- •1.Реформа 1861 р.
- •3.Наслідки реформи
- •4.Значення реформ 60—70-х років
- •5.Земська реформа
- •6.Міська реформа 1870 р.
- •8.Судова реформа
- •9.Фінансова, цензурна реформа.
- •10. Загальна характеристика модернізацій них процесів.
- •11.Буржуазія і пролетаріат
- •12.Інтелегенція
- •13.Розвиток промислового виробництва (машинобудування, обробна галузь).
- •14.Розшарування селянства.
- •15.Демографічні зміни
- •17.Залізничне будівництво і розвиток водяного транспорту.
- •18.Розвиток сільського господарства.
- •19.Контрреформи Олександра ііі кін XIX ст.
- •21.Становлення української нації
- •22. Харчова промисловість
- •23. Петербурзький гурток українофілів. «Основа»
- •24.Тарас Шевченко
- •25.Українофільство
- •26.Громади у 70-80 рр
- •29.Умови розвитку унр
- •30.Валуєвський циркуляр
- •31.Народницький рух у 60—80-ті роки
- •32.Виникнення українських політичних партій в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.
- •33.Братство "тарасівців".
- •34.Україньска загальна організація
- •35.Промисловий розвиток західноукраїнських земель
- •37.Міста й торгівля на зіхідноукра.Землях.
- •38.Становище робітників на з,у,
- •39.Початок трудової еміграції українців
- •40.Москвофіли і народовці, радикали
- •41.Українська національні партії
6.Міська реформа 1870 р.
Міська реформа розпочалася після затвердження Олександром II 16 червня 1870 р. нового Міського положення.
Міське положення 1870 р. було значним кроком у напрямі розширення самостійності органів міського самоврядування, підвищення їх ролі. Виборчі права громадян будувалися на нових, загальностанових підставах.
До виборців належали жителі міста чоловічої статі, російські піддані, майновий стан яких відповідав вимогам майнового цензу. Він полягав у володінні на території міста нерухомим майном або торговельними та промисловими підприємствами. Іноземці, злочинці, ув'язнені, особи, виключені зі станових товариств, позбавлені прав за вироком суду, а також керівники органів державної адміністрації, чини прокуратури і поліції виборчих прав не мали. Жінки — власники майнового цензу, а також неповнолітні могли передавати свій голос за дорученням іншій особі, наділеній виборчим правом. Отже, до виборців не належала більшість мешканців міст: наймані робітники, переважна частина інтелігенції, особи, які наймали квартири або кімнати, а також більшість жінок.
Міськими думами формувалися виконавчі органи — міські управи. Ключовою фігурою самоврядування був міський голова, який обирався поміж власників виборчого цензу. Голова губернського міста затверджувався міністром внутрішніх справ, а повітового — губернатором. Міський голова мав достатньо широкі повноваження, керував роботою як думи, так і управи. Міська управа мала постійну канцелярію, яка розділялася на ряд відділів, що відповідали функціям міського «самоуправління».
Про напрями діяльності міського самоврядування можна судити за визначеним Міським положенням 1870 р. переліком муніципальних витрат. Як і для земств, вони поділялися на обов'язкові і необов'язкові (факультативні). До першої групи належали: витрати на утримання власне місцевого самоврядування, міських громадських «будівель» і пам'ятників; утримання міських вулиць і площ тощо; витрати за зобов'язаннями міста, допомога на утримання навчальних, благодійних та інших «загальнокорисних» закладів, затверджена в законодавчому порядку.
Міська скарбниця поповнювалася за рахунок різних місцевих податків і зборів, розміри яких були законодавче обмеженими.
Важливим джерелом доходу була й експлуатація міської власності —земельного фонду та споруд.
Особливого значення реформа 16 червня 1870 р. набула у великих містах, де загальностанові органи громадського управління мали широке поле для діяльності. У повітових та заштатних містах, що не мали достатніх коштів, жили «по-стародавньому», переваги нового муніципального устрою були не так помітні.
Великі міста мали більше можливостей для формування власної муніципальної господарської політики.
Органи міського самоврядування зробили вагомий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток міст України наприкінці XIX ст., особлива увага приділялася при цьому розвитку охорони здоров'я та народної освіти.
Як і земські органи, органи міського самоуправління в значній мірі залежали від держаних бюрократичних і поліцейських закладів.
Міська реформа 1870 р., заснована на буржуазній основі майнового цензу, була значним кроком вперед.
7.Військова реформа.
Ріст революційного руху, розвиток капіталістичних відносин і поразка Росії в Кримській війні обумовили необхідність перебудови збройних сил країни. На першому етапі реформи був скорочений строк служби рекрутів (з 25 до 15років) і дещо поліпшена підготовка офіцерських кадрів. Але рекрутська повинність як спосіб комплектування армії зберігалась аж до 1874р. Тільки загроза швидкого посилення західноєвропейських армій, які формувались на основі загальної військової повинності , змусила уряд ввести аналогічний порядок в російській армії.
1січня 1874р. був затверджений “Статут про військову повинність”, який вводився для всього чоловічого населення . Особи, які досягли 21року, призивались на службу за жеребом. Ті, хто не попав в постійне військо , зачислялись в ополчення(ті, хто не витягнув жереб). Загальний строк служби в сухопутних військах встановлювався в 15років (з них дійсна служба 6 років і служба в запасі 9 років) Строки служби на флоті відповідно складали 7 і 3роки. Для осіб з вищою освітою строк дійсної служби скорочувався до півроку, з середньою – до полутора років.
Для отримання офіцерського звання вимагалась спеціальна військова освіта. Командний склад як і раніше зберігав риси корпоративності і становості , ще тривалий час в ньому переважали дворянські елементи. Армія складалась із кадрових, резервних і запасних (тилових військ). Офіцерський корпус готувався в юнкерських училищах, військових гімназіях і військових академіях (командних, юридичних,медичних). Зберігалась особлива військова юстиція , у відання якої в 1878р.було передано багато справ про державні злочини (опір владі, напад на поліцію і війська). Ще раніше , в 1863р.,в зв’язку з польським повстанням генерал-губернаторам було дано право оголошувати в губерніях військовий стан, в зв’язку з чим багато справ переходили до відання військових судів.