створених мовною практикою так, що кожен з них по відношенню до інших має стильові риси подібності і відмінності і протистоїть іншим стилям однорідного ряду; це спостерігається, наприклад, між різ­новидами мови наукової і технічної літератури; в такому разі доводиться говорити про групу споріднених стилів.

От чому, визначаючи стильову диференціацію української мо­ви в цілому, доводиться вживати такі назви: мова (тієї чи іншої галузі вжитку, без розподілу на стильові різновиди), стилі (група стильових різновидів) і стиль (окремий стильовий різ­новид мови).

До цього слід додати, що стилі літературної мови можуть мати риси публіцистичності, яка виявляється в суспільно-політичній спрямованості змісту творів, присвячених постановці і висвітлен­ню актуальних питань, з аналізом і оцінкою різноманітних явищ і фактів суспільно-політичного, економічного і культурного життя. До публіцистики входять як великі твори (наприклад, публіци­стичні твори Маркса, Енгельса, Леніна, сучасні публіцистичні тво­ри на суспільно-політичні, наукові, економічні, мистецтвознавчі та інші теми), так і малі форми (статті стислого викладу, невеликі за обсягом в періодичній пресі).

Виходячи з цього, в сучасній українській мові можна визна­чити такі стильові різновиди: 1) мова живого усного загальнонаці­онального спілкування, 2) офіціально-діловий стиль, 3) мова нау­кової і технічної літератури, 4) стилі масової радянської преси та агітаційно-масової публіцистики, 5) ораторський стиль, 6) мо­ва художньої літератури та естетико-художньої публіцистики. Су­купність цих різновидів і становить стилістичну структуру сучас­ної української мови. Проте стилістична виразність і стилістична співвідносність цих різновидів виявляється не в однаковій мірі.

1. Мова живого усного загальнонаціонального спілкування

Мова живого усного загальнонаціонального спілкування задо­вольняє поточні життєво-необхідні потреби членів суспільства в різноманітних стосунках особистого і суспільного життя і діяль­ності .

Жива народна мова існує в своїй натуральній усній розмовно- розповідній формі, супроводжуючись інтонацією, мімікою, же­стами, що функціонують як виражальні, а почасти і смислові ком­поненти живого розмовного висловлювання. Такими компонентами в якійсь мірі є також сама обстановка, наявність співрозмовників, предметів, яких розмова стосується, взагалі—- конкретна ситуа­ція, умови зв’язку мовлення з реальним оточенням. Все це обумов­лює і добір словесних компонентів та граматичних конструкцій висловлювання.

У письмовій формі з усіх компонентів висловлювання можуть бути передані тільки словесно-граматичні. Отже, те, що переда­ється письмом (слова і речення), неминуче втрачає супроводжуючі

і і компоненти. Найближчою до реальної живої розмовної

мини і літературно-письмова передача її у вигляді діалогічної мо­ви І пка мова складається звичайно з простих і коротких речень,

і" неповних, незавершених, перерваних. Значно поширені у

/ііііліігічній мові (що обумовлено характером розмови) речення з < їй прссивною інтонацією. Діалогічна мова в письмовому оформлен­ні, ик відомо, спеціально використовується в драматичних творах, н її кеті яких вона супроводжується авторськими ремарками, що

Мі і, допомагати читачеві й акторові відтворювати несловесні ком-

Ін'ііепти живої діалогічно-розмовної мови. Як приклад можна взя- иі їдкий уривок з драматичного твору:

Гармаш. З програмою як у вас? Готувалися до іспиту?

Ш к і н д е р. Та вже самі побачите. Що знаю — скажу, не ховатимусь. Чого не знаю — теж скажу. Приймете — вчи- шмусь, не приймете — піду назад у млин, за машиніста буду. (До хлопців тихо). Правду кажу. Чого смієтесь?

Гармаш. (До Тереня, по паузі). А ваше походження?

Т е р е н ь. Шахтьор.

Гармаш. А батько?

Т е р е н ь. Шахтьор.

Гармаш. А дід?

Тер єн ь. Шахтьор.

Сміх, оплески в аудиторії.

Г а р м а ш. Член партії?

Т е р е н ь. (Ствердив головою). Ясно.

Гармаш. Товаришу Смола.

Смола. Селянин. Незаможник. Працював у боротьбі з бандитизмом. Був за секретаря у виконкомі і в комнезамі пра­цював.

Г а р м а ш. (До Прядки). А ви?

Прядка. Я? Наймит. Значить — по заробітках, вроді нк батрак. А потім на пароплаві... у революцію... Член комсо­молу, конєшно.

Дружний сміх. (Мик., Кадри, Дія перша, II, Перший бар’єр).

Ч Іллогічна мова у вигляді прямої мови, як відомо, вкрапляє- Ц.« II і в тексти інших видів художніх творів, причому контекст,

їв в'язаний з прямою мовою, також вказує на несловесні ком-

пі зображуваної живої розмовної мови, які повинні бути від-

|ціі|н'ц| або уявлені при читанні твору. Це бачимо, наприклад, у ІІітму уривку:

Ось він приніс, — сказала Люба, гордо подаючи подрузі пожмакану листівку, що її Серьожка перед тим дістав із чобота.—■ ЧитпйІ

Марійка читала, повільно розцвітаючи.

• Ой, скільки ж тут визволено! — з виспівом промовила вона і глянула на Серьожку.— Та які все назви гарні!

• Якби ще там Полтава! —сплеснула в долоні Люба.

• В мене їх не одна,— з гідністю промовив Серьожка.— Я привіз їх... людям. Тільки нашим людям, — підкреслив він, дивлячись на Марійку.— Як ви гадаєте, вдасться їх тут роз-' повсюдити?

• Таке й питаєте, — здвигнула вона плечима.—А чому ж ні? (Гонч., Земля гуде).

Жива розмовна мова, як бурхлива притока, несе до літератур­ної артерії загальнонаціональної мови численні діалектні та про­фесійно-розмовні елементи, більшість яких випадає із складу лі­тературної мови при її відстоюванні, частина ж засвоюється, слу­жить матеріалом для дальшого розвитку літературної мови. Де в кого з тих, хто говорить, жива розмовна мова вільна від норм літературної мови; в розмові вживаються не тільки місцеві діалек-і тизми, але й просторіччя, іноді з неукраїнськими словами й вира­зами, часом у вигляді мовного «суржика» (мішанини мов). В окре­мих випадках, зумовлених творчими намірами (наприклад, для • повнішого і колоритнішого окреслення образу, для мовної харак-| теристики персонажів твору), письменник переносить у літерату­ру як епізодичні вкраплення індивідуальні особливості розмов­ної мови зображуваних осіб. Як приклад наводимо уривок з дра- ■ матичного твору:

Юнга. Лівий борт!

П а л л а д а. Малий хід. Стоп! (До Оксани). Дозвольте ві­тать у вашій прекрасній фігурі, дорогий товаришу, всіх рево-) люційних женщин.

Фрегат. Стоп, Паллада!

П а л л а д а. Єсть!

Фрегат. Фігура, Паллада, конєшно, прекрасная, але до| повної перемоги революції вона ні при чому. Виправляй хід. |

П алл ада (до Оксани). Дозвольте просить у вас пардону! від неотразимих кавалерів усіх портів нашої планети і вірних! кочегарів революції.

Оксана. Яз радістю приймаю ваш привіт, товариші, | і передам його всім трудящим женщинам від вірних кочегарів , революції.

Фрегат і Паллада. І...

Оксана. І неотразимих кавалерів.

Пал л ада. Фрегат, туш.

Фрегат. Єсть туш. (Грають).

Г а й д а й. Здорово, братва! Давай на повний хід, щоб жар- < ко стало на нашій планеті.

Паллада. Єсть, Гайдаю. (До Бухти). Потримай, боц-і ман. (Дає гітару). Фрегат! Фрегат дорогий!Дай музику на пол- і ном волнєнії душі кочегара.

Фрегат. Єсть! На полном волнєнії. (Корн., Загибель еекпдри, акт II, картина 1).

N діалогічному уривку знаходимо прості синтаксичні конструк­ції мийнім і речення, зміст яких встановлюється лише в контексті;

Ні ні специфічні флотські вирази й слова (лівий борт, малий хід,

і і жартівливо вживані російські слова і вирази (конєигно, не-

и/а/'іі німих, на полном волнєнії).

І'оамовиа стихія є тим живим середовищем, в якому відбувають- і мі процеси зародження і розвитку новоутворень та їх безпосеред­ні практичне випробування в мовному спілкуванні. Жива розмов- р на мома є джерелом, з якого користується в творчому розвитку і Мири і ура. Це й надає характерних ознак розмовному сти- 1/1 ю особливому жанру художньої прози: в творах такого стилю іиі иитідь ведеться від певної особи, наділеної характерними риса- ІМН її індивідуальної мови; вживаються звертання до читача, який \ Мім міться в ролі слухача-співрозмовника; розповідь звичайно скла­вшим пси з простих і коротких речень; вживаються фразеологічні міри мі і звороти, характерні для живої розмовної мови; часто зу- 11 і р рмініться експресивно наснажені конструкції, особливо у фор- * мі питальних і окличних речень; нерідко трапляються вставні сло- Г мі і речення, модальні слова, частки, вигуки яскраво емоціональ­нішім иіблрвлення тощо.

Як зразки розмовно-розповідного стилю, використаного в ху- Ііііііііііі літературі, наводимо такий уривок:

Люди добрі! що мені на світі божому робити! Не можна мені через бабу Параску не то що на селі вдержатись — не мож­нії мені через неї на світі жити: набріхує на мене, судить мене по селу й по хуторах; як скажена собака бігає по дворах, по мігііх та вигадує на мене таке, що й купи не держиться...

І Іриходжу я до свого двора. Як угляділа мене моя рідня, їм так і повибігала вся з хати. Невістка вибігла, одчиняє мені порота; мій Соловейко кинувся до мене та давай плакати; паси­нок плаче, син плаче, невістка плаче: кажуть, думали, що нже мене й на світі нема. Іду я в хату, собаки спинаються на ме­не та, їй-богу, лижуть мені руки. (Н.-Лев., Благословіть бабі І І.члажці скоропостижно вмерти).

І Іенпмушеність і безпосередність у доборі засобів мовного спілку- : Мінній, характерні для розмовно-розповідної мови, властиві також і Мічіі неофіціального листування, вільних щоденникових записів Шніїш У листах в ролі розповідача виступає автор, а в ролі уявлю- I Ми пі то «співрозмовника» листування — адресат. Наводимо при- I'/ПІД,

ЛИСТ М. МАРКОВИЧ (МАРКА ВОВЧКА) ДО Т. Г. ШЕВЧЕНКА — БЕРЕЗЕНЬ 1861 Р.

Мій друже дорогий, Тарас Григорович! Чую, що Ви усе не­дужаєте та болієте, а сама вже своїм розумом доходжу, як-то

Ви не бережете себе і які сердиті тепер. Оце добрі люди скажуть: «Тарас Григорович! Може, Ви шапку надінете: вітер!» — а Ви зараз і кирею з себе кидаєте. «Тарас Григорович, треба вікно зачинити,— холодно...» — а Ви хутенько до дверей — нехай на стежі стоять. А самі Ви тільки одно слово вимовляєте: «од­чепіться», та дивитесь тільки у лівий куток. Я все те добре знаю, та не вбоюся, а говорю Вам і прошу Вас дуже: бережіте себе. Чи таких, як Ви, в мене поле засіяне?..

їздили Ви на Україну, були Вам там пригоди, писали мені. Коли-то побачимось? — буду дожидати. Я тепер пишу до Вас з Риму: коли б же Вас сюди заніс який човничок, щоб Ви не од людей почували, а на свої очі побачили, які тут руїни, де­рева, квіти, а народ який, а яке тепло, яке сонце. Я була у Колі­зеї на самому вишку, на окні сиділа, а як звідти зійшла, то й сама не знаю. Була в Ватікані: коли б же Ви були там, Тарас Гри­горович. У мене є для вас фотографія, та як її Вам передати? Я тут і роботаю, і вчуся, і гуляю. Ви напишіть мені словечко, коли час буде. Ви забули чи ні, що Ви названий батько? Коли взяли ім’я, то взяли й біду батьківську; тепер думайте і не за­бувайте.

Прощайте. Бережіть же себе, прошу Вас дуже.

Щиро до Вас прихильна М. М.

Звертаючись у листі до великого Кобзаря, свого «названого бать­ка», письменниця, як бачимо, вживає характерні для дружньо-інтим­ного тону розмовної мови шанобливі слова («мій друже дорогий»), фразеологічні конструкції («розумом доходити», «у лівий куток дивитися», «чи в мене поле засіяне», «біда батьківська»), слова з пестливим значенням (хутенько, човничок, словечко)-, використовує в гумористичному плані антоніми, прийоми антитези (в зображенні своєрідного «опору» поета, що у відповідь на поради друзів берегти , здоров’я все робить навпаки). Характерним для стилістико-синтак- , сичної будови мови листів, як і в даному випадку, є наявність запи­тань не лише риторичних («Чи таких, як Ви, в мене поле засіяне?»), але й прямих, звернених до адресата з чеканням відповіді («Коли-то побачимось?», «У мене є для Вас фотографія, та як її Вам передати?»). Звичайно, мова листування, як і розмовна мова, не може бути стан- 1 дартизована щодо засобів стилістичного вираження, добір яких ] залежить від призначення, мети листування, манери та індивідуаль­них особливостей мови автора, від особистих взаємовідносин його •' з адресатом, від змісту і тону листа, від різних умов і обставин, і Отже, в загальностилістичному плані немає підстав виділяти особ- ■ ливий епістолярний стиль. Але, з погляду стилістичної диференціа­ції мови художньої літератури, белетристичні твори, скомпоновані у вигляді листування між літературними персонажами, за ознакою такої стилістичної композиції належать до творів художньо-епі­столярного стилю.

2. Офіціально-діловий стиль

' іфіцішіьно-діловий стиль задовольняє спеціальні потреби в до-

HV і .ічі.иому оформленні різних актів державного, суспільного,

Пилі і іншого, економічного життя, діяльності, ділових стосунків І ціно між членами суспільства, установами та організаціями. Цей ми и і, і посовується в текстах законів, указів, статутів, програм, н|'.їйн і, резолюцій, постанов, наказів, розпоряджень офіціального НІ ініінцпма та листування тощо. На відміну від інших стилів, у Нг н піці офіціально-ділової мови діє особливий принцип традиції ■піп стилістично унормованого вживання сталих конструкцій, Іирму повань, навіть своєрідних штампів («форм»), вироблених Н ні юнішого виду ділових актів та різної документації. Ось приклад' Мощі пі копі в.

N 1-І ІНКИ З ЗАКОНУ ПРО ПОРЯДОК ВІДКЛИКАННЯ ДЕПУТАТА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ PCP

Ниходячи з того, що право відкликання депутата є одним- і неповних положень соціалістичного демократизму, виразом пов­ім ні і.іддя трудящих і гарантією дійсної відповідальності депутата перед виборцями, Верховна Рада Української Радянської Со­ні .ги (етичної Республіки у відповідності з статтею 123 Конста­нті Української PCP постановляє:

Стаття 1. Депутат Верховної Ради Української PCP може і", пі в усякий час відкликаний виборцями відповідного виборчо- иі округу, якщо він не виправдав довір’я виборців або вчинив ні. иедостойні високого звання депутата.

Стаття 4. Рішення громадських організацій і зборів трудя­щій, які порушили питання про відкликання депутата, надси- .ся до Президії Верховної Ради Української PCP.

І Ірезидія Верховної Ради Української PCP розглядає 11 • > і. 111 і матеріали і, якщо питання про відкликання депутата Порушено з додержанням вимог цього Закону, призначає про­їм м имя голосування про відкликання депутата.

Сшття 10. Депутат Верховної Ради Української PCP вважає- Іі.еи відкликаним, якщо за відкликання голосувала більшість і рцін даного виборчого округу .

11 опіки офіціально-ділового стилю в наведеному уривку, де Ції ці 'впиться статті Закону, виявляються в специфічних способах Ніш і\ тексту та в особливих граматичних і лексичних засобах Ц|і;' і і і'іііія. Викладові статей Закону передує вступ умотивування ÿ mu ніді одного багаточленного речення, ускладненого дієприк-

Мі цім зворотом та підрядним реченням; при цьому на самий

ці к гуп мої частини пересувається присудок специфічно доку-

мі ні і типі семантики — постановити, ухвалити-, цей присудок Ні по і і її к по своєрідну формулу багатьох різновидів ділових актів

(протоколів, резолюцій, постанов), коли далі йде перелік постатейно або по пунктах змісту постанови, рішення і под.

Зрозуміло, стильові ознаки в інших різновидах офіціально- ділової мови мають свої відмінності. Але їх спільними рисами,як правило, є те, що в реченні домінують дієслівні присудки у форм теперішнього часу із значенням позачасовості, постійності (Пре­зидія розглядає, розгляд провадиться, рішення надсилається і под.), у синтаксичній будові речень домінують складні конструкції з сурядним і підрядним сполученням речень та їх частин, з відо­кремленими дієприкметниковими та дієприслівниковими зворота­ми, з поширеними рядами однорідних членів, з чітким поділом тек­сту на частини, подібні одна до одної своєю будовою, з підсумовую-і чою кінцівкою; в складі речень стійкі словосполучення і звороти, що мають характер формулювань, специфічних для документаль ного стилю; часто зустрічаються віддієслівні іменники; вживаються слова іншомовного походження; помітно виділяється юридична, ділова, канцелярська лексика з термінологією спеціального при­значення.

Офіціально-діловий стиль особливо інертний і непроникний для мовних засобів емоційного забарвлення та експресивності; він не піддається трансформації і в художній літературі, тобто навіть включений у художній твір, зразок офіціально-ділового стилю ли шається в ньому стилістично «стороннім тілом». Наведемо приклад

Знеможений чеканням і горем начміліції одержав ранком па кета. Розідравши конверта, він наблизився до столу, схилив над мертвою тяжку чубату голову й перечитав:

Витяг з протоколу № 127 засідання Крутоярської ячейки КП(б)У.

Слухали Ухвалили

Про похорон Поховати жінку члена ячейки КП(б)У

громадянки Гущі. тов. Гущі по радянському обряду. Винос

тіла призначити на 12 годину дня, в якому взяти участь і однести на кладовище персо­нально всім членам ячейки сукупно з неза­можниками та з співом революційних пісень під червоними прапорами.

(Підписи)

На окремому клаптику секретар писав:

«Тов. Гуща, не серчай, брат. Сам знаєш, як важко нам. Опи та в цьому немає ж ніякого. Підтягнись.

З ком. привіт. Твій...»

Начміліції розгладив брови й збудив двох жінок, що спали, сидячи на стільцях. Став перед ними і голосно прочитав ще раз

— Тобто як же це? — сказала одна, більш до себе, і заклі­пала очима.

Він поклав папірця в кишеню і мовчки гордий пішов з кімнати. (І. Микитенко, Витяг з протоколу).

І. Мова наукової та технічної літератури

11 і і "п,і І технічна література обслуговує різні галузі науки І и піки І має неоднакове теоретичне і практичне призначення, МІМ 11 <н іі\ чого стильові різновиди її дуже різноманітні. Мова цієї Nffimiурн диференційована відповідно до рівня підготовленості'' 4M НІНи v і

іій пишками такої диференціації розрізняються:

І пі і тлі спеціальної наукової та технічної літератури; і б| і пі її учбової літератури;

І И) і цілі професійно-виробничої літератури;

І И і цілі науково-популярної літератури.

іні.мі.і група стилів має свої різновиди, відповідно до наукових рйлу и її, які обслуговує науково-технічна література. «Тому, на- Нщ< пі і, ( іиль медичних праць істотно відрізняється від стилю ВціІЬ м;і іематичних, а останній у свою чергу значно відріз­ні н і ч під стилю науково-філософських творів. Те ж саме можна

■йпн п про юридичні праці, які щодо вибору і норм вживання мов-

В* щігибін дуже специфічні*¹.

і ІНіері ї до мови наукових творів зростає відповідно до розвитку

Г

ШЩімич знань, поширення їх у масах. Цікавляться цією мовою ЦИГІіМі'іміики, включаючи елементи її в художню літературу,

І

іШіТін існуючи в своїй творчості ті або інші наукові факти та на-йти іематику. Тому А. П. Чехов в одному з своїх листів радив:

МиіііНіг якнайбільше серйозних книг, де мова суворіша й дисци-||НіііппіІпіл, ніж у белетристиці. До речі, здобудете запас знань,|| мі' і,піні для письменника»². З другого боку, А. П. Чехов на-Нюп н,і то, що мова деяких наукових праць має низький рівеньц (їйурн іі малозрозуміла: «Наші п. п. геологи, іхтіологи, зоологи та

ю неосвічені люди. Пишуть такою суконною мовою, що

ю читати, але навіть часом доводиться фрази перероб-

Р|ііііумі.іо. що мова наукової і технічної літератури спеціаль­нії, и\ н,кого призначення, яка розрахована на спеціалістів, ІНи на читача непідготовленого, буває завантажена спеціальними ■кііп,і пі, формулами, описами суто наукових дослідів, розрахун- ||| I III "І , що не можуть бути коротко пояснені мовою, доступною ЙИ мпміпого читача,— тому така мова з погляду неспеціаліста

і я важкою й малозрозумілою. Проте ще М. Г. Черни-

рй і вказував на необхідність розрізняти, в яких галузях

■ип іпцмишх праць не може обійтись без вузькоспеціальних

i

Mfiiiiin наукового визначення, а де незграбність і малозрозумілістью|ііиі"і .мини є наслідком неуважного ставлення авторів до мовно-jfflnii\ рпого оформлення своїх творів. «Спеціалісти,— писав

зрозуміти» ³

¹ I И Рфимов, Стилистика художественной речи, стор. 39—40.

I I мн 1.1 до М. М. бжова 28 с1чня 1890 р., Соч., т. 15, стор. 11.

I I "п I" до О. С. Суворша 28 лютого 1890 р., Соч., т. 15, стор. 24.

М. Г. Чернишевський,— мають звичку говорити такою технічною мовою, що лякає профана, який думає, начебто за мудрими словами (зрештою, корисними в науці) приховані бозна-які невідомі¹ й, мож­ливо, незбагненні для його простого життєвого розуміння речі; в певних випадках воно так і є,— наприклад, у хімії, в геології, в мікроскопічній анатомії, так ці ж науки займаються досліджен-. нями, далекими від буденного життя неспеціалістів.

Але економічна наука не така: в ній немає жодного питання, яке не стосувалося б того чи іншого розряду життєвих турбот кож­ного з нас; у ній немає факта, який не стосувався б справ, добре відомих кожному з нас. Тому читач хай не вважає, що не здатний] кожен профан зрозуміти фінансові або бюджетні питання так ясно, як тільки здатний зрозуміти рахунок, поданий йому куховаркою»¹. ;

Проблема спрощення і наближення мови наукової і технічної літератури до рядового читача стала злободенною в наші, радянські, часи, коли відбувається гігантський розвиток науки і техніки і в Країні Рад, коли мільйонні маси трудящих тягнуться до знань.-] Але при всіх перетвореннях і поліпшеннях мови наукової і техніч- І ної літератури її стильові відмінності, звичайно, залишаються. ] Не вдаючись у детальний розгляд стильових різновидів цієї мо-1 ви, породжених галузевою розчленованістю наукових і техніч­них знань, ми зупинимося лише на загальних стильових ознаках, ₍ навівши для їх ілюстрації зразки текстів лише з деяких галузей на­уки і техніки.

а) С т и л і спеціальної наукової літера­тури характеризуються стислим викладом, поєднанням мовних засобів вираження з формулами і визначеннями, прийнятими в да- : чій галузі знань. Наводимо приклад.

Хімію можна назвати наукою про якісні зміни тіл, що відбу-^-' ваються під впливом зміни кількісного складу... Візьмемо ки­сень: якщо в молекулу тут сполучаються три атоми, а не два, як- звичайно, то ми маємо перед собою озон — тіло, яке виразно відмінне своїм запахом і дією від звичайного кисню. А що ска­зати про різні пропорції, в яких кисень сполучається з азотом або сіркою, з яких кожна дає тіло, якісно відмінне від усіх інших тіл! Як різниться веселящий газ (закис азоту N.,0) від азотного ангідриду (п’ятиокису азоту Ы₂0₅)! Перший — це газ, другий, при ^: звичайній температурі — тверде кристалічне тіло. А тим часом вся відмінність між ними щодо складу полягає в тому, що в другому тілі в п’ять раз більше кисню, ніж у першому, і між ; обома розміщені ще три інші окиси азоту (N0, ІЧ₂0₃, І\Ю₂), які < всі відрізняються якісно від них обох і один від одного.

ІДе разючіше виявляється це в гомологічних рядах сполук вуглецю, особливо у випадку найпростіших вуглеводнів. З нор- ) мальних парафінів найпростіший — це метан, СН₄. Тут 4 оди- ] ниці споріднення атома вуглецю насичені 4 атомами водню.

¹ Н. Г. Чернышевский, Кредитные дела, Соч., т. VII, стор. 554—555

' Фугого парафіну — етану, С.₂Н₆ —два атоми вуглецю зв’язані МІЖ собою, а вільні 6 одиниць споріднення насичені 6 атомами ци нію... (Ф. Енгельс, Діалектика природи, 1949, стор. 38—39).

N побудові й розташуванні речень і взагалі текстового мате- В|ііл\ наукового дослідження слід відзначити чітке дотримування логічності й послідовності складових частин.

Гнсрдження, докази, аргументація, висновки тощо формулю- Юіі.і я найчастіше у вигляді складних речень. Речення, як правило, ММІюнІдні. Присудки виражають ознаки дії або стану в аспекті їх

і .нації і мають форми теперішнього часу із значенням позача-

I НІН 1C і і, обумовленої постійності. Контекстуальний зв’язок між ре- н< нїї і «ні часто виражається за допомогою слів, що вказують на чім її назначений зв’язок послідовності, причини, наслідку, умови,

її тощо (в такій функції виступають сполучники та вставні

глини), '•

І ».такою стилю спеціальної науково-технічної літератури є МКнж широке вживання наукової термінологічної лексики, термі­ни пишних та інших синтаксично неподільних словосполучень Шіі' ічіций газ, окиси азоту, південь-південь-схід, координати — jtlH/10/nu — 30° і довгота +130° і под.), а також різних формул, ІИМіюлічних, цифрових та інших позначень.

б) ('. т и л і учбової літератури мають ознаки Попереднього стилю. Але в учбовій літературі, особливо призначе­нні для учнів молодшого та середнього віку, спосіб викладу підпо­ри п .піаїшй у значній мірі методично-дидактичним принципам; Ніни а їдок цього в тексті по можливості намагаються не вживати її і. 1111 п х конструкцій, подаються унаочнюючі малюнки, схеми, І (ігрищі, з посиланням на них у тексті. При цьому зберігається тер­мінологія, яку мусить засвоїти учень чи студент. Мова підручників І посібників для вищої школи своїми стилістичними особливостями її більшій чи меншій мірі наближається до стилів спеціальної на- if Іншої літератури. Наведемо приклад.

ЗАЛЯГАННЯ ВЕРСТВ

Нзаєморозміщення верств осадових порід може бути різно­манітне, а саме: а) верстви залягають згідно або паралельно од­ин до одної; при цьому може бути, що вони простягаються на нс.іикі віддалі або швидко виклинюються; б) проверстки роз­міщені незгідно і утворюють скісну або діагональну верству- и.11 їсть; верстви при цьому можуть падати в одну або в різні сто­рони.

()днією з головних текстурних ознак осадових порід є взаємо- и і ч ношення площин їх наверствування. Ці площини в одних шішідках бувають рівні, а в інших — нерівні. Нерівність пло-

і залежить від наявності в них хвильоприбійних знаків:

мі щип ків крапель дощу, різних кристалів тощо, ознак тріщин, і мдііі повзання різних тварин, слідів руху хвиль, течії води

і т. д. До текстурних ознак осадових порід належать особливості будови породи, набуті нею під впливом механічних причин. Найголовніші з цих ознак: а) сланцюватість, б) шкаралупчаста будова і крихкувата текстура вапняків.

Сланцювата, або плойчаста, текстура утворюється під впли­вом зминання пластичних і верствових порід. Виявлена вона складочками дуже незначного розміру.

Коли порода менш пластична, то вона внаслідок зминання набуває шкаралупчастої текстури, яка виявляється опуклими піднесеннями по площинах паверствування, що чергуються з округлими западинами. У згідно залягаючих верствах опукло­сті і западини залягають одні над одними, через що утворюють­ся шкаралупини, схожі на конус, циліндр тощо. (З «Курсу за­гальної геології» проф. В. Г. Бондарчука).

в) Стилі професійно-виробничої літера-, тури своїми мовними засобами обслуговують різні сфери та галузі господарства і виробництва, чим і відрізняються один від одного. Спільним же для всіх стилів цієї групи є те, що вони представлені текстами, зміст яких має характер керівних або інструктивних і вказівок, порад, настанов, довідкового матеріалу; часто ці тексти супроводяться малюнками, кресленнями, схемами, таблицями тощо,* наявність яких позначається на мовно-стилістичній будові. Паво-] димо приклад.

ПІДГОТОВКА ГРУНТУ ПІД САД

Основна маса кореневої системи плодових дерев розміщується в грунті на глибині від 20 до 70 сантиметрів. Тому для кращого розвитку кореневої системи плодові дерева потребують глибокого передпосадкового обробітку грунту. Оскільки в присадибних і садах немає можливості провести суцільну глибоку плантажну і оранку, як це робиться під промислові насадження, тут дово­диться обмежуватись звичайною оранкою або перекопуванням та ^! копанням досить широких ям (не менш 1,25—1,50 метра у діа-1 метрі). Глибина ям залежить від грунтових умов. На підзолис-І тих грунтах Полісся ями рекомендується копати завглибшки 0,55—0,60 метра, а на глибоких грунтах лісостепу і степу 0,65—0,70 метра. '

Кращий час для копання ям — осіньТ При осінньому виса-! джуванні дерев ями треба копати не пізніше як за 2—3 тижні до садіння.

Для ягідних кущів — смородини, порічок, агрусу і мали-| ни — ями копають завширшки 50 і завглибшки 40 сантиметрів. Під виноград відповідно 70 на 70 сантиметрів, а на піщаних грунтах глибину доводять до 80 сантиметрів. (З підручника «Домоводство»),

Тексти з професійно-виробничим стилістичним оформленням, як і наведений уривок, складаються переважно з простих розповід-і

Мін речень. Домінують речення з пасивними конструкціями, також Не и к с ібоні і особливо часто — неозначено-особові речення. Прису­док часто має складену будову з присудковими словами треба,

ті. повинно і под.; дієслівні присудки звичайно вживаються

1« формі теперішнього «позачасового» часу. Словник має виразний Мрофесійно-виробничий характер.

г) Стилі и а у к о в о-п опулярної літератури ■дрнктеризуємова, яка передає наукові знання популярно, цікаво Й дохідливо, уникаючи і зайвої абстрактності у викладі, й вузько­спеціального трактування наукових проблем. Про вимоги до по- Ііу .11II і того викладу Д. І. Писарєв писав: «Викладаючи популярно, ІД Ід старанно уникати всякої абстракції. Кожне загальне твер­джений слід обгрунтовувати легко зрозумілими фактами, поясню-

• окремими прикладами..., популярний виклад мусить пом’як-

Міумаїи швидкість і абстрактність спеціально-наукової мови.

І Іе лише групування думок і загальний тон викладу, але навіть і ич і мова, добір слів і зворотів мають дуже значний вплив на успіх ми неуспіх популярно-наукового твору. Вдалий вислів, влучний МІІІЄІ. мальовниче порівняння набагато збільшують те вдоволен­им, нке має читач від самого змісту книги або статті. А через те,

діиицувати освіту читача поза його власним бажанням немає

ЦІМ мої можливості, то не слід ні в якому разі нехтувати тими тех- НІ'іиііміі засобами мови,які можуть посилити задоволення читача, НІ риплячи шкоди основній ідеї вашого твору» К І Іініодимо зразок.

Крихітні корали споруджують велетенські будівлі, щороку І підіймаючи їх у середньому на один сантиметр, вирощують за пітні тисяч років величезні рифи і острови.

Але не тільки корали беруть вуглекислий кальцій для побу- дуипння свого кістяка; малесенькі тваринки — корененіжки, І' и и І можна бачити тільки при великих збільшеннях у мікроскоп,— ми мінують не меншу роботу. На мільйонах квадратних кілометрів днн великих океанів вони нагромаджують потужні шари білих і дрібнозернистих осадків — крейди або вапняку. Ці малесенькі будівники життя-—наймогутніші діячі у природі. Величезні

• Г\ іінлі Москви, будинки Парижа або Відня, гострі піки Альп, І тиши Кримських гір, мальовничі Жигулі на Волзі або найви- I н11 , вершини величезної гори Евереста — все це в своїй

; побудовано мікроскопічними тваринами. (О. Є. Ферсман,

Цін,пні мінералогія).

Іромуміло, наведений текст є лише одним із стилістичних варіан­ті, вві властиві науково-популярній літературі, що охоплює всі Н ц її науки і техніки; кожна з них у тій чи іншій мірі, в одних чи ■Ціуїнх деталях, найбільш у лексиці, обумовлює стилістичні особ- Він популярних творів, що висвітлюють певну галузь науки.

' І И Писарев, Реалисты, Соч., т. IV, стор. 142—143.