4. Етнокультурна та духовна спадщина Русі

4.1. Освіта та писемність.

Розвитку культури Київської Русі притаманні такі риси: вплив хри­стиянської, а частково і язичницької релігії, запозичення та творче пе­реосмислення візантійських канонів, вияв нових культурних народних явищ.

Ще в дохристиянський період східні слов'яни мали свою писемність, твори: якщо не «Велесова книга» то «Літопис Аскольда» (IX ст.). Із прий­няттям християнства «черти і ризи» поступаються офіційній старобол­гарській (церковнослов'янській) мові. Однак вже у пам'ятках XI ст. («Ізборник Святослава», «Проповіді» Григорія Богослова) виразно про­являється жива українська мова, яку привносили автори і перепису­вачі. Шедевром світового значення стала поема «Слово о полку Іго­ревім» (1187 p.), яку навіть не прихильний до українців В.Бєлінській назвав пам'яткою народу «Южной Руси».

З XI ст. створені навчальні заклади і бібліотеки, зокрема, в Со­фійському соборі. У 1086 р. кн. Ганна Всеволодівна відкрила першу жіночу школу. Книжковий фонд України-Русі налічував до 140 тис. томів рукописів. А починали навчання з «Часослова» та «Псалтиря». Самобутнім літературним жанром стало літописання, започатковане ченцями Києво-Печерського монастиря. Нестор завершив у 1113 р. звід історичної «Повісті минулих літ». Митрополит Іларіон (XI ст.) ство­рив філософське «Слово про закон і благодать», Володимир Мономах - перший вітчизняний педагогічний твір «Повчання дітям». Митро­полит К. Смолятич оцінений літописцем XII ст. як книжник і філософ, якого не було на Русі (Укр. культура. Ред. Антонович В. — с. 43). Найстар­шою з книг, писаних кирилицею, які дійшли до нас, є Остромирове Євангеліє (XI ст.).

4.2. Мистецтво.

Якщо в монументальних спорудах ранньої Русі помітно вплив візан­тійського стилю (Десятинна церква в Києві X ст., Спасо-Преображенський собор в Чернігові 1036 р.) та Болгарії, то у Софійському соборі в Києві (1037 р.) проступають українські традиції, а з XII ст. формують­ся вітчизняні архітектурні школи.

У церковному будівництві широко використовувалися фрески і мозаїки. Мозаїки Софійського собору, зокрема «Марія-Оранта» вико­нані із смальти десятків відтінків. Першими вітчизняними живопис­цями були київські ченці Григорій і Аліпій. Крім ікон («Микола з житієм» та ін.) писали релігійні картини («Свенська богоматір» із зас­новниками печерського монастиря).

Розвивалося і музичне мистецтво. Відомі були співак Боян, скомо­рохи. Гудки, флейти, гуслі, сурми, сопілки, ударні інструменти були досить поширені в народі.

Розвинута, самобутня Культура Русі стала джерелом розвитку куль­тури різних народностей імперії.

...

2.6. Культура.

Серцевиною української культури кінця XII - середини XIV ст. була православна релігія. У 1242 р. князь Данило домігся висвячення киї­вського митрополита Кирила. Але він часто мешкав у безпечнішому Володимирі-на-Клязьмі, а його наступник - грек Максим переїхав туди назовсім (1299). Року 1303 висвячено на митрополита Галицького Ніфонта (1303-1305), але його наступник П. Ратенський 1309 р. став митрополитом «всія Русі» і переїхав до Москви. 1347 р. Галицька мит­рополія приєднана до Київської.

Культура Галицько-Волинського князівства розвивалася на основі багатих здобутків Київської Русі. Поряд із старими розвиваються і нові культурні центри. У всіх землях відчутно вплив фольклору і релігії на літературу, дерев'яного будівництва - на архітектуру тощо. У Галицько-Волинських землях складено «давнини» про Михайла Поток-багатиря, про Дюка Степановича та Чурило Пленковича та ін.

Серед літературних творів — створений у XIII ст. в Києво-Печерсько­му монастирі «Київсько-Печерський патерик» - оригінальна розповідь про життя іноків монастиря. У Видубецькому монастирі в Києві написано Київський літопис. У Галицько-Волинському літопису XIII ст. проводить­ся ідея сильної великокнязівської влади, єдності України-Русі. У «Сло­вах» архімандрита Печерського монастиря Серапіона - пам'ятках ораторсь­кої прози - відтворено умови життя народу за ординських часів (XIII ст.). З'явилися літературні збірки «Ізмарагд», «Золотий ланцюг» (із творами Кирила Туровського) та ін. Немало перекладів з грецької і латині: «Александрія», «Оповідання про індійське царство» та ін.

Для зодчества характерне проникнення на місце візантійських — національних мотивів. Виросли замки у Луцьку, Хотині, споруди Дерманського монастиря (Львівщина), у 1200 р. зведено з білого каменю церкву св. Пантелеймона у Галичі, наприкінці XIII ст. — храми св. Ми­коли у Львові, Дмитра у Луцьку та ін. Класичним зразком нового ви­сотного стилю стала цегляна П'ятницька церква у Чернігові (поч. XIV ст.). Петро Милоніг збудував у Києві підпорну набережну стіну. Збе­реглися 2 вежі - муровані оборонні стовпи під Холмом XIII ст.

У Печерському монастирі діяла іконописна майстерня, де творили учні Аліпія, Григорія. Живописець Авдій оздобив храми Холма.

Відомі ікони «Богоматір Печерська» (1288 p.), «Микола з житієм», «Свенська богоматір» із зображенням Антонія і Феодосія Печерських, а наприкінці XIV ст. - «Волинської богоматері» і «Юрія Змієборця».

Висновок.

Як відзначив ще М. Грушевський, незважаючи на феодальну розд­робленість та іноземне нашестя, культура України-Русі Галицько-Во­линського періоду продовжувала розвиватися на своїй самобутній ос­нові і була сповнена «життя, руху, енергії» (Ілюстрована історія України. - с 138). Галицько-Волинське князівство стало династично, етнічно і культурно спадкоємною державою українців від антів і русів IV-XII ст.. Спадкоємність між Київською Руссю і віддаленим Володимиро-Суздальським князівством, населеним ще переважно угро-фінськими пле­менами, була лише династичною та частково культурною.

Мирончук-МАУП