Але прийоми й засоби популярного викладу в основному однакові для всіх цих галузей. Характерним є вживання переважно про- < стих конструкцій, переважає розповідна інтонація. Присудок часто ; виражається формами теперішнього («позачасового») часу, а при описуванні фактів наукового передбачення •— формами майбутнього часу, здебільшого доконаного виду. Доступність, дохідливість мови забезпечується використанням загальновживаних і зрозумілих слів, без зайвої абстракції. На відміну від мови спеціально науко­вої та учбової літератури, де точність, конденсованість, своєрідна академічна «сухість» викладу зумовлюють уникання прийомів і засобів художнього зображення,— в стилях науково-популярної літератури саме ці прийоми та засоби і є характерними рисами по­пулярного викладу наукових питань.

4. Стилі масової радянської преси

Стилі масової радянської преси широко представлені мовою газет, журналів, агітаційно-масової літератури.

«Преса є могутнім знаряддям пропаганди, агітації і організації, незамінимим засобом впливу на найширші маси», «без добре постав­леної преси неможливе здорове, міцне партійне і радянське будів­ництво»,— так визначається і оцінюється роль преси ще в рішен­нях VIII з’їзду партії (1919 р.) Ч

Якості мови і стилю масової преси зумовлені її цілеспрямовані­стю. В. І. Ленін учив: «...не підлягає ні найменшому сумніву, що комуністична партія, яка хоче бути на ділі авангардом, передо­вим загоном революційного класу, пролетаріату, і яка, крім того, хоче навчитися керувати широкою масою не тільки пролетарською, але й «^пролетарською, масою трудящих і експлуатованих, повинна вміти і пропагувати і організовувати і агітувати найбільш доступно...»³

Зрозуміло, що в нашу величну добу—добу переходу від со­ціалізму до комунізму — роль масової преси ще більш відповідаль­на, до її якостей, зокрема до стилістичної майстерності, ставляться] ще вищі вимоги. Звертаючись до журналістів, М. С. Хрущов го-| ворить: «Звичайно, наша преса незмірно зросла, виросли наші журналісти, але немає межі для досконалості. Тому треба й дали працювати, працювати й працювати, щоб наша преса була найбільш сильною, найбільш бойовою пресою»³. М. С. Хрущов вказує на недоліки преси: «Є дуже багато сірого в наших газетах. Іноді візь­меш газету, перегорнеш її і відкладеш. А потім і не згадаєш, що ж було в цій газеті»⁴. Треба «вміти вибрати не тільки тему, але й пі­дібрати майстрів, щоб її було опрацьовано так, як говорять про доб­ре приготований обід, після якого хочеться й пальчики облизати» ⁵.,

¹ Див.: ВКП(б) в резолюціях..., ч. І, вид. 6-е, 1941, стор. 312.

² В. І. Ленін, Твори, т. 31, стор. 84.

³ 3 виступу М. С. Хрущова на прийомі радянських журналістів у Кремлі 14 листопада 1959 р.

-⁴ Там же.

⁵ Т а м ж е.

• високі вимоги ставляться перед масовою періодичною

мри і їм і, перед газетами, журналами —- органами партійних, радни­цями, про(|)есійних організацій; вони інформують десятки мільйо­нні чи і ачім про злободенні питання, новини дня, про життя, працю, Ні * ним її радянських людей на широких фронтах соціалістичного І ні in і іарства, сповіщають про славні трудові діла і перемоги у ви-

піші державних планів, про великі досягнення нашої науки

І н мі І мі; вони знайомлять маси з найважливішими заходами уряду І 1111 р і її, висвітлюють їх керівну роль в житті країни, мобілізують Мйі м на виконання важливих завдань; вони організують широкий '"їм досвідом праці на різних ділянках комуністичного будівни- ииі І Іа сторінках газет організується широкий обмін думок, ви-

!

| 1111111 к ігься негативні явища, засуджуються негідні вчинки тощо, її в мі знайомлять читачів з важливими подіями за рубежем, про-

Ині Vі"11- ідеї миру і дружби між народами, викривають підсту­пнії Пі імперіалістів і т. д.

І іибокого знання мови, великого стилістичного вміння і ви- іммии літературної культури вимагає робота в газеті, де, можна її а min, як у фокусі, концентруються різні види мови, реалізую- ІНі'іі в іиформаціях, статтях, замітках, нарисах, фейлетонах. Дуже

>

' ‘І"'. коли газета або журнал не вміють як слід використати

Ііііііи іва мови, не вміють заговорити до мас дохідливо, на повний

Нині, життєво правдиво, цікаво. Громадськість суворо засуджує

ший мовної незграбності, безбарвності, безпорадності у викладі

■ІТіфІ/ілу, що трапляються у тих авторів, які забувають про читачаІ in m.окають на необхідність найбезпосереднішого контакту з нимЧ*|НЧ ірозуміле, живе, проникливе, приваблююче друковане

і ІОЦІІ

І приводу цього відомий російський письменник О. М. Тол-і і.пі иіи ап: «Мова готових виразів, штампів, якими користуютьсяіч нмрч! письменники, тим погана, що в ній втрачено відчування|»у - \ жггта, образу. Фрази такої мови ковзають по уяві, не зачіпаю-чи і , жг складної клавіатури нашого мозку»¹. А в іншому місці він

віііп\і «Чому наше кипуче, молоде, творче, величезне, своєрідне

іп"і втрачає на сторінках деяких газет свої фарби, набуває

І з , спптампованого вигляду?

і".і п нас немає творчості, що вирує через край? Хіба в нас

.мій розумної, багатої, гнучкої, розкішної мови, багатшої і гнуч-

ії ніж будь-яка з європейських мов?

Чому ми повинні нудно скрипіти перами, коли наші ідеї, думки,римі миють гриміти, як золоті труби нового світу?»²Опитними стилями масової суспільно-політичної преси є:

її їй мжчшої інформації і агітаційно-публіцистичний стиль.йИ ' її л ь масової інформації. Цей стиль ха-" рипи для повідомлень про різні новини в галузі суспільного,

¹ \ II Толстой, О драматургии, Соч., т. XIII, стор. 360.

‘ Л II Голстой, Читатель о газете, Соч., т. XIII, стор. 399.

державного, партійного, виробничого, культурно-наукового жит­тя, про досягнення науки і техніки, про міжнародні події тощо. Подаємо приклад.

ПОВІДОМЛЕННЯ ТАРС

14 вересня в 0 годин 02 хвилини 24 секунди московського часу друга радянська космічна ракета досягла поверхні Місяця. Вперше в історії здійснено космічний політ з Землі на інше не­бесне тіло. На ознаменування цієї видатної події на поверхню Місяця доставлено вимпел із зображенням герба Радянського Союзу і написом «Союз Радянських Соціалістичних Республік.! Вересень, 1959 рік». (РУ за 15. IX 1959 р.).

Інформаційний стиль виявляється в текстах, побудованих, як правило, з простих або коротких складних речень. Використовую­ться переважно загальновживані слова, але, залежно від теми,- в інформаційний текст включається також термінологічна, суспіль-? но-політична та інша лексика, вводяться кількісні показники таі різні цифрові дані. Точність і об’єктивність в передачі і в оцінц фактів, що служать предметом інформації, стислість і своєрідна сконденсованість викладу зближує цей стиль із стилем документаль­них записів ділової мови, робить недоречним вживання емоційно забарвленої і експресивної лексики, фразеологізмів, образних по­рівнянь, метафор, епітетів тощо.

Користуючись цим стилем, газета досягає великої місткості зміс-і ту, інформуючи про численні події або факти. Але побудована з мані теріалів лише цього стилю, газета не змогла б задовольняти найваж-і ливіші, першочергові потреби ідеологічного впливу на маси, не- була б колективним і масовим агітатором та пропагандистом. Са­ме цей стиль, коли ним зловживають, не комбінуючи його з іншими стилями, уражається тими недугами, які виявляються в сірому, про­токольно-одноманітному характері викладу.

Значне і важливе місце серед жанрів газетної мови займає репортаж, де інформація поєднується з художніми засобами вираження, до чого автор вдається, коли висловлює свої особисті по* чуття, викликані змістом і обставинами інформації, або коли передає почуття та переживання учасників описуваних подій. Так, наприкч лад, у репортажі, де описується поїздка на будівництво Кремен­чуцької ТЕС, знаходимо такі зразки художнього опису:

...Ділянку, яка раніше так лякала всіх шоферів і пасажирів, ми проскочили, навіть не впізнавши, де вона раніше починалася і де кінчалася. Через кілька місяців невпізнанним став не тільки шлях, а й навколишні села, степи. На рівнині замаячіли щогли високовольтних передач, і чим ближче до Дніпра, тим відчутніший подих великої будови. Все більше і більше йде машин, все час­тіше зустрічаються автобуси і таксі. Перегукуються маневрові паровози. Десять років тому, невдовзі після війни, ми приїж­джали сюди до дніпровських рибалок. Тоді тут стояла така тиша,

її кілометр чути було, як хлюпоче вода при березі. Старе Та-

оурнще тулилося кривими вуличками біля піщаних круч. Ще іп і лк давно, чотири роки тому, з високого табурищанського мису им.мі.і було бачити перші палатки розвідників. Пізніше, коли ми ні ижджали до будови, бачили тільки стріли кранів, купи піску і кііменю. На горі, над берегом Дніпра, самотньо стояв трипо- иерчовий будинок, і вітри шугали навкруг нього. («На березі і тнути», ЛГ за 29. І 1959 р.).

\Ік бачимо, автор вводить у мову репортажу метафоричні вирази («піі/м великої будови), епітети (криві вулички, самотньо стояв та і и І вдається до прийому уособлення (село тулилось, перегуку- Цит■, ч паровози, вітри шугали) та ін.

1. подаючи опис самого будівництва, автор включає в нього еле- *в ній пейзажу та використовує різні мовні художні засоби (вони Нині в ві), наприклад:

Відразу за шлюзом будуються сама ГЕС і водозливна гребля.

11мд високими биками мосту пливуть хмари. На биках уже пере­міну гі сталеві ферми, там спалахують сині вогники електро- іварників, і по всій довжині ферми сяють вгорі золоті слова:

■ і дана КПРС!». В небо піднялася стрімка стріла крана. Внизу пихкають менші крани, підіймають ковші, наповнені бето­ні їм. (Там же).

о) Виконуючи важливу функцію пропаганди, агітації і організа­ції мас, радянська преса широко використовує, крім інформацій їв репортажів, матеріали, оформлені в публіцистичному I^і і н д і: публіцистичні твори, різні журнальні статті — передові, ні ні дині, нариси, фейлетони, рецензії тощо.

Власне кажучи, публіцистичність як особлива стилістична мі- в 11, властива і простій інформації, де вона виявляється в доборі,

І |іу пушінні, зіставленні таких фактів, що наштовхують читача на (Ірині уащальнення, висновки. Але публіцистичні статті в періо­дичній пресі повинні не просто висвітлювати окремі, розрізнені ШінПпдсіїиі факти, а узагальнювати їх, оцінювати, робити виснов- Им. (н і тривати політичну суть. Це вимагає особливих стилістичних Р|ІИП<імін і засобів.

Іїікі прийоми й засоби скеровані на те, щоб привернути увагу Мін спи до друкованого слова, зробити його яскравішим, дохідли- нічиї і щоб вплинути не тільки на свідомість, але й на почуття (Иі" , переконати їх у правильності думок автора, його аргументів, Онгніїнкін і пропозицій, щоб організувати громадську думку, мобі- Ііцн.ніі зусилля і волю трудящих на боротьбу за здійснення ції і у и.ні,них завдань тощо.

Ін змістом і характером стилістичної будови виділяється два |ІІ • ін ти ід і малих форм газетно-журнальної публіцистики.

2. одних випадках основним змістом статті є ідейно-політична »Ом і ізіиомічно-технічна оцінка фактів, явищ життя і діяльності

суспільства, розкриття їх суті, значення, закономірностей і пер­спектив розвитку тощо. Зразком цього стильового різновиду може бути такий уривок з газетної статті:

Радянська загальноосвітня школа, що становить органічну частину нашого суспільства, зробила великий вклад у будівництво комунізму. Десятки мільйонів молодих радянських патріотів, глибоко відданих Комуністичній партії і радянському народові, виростила і виховала вона за роки свого існування...

Виходячи з настанов партії, вчителі і класні керівники шкіл нашої області наполегливо працюють над прищепленням учням під час навчання, а також позакласної і позашкільної роботи високих моральних якостей радянської людини, широко вико­ристовуючи для цього всі засоби ідейного впливу на школярів.

Невід’ємною складовою частиною комуністичного виховання підростаючого покоління є трудове виховання, виховання у праці. Адже радянська середня школа, як говориться в законі про перебудову, покликана готувати освічених людей, які добре знають основи наук і разом з тим здатні до систематичної фі­зичної праці, виховувати у молоді прагнення бути корисною су­спільству, брати активну участь у виробництві цінностей, потріб­них для суспільства.

...Борючись за здійснення Закону про зміцнення зв’язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної ос­віти в УРСР, педагогічні колективи шкіл за допомогою партій­них організацій, всієї громадськості докладуть всіх сил, щоб подолати ці недоліки, щоб наша зміна виростала освіченою і культурною, працездатною і сміливою. Вихованці шкіл мають бути гідними послідовниками наших великих революційних традицій, достойними синами і дочками радянського народу, невтомними будівниками комунізму і господарями життя в ко­муністичному суспільстві. (А. Скаба, Виховуємо надійну зміну,' РУ за 20. V 1959 р.). ■

Так само, як і в деяких різновидах ділової мови (постановах, резолюціях і под.), але, на відміну від них, у вільних конструкці­ях, не шаблонізованих формою писемних документів, мова жур­нально-газетної публіцистики того різновиду, який представлений наведеним уривком газетної статті, характеризується відсутністю в тексті зображувальних елементів мови; зате в цьому стильово­му типі широко використовуються стійкі' словосполучення із слів суспільно-політичної лексики, як наприклад: комуністичне виховання, комуністичне суспільство, підростаюче покоління, тру­дове виховання, революційні традиції, партійна організація, поста­вити завдання, подолати недоліки і под.; переважають розповід­ні речення ускладненої конструкції — з відокремленими зворотами, однорідними членами, підрядними реченнями тощо.

В інших випадках публіцистична стаття своїм змістом скеро­вана на узагальнення яскравих, характерних фактів, розкриття і

•інІ ні і її к її х має виразно емоціональне забарвлення, як, напри- іі иіч, \ нікому уривку з передової статті:

Обпалений парою, машиніст паровоза В. М. знаходить у со- 61 ін сію дібратися, віддаючи останні сили, до майже недосяжно- III іляї.ма і зупиняє поїзд, рятуючи тим життя десятків і сотень пасажирів. Лікар районної Великобагачанської лікарні Г. 3., іііпГі допомогти доставленій в лікарню хворій, віддає двісті іґнідесят грамів своєї крові, потрібних для операції перели- •кипім. Житель Маріуполя, ветеран і інвалід Вітчизняної вій­ни М. Б., рятуючи життя ураженого струмом товариша-монте- |щ, піддає для пересадки 300 квадратних сантиметрів власної шкіри.

Факти такого роду входять в наше життя з усіх сторін, і їх людський, суспільний зміст зовсім не дивує нас, він спри- Йміи 11 .ся нами як природний, як такий, що не міг би бути іншим.

Здається, саме повітря нашої країни насичене цими почуття­ми людинолюбства, цим розумінням обов’язку перед людиною, Перед суспільством, цим прагненням послужити людському благу. .Здається, з самим повітрям рідної країни радянська лю­тий вбирає в себе ці високі почуття і прагнення. І чим це — не еима правда? Адже людинолюбство, людяність, гуманізм прой­мають собою весь лад нашого радянського соціалістичного життя.

Чимало поклали і покладають трудів всякого роду наймані • луги буржуазії, щоб напнути грубо розмальоване, удавано- I умшіістичне вбрання на неситого капіталістичного звіра. Во­ші базікають про «гуманізм західного способу життя», вони намагаються видати капіталістичний світ за якийсь «вільний» І гиіг, за світ, де панує якась «свобода особи», за світ якоїсь «справжньої західної демократії». Марні намагання! «Гуманізм» ниніталістичного світу — це найжорстокіша експлуатація та Іііннтюлення людини людиною, це імперіалізм і колоніалізм, війна і винищення, це такі породження капіталізму, як фашизм І расизм, якОсвенціміМайданек, як атомне безумство і НАТО...

( Справжній прапор гуманізму, людяності підніс над світом соціалізм. Саме соціалізм і в слові і в ділі утвердив людину, її " ніш, її щастя і, звичайно ж, її життя — як найвищі цінності на землі. (З передової статті, РУ за 9. VII 1959 p.).

: Ик бачимо, в статті використовуються стилістичні засоби, що ВЦимілсні цілеспрямованістю змісту, відповідають йому. У пер- Впму абзаці — перелік фактів, які є типовими, звичайними в жит- № |мі іи ін'ііких людей. Повсякденність і масовість подібних випад­нім підкреслюється вживанням присудків у формах теперішнього ■pi у 11 значенням постійності, незалежності від моменту мовлення («мін 11 н н нт знаходить», «зупиняє», «лікар віддає» і под.). У тій же ції їм пічній функції форми теперішнього часу дієслів вжиті і в тчу ніш х абзацах.

« і нт ги (особливо третій абзац) написана в тоні урочистого

піднесення, який створюється, насамперед, внаслідок метафоризаці слова повітря, що символізує радянське суспільне життя, насичене глибокими почуттями, високоідейною свідомістю і благородними прагненнями радянських людей. Засобом створення тону емоціо' нального піднесення та урочистості служить і ритмізація тексту — внаслідок вживання багаточленних рядів однорідних членів речен­ня («людинолюбство, людяність, гуманізм проймають весь лад...»), використання стилістичного повтору окремих повнозначних і служ­бових слів і цілих конструкцій (пор. зачин здається у двох суміжних реченнях третього .абзаца, повтор вказівного займенника цей: «повітря, насичене цими почуттями..., цим розумінням..., цим пра­гненням»; повтор прийменника: «розумінням обов’язку перед лк> диною, перед суспільством»).

Сатиричне загострення змісту четвертого абзаца (проти облуд­ного капіталістичного «гуманізму») досягається вживанням слів відповідного стилістичного забарвлення (базікають), іронічних виразів («наймані слуги буржуазії», «напнути грубо розмальоване, удаеано-гуманістичне вбрання»)-, для цього ж вживається прийом антонімізації (вживання в протилежному значенні) слів у лапках («гуманізм західного способу життя», «вільний» світ, світ «справж­ньої західної демократії»).

Неперевершені зразки майстерного використання стилістичних засобів мови в публіцистиці знаходимо в творах основоположників марксизму-ленінізму, видатних революціонерів, теоретиків і бор­ців комунізму, провідних діячів Комуністичної партії.

Бойова революційна публіцистика представлена творами В. І. Леніна, які є могутньою теоретичною зброєю в боротьбі за зміцнення і торжество великих ідей комунізму. Сповнене гніву і ненависті до лютих ворогів трудящих — хижаків-капіталістів та їх прислужників, теоретиків буржуазної ідеології, загартоване в жорстокій полеміці із супротивниками марксизму, лицемірними лібералами, слово Леніна переливається багатими стилістичними барвами.

Прийоми майстерного використання мовних засобів у ство­ренні ленінського стилю полемічно-революційної публіцистики надзвичайно багаті і повчальні, на розгляді їх слід спеціально зу пинитися.

1) Для мови полемічно-публіцистичного стилю є характерним наявність слів і виразів підкреслено емоційного забарвлення, го стро іронічного та сатиричного семантичного наснаження. Надзви чайно дотепне використання таких слів і виразів спостерігаємо, наприклад, у таких уривках з творів В. І. Леніна (підкреслення слів і виразів наше,— Авт.)\

1. Пан Михайловський виляє й крутиться, як спійманий на гарячому гімназист: Я тут зовсім ні при чому — силкується довести він читачеві — я «на власні вуха чув і на власні оч бачив». Ну й прекрасно! Ми охоче віримо, що у вас перед очи

ми иімл нікого, крім пошляків і негідників, але при чому ж • VI ми, гоціал-демократи? Хто ж не знає, що «в наші часи, ко­ди* цс тільки соціалістична, а й усяка хоч трохи самостійна II чі і н.і громадська діяльність викликає політичне переслідуван­ий на одного, що дійсно працює під тим чи іншим прапором— нмрндішольства, марксизму чи, хоч скажемо, конституціона­лізму припадає кілька десятків фразерів, які прикривають ним ім'ям свою ліберальну полохливість, та ще, може, кілька

IIі вже негідників, що влаштовують свої власні справи?

Чи мі не ясно, що тільки найнизькіша пошлість здатна була б •ні и ї ї і м будь-якому з цих напрямів той факт, що його прапор Л|і\ шить (і до того ж непублічно й негласно) всяка шушваль? річ і, виклад п. Михайловського — суцільний ланцюг спотво­рень. перекручень та підтасувань. (В. І. Ленін, Твори, т. 1, мир 173).

Пан Кривенко, напр., заявляє, що Маркс «визнавав Для маг можливим при бажанні (?!! Отже, за Марксом, еволю­ція суспільно-економічних відносин залежить від волі й СВІДО­МІ» і І людей?? Що це таке — чи неуцтво безмірне, чи нахаб- #111 мі і остримірне?]) і відповідній діяльності уникнути капіта­ли 111' 11111 х перипетій і йти іншим, більш доцільним шляхом (иіі НІ)-. (Там же, стор. 236).

, і < права в тому, що пп. Кривенко і Михайловський наслу- Ий ця я різних салонних пліток про марксистів, надивилися на ПІ4ИМч лібералів, які прикривають марксизмом свою ліберальну Щуепьч/тробність, і з властивою їм дотепністю і тактом взялися і • а мі м багажем за «критику» марксистів. (Там же, стор. 239).

і) Іронічний тон висловлювання створюється також вживанням К V шпротному (протилежному) значенні,— отже, слово стає І д ім себе «самоантонімом». В усному вираженні такі слова н. специфічну іронічну інтонацію. Приклади:

І "Миленьке живе діло,— глибокодумно міркує п. Кривен-

Г

н далеко краще, ніж велике безділля».— Думка і нова (кщ/ини. (Там же, 228).

І властивою йому скромністю наш філософ утримується ЦІ і НІ нііиііді по суті і прямо робить висновки з своїх «дотепних ||||ммі олискуче поговорити і нічого не сказати. (Там же, Мир 127).

Т ()не вже відразу видно, що людина зрозуміла, в чому спра- ил' И \ шильна форма праці» «зводиться» до «роботи в одному ІІ|"ІМІ пи вні»!! (Там же, стор. 151).

ЙІ Чім і" іронічний тон висловлювання виникає внаслідок ме­

нш омивання слів і виразів, як у таких прикладах:

І II Михайловський замість того, щоб серйозно взятися

»

її їв їй і піду .питання, простісінько закусив удила. Замість ві-IIН Маркса (як у 1872 і 1877 рр.), він гавкає тепер на нього

з-за підворіття сумнівної якості похвал, і галасує і прискає проти російських марксистів, що не хочуть задовольнятись «охороною економічно слабішого»... (Там же, стор. 157—158).

2. [Про Михайловського:] Хай собі перекидається на втіху й задоволення п. Буреніна (який недаремно погладив по голіеці п. Михайловського в «Новом Времени»), хай собі, вклонившись Марксові, нишком гавкає на нього... (Там же, стор. 135).

4. Іноді, для посилення саркастичного тону критики, в кон-, струкціях невласне прямої мови, приписуваної супротивникові, вживається займенник 1-ї особи множини, наприклад:

А російська буржуазія «слухає та їсть»: дійсно, приходить-і ся «погано», коли вже не можна діставати казкові зиски; і во-< на хором підспівує лібералам і радикалам та посилено береть­ся завдяки звільненим і більш дешевим капіталам до будування нових залізниць. «Нам» погано, тому що на старих місцях тим вже дочиста обібрали народ і доводиться переходити до індустрі-] ального капіталу, не здатного так збагачувати, як торговельний: так ти» підемо на східні й північні окраїни Євр. Росії, де ще] можливе «первісне нагромадження», що дає сотні процентів зиску, де ще буржуазний розклад селянства далеко не завершив-] ся. Інтелігенція бачить все це і безустанно загрожує, що «мші знов прийдемо до краху. (Там же, стор. 281).

4. Для посилення гострополемічнбго тону висловлювання вжи-і ваються також фразеологізми іронічно-сатиричного забарвлення, як у таких прикладах:

1. [Про Михайловського:] ...як тільки наш суб’єктивний: філософ спробував перейти від фраз до конкретних фактичних вказівок,— так і сів у калюжу. І він прекрасно, очевидно, почу­ває себе в цій, не дуже чистій, позиції: сидить собі, чепуриться і бризкає навкруги брудом. (Там же, стор. 132—133).

2. ...Щоб не лишити ніякого сумніву в тому, що «друзі] народу» інтереси тільки цієї дрібної буржуазії і обстоюють, п. Крім венко дає ще таке знамените роз’яснення. Виявляється, що зни-1 щення підприємницької вигоди можна «урівноважити»... «зни­женням заробітної плати»!!! З першого погляду може здатися, що це просто на вербі груші. Але ні. Це послідовне проведення ідей міщанства. (Там же, стор. 220).

3. Але цікаве питання: які ж все-таки були підстави у п. Михайловського, щоб так перекрутити ставлення марксисті»! до діалектики? Підстав було дві: по-перше, п. МихайловськиіІ чув дзвін, та не зрозумів, звідки він; по-друге, п. Михайловськпі) учинив (або, вірніше, запозичив у Дюрінга) ще одно пересмику­вання. (Там же, стор. 141).

4. За деревами не бачити лісу — це основна риса дрібнобур­жуазної доктрини. (Там же, стор. 349).

її) Кількаразовий повтор однакових слів і синтаксичних кон- "|'У міні, якими починаються речення або абзаци послідовного ря- і\\, служить засобом логічного наголошення висвітлюваного або Цінні минного факту; крім того, повтором створюється і своєрідний

Е

Щм висловлювання, який також посилює його емоціональний ха-ЙИ н*|) урочистість, патетичність, . саркастичне або пародійнеИгмімиаїшя тощо. Приклад (повторювані конструкції підкреслю-

Ініні й);

, .Чи можете уявити собі забавніший курйоз, ніж той, що(найшлись люди, які зуміли, прочитавши «Капітал», не знайтицім матеріалізму! Де він? — питає з щирим подивом п. Михай-,'МІНСЬКИЙ.

Нін читав «Комуністичний маніфест» і не помітив, що по- 'нпіпшя сучасних порядків — і юридичних, і політичних, ірій,інших, і релігійних, і філософських — дається там матері-Î йЛІсгнчне, що навіть критика соціалістичних і комуністич-нім георій шукає й знаходить коріння їх в отаких і таких вироб-ничих відносинах.

Пін читав «Злиденність філософії» і не помітив, що розглядСоціології Прудона ведеться там з матеріалістичної точки зору,||(о критика того розв’язання найрізноманітніших історичнихній mu., яке пропонував Прудон, виходить з принципів матері-

II її і му, що власні вказівки автора на те, де треба шукати дані

дли розв’язання цих питань, усі зводяться до посилань на ви-(МіОничі відносини.

ІІІн читав «Капітал» і не помітив, що має перед собою зра-чоо тукового аналізу однієї — і найскладнішої — суспільноїформації за матеріалістичним методом, зразок усіма визнанийІ німім не перевершений. І ось він сидить у тяжкому замислен-ні на а глибокодумним питанням: «в якому творі Маркс виклаві in » матеріалістичне розуміння історії?» (Там же, стор. 120—121).

(І Характерним для стилю полемічно-публіцистичних творів '

І ііммапішість інтонаційного оформлення із специфічним викори-

ним питальних і окличних конструкцій.

*нііірнчні запитання мають призначення загострювати увагу

ЦЦрпмнч фактів, що служать предметом полеміки, як у такому

ЙДУ І

ІН'риімось проте до п. Михайловського. Що заперечив він про-ці ms фактів і міркувань, якими Маркс обгрунтував висновок

минучість соціалістичного ладу в силу самих законів

Ьііііиїтку капіталізму? Чи показав він, що в дійсності — приМййріїїІ! організації суспільного господарства— не відбуває-

щипання спеціалізації суспільного процесу праці, кон-

10 и 11< пін капіталів і підприємств, усуспільнення всього проце-

V праці? Пі, він не навів жодної вказівки для спростування

и* ф и сіп. Чи похитнув він те положення, що капіталістичномуjfl ні и,і my властива анархія, яка не мириться з усуспільненням

праці? Він нічого не сказав.про це. Чи доводив він, що об’єд­нання процесу праці всіх капіталістів в один суспільний процес праці може ужитися з приватною власністю? що можливий і мислимий інший вихід із суперечності, крім вказаного Марксом? Ні, він ні слова не сказав про це.

На чому ж тримається його критика? На підтасовках, пере­смикуваннях і на потокові фраз, які являють собою не що інше, як брязкальця. (Там же, стор. 153—154).

Часто окличні конструкції вживаються для вираження підкрес­леної іронії, як у таких прикладах:

1. Яка глибокодумність! — Як просто, справді, можна за­мазати всяке питання фразою! (Там же, стор. 127).

2. [Про Скворцова, автора «Економічних причин голоду­вань»:] Який це марксист, коли він не розуміє, що те суспільне середовище, для якого він прожектує свої прогреси,— є буржуаз-- не середовище, що через це всі «поліпшення культури», ЯКІ' справді помічаються навіть у селянському господарстві, озна­чають прогрес буржуазний, який поліпшує становище меншості: і пролетаризує маси! Який це марксист, коли він не розуміє, що держава, до якої він звертається з прожектами, є класова держава, здатна тільки підтримувати буржуазію і душити про­летаріат! (Там же, стор. 173).

Питальні та окличні конструкції в сполученні з різними засоба­ми іронії та сарказму створюють пристрасно-схвильований тон висловлювання, що також посилює ознаки полемічно-публіцистич­ного стилю, як у такому уривку:

Автор, мабуть, приєднується до тієї думки, що російський капіталізм обмежується 1,5 мільйонами робітників,— ми далі ще зустрінемось з цією дитячою ідеєю наших «друзів народу», які вже невідомо куди залічують всю іншу експлуатацію віль ної праці. «Росія розвине своє власне капіталістичне виробни цтво з усіма його внутрішніми суперечностями, а тим часом ві дірваний від землі мужик обернеться в пролетаря». Що дал в ліс, то більше дров! -Отже, в Росії нема «внутрішніх супереч ностей»? тобто, кажучи прямо, нема експлуатації маси народ купкою капіталістів? нема розорення величезної більшості на селения й збагачення купки осіб? Мужик тільки ще має бути відірваний від землі? А в чому полягає вся пореформена історія Росії, як не в масовій, небаченій ніде в такій інтенсивності, екс пропріації селянства? Треба мати велику мужність, щоб за¹ являти привселюдно такі речі. І п. Михайловський має цю муж ність: «Маркс оперував над готовим пролетаріатом і готова капіталізмом, а нам треба ще створювати їх». Росії треба ще ство рювати пролетаріат?! В Росії, що в ній одній тільки можна знай ти такі безвихідні злидні мас, таку нахабну експлуатацію тр дящого,— що її порівнювали (і законно) з Англією щодо стан

мни,і її бідноти, що в ній голодування мільйонів народу є по- им явищем поруч, напр., із дедалі ростущим вивозом хлі­би и Росії нема пролетаріату!!

'•І думаю, що п. Михайловському слід би було живому поста­ти и пам’ятник за ці класичні слова. (Там же, стор. 170—171).

М| Іронічне звертання до автора, з яким' ведеться полеміка, Нот г ознакою цього стилю, як у таких прикладах:

І Тільки новий період російської історії (приблизно з 17 щодГітя) характеризується дійсно фактичним злиттям усіх і н их областей, земель і князівств в одне ціле. Злиття це викли- ИМне було не родовими зв’язками, вельмишановний п. Михай- іичііький... (Там же, стор. 132).

|3 приводу виступу Кривенка проти Струве:] Заспокой- м ті., вельмишановний п. «друг народу»/ Ви так злякались цього рипливого обвинувачення в соціалізмі, що навіть не потрудили- ін \ важно прочитати «маленьку статейку» п. Струве. (Там же, СІ.ір 242).

1. Ні, добрий Парвусё! Поки в Росії нема парламенту, пе­рин нити на Росію тактику парламентаризму, значить негідно Ірині в парламентаризм, значить з вождя революційних робіт­нім-, їй і свідомих селян перетворюватися в прихвосня поміщиків.

111 І Ленін, Твори, т. 9, стор. 237).

II) Для надання мові колориту образності або полемічної си- I 11н гроти в текстах публіцистичного стилю часто використа­ні,' и образи художньої літератури, цитати і крилаті слова та іти. як у таких прикладах:

•НО і роки полегшили народний тягар... і тим урятували на­ри і під остаточного розорення».

11'Ж класична своєю лакейською безсоромністю фраза, яку мит в.і поставити поруч тільки хіба з наведеною вище заявою

І

і Михапловського, що нам треба ще створювати пролетаріат, її ми кіш не згадати з цього приводу так влучно описану Щедрі­

шої Історію еволюції російського ліберала. Починає цей лібе- |ім і і того, що просить у начальства реформ «по можливості»; П|і окує тим, що канючить «ну, хоч що-небудь», і кінчає віч­ної" її непорушною позицією «пристосування до підлоти». Ну, ні це сказати справді про «друзів народу», що вони зайняли цю Цінну іі непорушну позицію, коли вони під свіжим враженням Рй,'" і, шііііія мільйонів народу, до якої уряд поставився спо- Ин 11 \ і торгашеською прижимистістю, а потім з торгашеською ж

Ї

м ні їх,>н і віспо,— говорять у пресі, що уряд врятував народі а точного розорення!! (В. І. Ленін, Твори, т. 1, стор. 231—

СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА ДУШЕЧКА

2. ні Старовер, якого вітає «Освобождение», продовжує в ІЙІНІП .Искре» каятися в гріхах, учинених ним (через нерозум)

участю в старій «Искре». Тов. Старовер дуже схожий на герої-] ню чеховського оповідання «Душечка». Душечка жила спочат-3 ку з антрепренером і говорила: ми з Ванічкою ставимо серйозні ¹ п’єси. Потім жила вона з торговцем лісом і говорила: ми з Ва-¹ січкою обурені високим тарифом на ліс. Нарешті, жила з вете-1 ринаром і говорила: ми з Колічкою лікуємо коней. Так і тов. Старовер: «Ми з Леніним» лаяли Мартинова. «Ми з Мартино-1 вим» лаємо Леніна. Люба соціал-демократична душечко! в чиїх обій-1 мах опинишся ти завтра? (В. І. Ленін, Твори, т. 9, стор. 371).]

Часом у полемічному викладі цитація супроводиться побіжни­ми критичними зауваженнями, репліками, коментуванням, позна-І ченням тощо. Саме так В. І. Ленін подає цитату з статті Парвуса «Соціал-демократія і Державна дума» в такому уривку:

«Необхідно, щоб кожна партія організовувала свій виборчий] комітет для ведення виборів по всій країні. Необхідно, щоб во*1 ни порозумілися б між собою відносно практичних заходів до] розширення свободи слова, сходок та інше під час виборів.] Необхідно, щоб вони зв’язали себе спільною політичною від­повідальністю (слухайте, слухайте, товариші робітники! НовоА іскрівці хочуть зв'язати вас з Петрункевичами! Геть ПетрункеА вичів і геть новоіскрівців!) так, що коли офіціальний представ­ник якої-небудь політичної партії, як такої, зазнає поліцейсько­го переслідування або судового стягнення, то щоб представники] всіх інших (!) партій заявили себе солідарними з ним і щоб усі разом організували (!) народний (??) протест і, якщо можливо] (слухайте!), народне повстання для його захисту». (Там же,] стор. 240).

10. У стилі полемічно-публіцистичної літератури, як один і:і! засобів іронії або сарказму, зустрічаємо прийом замовчування ] вживання незакінчених речень, наприклад:

І коли Бунд тепер лається з приводу того, що ми йому пока­зали дзеркало, то ми відповімо прислів’ям: «На дзеркало нічого] скаржитись, коли...». (Там же, стор. 291).

10. Слова і вирази беруться в лапки з метою привернути до них увагу, підкреслити їх значення. В стилі публіцистики можні розрізняти таке вживання лапок:

а) для виділення в тексті цитованих слів, виразів тощо, напри­клад: 1

Маркс вбачав прогресивну, революційну роботу капіталізм« в тому, що він, усуспільнюючи працю, водночас, механізмом ся мого процесу «навчає, об’єднує і організує робітничий клас»] навчає боротьби, організує його «обурення», об’єднує для «еки пропріації експропріаторів», для захоплення політичної вла] ди і відібрання засобів виробництва з рук «небагатьох узурші]

юрт», щоб передати їх в руки всього суспільства. (В. І. Ленін, І мири, т. 1, стор. 280);

б| «.ми позначення особливого, часто іронічного, відтінку, на- |і|жмйд:

І ...Не бувши в силі нічого хоч трохи серйозного запере­чиш проти «Капіталу», «загальновизнана наука» почала розшар- »у питись перед ним, продовжуючи в той же час виявляти

мйелементарніше неуцтво і повторювати старі пошлості

ції г и.мої економії. (Там же, стор. 151).

Ось епопея блискучих «перемог» «нашого відомого соціоло- • і ' Чи ж не правда, яке «повчальне» (Буренін) споглядання цих <» і" мої ? (Там же, стор. 159).

|!і) Тинки питання і оклику в дужках використовуються в тек- ■міЦ публіцистичного стилю для позначення невисловлених реплік Н'нпи.і з приводу змісту або способів словесного вираження ци-

|*т мі; такі знаки вказують на критичне ставлення автора, його

|}нмн, сумнів, іронію відносно цитованого тощо. Приклади:

І На закінчення своєї «критики» (?) матеріалізму п. Михай-

і.ич і.кий дає нам ще одну спробу невірно подати факти і ще одну піплсонку. (Там же, стор. 138).

'і. Нам надіслали гектографовані резолюції «Південної уста- I»чинп (!?) конференції» меншовиків. (В. І. Ленін, Твори, т. 9, мир 292).

5. Ораторський стиль

Мри юрський стиль властивий публічним виступам, промовам, нині,тим, різного роду лекціям та іншим усним формам політич- I, культурно-освітньої, масової агітаційно-пропагандистської ції і а суспільно-політичної діяльності. Зумовлена важливими ^,і ні м и я ми і метою такої роботи і діяльності, безпосередньо звер­ни Д" аудиторії, увагу та інтерес якої оратор мусить завоювати

і змістом і вмілим словесним оформленням своєї промови,

и.і публічного виступу потребує ретельного добору і використання Йбі'іі ти ефективних засобів живого слова, що має призначення »•передньо впливати на думки і почуття слухачів. Сила живого

єн ні слова залежить від ораторських здібностей промовця,

и имінни знаходити найбільш виразні, яскраві, ефективні, влуч- І'II мови. В цьому розумінні високе вміння публічного МОВ­ЧИ чиж па назвати ораторським мистецтвом.

0|ніюрське мистецтво досягло високого рівня ще в стародавніх ШІИ у греків, римлян,—- коли його розвиткові сприяли то­ні! и микратичні форми античної державності та відповідні умо­чи іит.и-економічного і культурного ЖИТТЯ.

С#миш ржавний режим царської Росії забороняв вільне викори- ІІІІіііі иуґілічної мови, допускаючи її лише для потреб церковних ИіиіііідеН, судових промов та офіціальних виступів «з дозволу

начальства» на зборах «благонадійної публіки». Ораторське мисте-'і дтво в умовах безпросвітного гноблення трудящих не могло відкрито служити народові; це гальмувало розвиток публічної мови, і по| ява справжніх ораторів була рідкісним явищем. З приводу нього А. П. Чехов у 1893 р. писав: «Ораторське мистецтво у нас зовсім занедбане... У нас багато присяжних повірених, прокурорів, про-] фесорів, проповідників, у яких за характером їх професій начебто] має бути ораторська жилка, у нас багато установ, які називаються «говорильними», бо в них за обов’язками служби багато і довго го­ворять, але в нас зовсім нема людей, що вміють висловлювати і свої думки ясно, коротко й просто. В обох столицях є всього лише] п’ять-шість справжніх ораторів, а про златоустів з провінції щось] і не чути. На кафедрах у нас сидять заїки та шептуни, яких можна і слухати і розуміти лише пристосувавшись до них... А скільки анек­дотів можна б було розказати про адвокатів, що викликали своєю| косноязичністю сміх навіть у підсудного, про жерців науки, які «мучили» своїх слухачів і кінець кінцем викликали до науки пов­ну антипатію...

Не зайвим було б згадати, що за всіх часів багатство мови й ора­торське мистецтво йшли поруч. У суспільстві, де зневажається! справжнє красномовство, панує риторика, ханженство слова, або банальнебалакунство. І в давні, і в новітні часи ораторство було од­ною з найсильніших підойм культури... Всі кращі державні діячі в добу розквіту держав, кращі філософи, поети-реформатори були одночасно й кращими ораторами. «Квітами» красномовства був усте­лений шлях до всякої кар’єри, і мистецтво говорити вважалось обо-І в’язковим. Можливо, й ми колись діждемось, що наші юристи, професори і взагалі службові особи, які повинні по службі говорити не лише по-вченому, але й зрозуміло й красиво, не будуть виправдо­вуватися тим, що вони «не вміють» говорити.

Бо, по суті, для інтелігентної людини погано говорити слід би вважати такою ж непристойністю, як не вміти читати й писати, і в справі освіти й виховання — навчання красномовства слід бу­ло б вважати неминучим» ¹.

Тепер, в умовах радянського народовладдя, усна публічно-мо-і нологічна мова має широке і різноманітне використання в суспіль­но-політичному, культурно-науковому житті, в господарській ді­яльності та організації виробництва, в судочинстві, дипломатичний відносинах тощо. Ораторський стиль у радянському суспільстві має безмежні перспективи розвитку. До того ж, у нашій країні,® умовах радянського демократизму, з’явились його нові стильом якості. Для радянського ораторського стилю характерні акту] альність, злободенність тематики, чітко виражена політична нася ченість змісту, простота викладу, зумовлена орієнтацією на де ступність для широких мас трудящих. Адже ж і В. І. Ленін учні] «говорити просто і ясно, доступною масі мовою, відкинувши рішуя

¹ А. П. Чехов, Хорошая новость, Соч., т. VIII, стор. 499—501.

и. шпику артилерію мудрованих термінів, іноземних слів, за- 1« мін, 11 нових, але незрозумілих ще масі, незнайомих їй лозунгів, ІІІІІ'ІІ'ІІІ., висновків» *.

І ’ і пінський ораторський стиль відкидає пишномовність, штуч- ІІіііспічіїість, навмисне оздоблення «красивими» словами і фра- ЦИ, и к це характерно для стародавнього ораторського мистецтва і пі сучасної буржуазної ораторської практики. Навпаки, близь- |і, рисобіи викладу до звичайної розмовно-літературної мови, ічцініи епізодів розмовного контакту з аудиторією, доречне ви­ті миті влучного, гострого слова або виразу, прийоми гу- IIу для пожвавлення уваги слухачів та інші засоби публічної ні і мновлять природні ознаки радянського ораторського

ноціи і боротьба на воєнних і господарських фронтах бу-

М*и V імьоіо школою, де маси оволодівали і високим мистецтвом IVм иїв іго більшовицького слова. Цьому мистецтву завжди при- м пі велику увагу видатні діячі Комуністичної партії. їх досвід ||ИИіі агітаторам надзвичайно цінні для з’ясування особливостей зии прі ннізації стилю публічних виступів в плані агітаційно- Мііііі роботи. Такі поради давав, наприклад, М. І. Калінін. Він ||ці і р 11 ги кував виступи, які не зацікавлюють слухачів, не ютов­ої 14 II.і роздуми, не пробуджують творчої думки, інтересу до ти порушених доповідачем. Так, у промові на XV Москов- іі і ■ мир і конференції 12 січня 1927 р. М. І. Калінін говорив:

І ріпні, я належу до таких ораторів, що боюсь, щоб зі мною

", і такий казус, про який мені щойно розказав тов. По-

• і ни Він розповів, що на одних зборах голова зборів через ІНЙ проміжок часу звертався до аудиторії з проханням підве- н, Ві ї підводились. І це періодично повторювалось, поки йшло

і Інструктора, що приїхав на збори, це здивувало, і він

И 111 тну, для чого це робиться. А той відповідає: «Для того, и-о і р и и і і міцно не засипали». (Сміх). Тов. Сєдой самовпевне- ниірііп. «Цс не в нас». А проте я вважаю, що якби я з п’яти і ми пищику заснув, я б не вважав це великим злочином. На

«ЇЙ і я попередив тов. Баумана, щоб він, якщо аудиторія

ННІІПІ сію кінна, якось цей прийом застосував. (Сміх).

ЇЙ "і. говариші, я б поставив так питання: занадто вже ми і рупорі, і ораторські промови в нас, треба сказати, аж надто Ні мі н б сказав, дуже тверезі й не настроюють на веселий лад

»

Іін А ораторське мистецтво — це, товариші, найважчеМи І більшовики, що працюють в масових організаціях,

мі »»• "її ні і ііі цим мистецтвом. Не маючи майстерності в цьому,Мі пні н.і аудиторію дуже просто. Можна сказати, що з десяти,ІИ Дічі'мті. ораторів чудово присипляють аудиторію, і лишеМию м и.пі чи менш підтримати її настрій, щоб вона не заси-Аі I пі іпр пропагандист повинен уміти так виступати, щоб*

І 'І і'н І н, Тиори, т. 11, стор. 254.

аудиторія жила. І от, коли кажуть, що все з’ясовано з повного яс­ністю і всебічно й нічого не лишилось для продумування, якщо такі були промови ваших доповідачів, тоді ці промови — пусті балачки. Що то за промова, яка не викликає нових нез’ясованих питань? Що то за промова, з якою всі погодились, підписали своє ім’я, а завтра забули її? Промова агітатора-пропагандиста повинна хвилювати аудиторію, повинна порушувати тисячі нових питань, нез’ясованих питань... Питання, які порушені доповідачами, на­штовхують на нові питання, які не міг один доповідач розв’язати. Він лише поставив питання, а їх ще треба розв’язувати» У

М. І. Калінін звертав увагу на необхідність говорити просто, переконливо, своєю мовою, а не «ходячими формулами». Так, у промові на нараді вчителів, скликаній редакцією «Учительской газета» 28 грудня 1938 р. він говорив:

«... Я хочу сказати лише ось що: той внутрішній стан, який у вас справді є, ви намагаєтесь висловити ходячими формулами. Внутрішні ж почуття жива людина виливає звичайно своїм простим словом, не вдаючись до готових формулювань. Тому, коли грамот­на людина почитає вашу стенограму, то вона подумає — штучність. Штучність. Немає природного внутрішнього стану. Багато слів, гарячих слів, які говорять про те, що задоволені роботою, захоплює­тесь цією роботою, а слова непереконливі, тому що вони не власної обробки, а готові. Зрозуміли? Скажіть, правду я кажу? Штучно ж у вас виходить? (З місця: «Правильно»). От уявіть собі, що з та­ким викладом, з такою доповіддю перед народом вийдуть і будуть говорити. Як ви думаєте, що буде? Вас послухають і підуть, навіть питання не поставивши, а якщо й поставлять, то мало.

Через те перше, що вимагається від учителя, це свій, матір’ю даний стиль мови. Вивчай граматику, щоб мова була правильна, але говори природною, звичайною мовою...

Так от я й думаю, що передусім треба, щоб мова була нормаль­на. Дітей не привчайте до трафарету, до готових формул... Мова наша багата, і ви її не калічте, не псуйте і дітей привчайте до цього. Як дітей привчити до цього? Вимагайте, щоб вони спочатку думали, а потім говорили, але не говорили, а потім думали. В цьому основа» ².

Відповідно до того, якої сфери життя й діяльності суспільства стосується публічний виступ, в ньому можуть бути елементи науко­вого, науково-популярного, публіцистичного стилів. Але вони тут схрещуються, трансформуються, набувають інших ознак, що виступають на передній план в усному публічному мовленні, в яко­му й реалізується ораторський стиль. І, подібно до розмовного, ораторський стиль характеризується тим, що в ньому власне мовні засоби поєднуються із супровідними компонентами живого мовлен­ня — мімікою, жестом; особливого значення набуває інтонаційні¹

¹ М. И. Калинин, Статьи и речи 1919—1935, стор. 202—205.

² М. И. Калинин, О коммунистическом воспитании, стор. 138—140.

і 111 у і' і ура висловлювання; оратор звертається до тих чи інших

і п мови, зважаючи на склад слухачів, на те, як реагують во-

а його промову; багато важать при цьому умови та обставини

НуП'їІЧІГОГО мовлення тощо.

< Зумовлений цим, ораторський стиль має свої специфічні вла- і імпості, які найбільш виразно виявляються в тому, що: 1) в усній формі мовлення вживаються риторичні прийоми звертання, запи- і ший, відступів тощо — для встановлення і підтримування живого і ші і акту оратора з аудиторією, для збудження уваги слухачів; 'і промова будується з найбільш виразних, загальнозрозумілих і 11 в, чітких синтаксичних конструкцій, переважно простих, які дохідливо і разом з тим яскраво висвітлюють поставлене питання; II використовуються інтонаційні засоби мовлення для забезпечен­ім! кращої передачі змісту промови (голосна, ясна, виразна вимова, Чім .і дикція тощо), для більш рельєфного поділу промови на її чиї міни (зміна інтонації при переході від однієї частини до другої), і мі емоціональної виразності (різні відтінки інтонації, якими пе­редаються почуття оратора, його ставлення до висвітлюваних у промові явищ і фактів).

Звичайно, все сказане — лише загальна і приблизна характери- і піка ораторського стилю в сукупності його різновидів, які в та- I їй же мірі численні і відмінні один від одного, як і різновиди ІН­ШИХ стилів, наприклад — публіцистичної, художньої мови та ін.

(»раторський стиль відзначається різноманітністю мовного оформлення подібно до того, як це спостерігається в монологах рм повної мови, а також у мові публіцистичній. Але на відміну від останньої виступ оратора має усну форму, звернений до наявної, вівчайно, масової аудиторії, його лексичний склад більш виразно обумовлений предметом викладу, публічної трактовки. Ця трак- іоика, як і в публіцистичній письмовій мові, може стосуватися и.іирізноманітніших сфер життя, від чого залежить в першу чергу и і сівший склад промови; її будова і склад так само залежать від 11> і аудиторії, для якої вона призначена. Оратор може звертатися щ статистичних даних, до цифрового та ілюстративного матеріалу,

також позначається на мовних засобах промови.

Типовим для ораторського стилю, особливо суспільно-політич­ним), є вживання влучних порівнянь, дотепних висловлювань, іфпризмів, прислів’їв, «крилатих» слів тощо. Політична спрямова­ні' п. зумовлює вживання політичних лозунгів, закликів. Все це нагачує стилістичні засоби промов, викликає живу реакцію слуха­чів, зміцнює контакт між промовцем і аудиторією.

Подаємо деякі приклади використання активізуючих мовно- . тактичних засобів в ораторському стилі (приклади взяті з про­міні М. С. Хрущова).

І) Використання порівнянь.

І. Всім відомо, що коли вмирає людина, її кінець кінцем ховають. Яким би не був дорогим померлий, як не жаль розлу-

чатися з ним, життя змушує всіх зважати на реальну дійсність: покійникові роблять труну або мавзолей, виносять померлого з приміщення, де живуть живі. Так було за давніх часів, так відбувається і в наш час. Чому ж в Організації Об’єднаних На­цій Китай повинен бути представлений трупом реакційного Ки­таю, тобто клікою Чан Кай-ші? Ми вважаємо, що вже давно настав час і в Організації Об’єднаних Націй зробити так, як роблять усі народи з трупом, тобто треба винести цей труп геть,' щоб своє законне місце в Організації Об’єднаних Націй зайняв справжній представник китайського народу. (Оплески). (З висту­пу М. С. Хрущова на Генеральній Асамблеї Організації Об’єд­наних Націй 18 вересня 1959 p.).

2. Як бджоли, які працюють з ранку до ночі і створюють цільну будову у вигляді стільників, заповнюючи їх медом, так і наші люди, де б вони не працювали, якщо вони чесно тру дяться — виконують свої обов’язки, свої функції в суспільстві В результаті цього ми маємо створену радянською людиною пре красну будову, споруджену на соціалістичних началах, і успіш но будуємо комунізм! (Бурхливі оплески). (З виступу М. С. Хру щова на прийомі радянських журналістів у Кремлі 14 листопа да 1959 p.).

2. Використання прислів’їв.

1. Що до тих, хто все ще намагається роздувати полум’яі «холодної війни» і думає діяти з «позиції сили», то ми ще раз можемо повторити — кийок їм не допоможе. Всякий кийок, як відомо, має два кінці. Піднімеш кийок на соціалістичні кра-і їни, а його другий кінець опуститься на голову тих, хто роз*] махує цим кийком. (Пожвавлення в залі. Тривалі оплески),1 (З промови М. С. Хрущова на VII з’їзді Угорської соціалістичН ної робітничої партії 1 грудня 1959 p.).

2. Відомо, що імперіалісти багато галасують про те, що во-| ни нібито подають допомогу слабо розвинутим країнам. А що) вони дають насправді? Вони діють за прислів’ям: «На тобі, не-, боже, що мені не гоже». (Веселе пожвавлення). Вони дають ; крихти від того, що раніше пограбували і грабують, експлуату-¹ ючи народи економічно слабо розвинутих країн. При цьому вони роблять так: дадуть на копійку, а хочуть одержати від цьо*| го вигоду на карбованець.

Був час, коли вони грабували і нашу країну. Але цей часі безповоротно минув, і тепер імперіалістам не бачити минулого, ! як свої власні вуха. (Бурхливі оплески). (З промови М. С. Хру-І щова на мітингу в м. Красноярську 9 жовтня 1959 p.).

2. Вживання дотепних виразів і «крилатих» слів.

1. Час — добрий порадник, як кажуть російські люди: «Ранок покаже». Це мудро сказано. Давайте ми почекаємо ран- і ку, тим більше, що ми прилетіли в кінці дня і я виступаю вже І

Нін 'п рі. і, може, мине не один ранок, поки ми гарненько з’ясує-

Ллє ми не будемо сидіти, склавши руки, і чекати сві-

і ні і у, чекати, куди схилятиметься стрілка міжнародних від­ти ИІІ.

\ле а свого боку будемо робити все, щоб стрілка барометра

і не на бурю і навіть не на перемінно, а показувала б на

Иі'ію. (Тривалі оплески). (З промови М. С. Хрущова на мітингу ір\ /ницих Москви 28 вересня 1959 р.).

М. С. Хрущов [до Рейтера, віце-голови Американ- Гі.іи>( Федерації праці]: «Хто дав Вам мандат виступати від іме­ні німецького народу? Чому Ви намагаєтесь весь час говорити ш Інші народи? Ви розбещені тим, що багато країн залежать ПІД Сполучених Штатів і змушені просити у вас допомоги. Але Соціалістичні країни міцно стоять на своїх ногах. Ми капелюха пері .і Вами не знімаємо. Радянський карбованець не кланявся,

К

кланяється доларові і не буде кланятися». (Із статті «Зустріч і І і. Хрущова з лідерами американських профспілок 21 ве-

IТреті 1959 р. в Сан-Франціско», «Радянська Україна» за 26 ве­ні ті 1959 р.).

II І хай знають ті, хто хоче зберігати стан «холодної війни» і кім, щоб рано чи пізно перетворити її в гарячу,— хай вони (Митні., що в наш час почати війну може тільки безумець, який і ііч тс загине в її полум’ї. (Оплески). Народи повинні надягти н і пи ч безумців гамівні сорочки. Ми віримо в те, що державний ум, людський розум переможуть. (Оплески).

Говорячи прекрасними словами Пушкіна,— «Хай славиться

К

иї ум, хай зникне пітьма!» (Тривалі оплески). (З промовиі Хрущова на мітингу трудящих Москви 28 вересня

мни р ).

' V морський стиль може мати в конкретних випадках також ін-

Ідумльмі відмінності — в залежності від індивідуальних особ-

II ц ії промовців.

5. Стилі художньої літератури

і Мі пі ,і художньої літератури належить особливе місце в систе-

ІСМлІп національної мови. Художньо-літературні стилі не па-

нні іншим функціональним стилям, а вбирають їх у себе при

Он різних сфер і галузей людського життя і діяльності.

шині література — колосальна творча майстерня, де мовні

іИ національної мови відбираються і зусиллями вмілих ювелірівписьменників — обробляються, шліфуються, набувають

Иу і'раси і принадності — як матеріал для художнього зобра-

ии дійсності. Всі стилі національної мови охоплюються худож-

І ,іі н раіурою,— одні з них (стилі мови живого загально-

Іііітіі.пого спілкування, масової преси і публіцистики, оратор-

ії і піль) своєрідно трансформуються, сплавляються з стилями

піп * і літератури; інші (стилі мови офіціально-ділового,

або документального, призначення, науково-технічної літератури) «вмонтовуються» в твори художньої літератури того чи іншого сти­льового різновиду. Отже, «в структурі художнього твору — в за­лежності від його ідейного змісту, від сфери зображуваної дійсносії і творчого методу автора — можуть сполучатися, стикатися і всту­пати у взаємодію найрізноманітніші стилі літературної та народно­розмовної мови» *.

Мова, як відомо, служить суспільству не лише як найважливі­ший засіб спілкування, але й задовольняє естетичні потреби людей У цій функції вона використовується і в розмовній практиці нар<>*< ду, і в народній творчості; естетичні якості мови мають своє значення і в публіцистиці, і в агітаційно-пропагандистськії) роботі, і в науково-популярній літературі; але спеціальне, най­більш глибоке і всебічне використання естетичних функцій мови виявляється в художній літературі. Мова художньої літератури, функціонуючи в системі загальнонаціональної мови і використову­ючи засоби різних мовних стилів, уводить словесний матеріал н особливу сферу, де засоби мовного вираження перетворюються іщі засоби художнього зображення. В художній літературі мовні сти-| лі набувають специфічного художньо-естетичного змісту; їх ро:і| галуження відбувається на нових принципах, відповідно до поділу творів художньої літератури на роди, види, жанри; стилістичний! поділ мови художньої літератури ускладнюється й тим, що в мои) І кожного письменника виявляються свої стилістичні відмінносій порівняно з мовою інших художників слова.

Протиставляючи мову художньої літератури мові ділового свіч лю, Л. В. Щерба писав: «Мова художньої літератури має, звичай­но, значно більше варіацій, ніж ділова мова, але вони не так очиї видні і в усякому разі не так легко класифікуються. А головне-в вони мають зовсім іншу спрямованість: вони повинні малювати вся ту різноманітність розмовних, соціальних, географічних діалектів, які об’єднує дана літературна мова. Через мову зображується Щ соціальне середовище, до якого належать дійові особи. При цьомИ вся справа в тому, що діалекти вводяться в тканину літературних 1 творів, звичайно, не повністю, а лише в дуже небагатьох елемента)« що є ніби умовними натяками на дані діалекти...

Зовсім окремо стоїть віршована мова, і не за її власне поетичноя функцією, а з погляду вузько лінгвістичного; вона традиційно дін пускає такі слова, які зовсім неможливі в звичайній мові...

Ще більш відокремлено стоїть мова драми — своєрідний прв дукт контамінації розмовної і літературної мови» ².

Стилі художньої літератури тим і відрізняються від інших стіЯ лів, що слово, цей першоелемент літератури, відіграє в ній ту сам роль, що й фарби в живопису, звуки в музиці, рухи в хореографів

¹ В. В. Виноградов, О языке художественной литературы, І'ІІШ стор. 200. І

² Л. В. Щерба, Современный русский язык, «Русский язык в школЯ 1939, № 4, стор. 24—25.

пп 11 п і ні, глина, метал, камінь у скульптурі; лишз кіноми- і німм може змагатися з художньою літературою у всеосяжності

імпості. Найчастіше використовується слово для зображення

ріп, звуків, рухів.

Іноражуиальна функція мови виявляється в доборі слів, у се-

І яких відображається реальний світ і які викликають в уяві

нмч і цілісну картину, створену з органічно і гармонійно поєдна-

Е

щ чіп тим висловлювання. Так, користуючись живописуючими

і мни тями слова, письменник створює, наприклад, картину

|И|ц Ілраса Бульби:

Гнрас Бульба з синами стояв посеред великого двору. ДвірПоріс споришем. Спереду невеликий старосвітський ПОЛКОВНИ-ЦІ! ті будинок, соломою вкритий. На стрісі мох і навіть кущикмої і и Праворуч комора дерев’яна, рублена. Між коморою табудиночком ворота й хвіртка. Біля воріт дві тополі. Воротапідмішені. Видно, що сини тільки що заїхали в двір. Тут стоя-чі і^ коні й слуги. За ворітьми кілька вершників. У хвірткупошили сусіди й сусідки. З комори до будинку пробігла мотор-Но дівчина. (Довж., Тарас Бульба).

2. II текст, як бачимо, насичено словами, що виконують пред-

бражувальну функцію,— іменниками конкретного значення

Ціні,мученні із словами, що малюють ознаки об’єктів зображення: іі/'іч бульба із синами, великий двір, спориш, невеликий старо-

щі, і.м/ї/ полковницький будинок, солом'яна стріха, мох, кущиктни (її,з стрісі) та ін.

Г V художніх творах використовуються слова портретно-зображу-

чізімі семантики, які викликають в уяві читача кольорові і вза-іі троні образи, як це подається в такому уривку:

Мотря стояла під хатою проти білої стіни. Висока на зріст,Ііііін/і станом, але не дуже тонка, з кремезними ногами, з рука-ті иі, позакачуваними по лікоть, з чорними косами, вона булаНіби намальована на білій стіні. Загоріле рум’яне лице ще ви-ри шипе малювалося з чорними тонкими бровами, з темнимиі> ні. і учнми, як терен, облитий дощем, очима. В лиці, в очах бу-ми |н і їлите щось гостре, палке, гаряче, було видно розум з завзят-ім м І трохи з злістю. Сонце било на Мотрю косим промінням,їм підупало її з одного боку, обливало жовтогарячий кісник наіи нчи та червоне намисто на шиї. (Н.-Лев., Кайдашева сім’я).

Ь и і пещеному тексті в зображувальній функції виступають які-

1. прикметники та інші слова, носії різних понять зорового спри-

щиш, для створення портрету сільської дівчини і тла, на якому

2. ііирірет написано: біла стіна (тло); Мотря — висока, рівна, не

тинки; ноги кремезні, рукава позакачувані, коси чорні, лице

н ти иі.'оріле; брови чорні, тонкі; очі темні, блискучі, як терен, «ціти дощем, і т. д.

Важливу художньо-зображувальну функцію несуть у собі сло­ва, що викликають у читача звукові уявлення, як, наприклад, у такому уривку:

Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголо- су тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне..

Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні звуки. Ниви шумлять навколаі і заважають. Жену від себе голоси поля, і тоді на мене, як дощ спадають небесні. Тоді пізнаю. Се жайворонки. Се вони, неви­димі, кидають з неба на поле свою свердлячу пісню. Дзвінку] металеву й капризну, так що вухо ловить і не може зловити її переливів. Може, співає, може, сміється, а може, зайшлося] від плачу.

Чи не краще сісти тихенько й заплющити очі? Я так і зроб­лю. Сідаю. Круг мене темно. Блискають тільки гострі, колючі звуки, і дрібно сиплеться регіт на металеву дошку, як шріт. Хо4 чу спіймати, записати у пам’яті — і не виходить: от-от, здаєть ся... Тью-і, тью-і, ті-і-і... Ні, зовсім не так. Трійю-тріх-тріх..* І не подібно. (Коц., Intermezzo).

Як бачимо, для художнього зображення симфонії поля письмен­ник добирає дієслова та інші слова звукової семантики, словоспо­лучення, взагалі різні елементи мови, придатні для визначення raj відтворення звуків та звукових відтінків тощо: свердлить небої струже метал, спадають дрібні просіяні звуки, ниви шумлять, жайворонки кидають свердлячу пісню; тью-і, тью-і, ті-і-і та ін.і використано прийом так званої алітерації для відтворення звуків і шумів поля: звукосполучення із сонорними р, л — на відтворення співу жайворонка: свердлить, струже, просіяні, дрібні, капризну1 переливів та ін.; із свистячими та шиплячими — на відтворення шу­мів трави, колосу: вслухаєшся; помічаєш, що; щось, співає, смієте ся та ін.

Динаміка життя в художньому зображенні передається приііоі мом насичення тексту словами, які викликають в уяві читача мої горні образи, як у такому уривку:

Майже слідом за командою Вовниги пліт, мов вітром, рво- нудо вперед і з силою кинуло на киплячі буруни. Потім хутко] в шаленому ревищі, підхопило вгору і знову ще з більшога силою шпурнуло в провалля.

І одразу весь світ наче перекинувся й загойдався. Сонце не­мов зірвалося і застрибало по небу то в один край, то в другий^ скелясті береги то зовсім кудись провалювались, то раптом м< черзі сягали до самого неба і все мчали, летіли в шаленому ми хорі повз плоти. Ось зовсім близько з води вихопилась гострі скеля. Розсікаючи хвилі, вона стрілою летить просто на плото­гонів. Ще якась мить — і від величезного плоту лишаться тіль­ки потрощені колоди. Лоцмани тривожно заметушилися. Ал