37.Міста й торгівля на зіхідноукра.Землях.

Суспільний поділ праці, господарська спеціалізація зумовили пожвавлення торгівлі. Провідну роль у зовнішній торгівлі відігравало купецтво «вільного торгового міста» Бродів, яке зосередило у своїх руках торгівлю між Австрією і Росією, якоюсь мірою взагалі між Заходом і Сходом. Головними статтями експорту були продукти сільського господарства, ліс, сіль і лише невеликою мірою — вироби ремесла і мануфактурної промисловості (здебільшого полотно). Ввозилася переважно промислова продукція, а також худоба, яка після відгодівлі надходила на західні ринки.

Розвиток торгівлі зумовив розвиток банківської справи та концентрації капіталу. На західноукраїнських землях активно діяли земельний, іпотечний і торгово-промисловий банки. Велике значення для розвитку банківської справи мав іноземний капітал, зокрема австрійський. У 90-х роках австрійський капітал контролював акціонерні компанії, пов'язані з видобутком нафти, проте згодом сам опинився в залежності від могутніших — німецького, англійського і французького, що негативно позначилося на розвитку як Австрії, так і західноукраїнських земель. Іноземний капітал створював великі компанії, заволодівав цілими галузями промисловості, оптовою торгівлею, банками.

У процесі утвердження ринкових відносин зростали міста Львів, Дрогобич, Станіслав, Стрий, Коломия, Тернопіль, Чернівці, Мукачеве та ін. Змінювалася й соціальна структура суспільства — формувався середній клас і клас вільнонайманих робітників.

Змінити ситуацію на краще була покликана селянська постачально-збутова кооперація. У Львові була утворена «Народна торгівля» (1883) з філіалами у різних містах та сотнями крамниць, які торгували м'ясо-молочними продуктами.

38.Становище робітників на з,у,

Із розвитком капіталізму на західноукраїнських землях йшов процес формування промислового пролетаріату. Основним джерелом його поповнення виступало селянство, а також ремісники, члени сімей робітників. Характерною рисою пролетаріату Східної Галичини була велика кількість сезонних і поденних робітників. Робітничий клас краю мав багатонаціональний склад.

Становище робітників було тяжким. Тривалість робочого дня, розмір заробітної плати та інші умови праці цілком залежали від підприємців. Закон 1859 р. встановив тривалість робочого дня лише для дітей 10—14 та 14—16 років, які повинні були працювати відповідно не більше 10 і 12 годин. Але ці обмеження, яких до того ж не завжди дотримувалися власники підприємств, стосувалися лише фабрично-заводського виробництва і не поширювалися на ремісниче. Таким чином, економіка західноукраїнських земель розвивалася дуже повільно, не втрачаючи рис аграрно-сировинного колоніального додатку Австро-Угорщини та країн Заходу, а населення цих земель зазнавало тяжкого соціального, політичного й національного гніту.

Робітничий рух на західноукраїнських землях був безпосередньо пов'язаний з робітничим рухом в усій Австро-Угорщині.

У 50—60-ті рр. робітничий рух на західноукраїнських землях розвивався дуже слабко, оскільки австрійське законодавство забороняло створення робітничих організацій і проведення страйків. Лише після прийняття 1867 р. закону про збори і об'єднання у травні 1868 р. у Львові було організовано перше робітниче товариство "Зірка". З 70-х рр. почалася активна революційна боротьба робітників. 24 січня 1870 р. 100 львівських друкарів оголосили страйк, який тривав сім днів і закінчився успішно: власники друкарень змушені були піти на підвищення зарплати і скорочення робочого дня. Це був перший організований виступ робітників на західноукраїнських землях.

Наприкінці 70-х — на початку 80-х рр. у становленні робітничого руху в Галичині брали участь І. Франко та його однодумці.

На рубежі 70—80-х рр. поряд зі страйками робітники проводили демонстрації, збори, мітинги. У червні 1881 р. на зборах 700 робітників Львова було прийнято рішення скликати з'їзд робітників Галичини, на якому мав бути представлений і сільський пролетаріат. Лише наприкінці 1881 р. австрійські власті дали дозвіл скликати з'їзд за умови, що на ньому не буде розглядатися питання про створення робітничої партії.

На початку 80-х рр. робітничий рух у Галичині розвивався порівняно слабко. У березні та вересні 1881 р. відбулися виступи друкарів Львова проти зниження зарплати. У травні нього ж року сталися заворушення в Бориславі, теж пов'язані з економічними мотивами. Саме тут під час сутички з робітниками поліція вперше в Галичині застосувала вогнепальну зброю. На відміну від 80-х робітничий рух 90-х рр. зазнав істотних змін. Поряд із піднесенням страйкової боротьби великого розмаху набули виступи робітників за загальне виборче право, свободу друку.