§12. Культура Київської Русі

Культуру Київської Русі слід розглядати в контексті матеріальних та духовних досягнень наших пращурів. До матеріальної культури цієї доби можна віднести досягнення в галузі реме­сел, архітектури, живопису тощо, до ду­ховної — досягнення в галузях науки,

Ремесла

За князівської доби Київ був справжнім-«містом майстрів». Тут було понад 60 ремісничих професій: ковалі, гончарі, теслярі та інші умільці. Не випадково райони Києва мають назви Гончарі, Дігтярі, Кожум'яки. Шанувалися ювеліри, різьбярі на кістці та де­реві, склодуви тощо. Високохудожні вироби руських май­стрів цінували не тільки в Київській державі, а й за кордо­ном — у Чехії, Польщі, Болгарії, Херсонесі та інших держа­вах, куди їх вивозили іноземні купці. Особливо славилися на Русі золотарі. Українські вироби з золота та срібла — та­релі, таці, кубки, різноманітні прикраси, оздоблені коштов­ним камінням, високо цінували за кордоном.

На Русі популярними були «змієвики» — круглі меда­льйони, які з одного боку мали зображення святого образу, а з другого — змієподібний орнамент. «Змієвики» носили як талісмани та амулети проти чар і хвороб. Часто реміс­ники ставили на своїх виробах клеймо, чим увіковічували у виробах своє ім'я.

Руська броня — кольчуги, щити, шоломи — та зброя — довгі мечі, бойові сокири, булави, списи, майстерно виготовлені луки — славилися далеко за межами Русі.

Архітектура та живопис

Особливе місце в мистецтві Київської Русі посідала архітектура, яка поєднувала передові досягнення майстрів інших країн і самобутній на­ціональний стиль.

Значного успіху досягло містобудування. У всіх найбільших укра­їнських містах були зведені могутні форти­фікаційні споруди, розбудовані двори князів та бояр — «гридниці світлі» й «тереми зло­товерхі». Княжий палац — «хороми» — це пов'язані між собою окремі будівлі, однією з яких обов'язково була бенкетна зала, де князь приймав гостей. Східний мандрівник Ібн Фадлан сповіщає, що разом з князем Во­лодимиром у його палаці могли одразу пере-Городище бувати до 400 чоловік. На княжому дворі, який був оточений великим тином, чинився суд князя, збиралися схо­ди, дружина, влаштовувалися ігри та розваги. Княжі палаци розбудо­вувалися не тільки в містах, а й по селах; багаті двори були й у бояр.

Більшість городян мала дерев'яні зруби, а смер­ди жили в напівземлянках, критих соломою чи очеретом.

Для давньої культури Київської доби важливе значення мав монументальний живопис — мо­заїки та фрески, техніка виконання яких була ду­же складною й вимагала неабиякої майстерності. Під час виконання мозаїчного живопису зобра­ження викладалося зі скляних камінців різного кольору — смальти. Фресковий живопис вико­нувався по сирому ґрунту, і тому оволодіти цим мистецтвом було непросто. Велику цінність для розуміння давнього живопису мали Десятинна й Кирилівська церкви, Софійський і Михайлів­ський собори в Києві та Спаський собор у Черні­гові. Давні майстри зображували біблійні сюже­ти, військові та мисливські сцени, птахів, тва­рин, скоморохів.

Храми Київської Русі були її головною окра­сою. На початку XI ст. єпископ-іноземець Тітмар нарахував їх 400, саксонець Адам Бременський — 300, а український літописець — 700!

Одяг

Традиційно в Київській Русі велику увагу приділяли одягу.

Представники знаті носили дорогі жупани, кожухи, корзно, обшиті хутром та оздоблені золотими ґудзиками; широкі шаровари, соболеві шапки з шовковим верхом, різнокольорові сап'янові чоботи. Використо­вувалися різноманітні прикраси та аксесуари: позолочені пояси, гривні, персні. Шуби з дорогого хутра соболів, куниць, бобрів носили чоловіки руської знаті. Жінки з «кращих» і «світлих» сімей одягали довгі шовкові жупани та шуби з хутра, узували сап'янові чобітки, прикрашали своє вбрання виробами з золота й коштовного каміння.

Представники ж «чорних» людей носили одяг із вовни, льону, шкіри, на ногах — шкіряні чобітки чи постоли. Традиційними були вишивки на літньому й теплому одязі. Прикрасами служили вироби з кераміки, скла, міді, у деяких випадках — зі срібла.

Усна народна творчість

З давніх часів Русь розвивала усну традицію. Для роз­витку культури мали велике значення народні пісні, ду­ми, загадки, приказки, прислів'я. Крізь століття наш на­род проніс імена виконавців історичних дум Бояна та Митуси. Загадки ж у давнину нерідко служили своєрідним іспитом для людини, яка вступала до іншого роду чи зма­галася в мудрості.

Важливими пам'ятками народної творчості середньо­віччя є билини про славні справи давніх русичів — воїнів-богатирів — Іллю Муромця, Добриню Никитича, Олексія Поповича.

Полюбляли на Русі й казки — чарівні розповіді, героями яких ставали, як правило, давні русичі-богатирі, котрі за­хищали честь Руської землі, народ від «зміїв», «кощіїв», «відьом» та всякої темної сили. З давніх київських часів аж до наших днів дійшли героїчні образи Кирила Ко­жум'яки та Котигорошка, які здолали силу-силенну во­рогів Руської землі і заслужили цим собі вічну славу та пам'ять. Серед «чорного люду» народжувалися фантас­тичні казки про килим-самоліт, скатертину-самобранку, чоботи-скороходи, а також сатиричні, у яких людина праці обов'язково робила дурня із жадібного й обмеженого багатія.

Розвиток науки

Центром розвитку наукового життя за Київської Русі став Києво-Пе­черський монастир. Учені вважають, що саме тут чернець Нестор склав один з перших зведе­них літописів Давньої Русі «Повість временних літ». Повість розповідає, звідки «пішла Русь­ка земля, хто в Києві перший став князювати й звідки Руська земля стала бути». Несторів твір читали й переписували в усі часи, він викли­кав неабияке зацікавлення багатьох учених, адже є підтвердженням високої освіченості та обізнаності літописця. Джерелами написання «Повісті временних літ» дослідники вважають: Біблію, візантійські хроніки, князівські архіви, народні перекази та легенди тощо. На сторін­ках літопису поетично та емоційно відображено події в Київській Русі, відносини з іншими дер­жавами, походи князів, народні звичаї, зокре­ма велику увагу приділено життю та побуту князів і бояр.

Повість містить також відомості з усесвітньої історії, тому є цінною для відтворення хронології подій не тільки Давньої Русі, а й інших країн світу.

Сучасні дослідники вважають Нестора філософом-космістом, адже бачать у його творі не тільки «літа», що «минули». На їхню думку, «Время» — Хронос — є важ­ливим атрибутом Космосу й відображає його рух і пер­шооснову. Словосполучення «временные літа» створює ефект невичерпного часового руху.

Засновники Києво-Печерського монастиря — Антоній та Феодосій — зібрали під його дахом талано­витих ченців. Серед них був один з найперших лікарів України — Агапіт, якому вдалося вилікувати князя

Володимира Мономаха від тяжкої хвороби і який пізніше заснував на території монастиря першу лікарню. Видат­ним іконописцем був Алімпій. Фарби, якими він писав ікони, виявилися цілющими й виліковували різноманітні хвороби шкіри. Молитвами, ліками, покладанням рук лі­кував хворих монах Даміан. Далеко за межами монасти­ря знали монаха Прохора на прізвисько Лободник. Хліба­ми з лободи він годував жебраків, лікуючи різноманітні хвороби. Ці та інші постаті Києво-Печерського монасти­ря, зараховані до лику святих, навіки залишили про себе добру пам'ять.

Література

Винятковим явищем давньоруської культури було літописання, що не мало аналогій у тогочасній літературі середньовічної Європи.

Справжніми шедеврами давньоруської літератури ста­ли давні літописи та твори: Остромирове Євангеліє — най­давніша руська книга, написана дияконом Григорієм з помічниками для новгородського посадника Остромира, «Слово» митрополита Іларіона, Києво-Печерський пате­рик, «Слово про Ігорів похід», «Повчання» Володимира Мономаха та ін.

Чільне місце в Київській Русі посіла перекладна літера­тура, серед якої найпопулярнішими були візантійські хро­ніки з відомостями не лише з історії, а й з філософії та гео­графії. Великого визнання набули праці про життя та ді­яльність великого полководця Олександра Македонського.

На Русі також була знана література Близького Сходу та Індії. Відомі переклади «Іудейської війни» Иосифа Флавія («Повість про розорення Єрусалима»), «Книги Вістер», «Виходу Мойсея» та ін. Цікаво, що переклади останніх праць здійснювали русь­кі перекладачі з давньої єврейської мови.

Довідка. Києво-Печерський патерик — пам'ятка літератури та історії Київської Русі, збірка оповідей про історію Києво-Печер­ського монастиря. Створений у першій чверті XIII ст. Основу книги становлять оповідання монаха Полікарпа, написані в 1223—1233 pp., житіє Феодосія Печерського, яке уклав Нестор Літописець 1108 року. У збірці йдеться про створення монастиря, про київських кня­зів, художників, будівничих.

Знання

З давніх-давен українські мандрівники, прочани, купці, ченці вияв­ляли неабиякий інтерес до географічних знань. За їхніми спостережен­нями земля складалася з Азії («Асії»), Європи («Ієропії») і Африки («Лівії»). Історичні джерела свідчать, що руські люди, мандруючи, до­ходили до узбережжя Каспійського та Егейського морів, знали шляхи в Іспанію, Італію, Сирію. Русь-Україна традиційно підтримувала зв'яз­ки з Римом, Візантією, Швецією, Францією, Чехією, Угорщиною та Польщею.

Цікавою пам'яткою XII ст. став твір паломницької літератури ігумена Данила «Житье и хожденье Данила Русьскыя земли игумена». Данило здійснив далеку та небезпечну подорож до Палестини. Дорогою він від­відав давні міста: Хеврон, Віфлеєм, Назарет. У Єрусалимі Данило одер­жав право запалити лампаду від імені «усієї Руської землі» в храмі Гробу Господнього, коли там відбувалося служіння. Це право надав руському ігуменові король хрестоносців, під владою яких у той час перебувала значна частина Палестини.

Музика і театр

Київська Русь завжди славилася талановитими музикантами, співака­ми, танцюристами, бродячими акторами, без яких не обходилося жодне свято, а при дворі великого князя та його бояр і поготів.

Музика й театр настільки ввійшли в життя Давньоруської держави, що знайшли своє відображення в різних культурних жанрах. Наприклад, ві­домі фрески Софії Київської зображують музикантів, які грають на різно­манітних інструментах, а також акробатів та ряджених.

Серед музичних інструментів найпопулярнішими були труби, флейти, гуслі, дудки, барабани тощо. Музика поділялася на: церковну — викону­валася в храмах церковними музикантами та співаками, світську — ма­ла розважальний чи побутовий характер — та військову — супроводжува­ла княжі дружини в походах і під час битв.

Давні музиканти та актори (співаки, скоморохи, акробати, фокусники, жонглери) переходили з міста до міста, від села до села, виконували му­зичні твори, ставили спектаклі, виступали з хижими звірами, заробляю­чи на життя, даруючи свій талант людям.

Освіта

Дослідники вважають, що загальний рівень освіти Київської Русі був одним з найвищих у тогочасній Європі. У Давній Русі набули поширення два алфавіти: глаголиця та кирилиця.

Переважна більшість учених уважає давнішою з них глаголицю, яку створив просвітитель Кирило, щоб зро­бити переклади грецьких богослужбових книг для слов'ян­ського населення. Букви глаголиці прості в написанні, про­те важкі для запам'ятовування, деякі з них означають цілі слова.

На думку інших дослідників, кирилиця давніша за гла­голицю, її теж створив Кирило, застосувавши букви грець­кого письма та додавши кілька нових літер. Від глаголич­них ці букви відрізняються чіткішими геометричними лініями та простішим сприйняттям. Ця група істориків переконана, що застосування грецького алфавіту викли­кало протест німецького духовенства Моравії, де пропові­дували брати Кирило й Мефодій, через що й довелося Кирилові створити новий алфавіт — глаголицю.

На Русі кирилиця була офіційним алфавітом, хоч гла­голичне письмо також трапляється в багатьох пам'ятках.

Прийняття християнства сприяло розквіту шкільної освіти. Спочатку школи існували тільки для дітей фео­дальної верхівки, але з часом шлях до освіти одержали й «менші» люди Русі.

Перші школи були започатковані за князя Володимира в Києві, а потім з'явилися й в інших містах.

Спершу доводилося привозити учнів до школи силоміць, адже батьки не вбачали в «книжній науці» нічого доброго, а «матері, — сповіщає літописець, — плакали за с моїми дітьми, як за померлими».

Чимало зробив для просвіти князь Ярослав Мудрий. Не випадково літописець відзначив, що «князь Володимир орав освітню ниву, князь Ярослав Мудрий її засівав, а сучасники мають можливість збирати врожай книжних знань».

Джерела дають можливість зробити висновок, що в Давній Русі ніко­ли були двох видів: церковні й світські. У перших, при монастирях, де готували церковнослужителів, викладали читання, письмо, співи, бого­слов'я. У світських школах, крім цього, ще давали знання з філософії, ри­торики, граматики.

Існувало також індивідуальне навчання. При Андріївському монастирі в Києві діяла спеціальна жіноча школа, де дівчат навчали письма, співів, швейної справи, а також різноманітних ремесел.

...