- •1.Реформа 1861 р.
- •3.Наслідки реформи
- •4.Значення реформ 60—70-х років
- •5.Земська реформа
- •6.Міська реформа 1870 р.
- •8.Судова реформа
- •9.Фінансова, цензурна реформа.
- •10. Загальна характеристика модернізацій них процесів.
- •11.Буржуазія і пролетаріат
- •12.Інтелегенція
- •13.Розвиток промислового виробництва (машинобудування, обробна галузь).
- •14.Розшарування селянства.
- •15.Демографічні зміни
- •17.Залізничне будівництво і розвиток водяного транспорту.
- •18.Розвиток сільського господарства.
- •19.Контрреформи Олександра ііі кін XIX ст.
- •21.Становлення української нації
- •22. Харчова промисловість
- •23. Петербурзький гурток українофілів. «Основа»
- •24.Тарас Шевченко
- •25.Українофільство
- •26.Громади у 70-80 рр
- •29.Умови розвитку унр
- •30.Валуєвський циркуляр
- •31.Народницький рух у 60—80-ті роки
- •32.Виникнення українських політичних партій в Наддніпрянській Україні наприкінці XIX - на початку XX ст.
- •33.Братство "тарасівців".
- •34.Україньска загальна організація
- •35.Промисловий розвиток західноукраїнських земель
- •37.Міста й торгівля на зіхідноукра.Землях.
- •38.Становище робітників на з,у,
- •39.Початок трудової еміграції українців
- •40.Москвофіли і народовці, радикали
- •41.Українська національні партії
5.Земська реформа
За Положенням про губернські та повітові земські установи 1864 р. в Україні створювалися органи земського самоврядування.
Царизм здійснив спробу організації місцевого самоврядування в умовах адміністративної сваволі і бюрократичної регламентації діяльності місцевих структур. Земства організовувалися за територіальною ознакою. Земська реформа торкалася широких питань і економічного життя, суспільних і політичних відносин, культури, і побуту. Намагаючись організувати місцеве самоврядування у вигляді земств, самодержавство водночас прагнуло нічим не послабити свою адміністративну владу на рівні губернії і повіту.
Земська реформа була проведена тільки в шести з дев'яти українських губерній (Харківській, Полтавській, Чернігівській, Херсонській, Катеринославській та Таврійській). У Правобережній Україні земства були введені тільки в 1912 році.
Дворянству заздалегідь відводилася провідна роль в органах земського самоврядування, що передбачалися.
Органами земського самоврядування згідно з Положенням були губернські та повітові земські збори та їх виконавчі структури - губернські та повітові земські управи. За Положенням від 1 січня 1864 р. усі виборці поділялися на три групи (курії). Основною ознакою її був характерний для класичного буржуазного суспільства майновий ценз.
Вибори були двоступеневі. Спочатку на волосних сходах обиралися представники повіту, які потім обирали гласних повітових земських зборів. Хоча третя (селянська) курія була найбільш численною, кінцевий результат виборів виявлявся не на користь селян.
Вибори гласних від кожної курії відбувалися окремо. Склад губернських земських зборів формувався гласними повітових зборів. Земські вибори проводилися раз в три роки.
Наслідком запровадження системи нерівних виборів стало значне переважання в земствах дворян-поміщиків. Навіть у тих випадках, коли перемогу на виборах здобували селяни, вони не мали можливості нею скористатися.
Отже, земства, створені на підставі Положення 1864 р., були цензовими установами. Вибори гласних були куріальними, нерівними. Поміщики за розрахунком на кількість землі отримували значно більше місць, ніж селяни.
Земське самоврядування мало специфічний характер — воно співіснувало з могутнім бюрократичним апаратом державної адміністрації на місцях. Незважаючи на загальностановий характер, у земського самоврядування було дуже мало важелів впливу на губернську та повітову адміністрацію.
Функції земських установ обмежувалися місцевими господарськими та деякими культурними питаннями: вони доглядали за станом шляхів сполучення (ремонтом доріг і мостів місцевого значення), займалися організацією медичного обслуговування населення, будівництвом і матеріальним забезпеченням шкіл, налагодженням поштового зв'язку тощо. Земські установи були корисними для суспільства. Але повному розгортанню їхньої діяльності заважало те, що земства перебували під жорстким контролем урядових органів в особі губернаторів і місцевої поліції. Губернатор міг припинити будь-яку постанову земства з мотивів порушення законів або невідповідності її державним інтересам (ці підстави тлумачилися по-різному). Не маючи адміністративних прав і відповідного апарату, земські установи реалізовували свої рішення через державні органи, здебільшого через поліцію.
Багато які питання місцевого життя земські установи не могли вирішувати самостійно і були вимушені виносити їх на розгляд чиновної бюрократії шляхом численних клопотань. Чимало цих питань не вирішувалися або взагалі залишалися без відповіді.
Закон поділяв функції земського самоврядування на: обов'язкові (утримання арештантських приміщень, квартир для працівників поліції, прокладання і ремонт значних шляхів, забезпечення транспортних потреб поліції, жандармерії та інших державних структур, а також утримання мирових посередників і суддів) і необов'язкові, тобто факультативні (утримання міських лікарень та богаділень, ремонт мостів і доріг, продовольча допомога населенню, страхування сільськогосподарських будівель від вогню тощо).
Великою галуззю діяльності земств була освіта. Земства організували школи. Земства поставили своїм завданням – повністю охопили освітню молодь, і в багатьох повітах це було досягнете напередодні революції. Наприкінці XIX ст. дедалі більшого значення в діяльності і земств набуває охорона здоров'я. Земства дбали про санітарію та гігієну, утримували шпиталі, лікарів, фельдшерів, - акушерок.