- •7. Культура України княжої доби (IX—XIV ст.)
- •4. Етнокультурна та духовна спадщина Русі
- •4.1. Освіта та писемність.
- •4.2. Мистецтво.
- •2.6. Культура.
- •1.4. Культура Київської Русі
- •5. Нова віра заклала якісно нові підвалини у культурній сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва.
- •1.5. Культура Київської Русі
- •2.5. Давньоруська культура періоду феодальної роздробленості
- •2.3. Запровадження християнства на Русі
- •2.4. Культурний розвиток Київської Русі
- •3.4. Культура Київської Русі періоду феодальної роздрібненості
- •2. Давньоруські традиції
- •3. Від язичництва до християнства
- •4. Писемність, освіта, літописання та література
- •V. Мистецтво
- •VI. Запитання та завдання
- •VII. Джерела та література
- •2.3. Піднесення Київської Русі за часів князя Ярослава Мудрого. Правління Ярославичів. Князювання Володимира Мономаха
- •4.2. Писемність, освіта, наукові знання, література, музика. Архітектура й образотворче мистецтво.
- •VIII. Культура
- •XV. Організація княжої україни
- •XVI. Культура
- •XVII. Письменство X—XIII ст.
- •VI. Політичний і суспільний устрій руси-україни за часів київської держави.
- •§12. Культура Київської Русі
2. Давньоруські традиції
Вчені визначають, що феномен злету культури Київської Русі пояснюється глибоко розвинутими місцевими традиціями та збагаченням їх впливами сусідів. Так, наприклад, давньоруське ремесло бере свій початок ще у скіфські часи. Скіфське прикладне мистецтво VI—III ст. до н.е., його звіриний стиль розвинувся під впливом культур Греції та Переднього Сходу й проник у середовище слов'янських митців при виготовленні ними браслетів, керамічних плиток, чернігівської різьби по каменю тощо. Слов'янська міфологія, її язичницькі боги подібні до іранських. Ця подібність сягає в часи контактів іранських скіфів з місцевим населенням.
Взаємовпливи помітні і в процесі виникнення держави у східних слов'ян. Зокрема, у хозар слов'яни запозичили для себе деякі державні структурні утворення та титули, у скіфів - військове будівництво, грецьких причорноморських містах - полісний спосіб господарювання.
Можна сказати, що елементи зарубинецької та черняхівської культур (І пол. І тис. н.е.) були відроджені Київською Руссю. Зокрема, на Русі широко застосовувалося характерне для цих культур плужне землеробство, керамічне та емалеве виробництво, будівництво будинків тощо. Спадкоємність простежується і в народній творчості. Язичницькі пісні та танці, весільні та поховальні обряди, легенди й перекази прижилися на Київській Русі, зрослися з християнством й носять аж до цього часу певний традиційний характер.
Й, нарешті, останнє. Етнічний склад людей на Русі, не дивлячись на постійні міграційні явища, зберігав стабільне ядро, особливо в хліборобській лісостеповій частині. У зв'язку з цим у регіонах довго жила історична пам'ять, зберігалися культурні традиції.
3. Від язичництва до християнства
Яскравою сторінкою розвитку культури давньоруського народу було прийняття християнства у 988 р. Ця акція відбулася на другому етапі розвитку Русі, в період, коли князем вирішувалася проблема приведення у відповідність створення управлінської вертикалі з філософією людського світобачення. Християнство повинно було вивести руський народ з темряви, невігластва до високої духовності і культури.
Сам Володимир, зусиллями якого здійснювалося хрещення Русі, до християнства дозволяв собі необуздану похоть та "жонолюбство". Після його прийняття - став на шлях доброчесності та високої моральності. Дохристиянська релігія — язичництво тисячоліттями обожнювала сили природи, сповідала віру в духів, магію, анімізм, дуалізм тощо . Язичники вірили у божества, які населяли ліси, поля, води, були покровителями різних галузей господарства. Своїх богів мали племена, роди, сім'ї.
Таке світобачення не сприяло утвердженню великокнязівської влади. Потрібна була релігія, яка сповідала б перехід від політеїзму до монотеїзму, а також вчення про божественний характер влади. А щоб не було опору новій релігії з боку народних мас, вона не повинна відміняти всі інституції язичницького світобачення, а багато звичаїв пристосовувати до своїх потреб. А тому слов'янським богам, зазначав академік Б.О.Рибаков, християнською церквою давалися нові імена й пристосовувалися до циклів природи, до нової віри 5.
Друга важлива обставина, що прискорила введення християнства, - це труднощі в сфері міжнародних відносин Київської Русі. Більшість країн на той час уже були християнськими, вони орієнтувалися на Візантію та Рим. Отже, щоб забезпечити Русі входження в новий поступ історії, треба було розривати зі старою ідеологією й орієнтуватися на входження до нової культурної європейської спільності.
Варто підкреслити, що перехід до християнства не був явищем раптовим, спонтанним. Про християнство наші пращури знали ще в антську добу. Але важливим етапом щодо християнізації Русі була діяльність Аскольда. Його договір з Візантією у 860 р. передбачав хрещення Русі. Посуті, Аскольд загинув у зв'язку з причетністю до християнства й дехто з істориків вважає, що його можна віднести до перших руських мучеників.
Значну роль у християнізації Русі відіграла Ольга. Ставши замість малого Святослава київською княгинею (945), Ольга, як ми вже говорили у попередній лекції, охрестилася. Важливим є питання проте, від кого Ольга прийняла хрещення і в який час. Повідомлення Нестора-Літописця не дає остаточної відповіді на цю проблему. Візантійська хроніка не підтверджує заяви Нестора, що хрещення Ольга прийняла у Константинополі у 955 р.
Вчені вважають, що християнське віросповідання Ольга прийняла раніше - у 946 р. З цього часу починається її активна місіонерська діяльність, будівництво нею храмів, переговори на цю тему з німецьким імператором Оттоном І та ін. заходи 7.
Проте при ній християнство не стало постійним, оскільки важко було передбачити його наслідки для безпеки країни: Візантія дивилася на Русь як на свого можливого васала і постійно вела боротьбу з нею. Саме ця обставина стримувала прийняття християнства у загальнокнязівському масштабі.
Пізніше Володимир переконався, що встановлений ним язичницький пантеон на старокнязівській горі не перетворив Київ в єдиний ідеологічний центр всієї Русі. Язичництво з його багатобожжям було далеким від ідеї єдності Київської Русі, від згуртування навколо її центра всіх східнослов'янських племен. Стало очевидним, що воно стало гальмом для державної розбудови, для суспільно-політичного розвитку Русі.
Обрати для Русі релігію було непросто. Дослідники стверджують, що напередодні прийняття християнства на руських землях пожвавішала місіонерська діяльність релігійних общин волзьких булгар, хозар, візантійців, німців '. Але Володимир обрав християнство візантійського сповідання, оскільки воно було знайоме нашим землям близько 200 років, і залишалося тільки оформити цю традицію офіційно.
Прийняття християнства прискорили такі обставини: У 984 р. Володимир надав допомогу візантійському імператору Василю II у боротьбі з опозицією. Цей союз повинен був скріпитися одруженням Володимира з сестрою імператора Анною та прийняттям християнства. Хрещення Володимира відбулося у Херсонесі у церкві св. Василя.
За хрещенням Володимира відбулося і хрещення всієї Русі. Її запровадження зустрічало сильний опір і вимагало примусових заходів. У Новгороді, наприклад, запровадження християнства проходило в умовах повстання і жорстокого його придушення. Раби схилялися до язичництва. Воно було для них ідейною основою для багатьох заворушень. Пригнобленні маси у християнстві помітили охорону панства, феодальної ідеології.
Дехто вважає, що християнство на Русі було кроком назад, що для нашої ментальності більше пасувало язичництво. Знаходяться і такі, які вважають, що християнство для Русі було чужою культурою і чужим світоглядом, що воно обумовило відставання її культури від європейської тощо .
Нам же уявляється, що християнство зіграло колосальну роль у розвитку культури на Русі: літератури, історії, філософії, живопису, музики, архітектури, освіти. Християнство прилучило Русь до світової спільноти, до активного міжнародного життя. Прилучення Київської Русі до візантійської цивілізації було кращою альтернативою і недооцінювати цього не можна, оскільки церква стала найпослідовнішою прихильницею загальноруської єдності і цим самим виконувала велику виховну місію в суспільстві.