1.5. Культура Київської Русі

У Київській державі сформувалась і досягла високого рівня своєрідна і неповторна культура. Вона представлена фольклорними, писемними та речовими пам'ятками, що збереглися до нашого часу. Побудована на традиціях землеробської культури східних слов'ян, вона увібрала в себе кращі досягнення Заходу і Сходу.

Суттєве місце в суспільному житті давніх слов'ян займали обрядові свята, пов'язані з виробничим циклом: весняні свята, день літнього сонцестояння, свято збирання врожаю, зимові колядки та ін. З цими святами пов'язана значна частина українського фольклору, що дійшла до наших днів.

Художня творчість давніх слов'ян знайшла свій прояв переважно в прикладному мистецтві. Особливе місце в образотворчому мистецтві східних слов'ян займають сюжетні зображення людей.

Уже в VII-VIII ст. виникла потреба в писемності. Слов'янські князі, що перебували на візантійській службі, почали використовувати букви грецького алфавіту для передачі слов'янських слів.

Суттєвою рисою давньослов'янської культури був релігійно-магічний характер майже усіх її проявів. Ідеологія давніх слов'ян була язичницькою (поганською). Язичництво (політеїзм) - релігія, яка визнає багатьох богів. У східних слов'ян існував культ предків. Небіжчиків спалювали і над ритуальними вогнищами зводили великі земляні насипи — кургани. Віра в загробне життя проявлялась у тому, що разом з небіжчиками клали речі, зброю, продукти, а на могилах кожного року влаштовували тризну на честь священих предків. Священними вважались річки, озера, гаї. Кожне плем'я мало своє спільне святилище. В поселеннях стояли ідоли, які зображали богів, їм "усім миром" приносили жертви. Поступово в язичницькому пантеоні відбувались зміни. Головним божеством князів та воїнів став бог грози Перун, який поступово перетворився в бога війни. Ім'ям Перуна давали клятву посли, скріплювалися дипломатичні договори. Відображенням язичницького світосприйняття були магічні заклинання, прохання до богів, які підкріплювались принесенням жертв.

Невичерпні багатства народної культури знайшли своє відображення в казках, билинах, піснях, наговорах, прислів'ях, загадках, вишитих рушниках, танцювальних мелодіях.

Існував календар річних молінь. У новорічні святки з 25 грудня по 6 січня молилися усім богам, влаштовували бенкети, маскаради (вдягалися в звірячі шкури), ворожили на наступний рік, закликали долю зробити рік щасливим. Навесні, в день рівнодення, відмічали свято Сонця (бога Хорса), пекли в його честь млинці, спускали з гір палаючі колеса. Деякі обряди супроводжували початок сільськогосподарських робіт. Під час визрівання хлібів відбувалися "зелені святки", прославляли бога Ярила і молили русалок про дощ. Головним літнім святом був день Купали (7 липня). Люди розпалювали великі вогнища, стрибали черев них. 20 липня приносили криваві жертви Перуну, щоб грозою не побив хліба, що до цього часу вже визрівали. Восени були свята в честь Макоші. Язичницькі свята відмічались хороводами, піснями, загальними банкетами.

У IX ст. зароджується новий епічний жанр - героїчний билинний епос. Героями билин виступають, як правило, богатирі, могутні велетні, що здійснюють подвиги в ім'я Руси. Билини являють собою дуже своєрідне історичне джерело, що відбиває загальні тенденції доби, народне ставлення до тих подій, що відбувались. Народ оспівував своїх захисників у незабутніх образах билинних богатирів: Микули Селяниновича, Іллі Муромця, Добрині Микитича, Альоші Поповича та ін.

Запровадження християнства мало суттєвий вплив на розвиток культури. Уже з часів Володимира започатковують освіту, відкривають перші школи. У давніх слов'ян у IX ст. після прийняття християнства з'явилось дві азбуки: глаголиця і кирилиця. Кирилицею ми користуємося й досі. В основу кирилиці була покладена грецька азбука. Кирилиця стала основою сучасного алфавіту.

Князь Ярослав запровадив обов'язкове навчання для молоді вищих станів, готуючи її для майбутньої діяльності. Шкільну справу в свої руки взяла церква, що надало освіті певної однобічності, оскільки дітей навчали за допомогою богословської літератури, передусім Псалтиря.

Наприкінці X та в XI ст. київські князі сприяли поширенню писемності і освіти серед князів, боярства, духовенства, багатих міщан. Ярослав Мудрий заснував бібліотеку при Софійському соборі в Києві, а Володимир Мономах написав літературні повчальні твори. Писемність поширювалась і серед простого люду. Це підтверджують знайдені в Новгороді "берестяні грамоти" і велика кількість написів, які робили на своїх виробах ремісники. Крім Софіївської бібліотеки Ярослава Мудрого, в Києві і інших містах існували й інші бібліотеки, в тому числі монастирські і приватні. Безсумнівно, багату бібліотеку мав Києво-Печерський монастир, який виховав цілу плеяду руських церковних письменників і літописців, а Студійний статут монастиря зобов'язував кожного ченця читати книжки з монастирської бібліотеки. В стінах монастиря готували церковних ієрархів (ігуменів монастирів, епіскопів, митрополитів тощо). Вони вивчали курс богослов'я, грецьку мову, церковну літературу, риторику.

"Житіє преподобного Феодосія Печерського" (автор - Нестор Літописець) розповідає про те, як у келії преподобного Феофана йшла напружена робота над створенням книг. Монах Іларіон вдень і вночі писав книги, Великий Никон їх переплітав, а сам Феодосій пряв нитки, необхідні для переплетення. Рукописні книги були дуже дорогими, мати велику бібліотеку могли собі дозволити тільки багаті люди (князі, бояри, єпископи) і монастирі. За змістом руська література була переважно релігійною, оскільки створювали її в основному представники духовенства.

Розвивалась і оригінальна література. Особливе місце в літературі Давньої Русі займають літописи. їх писали в монастирях ченці. Перші літописні порічні записи відносяться ще до IX ст. Це короткі записи в один-два рядки. Але поступово літописання стає більш докладним. Найвідомішим є літопис "Повість минулих літ", започаткований близько 1039 р. невідомим ченцем Києво-Печерського монастиря. Продовжив його ігумен Никон, а закінчив у 1112 році відомий літописець Нестор. Літописці Давньої Русі були не лише істориками, а й активними співучасниками політичних суперечок і на сторінках своїх хронік вони відбивали усю складність і суперечності громадської думки Х1-ХІІІ ст.

Крім історичних творів, до нас дійшли також твори інших жанрів. Вершиною літературної творчості було "Слово о полку Ігоревім", яке було написане в 1185 році в Києві. В "Слові" широко представлено народну символіку, міфологію та звичаї, основні моральні вимоги до захисників Русі, заклики до об'єднання роздроблених князівств для спільної боротьби проти зовнішніх ворогів.

Народ відтворював історичні події також у казках, билинах, піснях. Великого поширення набули медичні знання, які починають витісняти знахарство і ворожбитство. Поширюються й знання з географії.

Значного розвитку в Київській державі набула архітектура. Разом з християнством на Русь прийшла монументальна культова архітектура. Величні православні храми вражали уяву сучасників досконалістю архітектурних форм і пишністю внутрішнього оздоблення. Храми зводили білосніжними або в червоно-рожевій тональності. Стіни їх щедро розписувались фресками на біблейські та євангелійські сюжети. Будівлі кінця ХІІ-початку XIII ст. мали висотні композиції. Класичним зразком нового стилю стала П'ятницька церква в Чернігові. В цей час число храмів у стольних містах Русі досягло кількох сотень. Монголо-татарське нашестя, на превеликий жаль, на довгі роки перервало розвиток давньоукраїнської архітектури.

З архітектурою були тісно пов'язані і такі види мистецтва, як живопис і художня різьба. Усі собори Русі оздоблювалися мозаїчними панно та фресками, іконами, образами, мармуровими капітелями, шиферними різьбленими плитами. Кольоровими малюнками (мініатюрами) і вичурними великими літерами (ініціалами) прикрашались церковні книжки та літописи.

Особливо високого рівня розвитку досяг монументальний живопис, яскравим прикладом якого є ансамбль розписів київського Софійського собору. Мозаїчні композиції виконані зі смальти 177 кольорових відтінків на золотому тлі. Всі стіни собору були прикрашені фресками.

Високого рівня в Київській Русі досягло декоративно-прикладне мистецтво. Давньоруські майстри створювали шедеври ювелірного мистецтва: золоті діадеми, медальйони, хрести, ікони, оклади книг. Золоті вироби, прикрашені кольоровою емаллю, тонкі прикраси зі срібла із сканню, черню і позолотою , чеканка, художнє оздоблення зброї - усе це ставило Русь на один рівень з розвинутими державами Європи.

Монументальне будівництво викликало до життя художнє різьблення по каменю, склоробне виробництво, виготовлення керамічних, у тому числі майолікових, плиток для внутрішнього оздоблення князівських палат, соборів та храмів.

Розвивалось у Давній Русі і музичне мистецтво. У народному побуті традиційним були співи, танці, гра на бубнах, сопілках, гуслях та інших інструментах.

У Київській Русі ІХ-ХІІ ст. бере свій початок історія багатьох сучасних міст. І можна без перебільшення стверджувати, що культура Київської Русі ввійшла складовою частиною в нашу сучасну українську культуру.

...

В епоху Київської Русі утворилася унікальна духовна та матеріальна культура як складова частина сучасної української культури.

....