури мови.
У
нашій Радянській країні трудящі беруть
масову участь не лише у виробництві,
але і в різних галузях державного,
партійного,
З
політичного
і культурного будівництва. Творчою
літературною роботою з більшим чи
меншим успіхом займаються численні
автори, критики, редактори, кореспонденти,
що прийшли в літературу зрізних областей
і з різних кіл трудящих. Тому й не дивно,
що вони так чи інакше впливають на
стан і якості літературної мови, вносячи
в літературу, в пресу місцеві та
індивідуальні особливості мови, які
(цього не слід замовчувати) не завжди
йдуть на користь друкованому слову.
Іноді недоброякісною виявляється й
усна мова — у виступах, доповідях,
лекціях.
Зрозуміло,
що для всіх, хто творчо користується
усним чи письмовим словом, хто бере
участь у літературній роботі, засвоєння
самої граматики вже мало. На сторінках
наших журналів і газет, на нарадах
письменників, критиків, працівників
преси часто висловлюються законні
претензії до культури мови і стилістичних
якостей літературних творів, особливо
до мови тих початкую- чих авторів, що
мало дбають про добре літературне
оформлення своїх творів; ставляться
все більші й серйозніші вимоги до мови
публіцистики, журналів, газет; про
деякі мовні недоліки роблять закиди
і письменникам. «Перед українським
письменником,— говорив видатний
український поет Микола Бажан,— стоїть,
зокрема, ще одна категорична вимога
— це вимога чистоти мови, пошани й
любові до її законів, до її лексичних
фондів, до її багатства, що про нього
ми часто забуваємо, а то й не знаємо,
не вивчаємо, не відкриваємо» х.
Великої шкоди завдають літературній
мові ті літератори, які, нехтуючи
вивченням ресурсів самої української
мови, необачно плутають російські
слова і конструкції з українськими і,
замість творчого збагачення української
мови за зразками російської мови
там, де в цьому справді є потреба,
викривляють літературну мову,
знецінюють її якості, паралізують
нормальне її функціонування як
найважливішого засобу спілкування
між членами суспільства. «Треба
зрозуміти,— говорить М. Бажан,—що не
виявом, а, навпаки, приниженням
братерства мов російської і української
є знецінення мовної своєрідності,
практика безграмотного «суржика».
Печальних прикладів, на жаль, не бракує.
їх до несхо- чу можна набрати і з творів
деяких українських радянських
письменників, які з великим запалом
говорять про мову нашого народу з
ораторських трибун, але за своїм
писемним столом заради епітета, рими,
розміру можуть піти на кричущу
безграмотність чи наплювательство.
Ми повинні більше уваги приділяти
питанням мови в художньому творі,
питанням мовної стилістики, мовної
палітри. Нас не може не турбувати,
скажімо, стиль наших газет, діапазон
і характер вживання рідної мови в
громадському житті і побуті, рівень
наукової розробки філологічних проблем»
2.
2 Т а м же.
Отже,
конче погрібною і важливою е робота в
галузі підвищенім загальної культури
української мови, підвищення стилістичної
і рамотності учнівської та студентської
молоді, а також всіх працівників
культурного фронту.
()диак
треба сказати, що в розробці теоретичних
питань стилі-
піка
ще й досі відстає від інших галузей
мовознавства. Як показані дискусія
з питань стилістики, що проходила в
1954 р. на сторінки \ провідного
радянського мовознавчого журналу
«Вопросы
языко- іп.шия»,
навіть основоположні питання стилістики
мови достатньо мі розв’язані; багато
неясного і дискусійного ще й досі
лишається V
самій
постановці проблем стилістики, у
визначенні поняття ■ шлю мови, в
класифікації стилів, у виборі методів,
в окресленні їмісту і завдань стилістики
як лінгвістичної дисципліни, у
з'ясуванні місця стилістики серед
інших мовознавчих дисциплін, зокре-
ма відношення її до лексики, граматики,
фонетики і-резмежуван-
і
об'єктів дослідження лексичного,
граматичного, фонетичного, і одного
боку, і, з другого, — стилістичного
дослідження 1.
ПІДВОДЯЧИ підсумки дискусії з
питань стилістики, акад.
В.
В. Виноградов
під
іішчив, що вона «дала менш узагальнень
і висновків, менш ни
говірних
наслідків і доведених положень, ніж
припущень і проблем» а.
Щодо
дальшої розробки питань стилістики
акад.
В.
В. Виногради говорить; «Потрібні
грунтовні стилістичні дослідження в
галузі і
р.і.кініки,
лексикології,
семасіології окремих національних
мов, фСТНІ праці з історичного вивчення
форм мовлення (рос. «речи і гн її і
в мови та стилів у різних літературних
мовах. Необхідні
и
.і
іыпоіомі
праці з стилістики національних
художніх літератур,
пік
и
11
ції аналіз стилю художніх творів різних
жанрів. Треба
п
і її стилістичну термінологію, ясно
визначити місце та межі
і
і мі Ііі и
к її
в загальній системі марксистського
мовознавства»3.
11
кпопільний
стан розробки теоретичних питань
стилістики, іимшіпіїн. утруднює й
написання систематичного курсу сти-
і
і І "водиться обмежуватися поки що
«нарисами», в яких
' і
пі.
вміщені в журналі «Вопросы
языкознания» за
1954 p.:
і і її в
и в с и и й
,
О
некоторых стилистических категориях (№
1, стор.
ч.
КМ| III
(
Сорокин,
К вопросу об основных понятиях стилистики
(№ 2, і
юр
к.м м •), |> Д 11 у да го в, К вопросу о
языковых стилях (№ 3, стор.
і
' і II
Iі
Гальперин,
Речевые стили и стилистические средства
язы- в.і
|
Nil
I
. юр 711
80);
Г. В. Степанов,
О художественном и научном сти- о| ■
річи
(.Nii
І,
стор.
87—92); В. Г. Адмони
и Т. И. С и л ь м а н, Отбор ...и.."'
і
рщсти
н вопросы стиля (№ 4, стор. 93—100); А. В.
Федоров,
и
и інекоторых
понятий стилистики (№ 5, стор. 65—73); В.
Д. Левин,
и їв
і рык вопросах
стилистики (№ 5, стор. 74—83); И. С. Ильинская,
11 и
н о ивы к в їв
н
и.о.оных стилистических средствах
(№ 5, стор. 84—89); «Обсуж-
•II
и п. і
с їв,чистики
(обзор полученных статей)» (№ 6, стор.
80—87). Див.
см
. И И И it
и
о г р н до в, Итоги обсуждения вопросов
стилистики (1955,
I I юр (III
87).
П И И
и и о г р в до в, Итоги обсуждения...,
ВЯ, 1955, № 1, стор. 87.
*
I
II
М Ж 01
висвітлюються
епізодичні питання, що стосуються
стилістики, в окремих випадках — ще
без достатнього розмежування явищ
власне стилістичних і лексико-граматичних
1.
Терміном
«стиль» визначається основне поняття
стилістики. Стилістична диференціація
мови є продуктом її історичного розвитку
і змінюється в процесі цього розвитку
відповідно до змін у функціях мови.
Акад. В. В. Виноградов, конкретно
розглядаючи історичний розвиток
стилістичної диференціації мови,
розрізняє: т и- пи мови,
стилі мови, стилі мовлення
(рос. «речи»), У староруській мові
виділяються три типи: письмово-діловий,
слов’яноруський літературний і
літературно-художній тип мови на
руській основі. Давні типи мови пізніше,
в другій половині XVI ст., видозмінились
у стилі мови, поступово складаючи
систему стилів, яка знайшла відображення
в теорії трьох стилів Ломоно- сова. На
сучасному етапі розвинулась функціональна
різноманітність різних стилів мови
і стилів мовлення 2.
За
визначенням В. В. Виноградова, «стиль
— це суспільно усвідомлена і функціонально
обумовлена внутрішньо об’єднана
сукупність прийомів уживання,
відбору і поєднання засобів мовного
спілкування в сфері тієї чи іншої
загальнонародної, загальнонаціональної
мови, співвідносна з іншими такими ж
способами вираження, що служать для
інших цілей, виконують інші функції в
мовній суспільній практиці даного
народу» 8.
Отже, основна ознака стилю— його
функція, якою й обумовлюються вживання,
добір і поєднання засобів мовного
спілкування. Здавалося б, не важко
визначити функціональні стилі відповідно
до існуючих функцій мови в різних
сферах людської діяльності. Але, як
виявилось, це складна справа, і ще й
зараз у лінгвістиці немає загальноприйнятого
переліку і класифікації стилів, між
мовознавцями немає згоди і в визначенні
критеріїв для такої класифікації.
«Існуючі спроби класифікації стилів
звичайно не витримані в єдиному
принципі, і розходження між різними
лінгвістами щодо кількості та складу
стилів, що виділяються, дуже значні»
4.
Ось кілька прикладів до цього.
О. М.
Гвоздєв розрізняє: 1) стиль
публічної мови, що
задовольняє різні потреби, пов’язані
з діяльністю в галузі політики,
науки, літератури, адміністративної
і господарської діяль-Стан розробки питань про стилі мови і засоби стилістичного забарвлення на сучасному етапі
2 Див. статті акад. В. В. Виноградова: ВЯ, 1955, № 1; «Известия» АН СССР, ОЛЯ, 1955, № 3.
3 В. В. Виноградов, Итоги обсуждения..., ВЯ, 1955, № 1, стор. 73.
4 В. П. Мурат, Об основных проблемах стилистики, Изд-во МГУ, 1957,
стор.
17.
пості
і под.;
2)
стиль
побутової або розмовної
мови
— для потреб мовного спілкування «в
поточних життєвих питаннях». В межах
стилю публічної (або книжної) мови
виділяється ряд часткових стилів,
що характеризуються своїми особливостями
в залежності від завдань, які стоять
перед ними: 1) діловий
стиль
— в галузі науки, техніки, законодавства,
ділової исреписки установ; 2) стиль
художньої мови
— при створенні засобами мови художніх
образів; 3) стиль
публіцистичної мови,
що «має на меті агітувати, організувати
маси, вести їх на боротьбу»
І.
Єфімов вважає, що в сучасній російській
літературній мові функціонують
такі групи стилів: 1) стилі
художньо- белетристичні
з різновидами — стилями поезії і
стилями прози, які в свою чергу виділяють
такі різновиди, як стиль сатири, стиль
байки і под.; 2) стилі
суспільно-публіцистичні,
до складу яких входять газетно-журнальні
стилі, стилі літературно-критичних
праць, стилі різних соціально-гострих
памфлетів, викривальних статей, нарисів
і т. д.; 3) стилі
наукового викладу
— різноманітні за спеціалізацією
знань;
стилі
виробничо-технічні; 5) стилі
офіціально-документальні
з різновидами: стиль указів,
офіціальних розпоряджень або наказів,
законодавчих документів; б) епістолярні
стилі,
характерні для різноманітної пс-
реписки, щоденників, ЛИСТІВ
тощо2.
К-
Білодід приймає такий самий поділ
стилів в українській літературній
мові3.
Б.
М. Кулик і О. М. Масюкевич вважають, що,
«грунтуючись на функціонально-мовному
принципі, в сучасній українській лі-
ісратурній мові можна виділити такі
основні мовні стилі: науко- мий,
публіцистичний, офіціально-діловий і
літературно-художній»4.
Ф.
Травнічек у чеській мові відзначає
шість стилів: 1) науковий (науковий у
вузькому розумінні і практичний,
наприклад, мова підручників); 2)
газетно-публіцистичний (мова преси,
інформацій); і) ораторський; 4) офіціальний;
5) розмовно-звичайний (привітанні!,
звертання тощо) і 6) художній5.
і
і й інші спроби класифікації стилів
за функціональними ознаками °.
А
И. Ефимов,
Стилистика художественной речи,
М., 1957,
•
нір
39—40.
*
11
М.
Кулик,
О. М. Масюкевич,
Збірник
вправ з стилістики, І' , 11ІГ>8, стор.
17.
її
Travnicek,
О
jazykovem
slohu,
Praha,
1953,
стор. 46.
І
ик, наприклад, Е.
Г. Різель
(«Иностранные
языки в школе», 1952, NV
'
. юр. 14) розрізняє
стилі художньої літератури, публіцистики,
преси, на- , і ■ • м..і літератури, діловий
стиль, ораторський, телеграфний, стилі
радіомовлен- и'і \ і офіціального
спілкування, побутового спілкування
і т. д.
Стилістичні
системи різних мов мають
національно-самобутній характер '.
Таким
чином, загальновизнаних принципів
класифікації стилів немає. Можна
лише сказати, що не слід покладатися
при кваліфікації стилю на ознаки,
які є зовнішніми для мовного явища
(наприклад, галузь суспільного
життя, для якої воно існує, в якій
функціонує). Стиль мови повинен мати
свою внутрішню специфіку, що
виражається засобами мови і зумовлена
функціональним призначенням стилю.
Ця специфіка виявляє себе в протиставленнях
стилів, однорідних і подібних за
принципом їх встановлення, але не
рівнозначних за функціями в сфері
мовного спілкування. Якщо ж стилі
виділяються за різними принципами, то
їх не можна ставити в один ряд
класифікації. Отже, різноплановий,
незлаго- джений в принципах систематизації
вигляд має класифікація, де стилі
художньої літератури ставляться в
один ряд із стилями діловим, науковим
тощо. З приводу цього акад.
В.
В. Виноградов
зауважує:
«По суті, «мова» художньої літератури,
розвиваючись в історичному «контексті»
літературної мови народу і в тісному
зв’язку з ним, в той же час є ніби його
концентрованим вираженням. Тому в
поняття «стилю» в застосуванні до мови
художньої літератури вкладається
інший смисл, ніж, наприклад, у поняття
стилів ділового чи канцелярського
і навіть стилів публіцистичного та
наукового» 2.
«Мова
національної художньої літератури,—
продовжує В. В. Виноградов,—
не зовсім співвідносна з іншими стилями,
типами або різновидами книжно-літературної
і народно-розмовної мови. Вона
використовує їх, вбирає їх у себе, але
в своєрідних комбінаціях і у
функціонально перетвореному вигляді.
Вона розвивається на основі
доцільного, естетично виправданого
використання всіх мовних розгалужень
національної мови, всіх її виражальних
засобів» 3.
Висловлюються
заперечення проти відокремлення
ораторського стилю. «Незважаючи на
наявність деяких мовних особливостей,—
пише В. П.
Мурат,—
ораторський функціональний стиль не
може бути виділений тому, що немає
такої спеціальної галузі життя, де
люди постійно й регулярно спілкувалися
б за допомогою ораторського стилю.
Особливості ораторського мистецтва
накладаються на особливості того чи
іншого функціонального стилю — газетно-
2 В. В. Виноградов, Итоги обсуждения..., ВЯ, 1955, № 1, стор. 85. Див. також М. R.Mayenowa, Propozycje stylistyczne па marginesie radzieckiej dyskusji j§zykoznawczej po artykulach Jozefa Stalina, «Pami^itnik literacki», roczn. XLV, zesz. 1, Warszawa-Wrol aw, 1957.
3 В. В. Виноградов, Итоги обсуждения..., ВЯ, 1955, № 1, стор. 85
політичного,
офіціально-ділового, наукового,
розмовно-літературною
і
т. II.»
Гак
думає і О. І. Єфімов. Він говорить:
«Залежно від змісту та і іонної
спрямованості в ораторській мові
виділяється політичне красномовство...,
юридичне красномовство, духовне,
академічне І церемоніально-побутове
(тости, поздоровлення) тощо» 2.
(
таким підходом до питання про ораторський
стиль мови не можна погодитись: він
широко вживається в умовах нашого
державного
ладу,
бо викликаний потребами широкої
радянської демократії, практикою
масового публічного мовлення (промови,
доповіді, лекції, різного роду
виступи тощо). У вживанні радянського
ораторського стилю є вже багата
спадщина, великий досвід і прак- іика
(промови В. І. Леніна та інших видатних
діячів революції, наступи керівників
партії, держави, науки, культури,
мистецтва, мова пропагандиста-агітатора
тощо); у радянському ораторському пилі
с
своєрідні
особливості, специфічні властивості
і риси, що \ і порилися в умовах класової
боротьби і набули стилістичного
іибирплешія. Хоч ці риси і властивості
в плані стилістичного (осліджеипи ще
зовсім не вивчені, але цілком очевидним
Є
прима
іежніеіі. ораторського стилю з багатьма
його різновидами до \*ііи\ форм мошюго
спілкування із супровідними компонентами
мовлення (інтонацією, мімікою, жестами
промовця, реальними об- і і ани мами
мовлення), що багато важать у живому
мовному спілку-
і
і впливають на мовну структуру
висловлювання: і необхідне
м
кивання звертань, прямих і риторичних
запитань та відповідей на них оратора;
і застосування специфічних засобів
інтонаційного оформления,
риторичних
пауз, певної ритмізації, іноді періодичної
" , її дні нисловлювання; і у відповідних
випадках своєрідна гостро- і і полемічний
тон промови; і, залежно від ораторських
здібнос- ив промовця, влучне використання
крилатих виразів, фразеоло- іііміи,
прислів’їв тощо. Оволодіння ораторським
стилем є по суті цію іо б мінім
ораторським
мистецтвом, що вимагає високої культури
майстерності публічного мовлення.
1*1
пі і шп ори в більшості випадків
розглядають стилі як різно-
і
миші, з яких вона складається в одне
ціле; іншими словами —•
■ пі п
розуміють як форму конкретного,
практичного існування,
я
мови внаслідок диференціації її функцій
на даному етапі
|ІіИМІІ
гну.
І
Ірите стиль — це не просто розгалуження
загальнонаціональна н чиї па її
функціональні різновиди. Приурочування
стилю до
і
іншого виду людської діяльності може
бути підставою для
Иіиніїїкіиюї
і умовної назви стилю, що не може
вважатися основою і і>і його внутрішньої
стильової характеристики. Стиль — це
ви- і н 111
і ві и'рідного
мистецтва доцільного і високоефективного
викори-
'И
II Мурат,
Об
основных
проблемах
стилистики,
Изд-во МГУ, 1957,
пир
'.’І
‘
А
И Ц
ф и
м
о
в,
О
языке пропагандиста,
1950, стор. 105.
станин
мови з конкретною метою, при конкретних
умовах і обставинах. Ще Ціцерон,
великий оратор стародавнього світу,
говорив: «Не для всякого суспільного
становища, не для всякої посади, не для
всякого ступеня впливовості людини,
не для всякого віку, так само як не для
всякого місця і моменту однаково
придатний той самий стиль; але в кожному
відрізку мови, так само як і в житті,
треба завжди мати на увазі, що саме до
речі; це залежить і від суті справи,
про яку говориться, і від осіб, які
говорять і які слухають» Г
Отже,
стиль — це доцільна організація мови
(мовлення) з умілим добором і
ефективним використанням спеціальних
мовних ресурсів і засобів, обумовленим
функціональним призначенням і практикою
мовного спілкування в різних галузях
і при певних обставинах життя і
діяльності суспільства та його членів.
На
якісні ознаки стилю, породжені його
функціональним призначенням,
звертали увагу і основоположники
наукового мовознавства. Так,
В.
Гумбольдт,
протиставляючи
мову науки мові поетичній, зауважує:
«Наука потребує для себе вбрання в
точному розумінні прозаїчного, а
поетичне випадає їй лише випадково...
Це... діє разом і на мову, надає їй
характеру благородної суворості і
силк, поєднаної з найвищою ясністю. З
другого боку, вживання мови в цій галузі
привчає до спокою і стриманості, а в
синтаксичному складі — до уникання
будь-якого штучного плетива, що в якійсь
мірі могло б утруднювати пряме
усвідомлення і було б зайвим для
простого викладу самої справи» 2.
Деякі
міркування, важливі для аналізу
внутрішніх ознак стилів, знаходимо
й у Л. В. Щерби:
«...Основний
різновид канцелярського стилю має
своїм завданням представити всі
обставини справи в усіх їх логічних
взаємостосунках разом з висновком
з них в одному цілому. Звідси й випливає
культура складних речень за способом
підпорядкування в канцелярському
стилі....
Мова
законів потребує насамперед точності
і неможливості будь- яких кривотлумачень;
швидкість розуміння не є вже в такому
випадку надто важливою, бо зацікавлена
людина без будь-якої квапливості
прочитає всяку статтю закону і два, і
три рази.
Зате
мова прокламацій, що мають на увазі
широкі народні маси, має бути схоплена
на льоту, повинна бити в одну точку і
не розмінюватися на дрібниці та
застереження — все це також знаходить
своє мовне вираження.
Наукова
мова має свою специфіку: точність у
доборі термінів, які не повинні допускати
ніяких двозначностей.
Епістолярний
стиль має багато варіантів залежно
від соціальних взаємин кореспондентів.
Ці різновиди були завжди так очевид-
2 В. Гумбольдт, О различии организмов человеческого языка, СПб, 1859, стор. 221.
пі,
mo
колись
складали особливі посібники для
написання лиспв — '
І
ІИСІ.МОЛМИКИ»
1.
Опис,
контури стильових ознак мови, обумовлені
ЇЇ багатосто- I к
IIІII1.1
>|< > функціональністю, виявляються
з більшою чи меншою вири ні!• по,
і
їх можна покласти в основу стилістичної
диференціації мінні
І'.і кім і визначенням стилістичних
різновидів мови постає врио
и ми
стилістичного унормування засобів
мовного спілкування к
н
і он і.и
ального
піднесення культури мови в усіх сферах
її функ- м
(• ні у мм
и
им.
'
І И
III
си
б
и,
Современный русский литературный
язык, «Русский Я (Ml
•
,щ"'
" '■ і'*іііі
№
■!> стор. 21—22.
Загальна
стилістика, її завдання, зміст і
відношення до суміжних мовознавчих
дисциплін
Загальна
стилістика
української мови — це вчення про
виражальні мовні засоби і використання
їх у різних стилях і стилістичних
колоритах мови. Називати її загальною
е підстава тому, що поруч з нею, в міру
нагромадження і глибшого наукового
дослідження фактичного матеріалу,
мають розвинутися стилістики
часткові,
призначені для висвітлення питань
окремих стилів. Так, на сучасному етапі
розвитку науки про стилістичні
властивості мови вже з’являються
праці, присвячені проблемам стилістики
мови художньої літератури 1.
Можна
сподіватись, що розширення стилістичних
досліджень приведе в майбутньому до
створення стилістик: публіцистичної
мови, мови наукової та науково-популярної
літератури і т. д. Проте, протиставлена
частковим стилістикам, загальна
стилістика й сама перебуває ще на
початковому етапі свого розвитку:
наявних досліджень української
мови в плані виявлення її стилістичних
властивостей дуже мало; роботи з
так званої «лінгвостилістики» орієнту-
! ються майже завжди на висвітлення
індивідуальних ознак мови окремих
творів і письменників; ще немає
досліджень історії становлення і
розвитку стилів української мови; не
зроблено конкретного визначення
методів стилістичного дослідження;
відсутнє розмежування лексичного,
граматичного і стилістичного аналізу
явищ мови, і мовознавцям часто роблять
закид, що вони плутають питання
стилістичні з питаннями лексичними і
граматичними 2.
Безперечно, не можна вважати нормальним,
коли лексичні та граматичні факти,
зі
автор висловлює думку про те, що
«дослідження «мови» (або, краще, стилів)
художньої літератури має створити
предмет особливої філологічної науки,
близької до мовознавства і
літературознавства, але разом з тим і
відмінної від того й другого» (стор.
З—4).
.шторіі
in
і
ігься її.стилістику лише в плані
констатації того,
що
нони н 11 v
н
> 11•, бе:і
розкриття їх специфічно стилістичних
власти- ИМІ І г H
III
ІІ'ІІІОМОГОЮ особливих методів,
відмінних від методів лек- < II Іч П НІ
і риматики. Спільні об’єкти дослідження,
як відомо, є в
('чи
і і л iy.ruх
наук, але кожна наука з своїх позицій,
з власними
Мі
І" НІ III підходить до вивчення в
спільних об’єктах різних їх сто- і
частин, явищ, сутностей,—пор., наприклад,
ви
щи
тої и ті 111 природи у фізиці, хімії,
біохімії та ін.
•
і
проби
розмежувати
лексику, граматику і стилістику за
від- іми ч об’єктів дослідження х.
Проте не стільки об'єкта
ми,
ні н о і і.їмн дослідження стилістика
має відрізнятися ВІД
суміжній
НІН ЦИПЛІН.
лінгвістичних досліджень різняться
один від одного
н
н ін і н її її під того, в яких аспектах
мовні явища розглядаються. Ріінііо
лексика являє собою, так би мовити,
арсенал словникових
0 "m.,
де
нони систематизуються за потенціальним
призначенням,
н
іріімшика як лабораторія мови встановлює
властивості типіе
і рі
иіоііндін мовних одиниць в тих
взаємозв’язках і взаємодії, в які
1
і можуть вступати між собою для
здійснення акту мовлення, то
і
їм дії піка, аналізуючи мовні явища,
оцінює і кваліфікує їх прц-
і
и. функціонувати в тій чи іншій галузі
мовного спілкування
і
і! іди
пості суспільства або виражати різні
семантичні відтінки. Пі же, стилістика
має своїм завданням вивчати і визначати
стилі- ' нічні ресурси мови в сфері її
семантики, лексики, фонетики і в . і"
іемі граматики. У галузі мовної практики
і культури мови сти- ііі
і ні з вказує способи доцільного добору
засобів мови у відповід-
по характеру мовного спілкування, його
цілеспрямованості
п
111
чі танення, а також для вираження
смислових і емоціонально- і"' інших
відтінків висловлювання.
І
Пі кінчити
стилістичні
властивості різних засобів української
мінні
можна
лише на підставі масових спостережень
над вживанням і \ рі тих стилях мови.
Так, наприклад, спостерігаючи вживання
0"
чінних форм часу в мові художньої
літератури, ми можемо липи піии і
їїувати різноманітність вживання всіх
форм часу. Роз-
ні
і тині ж способи вираження дієслівного
присудка в діловій,
і
' і .миіі і науково-популярній мові, ми
відзначаємо характерне і ні них стилів
вживання форм теперішнього часу із
значенням по-
11
Опис 11
дії або стану незалежно від моменту
мовлення. Пояснюємо і п - ііжпнлння
форм теперішнього часу недоконаного
виду тим, що и и іч і.їх названих стилів
часто говориться про констатацію фак-
і и риікрнття закономірностей явищ,
що не залежать в часі від моменту
мовлення.
Поруч
із масовими спостереженнями, стилістичні
властивості
їх
іасобів виявляються і експериментальним
шляхом. Вико-
I
11111VІ експерименту в дослідженнях З
МОВИ рекомендують виїзнії
рпдннські мовознавці.
'
М. і. , шнір., зауваження про це акад. В.
В. Виноградова
в статті •Ник и вопросов стилистики»,
ВЯ, 1955, № 1, стор. 63—66.
t.
-
«Зробивши
якесь припущення про смисл того чи
іншого слова, тієї чи іншої форми, про
те чи інше правило словотворення чи
формотворення і т. п., треба спробувати,
чи можна сказати ряд різноманітних
фраз (який можна безмежно збільшувати),
застосовуючи це правило. Позитивний
результат підтверджує правильність
постулату...
Особливо
ж повчальними бувають негативні
результати: вони вказують або на
хибність постулованого правила, або
на необхідність деяких його обмежень,
або на те, що правила вже більше немає,
а є тільки факти словника, і т. п.»1.
Отже, стилістичний експеримент
вимагає певного припущення, яке всебічно
перевіряється шляхом виявлення функцій
слова або мовних конструкцій в різних
контекстуальних умовах,створюваних
експериментатором на підставі свого
мовного досвіду і суспільної практики
мовного спілкування.
Так,
наприклад, у нас виникає сумнів, чи
правильно вжито слово охопити
в реченні: Радісна
звістка
охопила Радянську
Україну
(РУ за 28 лютого 1958 р.).
Сумнівне
слово для експериментування ставимо
в синонімічний ряд: охопити,
облетіти, поширитися, розповсюдитися.
Але,
вдавшись до «Русско-украинского
словаря», на стор. 583— 584 натрапляємо
знову-таки на сумнівне тлумачення
семантики дієслів ширити,
ширитися, розповсюджувати,
розповсюджуватися, до
яких наводяться ілюстрації: распространять
слухи, распро- страняется слух
— поширювати
(ширити, розповсюджувати) чутки;
шириться (поширюється, розповсюджується)
чутка.
Беручи
синонімічно співставлювані слова в
різних контекстуальних умовах,
встановлюємо, в яких випадках їх
вживання відповідає семантичному
призначенню, а в яких — ні:
Радісне
почуття
охопило всіх.
Радість
охопила всіх.
Тривога
охопила всіх.
Бажання
охопило всіх.
Вогонь
охопив скирту.
Туман
охопив місцевість.
Отже,
охопити
— «заволодіти чимось», «пройняти
щось», «пройнятися чимсь» — пор,:
Радість
заволоділа
всіма.
Радістю
пройнялися
всі.
Але
не можна: Радісна
звістка
охопила. Звістка
сприймаєть- { ся як зовнішній факт. Вона
швидко поширилась,
рознеслась скрізь,
1 облетіла
все.
Отже:
Радісна
звістка облетіла
Радянську
Украіну.
Звістка
поширилась
(рознеслась, пролунала) по
Україні.
Ці.
ілкож:
Новина
облетіла
місто.
II"
можна: Новина
охопила
місто.
Мир
нн Чутка
облетіла
місто.
Чутка
поширилась
по
місту.
А
і« по можна: Чутка
розповсюдилась
по
місту.
ІІпр,
ще: Знання
поширюються
(не
розповсюджуються),—
ці,і
п о ж: Товариство
для п
оширення
політичних, і наукових знань, Ґикож:
7ігиід
поширюється.
Освіта
поширюється.
К
у ичпура поширюється.
іііі/к
поширюється.
■мссжа
поширюється.
/
піїемія
поширюється.
Отже,
поширюватися
— значить «збільшуватися об’ємом у
про- Морі, н масі».
І
дієсловом розповсюджуватися
можна навести такі приклади:
Книги
розповсюджуються.
■
Ітісратура
розповсюджується.
•
Іотсрейні
білети розповсюджуються.
<
>і же, розповсюджуватися
— значить «розподілятися по бата-
4
місцях, всюди, і не суцільно поширеною
в просторі масою, її у иигляді окремих
предметів з розповсюджуваної
сукупності».
Гак
зіставляючи синонімічно однорідні
слова в умовах варіації іінііи'кстів,
з’ясовуємо ті семантичні відтінки
слів, які слід брати І" \ 11.11
и, вводячи ці слова в речення, уточнюючи
їх зміст.
Гак
само виявляються і стилістичні
відмінності близьких за ііінчсііііям
слів: багато,
чимало, велика кількість, сила, сила-
і
и
и нна, безліч, до біса, тьма-тьмуща, як
сарани
і под. Вводячи ці
и
контексти, що належать до різних стилів
мови, виявляємо
і
ні їй пічну «нейтральність» слова
багато
(зустрічається в усіх етиці у),
неможливість вживання словосполучення
велика
кількість мри
словах з емоційним значенням (радість,
щастя) і звичайність мі
що
вживання в стилі ділової і наукової
мови, наявність виразу і їм і'їси
в текстах експресивного забарвлення
і стилістична обмеженім і.
виразу
як
сарани
(розмовно-розповідний стиль).
І
ак само виявляється стилістична
диференціація і в синтаксичнім
конструкціях:
З,"воджу
до Вашого відома (повідомляю Вас).
І'ткажу
я Вам...
Ось
слухайте, що я розкажу...
І
Т, Д.
і.і
їмо, що в стилі ділової мови неприпустимі
тексти з такими:
'
н н імами мови, які належать до засобів
створення стилістичних
колоритів
інтимності —ласкавості, гумору тощо.
І, з другого боку, різким дисонансом
відчуваються випадки «протокольності»
мови в публіцистичному стилі. Такі
факти, на жаль, нерідко трапляються
в критичних статтях, рецензіях.
Наприклад:
«Захищаючись
від ворога, він сміливо вступає в бій
з командиром сотні офіцером Третяком,
а на другий день б'є
у дзвони з метою підняти село і відібрати
в поміщика господарство.
Нагнибіда
рішуче
відстоює право
бідноти на землю. Але в подіях, які
швидко і бурхливо розвивалися, Антон
багато чого ще не розуміє, не завжди
знаходиться
на висоті завдань революції»
х.
Потреба
в запровадженні експерименту виявляється
в усіх випадках, коли треба встановити
норму вживання тих чи інших засобів
мови. З цього приводу Л. В. Щерба писав:
«Особливо плодотворний метод
експериментування в синтаксисі та
лексикографії і, звичайно, в стилістиці.
Не чекаючи того, що якийсь письменник
вживе той чи інший зворот, те чи інше
сполучення, можна довільно сполучати
слова і, систематично замінюючи одне
одним, міняючи їх порядок, інтонацію
тощо, спостерігати відмінності, що
виникають від цього, як ми завжди й
робимо, коли щось пишемо. Я б сказав,
що без експерименту майже неможливо
займатися цими галузями мовознавства»
2.
Важливість експерименту відзначав і
О. М. Пєшковський. Говорячи про
стилістичний експеримент «в розумінні
штучного придумування стилістичних
варіантів до тексту», він пояснює:
«Через те, що всякий художній текст
являє собою систему
відповідним чином співвідносних між
собою фактів, то всяке зміщення цих
співвідношень, всяка зміна будь-якого
окремого факту сприймається звичайно
дуже різко і допомагає оцінити і
визначити роль елемента, який зазнав
зміни» 3.
Стилістичний
аналіз може стосуватися всякого явища
мови, коли виникає потреба в його
стилістичній кваліфікації — у
визначенні смислових нюансів, у
розкритті конкретних стилістичних
властивостей. Проте на сучасному
етапі розвитку стилістики, коли здобутий
для неї матеріал обмежений і ще
недостатній для принципових
теоретичних узагальнень, а від неї
вимагають відповідей на особливо
актуальні, практично важливі питання
сьогоднішнього дня, перед стилістикою
постають проблеми, висунуті в першу
чергу настійними потребами сучасності,—
це питання про такі факти і явища мови,
які можуть протиставитися одне одному
так, що невра- хування відмінностей у
відтінках їх смислових значень та
стилістичному забарвленні позначається
на якості, ясності і точності вислов-
2 Л. В. Щерба, О трояком аспекте языковых явлений и об эксперименте в языкознании, «Известия» АН СССР, 1931, стор. 122.
3 А. М. Пешковский, Вопросы методики родного языка, лингвистики и стилистики, 1930, стор. 133.
люгачня.
На такі питання і вказує акад. В. В.
Виноградов, підводячи підсумки
дискусії з питань стилістики і оцінюючи
сучасний стан її розробки 1.
У
галузі семас
іології
гостро виступає завдання зі- ставлювальної
і співвідносної семантичної характеристики
різних форм і видів мовного спілкування
як одна з найістотніших проблем
стилістики.
В
усякому разі, до стилістики завжди
відноситься вивчення диференціально-смислових
і експресивних відтінків співвідносних,
паралельних або синонімічних виразів.
Тісний зв’язок стилістики національної
мови з семасіологією виявляється при
зіставленні семантичних систем різних
мов у процесі перекладу і при роботі
над двомовними диференціальними
словниками.
З
семасіологією пов’язані також прийоми
і форми образних висловів. Тому в
стилістиці знаходить собі місце не
лише абстрактне вчення про тропи,
але й опис основних тенденцій і
закономірностей образного,
метафоричного і взагалі переносного
вживання слів і виразів, закономірностей,
характерних для тієї чи іншої мови в
різні періоди її розвитку. Правда, тут
уже відчутний перехід від семантики
в галузь лексикології і фразеології
2.
В
галузі лексикології
і фразеології
стилістиці, насамперед, належить
визначення обмежених сфер вживання
деяких слів, значень, фразеологічних
зворотів і виразів, які мають і, тяжіння
до окремих типів, або різновидів, мови
(мовлення). Сюди ж примикає характеристика
експресивних якостей різних лексичних
засобів мови.
Далі,
в стилістику нерідко вводиться вчення
про властиві тій чи іншій мові на даному
ступені розвитку закони й правила
фразеологічного сполучення слів,
про фразеологічні контексти,
фразеологічні своєрідності та
фразеологічні межі вживання слів, а
також про обумовлені різницею
фразеологічних зв’язків зміни
експресивно- стилістичної забарвленості
слів.
Взагалі,
положення фразеології серед інших
лінгвістичних дисциплін лишається
дуже невизначеним. Тому точно вказати
обсяг і проблематику тих розділів
фразеології, які найчастіше віддаються
стилістиці, дуже важко. В усякому разі,
до стилістики завжди належить
характеристика експресивних відтінків
фразеологічних одиниць, визначення
мовних сфер і літературно-жанрових
меж їх вживання.
Крім
того, в стилістику ж включається
вивчення і оцінка фра- юологічних
штампів, шаблонів (або кліше), що
вживаються в тій або іншій сфері мови.
До
стилістики належить вчення про лексичні
синоніми, про види і семантичні
основи синоніміки в даній мовній
системі, про
1 Пор.: там же, стор. 63—64.
зв’язок
окремих синонімічних варіантів з тими
чи іншими типами і різновидами мови.
Аналіз лексичної та фразеологічної
синоніміки, властивої літературній
мові, може переходити у вивчення
індивідуальних, суб’єктивних (або
таких, що викликані завданнями
повідомлення або умовами контексту)
способів вживання різноманітних
слів і виразів у синонімічному значенні
або в ролі членів одного семантичного
ряду.
В
лексичний розділ
стилістики, звичайно, мусить бути
включений
аналіз
експресивно-смислових відмінностей
між близькими або] співвідносними
словоутворювальними рядами слів
(наприклад:] дурень
— дурило,
матуся
— матінка,
рученьки
— рученята,
ма4 ленький ■—
малесенький
— малісінький,
кучерявий
— кучерястий,]
славний
— славетний,
набридлий
— набридливий,
гордий
— гордо-З
витий,
гордитися
— гордувати,
наколювати
— надколювати,
ви-\ значати
— відзначати
і под.),
а
також огляд синонімічних утворен у
межах однієї й тієї ж словотворчої
категорії х.
З
морфологічних явищ, на думку проф.
О.
М. Пєшковського,| «вивчатися і
порівнюватись тут повинні не граматичні
значення вза-і галі, а лише граматичні
синоніми...»2,
тобто значення тих слів і] форм, які
близькі одне до одного за їх граматичною
функцією.]
Якщо
не включати в морфологію словотворення,
то з кола власне морфологічних явищ
у стилістику можуть увійти лише питанн
про функції і сфери вживання варіантних
— паралельних і сино-і німічних — форм
відмінювання і дієвідмінювання, а
також ступенів! порівняння 3.
Проблеми синоніміки частин мови,
службових слів і часток, а також питання
про експресивні відтінки предикативних;
форм і зворотів (напр.,
дієслівних
форм часу і способу, безособо вих
дієслів тощо) стосуються вже галузі
або лексики, або синтаксис су, а тим
самим і відповідних розділів стилістики
4.
В
галузі синтаксису,
крім виявлення різних відтінків _
засобах вираження членів речення, у
способах синтаксичног зв’язку, в
конструкціях з однорідними та
відокремленими членами,] зворотами, з
підрядними реченнями тощо, стилістика
розглядає стилістичні явища прямої
мови, періодичних конструкцій, в ній
ана лізуються стилістичні функції
порядку слів у реченні, дається ста
лістична характеристика будові
контексту і контекстуальним зв’яз
кам між його частинами.
Що
ж до фонетичних
явищ мови, то з позицій стилісти ки
вони зовсім не вивчені. Поки що в
мовознавчих праця (Л. В. Щерби, Р.
І.
Аванесова
та
ін.) лише вказується на можли
Пор.:
В.
В. Виноградов,
Итоги обсуждения вопросов стилистики
ВЯ, 1955, № 1, стор. 64—65.
А.
М. Пешковский,
Вопросы методики родного языка,
лингвист7
ки и стилистики, 1930, стор. 153.
Див.:
А. В. Исаченко,
Грамматический строй русского языка
в с поставлений
с
словацким, Братислава, 1954 (розділ
«Морфология
и стилистика»)
Пор.:
В. В. Виноградов,
Итоги обсуждения вопросов стилиста
ВЯ, 1955, № 1, стор. 65.
t
•• il ют
ним <
ni і
їм ішмпип, що й реалізовано почасти в
сти-
.і.ііі
і ( ції і і пі 1
Але,
па
паш погляд, стилістичний аналіз
Ікрі
>|* ті м ми. охопити ширше коло питань.
Великий інте-
РІ
а м “ 111111 іііііі'ігіімм тукового
о(|юрмлеиня тексту в залежності
і-їй
і.. h І 11
-1 % і ( * 1111 І якісна характеристика фонем
у різних
||мн
\ мі ніш, ииражалміо-аобрижувальна
роль фонем і
Цими
- ■>'
і. 11 м і .пііі'.і евфонії мови, фонематична
характери-
■Нмі
и
11 і її. и и їй її мі пні , рнми іа Інші
питання.
І1....
ні ні і нинішні
про змін і цілеспрямованість стилістики
HpNMMD"
\
країні і киї ді іерні'урпої мови, не
можна забувати специ- ||) н і. 11
мі
11 їм І мін І ч умни, у яких попа функціонує
й розвивається, гайці пі і і і нии,і іім
|і< і ч папах свою розвитку ніколи не
поривала І|4{пМ"1
"а
а Ніін ' і"" і Ні вкою
мовою,
яка в епоху соціалізму стала
flftoHinO'
на
и ти соціалістичного суспільства і
визнана всім
:'<М||ніп
ми "о ікііародішх
міці.
С/тавши
надбанням мас, укра-
(КНії
І ïlinpiiiурна
миті іспср, н період переходу від
соціалізму Ш
(ИімуиІ ІМ , , мі и \ і м Ім шаря ддям
піднесення культури україн-
ІМІ"
и маріїц на щ мли пій рівень: нона
благотворно впли-
ЙВй
ви МИрн 111 у і мпн\ Але, імітованим, і,
разом з тим,
і^ЯііМніюіііі
і по о І и 11 и і у
111
н 11 мини, ноти народно розмовна мова
Г
*.
1|!ЙИі
мірі ВрмВВІПН II П . III II І',. Цілинним
чином у лексику НМмііі.і
Піни., пні і у ,м 11111,
щп жіші риси народної роз-
ЯрММ
ні в і у і оси лідмо, наш обов’язок
-оберіга-
É
-ЩИНТРІ
І не/ рі знії п. їїіернтурпої мови в
сучасних нормах.
Нкпні
нормаїннні > пі їй інки Ü
елонпики
стануть па шлях безза-
і
н рнн з. Юри шині
аі гернтурпої мови від проникнення в
неї
цні.и
з. рі а і і і і інших і фразеологічних
елементів, які знай-
ін
"її а н їм в.нніірі-німі н розмовній
мові, то це може спричинити-іа
інші« ю іііі
і і шіюіп
відрину літературного варіанта
загальнона-
мніпі
ві ї h
розмовного
варіанта» 2.
н
пер
.
чимало таких фактів, коли поруч з давно
вживани-
ми
ннфі українськими мовними засобами у
нашій літератур-
ііНі!
і із ні функціонувати й нові, що проникли
до неї із живої Півні
мови \ цьому цілком природному і
закономірному збли-
«*»
лім раї у рініі І живої розмовної мов
стало помітним і збли-
Нн
""з міаі українською та російською
літературними мовами,
цгз
і і кілі.кості
спільних слів, однакових типів сталих
сло-
Ірїм
і з у ні. із фразеологічних зворотів.
Це аж ніяк не збіднює,
і
і з здізуе української мови,— навпаки,
в умовах непорушні. і з з і із ізз н
національної політики українська
літературна мова
пою
і
раматичну будову, збагачує лексичні
і фразеологічні
Ікаром,
удосконалює свої стилістичні властивості,
розширює їх функції, а своєму невпинному
й могутньому зростанні вона
'
I.... \ И. Ефимов, Стилистика
художественной речи, 1957, стор.
II I И ел о дед, A.C. Мел ьн и чу к, Развитие национальных язы- Инн от социализма к коммунизму, ВЯ, 1959, № 5, стор. 10.
піднялась
на рівень найбагатших, найрозвиненіших,
найкультур- ніших мов світу.
Стилістика
української мови, виявляючи доцільність
вживання тих чи інших мовних засобів,
у нашу добу великих соціальних пе^
ретворень, на самому світанку комунізму,
не може стояти на національно-пуристичних
позиціях, оранжерейно охороняючи
націоі нально-архаїчні пережитки мови,
що втратили або вже втрачають свої
позиції і функціональність у системі
сучасної літературної мови. І разом з
тим, об’єктивно оцінюючи нові надбання
української; літературної мови,
стилістика повинна викривати хибні
чи проста недоречні явища і факти, які
непрошено вдираються в сферу лі|
тературної мови, забруднюють і засмічують
її, які по суті є бракох) мови, що міг
з’явитися внаслідок неохайності і
низької мовної куль-і тури авторів або
неуважності, безвідповідального
ставлення їя до якості друкованого
слова.
Стилістична
кваліфікація мовних явищ і засобів
повинна слу] жити справі боротьби за
піднесення культури мови.
Стилістика
і боротьба за піднесення культури
друкованого слова Типові стилістичні
недоліки, що трапляються у пресі
Безперечно,
мова нашої преси має значні досягнення.
Однак ще й досі раз у раз чути справедливі
нарікання на її недосконалість, бідність
виражальних засобів, важкі та незграбні
конструкції тощо: Отже, й на сьогодні
не втрачає своєї актуальності заклик
великого письменника і стиліста О. М.
Горького: «Необхідна нещадна боротьба
за очищення літератури від словесного
мотлоху, боротьба за простоту і ясність
нашої мови, за чесну техніку, без якої
неможлива чітка ідеологія. Необхідно
щонайжорстокіше боротися проти всіх
спроб знижання якості літератури. До
чого я і закликаю всіх, хтс розуміє її
справжнє значення могутньої зброї
соціалістично] культури» 1.
Справді,
ще й зараз буває так, що під зовнішньою
орфографічною грамотністю, особливо
в мові масової преси, приховується
стилістична безграмотність та інші
недоліки, хиби, конструктивні
недоладності, які не порушують норм
граматики, але стилістика не може не
засуджувати і не виправляти їх.
Щоб
конкретно показати серію «антистилістичних»
прикладів, узятих переважно з періодичної
преси, дати їм відповідну квалн фікацію
і почасти зразки стилістичного
виправлення, спинимось , на матеріалі
з такими недоліками:
1)
Зайві
слова в контексті,
які не несуть ніякого смислового
навантаження і можуть бути опущені.
Особливо часто І знаходимо їх у газетних
статтях. Приклади (зайві слова виділені)
«Всі
ці успіхи — наслідок величезної
повсякденної допомоги
*
• *...і
і ,i
Ічіміїсіу
Kill’d
і
Радянського Уряду» (РБ за
|МШ»
|. і І< і •мни . її і.і і її (...наслідок
допомоги ЦК» і т. д. н(| у і і а і м)
К
||
jib'll
11
III
ІРИН ПНІ І І // відношенні
до інших робітників»
r III 11 S
І І'і |і
) І у і // відношенні зайве,
його слід опусти-
*
І І ' '1
(‘ (І IIІII НІ II І III ДІЇ
Інших...»
*1
III-
....
I.
It
і ІІІІІІ
і
добрим попередником... Отже, широке
МИ
мчи її і пік 11
' важливим заходом поліпшення родю-
"4
ім
ІІЧі
мі "і
II
III!
і/
p.).
І
Іе слід зловживати зв’язкою
Ffl
Мийнім
"і", і коніїн -добрий попередник»,
«...засто-
fMMiHHi
д
и 111 н
111
іііііі і важливий
захід...»
Г нмі< на 11\
і і іміїї
І
і Омі
м и і чудових майстрів землеробства і
ІЙИі in
і 11
• 11 мі
111 II
Р,)Гі7
p.). Присудок є
можна опу-
і
піні) pli
відтоді,
як я
почала
працювати дояркою»
|І*II
пі 111
II НІМІ є і і* інші*
Дев'ятий
рік
я
працюю
дояркою». Іти і" п mm
"іімо
м цеиких брошурах, виданих Това-
В
НИіі
чиї
(іііііііі|іі 11 н і 111 и 11 и и \ і па у їм
чиї х німні. Української
ііиіі|і
\
г 11 н *і. 111 І І ІІі омі 11
11 її
і
Корона
природи на Укра-
иі
н |і|(|ііиі\
н і реї іа рібре н і а
і
п. Чим
самим
fcfW
•
</і|||і.и і••
>ііп
черепних насаджень і окремих дерев є
вели-
|||Н
IIиі раною (сюр. :і8).
Треба
просто: «Охорона... є і»,
і її і н о і.. і цін і ні in
ранок
і».
II"
о і мі Іноді і рннлиються і в продукції
Державного ви-
ЩНіИниіи
') іоаоїі.ої літератури:
*)н и
пі і. їв і in
її
х улюблених жіночих образів, особливо
матерів-
flnii і
пін і.мі зіниця зображає покірливими
і пасивними по
від-
WfHhi
я ж ivи
ч обставин життя і конкретних винуватців
їх
Бпріїнін
мук
(М Тараненко, Марко Вовчок, літературний
пор- |ЦН ІОІ.М, і шр Гі2).
По
відношенню
слід опустити.
ііі
першу путь
подали довжелезний товарняк, повний
весе- іі’ миліших бійців, що сиділи в
вагонах, позвішувавши ноги
№• і
і пі (II Загребельний, Дума про
невмирущого, 1957,
ІМр 'о і
лоно внии
зайве, бо звішуватись можна тільки вниз.
іііііі
ір.Пн
«...сиділи, позвішувавши ноги, і співали».
УІ
11
е н д а л і, невідповідні
або неточні сло-
ч
І 11
і хиби неодноразово відзначалися на
сторінках «Літера-
і
іе ги». Один з критиків, наприклад,
пише:
'її' ні
11: і к >‘ і н різні кальки й недоречності,
яких так рясно буваєMHi»4
"і.
о. ..їм. і .пі піп.' твердження,
иеідно :i
яким
вчені MMIMltll
Коки
hi
mil
і
•
11
ii
|
її
і з 111
< і
.і >ii
uni.
іобіо
заповідники, в степах •
йЬ1#*
М юри і ні і • 11
* 111111.
і и морях і ріках»
(стор. 14).
Замість іЦі
і«* і* in
и
11
пні
роман.імчпія їм
і)
н
и \ слів
можна було написати: їй Пі і ((ііПічі
іічі ним
11 м'Ом мати...»
і*
ге.
що хоче
висловити. Візьмемо такі, наприклад,
часто
)•
рецензентські фрази: «на
протязі
свого творчого шляху»
\
і
«чи багато поетів може похвалитись
подібними
віршами?». Людина, що знає українську
мову з нашої класики, переклала б
по-російському першу фразу так: «на
сквозняке творческого пути», бо те, що
хотів сказати рецензент, буде
по-українському: «протягом
свого
творчого шляху», а на другу фразу
відповіла б: «а чого ж, багато поетів
пишуть вірші, подібні
(чи схожі) до Сосюринських або
Малишкових!», бо критикові, щоб його
як слід зрозуміли, треб було б написати:
«похвалитись
такими віршами»
Г
Другий
автор, розглядаючи мову брошури Н. Ф.
Гретченко «Синтаксичні особливості
романа А. Головка «Бур’ян», вид. Інсти-^
туту мовознавства ім. О. О. Потебні АН
УРСР, 1958 p.,
відзначає
такі мовні недоліки:
«...в
протилежність
поглядам українських буржуазних
націона лістів-мовознавців» (стор.
3),— замість «всупереч
поглядам...»;
«...негативно
відбивається
на сприйманні тексту» (стор. 19), замість
«негативно позначається»;
«...слово
... вносить
у виклад відтінок...» (стор. 24),— замість)
«...надає
викладу відтінку...»;
«...становлять
по
змісту...» (стор. 9),— замість «становлять
з змістом» 2.
Прикро,
що такі недоліки знаходимо і в мові
брошур, які вида Товариство для поширення
політичних і наукових знань Укра
їнської PCP.
Ось
знову перед нами згадувана вже брошура
І. Г. Підоплічк «Охорона природи на
Україні». Вона буквально рясніє
помилками Наведемо окремі приклади:
«Деякі
горе-господарники... намагаються
доказувати,
що, мов ляв, таке дерево, якщо його
зрубати, принесе користь народном:
господарству» (стор. 36),— замість
«намагаються довести...»
І «Внаслідок
променевої хвороби загинуло багато
жителів навкс^ лишніх островів» (стор.
25). Треба: «Від
променевої хвороби... Багато таких
прикладів знаходимо і в газетах:
«Потім
розгорнув газету... і повільно, роблячи
відповідні наголосі в реченнях,
прочитав...» (РБ за 26. II 1957 p.).
Мабуть,
замість в: діленого треба: «...виразно
прочитав...»
«Трудящі
Заставнівського району за останні
роки добилис непоганих
господарських успіхів»
(РБ за 19. II 1957 p.).
Треб
«...добилися непоганих наслідків,
результатів»,
або: «...добилис: значних
успіхів». Хіба успіхи можуть бути
«погані» або «непогані:! Поганий успіх
— уже не успіх.
«Гаряче
обговорюють хлібороби рішення грудневого
Пленум ЦК КПРС, підсумки минулого
господарського року, спільно
мі кують,
як добитися дальшого піднесення
економіки колгосп (РБ за 24. II 1957 p.).
Міркують
— кожен окремо, а спільно — о мірковують.
2 П. С і п а ч о в, Безграмотно про мову, ЛГ за 11 липня 1958 р.
І
Ьін 111
'
11111
и і і тиждень дав благотворні
результати» (РУ за і V II ||l!,9
p.).
Треба:
«...дав добрі
результати (наслідки)...»
І
Ікрі Німі організації проводять
інструктивні наради комісій.
і
uns
вже
приступив до практичної роботи» (РУ
за 5. VIII IIHU
р
) Ряд
— чого?
партійних організацій? інструктивних
■hi'ih,'
hi
»місій?
— Чи не краще написати: «...проводять
паради МІ} НІ, деякі
комісії
вже приступили до практичної роботи».
II
них показниках, а вони й називалися
на зборах партійно-гос- ’ЦН/ні"
і.кого активу, втілені
зусилля колгоспників та механізато-
1
ІІИ
(РЬ за
28. II 1958 p.),—
замість того, щоб сказати: «Ці по-і.ініні
и, .і про них і говорили на зборах...,
з'явилися
в результаті
Ц
' It
III
.,»
-і
піні пар, підкоряючись сумовитому
ритму танго, зосередже- M
пишуться
на одному місці,— погойдуючись
з боку набік-» (1*1
• мі 28. III 1958 p.),—
з
боку на бік
можна повертатися,
пе- Ншміцпшпися
і под. В даному тексті треба: «погойдуючись
то
в один, Нн
« другий
бік».
‘
»Почни
ранніх строків
були зібрані у ранньо-жовтій стиглос-
н 11'І)
за ЗО. III 1958 p.).
Краще:
«Льон
раннього посіву
був зі- Пічнім«,..»
N
і
пастах пишуть: «добитися вищих
показників»,
замість наслід-
Шн,
«результати, успіхи відрадні»,
замість хороші,
великі;
«врожаї ЯЧЧіїні,
рясні»
(про зернові), замість високі,
щедрі
(але — «цвіт Іін персні рясний,
верба рясна,
спідниця рясна»)-,
«урожай виборю-
шм
ч»,
замість «за урожай боролися»-,
«громадське стадо примножи-
(<еі
е іамість збільшилось;
«внести у
відповідний час»,
тобто своєчасно,
» шістка охопила»,
замість облетіла,
обійшла;
«виконуючи
своє (litм.он
ііч», замість задовольняючи,
та багато іншого.
І)
Надмірне
калькування і тенденції уль-
I р а и у р и з м у. Ці явища пов’язані з
неправильним розумін- |іим іи'изків
між українською і російською мовами.
І
la
сучасному
етапі розвитку радянського суспільства
зміцні- III і набули нового, соціалістичного
характеру економічні, політичні н
культурні зв’язки між братніми
українським і російським Інірн ічмп.
В таких умовах знання російської мови
українськими гро- Мн чи 11
а ми стало звичайним і природним явищем.
Російська
мова на Україні вивчається в школах
поруч з рідною монмііі, російською
мовою користується українське населення,
чи- іаіп'їн не лише українські, але й
російські газети та журнали, не (Ільмі
українську, але й російську художню
літературу, дивиться нн
українські,
так і російські кінофільми, п’єси і
т. д. У великих
Ml
відбувається
обмін культурними цінностями і дося-
ііі,
и и і ми між українським і російським
народами; з кожним
надається все більше й більше перекладів
художньої і ма-
ітичної
літератури. Все це не може не позначатися
на
рішаному
розвитку української літературної
мови, і цього
lin
ми
мін
не
враховувати, оцінюючи сьогоднішнє
становище україн- мини та її нормалізацію.
Завдання боротьби за культуру
мови
тепер не вичерпується тим, щоб допомогти
масам практично оволодіти нормами
української літературної мови. Завдання
полягає також і в тому, щоб прищепити
уміння розмежовувати мовні засоби
літературних мов обох братніх народів
і не засмічувати одну й другу тим
мовним «суржиком», який жаргонізує
мову, паразитично присмоктуючись до
неї, спотворюючи засоби мовного
спілкування, підточуючи основи мовного
розвитку. Наше завдання — охороняти
як українську, так і російську літературні
мови, що обслуговують потреби
українського народу, від проникнення
низькопробного жаргонно-розмовного
стилю.
Проте
в практиці літературної і редакційної
роботи доводиться зустрічатися з двома
крайностями. Деякі літературні й
редакційні працівники під лозунгом
«зближення» української мови з
російською вдаються до масового
калькування з російської мови. Це
сприяє появі в мові бур’янів, що глушать
природні її властивості; так з’являються
слова і вирази: міроприємства,
відношення, виключно, випливає
висновок, прийняти участь
та ін. До другої категорії належать
ті, що вважають себе поборниками
«чистоти» української мови, в якій,
на їх думку, заради збереження і
зміцнення українського мовного
потенціалу при наявності паралельних
засобів, слід усувати ті форми або
конструкції, що збігаються в звучанні
з російськими. Такі «ультрапуристи»
залишають в українській мові розум,
а відкидають ум,
пишуть гарний,
а закреслюють хороший,
красивий,
приймають славетний,
відвертаються від славний,
схвалюють
українське прохання
і терпіти не можуть просьби,
висловлюють думки з погляду
і не визнають з точки
зору
і т. д.
Шкідливість
такого підходу до української мови не
раз відзначалась критиками і
письменниками.
Олександр
Ільченко писав: «Всі народи Радянського
Союзу Люблять і шанують розкішну в
своїм багатстві мову російську і перед
цілим світом пишаються нею, як своїм
державним достоян- ням. Ми радіємо,
коли російські, тобто наші радянські
слова, ось такі, як «совет», «колхоз»
чи «спутник», входять і входять в ужиток
народів Землі. Ми, українці, послідовно
збагачуючи свою мову силою потрібних
слів, запозичених у братів-росіян,
маємо вельми велику втіху, бачивши, як
приживаються в російській мові слова,
перебрані до вжитку з мови української,
і добре знаємо, що таке ось взаємне
збагачення близьких своїм коренем мов
завше відбувається природно, само
собою, в міру потреби братніх народів.
Обидва
народи наші, будуючи разом нове
суспільство, здавна прагнуть до
взаємного зближення своїх мов, і це
зближення відбувається на основі
внутрішнього закону розвитку мов. Але
помиляються ті, хто й досі намагається
по газетах, видавництвах, інститутах
безкарно порушувати закони нашого
слова, закони логіки й здорового глузду»
х.
І
письменник вдається до прикладів:
«Деякі люди, не знаючи мини,
коїли
часом теє диво чи не так: впадало в око
їм, наприклад, і >і()ію м .'іртуватись»,
от вони собі й поклали: бог його зна,
що воно ні слово, а чи не безпечніше
буде, коли замість нього та лишити І>'"
міське «закаляться»? — і лишали, і
рясніли в газетах перли на кіпіллт:
«наша молодь закалялася в боях», а
вчені дяді і тьоті на- пі її. не червоніли,
хоч «закалятися» є не що інше, як
«забруднитися», " і.їм,з матися» або
«задрипатись».
І
Іс червоніли вони й вимагаючи замість
звичайних для українця "Шідіііти»,
«мчати», «шарахати», «калатати»,
«тупцювати» і т. д.— пн;і,пітися»,
«мчатися», «налататися» й «шарахатися»,
вимагали тіль- і п тому, що так кажуть
і пишуть по-російському. Не червоніли
ж
ні,
силоміць укидаючи в мову газет і десятки
калькованих з ро-
і
міської прислівників, усіх отих
мертвонароджених «дійсно» (заміси,
«справді»), «виключно», «безприкладно»
(жах який!). Дехто і пас і досі вкладає
в уста своїх героїв: «Вірно кажеш!»,
хоч слово мірний» і не вживається в
розумінні «правильний», а тільки в
таких словосполученнях, як «вірний
помічник», «вірно любиш», «вірно
служиш» і т. д.» *.
«Ті
ж самі диктатори мовних мод,— говорить
автор далі,— викорчовували з відданих
їм на поталу газетних і літературних
про- і горів і деякі питомі українські
слова тільки тому, що слова ті схс- жі
на відповідні російські, паралельні
форми. Виганялося всюдг, скажімо, слово
«город», бо це слово, мовляв, російське.
А як же годі в Шевченка: «Із города
із
Глухова
полки
виступали»? А у Федь* коиича: «Піду я у
Львів, там красний, кажуть, город»? А в
Остапа Вишні: «Щасливі ленінградці,
що живуть у такім прекраснім городі
Леніна, городі сліпучої Слави»? А чи й
у Миколи Бажана: •■Па каймі блакитних
городських куртин»? А двадцять шість
пов- іорспь цього слова в «Енеїді»
Котляревського? А в «Наталці Полтавці
А ось анонімний рецензент Театрального
управління зажадав же кілька років
тому в нормальній фразі перекладу з
п’єси Остров-
і,кого:
«в городі грабунок, а городничий і не
прочухається», зажа- ірпі іаміни
«города»
для
всіх обов’язковим «містом». А що ж
тоді робити з «городянами»? Або з
«городищем»?
Ми
стали чомусь послідовно вилучати з
ужитку й інші слова,
І
хижі на російські, злочинно збіднюючи
словниковий склад своєї річної мови.
Це можна спостерігати й нині. Чому,
наприклад, деякі
іікиїадливі
редактори й досі по-школярському
викреслюють слони .мислі» (лишаючи
тільки «думки»), «трудно» (тільки
«важко», хоч це й не все одно), «ум»
(самий тільки «розум», щоб не зайшло,
ні кажуть росіяни, одне за одне), «діло»
(давай, бач, тільки «справу"),
«многолітній», «сьоголітній» (тільки
«багаторічний», «сьогорічний»),
«пожар» (тільки «пожежа», хоч у Т.
Г.
Шевченка однаково можна стріти обидві
форми)... викидають геть і слово «лучче»
'О,
І л ь ч е н к
о,
Слово, чому ти не твердая криця?, ЛГ за
14 липня П
і'І р.
(тільки
«краще»,
хоч у Шевченка:
«Чи є
що лучче, краще в
світі...»).
Той же анонімний гусар із Театрального
управління вимагав у фразі
«прошу
тебе, молю тебе» —змінити «молю» на
«благаю», бо «молю», мовляв,
по-російському. А як же в Шевченка:
«Молю, ридаючи, пошли, подай душі убогій
силу»? Тііі же таки гусарській душі
убогій заманулось тоді ж таки
добренне слово «кріпкий» переписати
на обов’язкове для всіх «міцний». Тому
ж таки «пуристові» муляв, бачте, й
живісінький прислівник «жаль» (тільки
«шкода»), хоч у пісні й співається: «Ой,
жаль, жаль...» х.
Хоч
російська і українська мови
близькоспоріднені, але кожна з них
має свою специфіку, свої семантичні й
стилістичні нюанси; щоб вдало
перекладати, треба, крім бездоганного
знання мови оригіналу і мови перекладу,
тонко відчувати семантичні відтінки
і володіти високою майстерністю
знаходити найточніші відповідники
до змісту оригіналу. А часом буває й
так, що такі відповідники не знаходяться,
і тоді стають очевидними специфічні
семантичні і стилістичні відмінності
навіть споріднених мов. Так, М. Рильський,
зробивши переклад з Пушкіна афоризму
«Переводчики
—
почтовые
лошади просвещения» українською
мовою: «Перекладачі — поштові коні
освіти», зауважує про значення російських
слів конь
і
лошадь:
«В
українській мові, на жаль, є лише одне
слово, яке відповідає цим двом («кінь»),
що, до речі, є прикладом того, як важко
буває іноді передати стилістичні та
емоційні відтінки слів іншої мови.
Російське слово «конь»
має
відтінок урочистості, високого стилю,
-воно хоч і є в живій розмовній мові,
але в якійсь мірі архаїчне. Воно
придатне, головним чином, для пісні,
для вірша, для військової команди («по
коням!») і менш підходить для ділової
прозаїчної мови (хоч у ній і вживаються
вивідні: коневодство,
конское поголовье). «Лошадь» — слово,
що
не
має
відтінку урочистості, піднесеності,
романтичності» 2.
Ще
більш яскраво такі відмінності
виявляються у випадках, коли
граматико-семантичні особливості
словесного матеріалу покладено в
основу художнього образу, який повинен
бути збережений при перекладі. Тоді
потрібна не тільки майстерність, але
й винахідливість перекладача.
Зразком цього може бути переклад М.
Т.
Рильським такої строфи з «Евгения
Онегина» О. С. Пушкіна:
Оригінал
У
ночи
много звезд прелестных,
Красавиц
много на Москве,
Но
ярче всех подруг небесных Луна в
воздушной синеве.
Но
та, которую не смею
2 М. Р ы л ь с к и й, Из размышлений переводчика, «Новый мир», 1954, № 9, стор. 227.
Тревожить
лирою моею,
Как
величавая луна,
Средь
жен и дев блестит одна.
Переклад
Зірок
багато єсть у
ночі,
Багата
на красунь Москва,
Але
найбільше вабить очі Срібляста зірка
ранкова.
Але
вона, перед котрою Я мовкну з лірою
дзвінкою,
Зорею
ранньою вона Блищить серед красунь
одна.
Поет-перекладач
не замінив російського слова луна
(жін. роду) на українське місяць
(чол. роду), бо інакше не можна б було в
українському перекладі зберегти
жіночий образ красуні. М. Рильський
замість слова місяць
ввів в український текст слово зірка,
яке
відповідало цьому образу.
Але
в перекладі українською мовою доповіді
М.
С.
Хрущова на
III
сесії Верховної Ради СРСР 31 жовтня
1959 р. реальний, «астрономічний»
образ Місяця (рос. Луна) не міг бути
замінений, і зберегти метафору в
українському перекладі було неможливо,
бо н російській мові Луна — «жінка з
чадрою», а в українській Місяць—
«чоловік», чоловіки ж чадри не носять.
Наводимо російський текст (оригінал)
і його переклад українською мовою.
Російський
текст
В
эти
дни наши замечательные ученые сделали
еще один прекрасный подарок своей
Родине. Они хорошо поухаживали
за Луной
1
и она проявила к ним благосклонность,
разрешила сфотографировать ту сторону,
которую она всегда сохраняла в тайне
от взоров людей.
Мы
по праву гордимся советскими учеными,
которые убедили
Луну снять чадру,
этот пережиток прошлого. Под влиянием
развития советской науки и культуры
Луна
сбросила чадру,
стала идти в ногу с нашим временем и
раскрыла свое лицо перед советскими
учеными, перед советскими людьми. А
они предоставили возможность всему
миру познакомиться с сокровенными
тайнами этой
небесной красавицы.
Український
переклад
(в газетах)
У
ці
дні наші видатні вчені зробили ще один
прекрасний подарунок своїй
Батьківщині. Вони добре повпадали
коло Місяця, і
він виявив до них прихильність, дозволив
сфотографувати
той
бік, який він завжди зберігав у таємниці
від поглядів людей.
Ми
по праву пишаємось радянськими вченими,
які переконали
Місяць зняти чадру,
цей пережиток минулого. Під впливом
розвитку радянської науки і культури
Місяць
скинув чадру, пішов
у ногу з нашим часом і розкрив своє
обличчя перед радянськими вченими,
перед радянськими людьми. А вони надали
можливість усьому світові познайомитися
з заповітними таємницями цього
небесного красеня.
Калькування
без потреби, а то й просто перенесення
російських слів в українську лексику
нерідко трапляється в масовій пресі,
в газетах, журналах.
Брошура
І. Г. Підоплічка «Охорона природи на
Україні» (про яку вже згадувалось) теж
має недоліки цього типу. Наведемо
приклади:
Випливає
висновок
— калька з «вытекает
вывод»:
«Із
сказаного випливає
висновок,
що живу природу, тобто рослини і тварини,
перш за все треба добре знати» (стор.
13). Треба: «Із сказаного випливає,
що...», «Отже, виходить, що...» і под.
Має
місце
— калька з «имеет
место»: «В
окремих місцях Карпат все частіше
мають
місце
сильні повені...» (стор. 20). Треба:
«...бувають сильні повені».
Присікати
— з рос. «пресекать»:
«В наш час, коли всі природні багатства
— колективна власність..., всякі прояви
шкурницьких і дрібновласницьких
інтересів... треба рішуче присікати»,
замість: «всяким проявам... треба
покласти край».
Приклади
з газет:
«У
хаті стояв... той приємний безпорядок,
який буває у кожній сім’ї перед святом»
(РБ за 26. II 1957 р.),—
мабуть, розгардіяш.
«З
усією рішимістю
залучати до Товариства всіх, хто здатний
виконувати почесну місію — нести в
маси полум’яне слово комуністичної
правди» (РУ за 13. X 1959 р.),—
є українське слово рішучість.
Такі
огріхи бувають інколи і в сучасній
художній літературі, в творах навіть
кращих радянських письменників,
наприклад: «Управитель окинув
холодно-брезгливими
очима галявину...» (М. Стельмах, Хліб і
сіль, 1959, стор. 27),— є українські слова
гидливий,
бридливий.
Значні
недоліки такого типу властиві перекладам
і з інших мов, причому відчувається,
що перекладачі орієнтуються на російську
мову не лише в лексиці, але навіть у
формах слів. Такі приклади наводяться
в статтях «Літературної газети».
Так,
у перекладі п’єси Жана-Поля
Сартра «Кін»
перекладач (Д. Суптелі) вживає такі
фрази:
«У
мене три жінки стирчать
у серці». «У вас дома вже стирчить
шериф»
(хоч стирчати
— це «стояти сторчма», а не торчать
в
російському значенні, тобто стовбичити).
«\'tn';iu
мене!
Унеси
мене на руках!» — просить Кіна графиня
ієн,
іапевняючи його, що ладна йти за ним
«на край світу, на
пііи|м
» і V Д тим часом українською мовою
підкреслені слова мають цміі г.
діаметрально протилежний тому, що
хотіли сказати автор і їй і» і задач:
префікс в
(уі) «означає рух всередину чогось,
набли- Міі
піні,
а
не віддалення» 1.
II
перекладі п’єси Гільєрме Фігейредо
«Лисиця і виноград»:
І
юдина, яка здібна
випити ціле море» (замість здатна).
«Омой
йому
ноги», «а її вигони»
(тобто вижени) та ін. 2
І) Російські
форми в українських словах,
цинкових
своєю будовою з російськими.
І
п і помилки допускаються авторами,
які, вживаючи слова подіб- •н ні*
звучання і однакової етимологічної
будови в українській і російській
мовах, не помічають різниці їх граматичних
категорій,— наприклад, українські
слова: Сибір,
степ, насип, біль, кір, накип— •пшонічого
роду, а відповідні російські: Сибирь,
степь, насыпь, Оічь,
корь,
накипь
— жіночого
роду;
в українській
путь—жіночого
роду,
а в російській
путь
— чоловічого
роду.
Звідси
і різне оформлення цих слів у кожній
мові: укр. у
степу—
рос. в
степи, Vкр
високий
насип
— рос.
высокая
насыпь
і
под.
Є
й інші типи форми чі.ного копіювання.
Поводимо
приклади таких помилок:
Нони
довго спотикалися об вугласті шпали,
аж поки нарешті їй дісталися до того
місця, де на
насипі
лежали ще не згвинчені рітої» (П.
Загребельний, Дума про невмирущого,
1957, стор. 140).
І
реґі.і на
насипу.
«
Гут лаяли, штовхалися й били точнісінько
так
же, як
у штала-
і
як на кам’яному кар’єрі» (там же,
стор. 141). Треба: «... штовхані (і били
точнісінько так,
як і
в шталазі...»
!>)
Бідність
синоніміки, штампи.
До цього нрігніодить неглибоке знання
засобів вираження української мови,
їй іосіатня орієнтація в її синонімічних
багатствах, різноманітності і
ііііпііімічно-стилістичних відтінків.
Як наслідок з’являються штампи,
які збіднюють виражальні якості мови.
11,і недоліки
відзначаються багатьма критиками. Але
й мова кри-
них
статей не позбавлена їх. Один із критиків
писав:
Зелика
хиба
стилістики критичних виступів — це
вживання і іч ніжених, набридлих слів.
Крім усього іншого, це ще «краси- иі- і
дона, пишномовні, колись справді
добровісні. Тільки ж відо-
має
більш огидної ганчірки, ніж шовкова,
вилиняла та збляк-
і
і І а
к ими мені
видаються слова на зразок: «яскраво»,
«мальовничії прозоро», «запашний».
Або вираз на зразок: «сюжет драми
ні
> Щодо слова «яскравий», то уважний
читач, мабуть, його
і
< ію переносить фізично, він, мабуть,
починає червоніти від гні- "\ а
червоніти мав би хтось від сорому.
•
І
II м же.
Може
варто
домовитись або навіть скласти спеціальний
«Словник заборонених термінів» на
зразок «Словника поетичних термінів»,—
користь була б від обох видань однакова»1.
Другий
критик про бідність синоніміки,
штампування мови пише ще гостріше:
«...Передусім,
вражають лексичні злидні ряду критичних
висловлювань, коли критик чи то
боїться сказати своє власне, оригінальне,
незапозичене слово, чи просто лінується
пошукати бодай відповідних синонімів,
щоб не повторювати своїх попередників.
Коли читаєш поспіль низку рецензій,
опублікованих хоч би тільки цього року
в наших журналах, перш за все почуваєш,
як в очах тобі починає рябіти від
дієслова «хвилювати»
і похідних від нього дієприкметників,
іменників та прислівників: «хвилюючий»,
«схвильований», «хвилювання»,
«схвильовано», немовби критики назавжди
зріклись уживати інші адекватні
вислови: зворушувати,
вражати,
зворушливий, разючий, бентежний
тощо. Ось зразки цього безугавного
хвилювання, що хлюпає з рецензії в
рецензію, з журналу в журнал: «що
хвилює
пам’ять письменника?», запитує, може,
й слушно в даному разі, один рецензент,
а другий в унісон йому вже стверджує:
«у заключних двох строфах поезії автор
дає ясно відчути, що ж схвилювало
його», третій же рецензент, притомившись
хвилювати письменника, береться за
читача: «збірка загалом сприймається
добре, хвилює
читача». В одному місці рецензент
запевняє: «не можна без хвилювання
читати...», а слідом за ним хором
виголошують інші: «хвилююча
краса тут сприймається серцем
будівника...», «третя частина поезії —
хвилююча
розповідь про подвиг», «його п р и
ст
р а
с но-схвил
ьова н и
й
голос зачіпає за живе».
І
так раз у раз, рецензент за рецензентом,
аж поки збуджені ними ж самими штучні
хвилі не винесуть рецензентів на
мілину. Але й тут, навіть звертаючись
назад, рецензенти не можуть знову не
хвилюватись:
«Тема,
що й говорити, хвилююча,
а тим часом вірш не хвилює»,
«не
хвилює
і вдале за задумом оповідання ...»
2
«Схиляння
перед широко випробуваними штампами
збіднює не тільки лексику, а часом,
здається, і мислення рецензента, і тоді
багатогранна творчість різних
письменників звужується своєрідним
прейскурантом наперед визначених
функцій, які має виявити письменник,
а критик сумлінно їх зареєструвати.
Так, у багатьох рецензіях різні своєю
творчістю письменники починають, як
на групових фізкультурних вправах,
робити однакові дії: вони — оспівують,
відбивають
і підкреслюють,
далі провіщають,
наголошують
і застерігають,
щоб наприкінці засуджувати
й стверджувати.
2 Б. Антоненко-Давидович, «Хвилюючі» штампи, ЛГ за 19 серпня 1958 р.
ЗО
І
неоглядне користування штампами
привчило деяких рецензенті до
невагомості, безвідповідальності
вжитого ними слова»1.
Мило
використовується синоніміка української
мови в газетах.
11'мі
і. >|миються ті самі слова. Автори
рідко виходять за межі вузько- |о і и
1.1
слів, повторюють штампи. Наведемо
кілька прикладів:
■
Кожен,
хто читав постанову лютневого Пленуму
ЦК
КПРС,
мі
і ііі.і'інє
винятково
важливе
значення цього важливого
заходу пар- ііі
по
дальшому піднесенню соціалістичного
сільського господар- і m.і
(І>13 за 7. III 1958 р.).
«ЦІ
слова нині
на устах в усіх трудівників колгоспного
села. |1) І сходяться на думці, що в
нинішніх
умовах...» (там же).
Посилюючи
темпи підготовки машин, необхідно
звертати також умні\ і на якість робіт.
Необхідно
ще й ще раз перевірити, як відрі
инноваций
кожний
вузол, кожна деталь» (РБ за 5. VIII Иі ,!і
р.).
У
газетах майже скрізь вживається
нинішній
рік, нині,—
і рідко цього
року, цей рік, цієї зими
і под.,
тепер,
зараз
і под.
І
шову ж у перекладах ці недоліки особливо
помітні. Один 11
критиків зазначає: «Неприємно вражає
слух зловживання одними і
ги ми
ж словами, що свідчить про вбогість
лексики перекладача І Ірнскорена
дія в усіх випадках, наприклад,
визначається так: Ііііьишииво
подивився (?), поквапливо
примружив очі (?), мозок (!) нол шпливо
готував розповіді(Р), пжвапливо
пішов (?) і т. д. Тим чаши
н
українській мові є чимало синонімів
цього слова»2.
І
невміло і невдало використовується
синоніміка в окремих твори \ художньої
літератури. Так, про одну із збірок
оповідань для діісіі
критик
пише:
«Автор
забуває, для кого пише, не дбає про
багатство свого і /шипика. Надто часто
зустрічаються такі слова, як «мить»,
«відра,щ»,
«раптом»
тощо. Ось кілька прикладів: «По всьому
тілі нютіь
розлилася лінива кволість», «І за мить
у дворі нікого», •Це почуття якось
вмить
витіснило страх», «Відразу
отямився»,
•
ЛІ
шптю
розсілися», «Миттю
схопив козака за руку», «На якусь Мить
зупинилася», «Пашка вмить
згадав», «В цю мить»
і т. д.
Ось
В. Нестайко пише: «здорово
навчився чоботарювати» або Кіі/м/кш
подружили». Але ж тут слово «здорово»
не на місці» 3.
В
чому ж причини такого збіднення
української мови? II II І Ілющ, розглядаючи
це питання, на сторінках «Літературної
і в н і и» писав:
«
Зупинимось тільки на тенденції, яка
намітилася в україн-
і
і ні літературній мові протягом
останніх років і яка заховує в собі І
»
I>
Ги >ту небезпеку збіднення мови.
Йдеться про тенденцію до
1
її Днтоненко-Давидович,
«Хвилюючі» штампи, ЛГ за 19
■і
1958 р.
И
Щербак,
Поганий
переклад хорошого твору, ЛГ за 26 квітня
Ній/
р
'її
Ющенко,
Про ключі втрачені, та не знайдені, ЛГ
за 3 лютого ІНШІ р.
стандартизації,
трафаретності літературної мови, до
витруювання будь-яких індивідуальних
авторських особливостей мови, внаслідок
чого з’являється, як говорив колись
І. Франко, «видистильова- на», безбарвна
мова, позбавлена стилістичної і
семантичної багатоманітності.
Цікаво, що подібне вихолощування мови
відбувається під прапором нормалізації,
під прапором боротьби з порушенням
існуючих норм літературної мови».
«Утвердженню
цієї шкідливої тенденції сприяє,
зокрема, діяльність літературних
редакторів, особливо тих, що керуються
в своїй роботі виключно двома офіціальними
кодексами: «Русско- украинским словарем»
і «Українським правописом», наївно
думаючи, що ними і вичерпується все
багатство української літературної
мови. ...Поза межами художньої літератури
(в публіцистиці, газеті, науковій
літературі тощо) вони невблаганно
«дистилюють» мову, переганяючи її
через згаданий словник і «Український
правопис». (Ці мовні пуристи не
дозволяють вам, наприклад, сказати
«повість, що її надрукувало видавництво»
і обов’язково виправлять це на «повість,
яку...», «невдовзі» вони переінакшать
на «незабаром», а «обумовлений» —
на «зумовлений» і т. ін.). Так мовні
шаблони універсалізуються,
перетворюються в залізну «ортодоксію»,
яка найбільше дається взнаки в мові
газет і професіонально-виробничої
літератури. Не дивно, що мова газетних
статей, масової сільськогосподарської,
технічної і ін. літератури часто вражає
читача нудною одноманітністю, сухістю,
безбарвністю, а іноді й незрозумілістю.
Не обтяжуючи себе добором відповідної
української лексики і особливо
фразеології та засобів образності,
автори газетних статей і
професіонально-виробничої літератури
часто вдаються до механічного калькування
аналогічних слів і виразів російської
літературної мови, найширше ж вкоренилося
це явище при перекладі на українську
мову російської сільськогосподарської,
технічної і ін. літератури» 1.
На
такий шлях, справді, стають недосвідчені
працівники преси, не розуміючи, як
шкідливо відбивається на якості
друкованого слова, зверненого до
трудящих мас, погана обізнаність
авторів і редакторів з багатими
ресурсами української мови, внаслідок
чого справжнє багатство замінюється
примітивно змайстрованими, калькованими
ерзац-синонімами.
6)
Неправильне
утворення слів.
Як відомо, письменники утворюють нові
слова, які хоч і не входять у постійно
діючий словниковий фонд, але збагачують
творчі можливості художника. Такі
індивідуальні новотвори знаходимо,
наприклад, у П. Тичини: розузорений,
перепрозоритись,
житечність,
чайно
та ін., у М. Рильського: ущасливленний,
світозорий, зореувінчаний, зеле-
нокосий, пощасливити
та ін., у М. Бажана: невідомщенний,
залізно- кутий, глухошумний, ніжнорукий,
срібночоло
та ін. Ці новотвори виправдані своєю
художньою функцією.
\
и
і
р.шляються,
особливо в мові
газет
і
початкуючих авто-
I*і
и
і
ні і слова, реальної потреби в яких
мова не має, або такі, що ■ ПюрічіІ Ос
і уваги до існуючих засобів та елементів
словотвору; минім у і ворюються слова
з перекрученою семантикою. Наведемо
с
ми
'інди:
1
цими недоліками змирився
і Путильський райком партії» (I'll
1.1
I
III
1957
p.).—
В українській мові є примиритися
(«Рус- фйм \ і р и
и t
іски
й словарь»
подає
також смиритися,—
стор. 648).
)|\
сс поширилось в усній мові, а звідси
переходить і в пресу рШМіо вкісний
в розумінні'доброякісний, наприклад:
Ич.ісііо
і якісно
посіяти льон» (РБ за ЗО. III 1958 p.).
Мабуть,
тутешні керівники забули, що торік
через несвоєчасний
неимений
ремонт
комбайни часто простоювали на
плантаціях» (14) пі 5. VIII 1959 p.).
И
брошурі
І. Г. Підоплічка «Охорона природи на
Україні»:
1
Іоиїльноростучі породи, що дають
якісну
деревину (сосна, ЦуА, іїуь та ін.), мають
величезне значення для народного
господар- t
мін
■ (стор. 22).
і
міно якісний
може вживатися на означення якісного
розрізнити матеріалу, наприклад, в
техніці. Так, технічно розрізняють Ні
міг звичайну,
сталь якісну,
до виготовлення якої ставляться
особливі напічні
вимоги,
і сталь високоякісну,
чистота якої має відпові- »І.іін найвищим
вимогам.
і
пню
якісний
і в термінологічній функції означає
лише відношений до якості: якісний
аналіз (в хімії), якісний
метод (в матема- фмііі), чкісні
прикметники (в граматиці).
11
IV, і в звичайній мові не слід вживати
якісний
в значенні •Мів "I "ЯКІСНИЙ»,
«доброякісний».
11
Паралельне
синтаксичне сполучення В II Г
І
ч и
о
не рівноцінних або різнорідних Ц й і
і и
п
висловлювання.
На такі недоліки натрапляємо в мові
газет.
Приклади:
Ними
І
МТС]
були
тією політичною силою, навколо якої
селя- |)в ні»1
піц
увалися
в колгоспи і переконувались
у перевагах великого ЕНіїм і в 111
іпго виробництва» (РБ за 2. III 1958 p.).
Не
можна сказати: ■М/ч икшнчілись
навколо МТС». Треба б було висловитись
так: •ііі мі и
І
МТС
І
були тією політичною силою, об’єднавшись
навколо И< ні н колгоспи, селяни
переконувались у перевагах великого
ма- ■ИНіюіо виробництва».
І
ііі иг
виникало
б
різних суперечок щодо використання
машин, •пивши підвищилась
їх продуктивність» (РБ за 7. III 1958 p.).
Під-
р|ц • в н і дієслова вживаються в
умовному способі; отже, якщо ча- #**і і
о вжинається при першому дієслові (не
виникало б),
то
її *1«*« івитн і після другого (підвищилась
би).
Артіль
мала
б
можливість розпоряджатися машинами
на свій
Г
Ц»
V ' пні, як підказували
господарські
інтереси» (РБ
за
7.
IIIІІЙМ
|і ) У першому реченні дієслово не
минулого часу, а умовного
Міимібу
( ішла
б)\
отже, і в підрядному форма минулого
часу
(підказували)
ні до чого; тут має бути або форма
умовного способу (підказували
б),
а ще краще, як це звичайно і вживається,
поставити форму теперішнього часу
(в значенні «позачасовості»): «Артіль
мала
б
можливість розпоряджатися так, як
підказують
господарські інтереси».
8)
Нечітке вираження змісту тексту. Така
недоробка тексту є наслідком недостатньої
уваги авторів до пояснення обставин
і різних відношень, важливих для
розуміння змісту, висвітлення яких
вимагається змістом. Наводимо приклади.
«Переконавшись
торік, що можна при такій температурі
грунту, якою вона є зараз, сіяти
цукрові буряки, роблять це сьогодні»
(РБ за 29. III 1958 p.).
У
цьому тексті багато неясного, не
визначеного, і його слід поповнити,
переробити, наприклад, так: «Переконавшись
торік, що сіяти цукрові буряки можна
і при такій невисокій температурі
грунту, як зараз, колгоспники і цієї
весни роблять ранні посіви».
«Спекулянти
житлом не покарані» (РУ за 6. VIII 1959 p.).
Щоб
не подумав хтось, що спекулянтів можна
«карати житлом», краще сказати так:
«Ті, хто спекулює житлом, не покарані».
«Щодо
кількості білка в зеленій масі, то
люпин поступається
тільки
люцерні та виці...» (РБ за 24. II 1957 p.).
Поступатися—-
кому? чому? чим? — Треба сказати:
«Кількістю білка в зеленій масі
люпин поступається тільки люцерні та
виці».
Поступатися
— перед ким? перед чим? в чому? — Можна
сказати: «В кількості білка люпин
поступається тільки перед люцерною
та викою».
«Крім
того, кормовий — безалкалоїдний —
люпин має багато інших цінних
властивостей, яких не має решта кормових
культур» (РБ за 24. II 1957 p.).
Треба
сказати: «[Загалом] кормовий люпин
багатший на різні цінні властивості,
ніж інші кормові культури».
«У
ній [в зеленій масі люпину.—- Авт.]
не спостерігається значного коливання
в поживних речовинах» (там же). Треба:
«... не спостерігається значного
коливання складу поживних речовин».
«Люпин
вирощують також з метою використання
його на зелене добриво, що своєю дією
не поступається перед гноєм, а у вологі
роки навіть діє ефективніше» (там же).
Можна сказати простіше й ясніше:
«...вирощують також для зеленого добрива,
яке дає наслідки не гірші, а в вологі
роки навіть кращі, ніж угноєння».
«Зараз
на звалюванні лісу застосовуються
електропилки «К-5»,. яких у нас є в
достатній кількості», (РБ за 24. II 1957
p.).
Можливі
два варіанти: «... застосовуються
електропилки «К-5», яких у нас є достатня
кількість», або «...які у нас є в достатній
кількості».
«Життєрадісна
і талановита радянська молодь, натхнена
величними рішеннями XX з’їзду КПРС,
в дні підготовки до фестивалю
відзначає
новими трудовими успіхами...» (РБ за
13. І 1957 p.).
Загубився
додаток до присудка — відзначає
що? Треба відкинути прийменник в,
і
додаток знайдеться: «...відзначає дні
підготовки...».
HI
II
in
pa
пильна
фразеологічна будова
і
і
рук цій і невикористання
фразеоло-
•
*
«мій
Такі недоліки виникають, в одних
випадках, через
їм
шир плутає
будову близьких за змістом виразів, в
інших —
Ніни
н рік незнання ідіом та фразеологічних
зворотів, що веде до М t>
'
\ " ший з російської мови. Приклади:
(Дибишся
того, щоб з дня
у день
підвищувалась активність |ІН 'і пі
мішків і механізаторів» (РБ за 15. II 1957
р.). Треба: «день У
ДИНЬ».
tll>
іі\<'і
поблажки не давати
ледарям» (там же). Треба: «Ні в •|іім\
іи потурати...».
*Г,пшііе,
ніж відповісти на це питання, треба
визначити зміст Vi
о суспільного продукту» (там же). Треба:
«Перш ніж від- Ііі.ЦІІ
III
1111111111
її і своєрідний фразеологічний фонд
української мови, ІНІІІІ ікнне і грає
всіма барвами дотепності, гумору в
живій *«• її‘ н.іроду, сягаючи іноді
своїм корінням у сиву давнину, погано
|*ііі
"і жується в літературній мові, і,
як це не дивно, авторам
Ні
іііпіодиться вести боротьбу за право
вживання старих оригі-
|І
• її.ми і фразеологізмів.
11
цім і авторів пише:
І
ранився такий вислів (доречний, звичайно,
в контексті): НК/'і/жнші 'і,
як п'ятка в дверях»
в розумінні: гасаєш і туди, і сюди,
.
І і є щу ніякого. Редактор з насолодою
викреслив порівняння і інііі.і
ми пояснення, що воно таке «п’ятка»,
чого «крутиться» і при- Ifttfiv
і
у і «двері». Йому пояснювали, що раніше
в українській ЦніІ ми рі тримались не
на завісах, а на дерев’яній п’ятці,
яка вста- ■ он <<и і у дерев’яний
келихоподібний жолобок... Не дослухавши,
t
jfyi.ii.
і•
і|і обурився: чи ж дозволено, мовляв,
пускати в журнал,
I
»Nit
'їй
гають сотні тисяч людей, архаїзм — бо
ж «п’ятки» і в поми-
ііі
Ш'МШІ,
'Інінмюея
апелювати до популярного «вискочив,
як
Пилип з ЦИМ
«і. її'
І нагадати, що вже не лишилося давно
ні шляхтича Пи-
(
ІНіїїі
' п'.'іа Конопель, ні сейму, на якому так
недоречно виступивм
іричіній Пилип... Ще більшу роздратованість
викликало фра-
И"
mi
Ічцс
«Говорив,
наче
тин городив»
(тобто довго й нудно) —ІДИ"
нині,
мовляв, «тини» застаріли. Отак і
твориться «унормова-Ци>
і а її'і на мова»1.
11Ч
II ж н и а н н я віддієслівних
іменниківІ|
м
І
•' І І. дієслів.
Конструкції з віддієслівними
іменника-■11
<\і ірі'іаюгься часто, особливо в
діловій мові і в газетах та масовійАле
якщо надмірне вживання таких конструкцій
у діло-
|іїї
(а протоколах, резолюціях) є звичайним
явищем, то в мові
Ші
і і публіцистичної
літератури це ознака зниження
стилю.Шцідіміі
приклади:
І
І І І з її ч а а д а, Застарілі слова чи
необізнані редактори?, ЛГ за И
І ІНШІ |І.
«Перебування
в середовищі культурних людей сприяло
засвоєнню
іноземних мов, які дівчина почала
вивчати ще під керівництвом
матері»
(М. Тараненко, Марко Вовчок, літературний
портрет, 1958, стор. 5).
Речення
перевантажене віддієслівними іменниками.
Для стилістичного поліпшення речення
два таких іменники доцільно замінити
дієсловами, а третій (найбільш «казенний»)
можна й опустити. Тоді речення матиме
такий вигляд:
«Перебуваючи
в середовищі культурних людей, дівчина
краще засвоювала іноземні мови, які
вона почала вивчати ще з матір’ю».
«Перебування
в середовищі ентузіастів — збирачів
фольклору сприяло формуванню
літературно-естетичних уподобань
майбутньої письменниці, викликало
і розвивало інтерес до народної
творчості» (там же, стор. 6).
Речення
побудовано за тим же шаблоном, що й
попереднє,— тим більш його слід було
б перебудувати. Це можна зробити так:
«Майбутня
письменниця жила серед ентузіастів —
збирачів фольклору, і це сприядо
формуванню її літературно-естетичних
уподобань, викликало і розвивало
інтерес до народної творчості».
«Не
може не дивувати той факт, що керівники
Глибоцького району вперто відмовляються
від придбання
насіння люпину» (РБ за 24. II 1957 р.). Краще:
«...відмовляються придбати...»
«З
настанням
жнив на всіх молотильних токах... почали
працювати агітпункти» (РУ за 6. III
1959 р.). Краще висловитись так: «Коли
настали жнива, на всіх токах...»
«Нитки
були міцні, свіжі, видно, недавно з
мотовила. При
погляді
на них в Андрієвій голові одразу ж
виник зухвалий план» (П. Загребельний,
Дума про невмирущого, 1957, стор. 77). Друге
речення краще перебудувати так:
«Коли Андрій глянув на них, у його
голові виник...»
Громіздкі
конструкції з нечітко вираженими
відношеннями між їх частинами. Зміст
таких конструкцій важко сприймається
читачем, а іноді може бути неясним,
двозначним. Вони часто трапляються в
газетах. Приклади:
«В
наших умовах
приводити в дію резерви великою
мірою
означає вивчати і впроваджувати на
ділі досвід передовиків» (РУ за 8. І
1960 р.).
У
цьому реченні не ясно, з якими членами
речення пов’язані виділені
словосполучення-обставини: «в наших
умовах приводити в дію резерви»
чи «в
наших умовах означає»?
«проводити
великою мірою»
чи «великою
мірою означає»?
Щоб уникнути такої двозначності,
текст треба було б перебудувати так,
щоб читач зразу сприймав зміст того,
що читає. Так, наприклад, можна б було
розбити текст на два речення: перше —
риторичне запитання, друге — відповідь:
«Що значить в наших умовах приводити
в дію резерви? Це великою мірою означає
вивчати і впроваджувати на ділі досвід
передовиків».
\
І
Іпфіотичний почин бригади комуністичної
праці сталевара Il
М
про організацію соціалістичного
змагання за випуск понад-
і
металу для створення фонду по задоволенню
колгоспів
і
рн пів матеріалами і устаткуванням є
цінною ініціативою
ім
промисловості, яка
сприятиме успішному виконанню
•
і
і рудневого Пленуму ЦК КПРС про дальший
розвиток сіль*
Мімі
о господарства»
(РУ за 8. І
1960
p.).
И
і лкій конструкції не ясно, що сприятиме
успішному виконаній" рішень
Пленуму: ініціатива робітників чи сама
промисловість, 0"
сполучне слово яка
пов’язується з найближчим іменником
пірнит
ловість.
Доцільно було б, щоб усунути цю
двозначність, ції "і Іменника
промисловість,
яким закінчується головне речення,
крапку
з комою, а нове (не підрядне) речення почати
і<іо
«ця ініціатива сприятиме...»
Комуністична
партія так глибоко і тісно зв’язана
з народом, ірт и міру просування до
комунізму її база стає все ширшою. Із
мир.шиям
класових граней між робітничим класом
і селянством Ні її кітних відмінностей
між містом і селом, між розумовою і фі-
L
ні
ні працею, з дальшим зміцненням
морально-політичної єдності
рад
їїіи ьісого народу Комуністична партія,
що є вищим виразом Гііііі
єдності, буде все більше зближатися з
народом, посилюватиме
ти
ідейний і організаторський вплив на
всі його верстви» (РУ за *1 І I960 p.).
Друге
речення громіздке. Воно починається
другорядними чле- Нйми, які поширені
багатьма іншими членами, підмет
(Комуністич-
-
і
пі партія)
подано лише всередині великого контексту
цього
I
пня, а присудки, з якими пов’язуються
подані на початку
■Іруї
прядні члени, віднесені на кінець
речення. Таке розташування
ч
н пін речення заважає сприймати зміст
речення зразу, в міру
є
і ітування його частин. Тому, для
полегшення процесу читання
А
розуміння змісту, це речення можна б
перетворити на складносу- ІИІдне і
побудувати його так: «Все більше й
більше стиратимуться (Мисові грані
між робітничим класом і селянством,
зникатимуть
101
ні відмінності між містом і селом, між
розумовою і фізичною Притчо, все
міцнішатиме морально-політична єдність
радянського
■■
ЦЯ
роду і Комуністична партія, що є вищим
виразом цієї єдності, Оу и me
більше
зближатися з народом...»
II
такою ж метою можна б було подати це
речення в формі періоду «В міру
того, як стиратимуться класові грані
між робітни- МІім класом і селянством,
в міру того, як зникатимуть істотні
ВІДМІННІМ
ІІ
між містом і селом, між розумовою і
фізичною працею, и міру того, як
міцнішатиме морально-політична єдність
радянсько- Iи народу,— Комуністична
партія, що є вищим виразом цієї єднос-
Н, буде все більше зближатися з
народом...»
Історія
розвитку КПРС, як і інших
марксистсько-ленінських іінріїй,
наочно показує, наскільки безглуздим
і шкідливим є твер-
ч,і
тої
югославських та інших ревізіоністів,
які
по суті заперечу- !"І I керівну роль
комуністичних і робітничих партій у
боротьбі за
диктатуру
пролетаріату, за побудову соціалізму
і комунізму, відводячи їм лише
культурно-освітні функції (РУ за 8. І
1960 р.).
Це
громіздке речення слід би поділити на
два речення, і текст міг би мати такий
вигляд:
«Югославські
та інші ревізіоністи по суті заперечують
керівну роль комуністичних і робітничих
партій у боротьбі за диктатуру
пролетаріату, за побудову соціалізму
і комунізму, відводячи їм лише
культурно-освітні функції. Історія
розвитку КПРС, як і інших
марксистсько-ленінських партій, наочно
показує, наскільки безглуздим і
шкідливим є таке твердження».
Недоцільний
порядок слів.
Так, в одних випадках без стилістичної
потреби у тексті віддаляються одне
від одного члени словосполучення. Це
в тій чи іншій мірі заважає чіткості
тексту, як у такому прикладі:
«Першим
відгукнувся на заклик агітаторів
працювати за методом знатного
новатора кращий наладчик цеху М.
С.» (РБ
за 4. III 1958 р.).
Треба
наблизити підмет до присудка, отже,
доцільно перебудувати речення так:
«На заклик агітаторів працювати за
методом знатного новатора першим
відгукнувся кращий наладчик цеху
М. С.».
В
інших випадках не використовуються
прийоми стилістичного виділення,
наголошення, інверсії. Приклад:
«В
одному місці вже час сіяти, в іншому —
почекати ще треба» (РБ за 29. III 1958 р.).
В
цьому реченні є протиставлення, отже,
протиставлювані частини й треба
виділити способом інверсії: «В одному
місці вже
сіяти час,
в іншому — треба ще
почекати».
Неправильне
вживання службових слів.
Службові слова — прийменники,
сполучники, частки — мають важливе
значення для стилістичної побудови
тексту. Проте доводиться зустрічати
службові слова там, де вони зайві або
вжиті неправильно. Наводимо приклади:
«Люпин
за
кількістю цих речовин набагато перевищує
навіть найкращі трави» (РБ за 24. II 1957
р.).
Прийменник
зайвий.
«Люпин
є кращим попередником під
усі
сільськогосподарські культури» (там
же). Краще: «...попередником для
всіх
сільськогосподарських культур».
«Проте
життя в Дністрівці, в передовому
колгоспі через
примхи природи пе завмирає» (там же).
Треба: «...незважаючи
на
примхи...»
Трапляється,
коли через недогляд автора або редактора
сполучне слово що
ставиться у реченні так, що читач не
знає, до чого його віднести: до окремого
члена чи до цілого складу головного
речення. Це можна спостерігати в такому
реченні:
«Починається
він [передпосівний обробіток.— Авт.]
з
ранньовесняного боронування площі,
що
не тільки зменшує випаровування
вологи, а й збільшує нагромадження
поживних речовин у грунті, бо дає доступ
повітря до нього» (РБ за ЗО. III 1958 р.).
Сполучне
слово що
помилково може бути віднесене до
іменника площі
в підрядно-означальній функції.
Насправді воно стосується
Ціни
і
його :імісту в цілому. Для уточнення
таких логічних і син-
Уііннчнич
стосунків
доцільно замість що
поставити
займенник це.
І
ріні,миються випадки неправильного
узгодження сполучних
і
мі) і їдок иеврахування способів
підрядного зв’язку речень,
імм|>ні>
під:
Милі
лайкова
просто, доступно... розповідає про той
комплекс Н|інн
чїїІчних заходів, які
застосовувались при вирощенні цукро-
01і
б\
рик
і в» (РБ за 26. II 1957 p.).
Речення
побудоване неправильнім 11н
ба або опустити вказівний займенник
той,
щоб не підкреслю-
ас
11
ник комплекс,
або узгодити сполучне слово з названим
Нічіімікоїм;
отже: або «...про
той комплекс
агротехнічних заходів, Ш|нм чи
тотвувався...»,
або «...про комплекс агротехнічних
заходів,
Hpf
hitііннтувались...»
Ill
Неправильне
узгодження.
Зустрічається в ЦІМ і
відредагованому тексті при вживанні
означень до іменними пиііинн збірного
значення. Приклади:
І'чплтться
ряд
видатних творів такого, наприклад,
значення, 0Н »Партія веде» П. Тичини
або «Загибель ескадри» О. Корнійчуки-
ііі 111 ііайдер, Андрій Головко,
літературний портрет, 1958, Мир
(НІ). Треба,
звичайно: «з’являється
ряд».
N
Радянській
країні створені всі умови для виховання,
на- В0>ІПЖііі вашої молоді, розвитку
їх
здібностей і творчих сил» (РБ за
І
І І 1957 p.).
Треба:
«...для виховання, навчання нашої молоді,
йінвіїїку її
здібностей...» або «...розвитку здібностей
юнаків і
м
О'НІІ•,
/''/()
змін
відбулося
і в світській школі — вищій та середній»
(II II Хрипко, Іван Петрович Котляревський,
літературний пор- Іі" і. РіїіН, стор.
6). Треба: «Чимало
змін
відбулося...», «Ряд
змін
§0Мб\
іьи ГЬСЯ...»
Ги
Неправильне
вживання слів у слово-
I и о д у ч е и н я х. Слова близького
значення можуть мати різні ||| Ш ІII III
1C
і і щодо сполучення з іншими словами.
Коли ці особливості |м мри чщуються,
виникають помилкові словосполучення.
Приклади:
/о
іьшість
свого життя
Батур провів під землею, перебуваючи
М мерії па всіх посадах, які тільки є
в забої» (М. Чабанівський, Кпо'иіи'
небо, 1958, стор. 226).
‘
нашій
мові вживається слово більшість
у значенні «більша И н і.іі її,', наприклад:
більшість
(більша кількість)
працівників, (| і' ми черев, членів,
засідань тощо,— більшість того, що
складає- ■ імі і окремих одиниць.
Вживається й протилежне до цього —
0шт,
піь (менша кількість)
теж на означення кількості, яка склади
їм и і окремих одиниць. Те, що не
складається з одиниць, не І Ніни і і in
ієно
з рахунковою кількістю, може уявлятися
в своїх ча- Віііінм (більша
частина, менша частина)', більша частина
лісу Цн
їм ні
іьшість, більша кількість лісів), більша
частина ночі
(але ЩфііНііі
ть, більша кількість ночей), менша
частина зими
(але мен-
■НІмпм
менша
кількість морозних днів),-—отже:
більша
частина К,іти
і
(міч і
більшість,
більша кількість років).
16)
Стилістичний
дисонанс.
Стилістичний дисонанс це вживання
слів і зворотів, стилістично не
однорідних із словами і конструкціями
даного стилю. Особливо виразно дисонують
слова та синтаксичні конструкції,
характерні для стилю ділової мови,
коли вони переносяться в стиль
публіцистичний або навіть у мову
художньої літератури. Так, наприклад,
стійкі словосполучення ділового
стилю: прийти
до висновку, вжити заходів, взяти до
уваги, мати на меті
і под., введені в мову публіцистичного
або художнього твору, виступають в них
як «сторонні», стилістично не
співзвучні конструкції. Приклад:
«Не
роздумуючи, Андрій поплив напереріз
караванові, маючи
на меті
прокататися на отому човні, що летів
за баржею, мов трісочка» (П.
Загребельний, Дума про невмирущого,
1957, стор. 15). Маючи
на меті
краще замінити: «...вій хотів...»
Стилістичний
дисонанс виявляється і у вживанні
багатьма нашими критиками і
публіцистами громіздких, складних і
довгих речень, що нагадують резолюції.
Так написано, наприклад, більшість
«літературних портретів», випущених
Державним видавництвом художньої
літератури. Ось приклад:
«Авторами
і поширювачами цієї літератури були
насамперед студенти Київської академії,
що під час канікул, а також після
залишення школи йшли в маси вчителями,
церковними служителями, так звані
«мандрівні дяки», та окремі освічені
селяни і козаки, тобто представники
тих суспільних прошарків, які були
тісно зв’язані з народним життям,
говорили й писали українською розмовною
мовою, просто й зрозуміло, в гумористичному
плані переосмислюючи постаті
релігійного культу» (П. П. Хропко, Іван
Петрович Котляревський, літературний
портрет, 1958, стор. 17).
Навіть
не змінюючи лексичного складу наведеного
тексту (хоч це треба було б зробити),
можна стилістично поліпшити текст,
вдавшись до інших конструкцій. Наприклад:
«Авторами
і поширювачами цієї літератури були
представники тих суспільних прошарків,
які тісно зв’язувались з народним
життям, говорили й писали українською
розмовною мовою, просто й зрозуміло...
Це були насамперед студенти Київської
академії, які на канікулах і по закінченні
школи йшли в маси вчителями, церковними
служителями; це були також «мандрівні
дяки» та окремі селяни й козаки з
освітою».
У
поданій класифікації зосереджується
увага лише на найти- повіших недоліках.
Але й наведеного досить, щоб зрозуміти,
що боротьба за підвищення культури
мови з позицій стилістики — важлива
і невідкладна справа.-
СТИЛІ
СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ мови
N
процесі
розвитку та вдосконалення мова збагачує
і свою стихії пічну систему. Ставши
в радянський період мовою держави і
ми іч ні у ючи різноманітні функції
для задоволення потреб мовного
■підкупання в різних галузях життя й
діяльності суспільства, ■йриїнська
мова має добре розвинену стильову
диференціацію і
Й
собою єдність функціональних мовних
різновидів. Ці різно-
«н
ш відрізняються один від одного
характерними для кожного з ми ' шсобами
мовлення та способами їх використання,
які є фор- Miwii.ii
її
ми ознаками стильової диференціації
мови. Отже, поділ мови Ий її функціональні
різновиди та виявлення характерних
для них ■інших засобів та способів їх
використання і слід покласти в основу
•
вчення
стилів мови. Але, зважаючи на велику
різноманітність
lin
и.тих
різновидів, які виявляються у різних
аспектах стильо- іі". диференціації
мови і перехрещуються між собою, не
можна розмінувати ці стильові
різновиди в одному ряді, класифікувати
їх їм »даній
основі. Так, усна розмовна мова є
стилістичним антиподі".
письмової літературної мови в цілому,
з усіма її стильовими
г
и
шдами; у сфері ж літературної мови
виділяються різні її
Мілі,
і,
разом з тим, сюди входить і мова художньої
літератури,
.•мі
одночасно і протиставиться іншим
стилям літературної мови,і
> йміі
(иже за іншими принципами, властивими
художній літературіЦі<
мистецтву) має свою внутрішню стилістичну
диференціацію,
Mft.ll
пі в себе стильову різноманітність
мовних засобів загально-
пильної
мови в цілому.
•
Иже,
в одних випадках функціональний
різновид мови харак-f*
і'.,
і у » п.ся загально, без розкриття і
деталізації стилістичних зна-Ц|
ні,
.з їх відтінків; такі стилістично не
деталізовані ознаки виявля-■1І.І
Н, наприклад, у протиставленні усної
розмовної мови письмо-ві.
Цп ратурній мові; в цьому випадку
доводиться говорити проі|н
... п 1«»пальну
галузь мови — мову
розмовного вжитку, що сти-
'Нін
існує в усних формах та імітується в
мові художньої літе-
ІММурн;
в цьому ж розумінні говоримо про мову
художньоїІІИрніури,
яка має свій внутрішній поділ на стилі.
П
Інших випадках функціональна галузь
мови характеризу-
ІІІ.ін
наявністю кількох однопланових
стильових різновидів,