Міністерство охорони здоров’я України
Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова
кафедра філософії та суспільних наук
РЕФЕРАТ
з філософії
на тему: Філософія даосизму
студента 14-а групи ІІ курсу
медичного факультету №1
Соколенко Божена Сергіївна
Вінниця 2015
План
Вступ с. 1
Розділ 1. Заснування даосизму. с. 2-3
Розділ 2. Релігійний даосизм с. 4-6
Розділ 3 Людина в філософії даосизму с.7-9
Висновки с. 11
Список використаної літератури с. 12
Вступ
У Стародавньому Китаї у VIII—VI ст. до н. е., за часів формування і розвитку рабовласницького суспільства, поступово виокремлювалися дві тенденції розвитку ідеології: консервативна і прогресивна, містична й атеїстична. В ході їх боротьби усе більше поширювалися наївноматеріалістичні ідеї про п'ять першоелементів (метал, дерево, воду, вогонь, землю), протилежні начала («інь» і «ян»), про природний шлях (дао) та інші, які виникли ще на межі II— І тис. до н. є. як результат узагальнення первісних знань того часу. Однак формування світоглядних течій припадає на VI— V ст. до н. є. Протягом майже трьох століть між ними точилася напружена боротьба, пов'язана з крутим зламом в історії давньокитайського суспільства.
У Стародавньому Китаї, як і в інших країнах цього періоду, світоглядна думка формувалася і розвивалася в боротьбі матеріалізму з ідеалізмом. В силу історичних особливостей країни, що втілювались у збереженні родових і патріархальних традицій, у рабовласницьких суспільних відносинах, давньокитайські мислителі основну увагу приділяли розв'язанню соціально-етичних і політичних проблем. Не випадково боротьба ідеологічних течій відбувалася тут навколо розуміння шляху дао — суспільного розвитку і долі людини. Якщо мислитель розумів дао як природний шлях, він приєднувався до матеріалізму, якщо ж розумів його як божественний шлях, проповідував ідеалістичне вчення.
Розділ 1
Заснування даосизму.
Даосизм – одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю, виник одночасно з конфуціанством (друга половина І тис. до н.е.). Засновником його вважають давньокитайського філософа Лао-дзи, відомості про якого дійшли до наших днів із легенд. За легендою, мати носила його кілька десятків років, народивши старим (звідси ім’я – „Стара дитина”). Той самий знак „цзи”, щоправда, означає і ”філософ”. Прямуючи на Захід, Лао-дзи подарував служителю застави свій трактат „Дао де цзин”, який містив його вчення.
Провідна ідея даосизму полягає в тому, що природа, суспільство, кожна людина окремо підкоряється не Небу, а всезагальному закону – дао, який вносить порядок в хаос речей. Дао має об’єктивний характер. Порушення його спричиняє ненормальний стан. Особливо це позначається на житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао.
Дао – не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. воно не персоніфіковане, але передує всім особам. Дао - першопочаток всього, в тому числі й неба, з нього все починається і ним все закінчується, воно регулює все існуюче. Це загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття, їх мета. Дао неможливо сприймати безпосередньо, воно – поза відчуттями людини. Тому все, що людина відчуває, - це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.
Згідно з ученням, людині надзвичайно важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спершу існувало абсолютно, але не виразно, а нині його сутність розкрита мислителями для людей, вони мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Так буде добре і для людей, і для держави.
Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, а вони виявляються через де – доброчесність, там, де вона є, там діє дао; хто доброчесний, той виконує закон дао. Внаслідок пізнання дао відбувається повернення людини до світової гармонії, злиття її з природою. Всі порушення нормального існування речей в природі (посуха, повені, непогода) є порушеннями її гармонії. Несправедливість, порушення суспільного порядку – теж порушення гармонії, але в суспільстві. Потрібна дія дао, щоб усунути ці порушення. Втручання людини неприпустиме. Людина повинна дотримуватися принципу „недіяння”. Тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке віддає людину у владу стихійного розвитку подій.
У трактаті викладені основи даосизму, філософії Лао-цзи. В центрі доктрини — вчення про великого Дао, загальний Закон і Абсолют. Дао панує всюди і в усьому необмежено. Його ніхто не створив, але все походить від нього. Невидиме і нечуване, недосяжне для органів чуттів, постійне й невичерпне, безіменне і безформне, воно дає початок, ім'я і форму всьому на світі. Навіть велике Небо наслідує Дао. Пізнати Дао, йти за ним, злитись з ним — у цьому зміст, мета і щастя життя. Виявляється Дао через свою еманацію — через де, і якщо Дао все породжує, то де все годує.
У трактаті йдеться про те, що життя і смерть — поняття відносні, але наголошувалося на житті, на тому, як його слід організувати (Чжуан-цзи, IV— III ст. до н. е.). Містичний ухил у цьому трактаті, який виявлявся, зокрема, в нагадуваннях про фантастичне довголіття (800—1200 років) і навіть безсмертя, яких можуть досягти праведні відлюдники, що приєдналися до Дао, відігравзначну роль у трансформації філософського даосизму в даосизм релігійний.
Елементи містики і ірраціоналізму, що містяться у вченні даосів, поступово призвели до поділу даосизму в II-III ст. н. е.. на філософський (дао цзя), що отримав подальший розвиток у неодаосизмі (Хе Янь, Ван Бі, Цзі Кан, Сян Сю, Го Сян та інші філософи), і релігійний (дао цзяо).
Як релігійна система даосизм сформувався в результаті синтезу типологічно близьких релігійних та релігійно-філософських напрямів: вчення про дао і де Лао-цзи і Чжуан-цзи, філософії натурфілософів (інь-ян цзя), концепції духу (шень) як граничного вираження "процесу зміни "" Книги змін "(" І цзин "), вірувань шаманів - у, магів - фан-ши і доктрини безсмертних святих (сянь; Шень сянь).
Розділ 2
Релігійний даосизм.
Релігійний даосизм на початку середніх століть поділяється на філософське і релігійне спрямування, що пов'язано з катастрофою імперії ціно і Хань, війнами і міжусобицями. У даосизм проникають давні божества, і формується їх ієрархія; відроджується практика молитов і медитації, що ведуть до безсмертя (сянь). Великий розвиток отримала і алхімія (створення "золотої пігулки безсмертя"), удосконалювалися практика йоги й медитації. Цей новий даосизм стали називати релігійним даосизмом (дао цзяо), щоб відрізнити його від вчення Лао-цзи і Чжуан-цзи, що прагнуть лише до довголіття. У китайців довголіття цінується як знак того, що людина йде по "Дао - шляхи неба і землі", підпорядковується природному порядку речей, приймаючи всі радощі й негаразди як належне. У формуванні даосизму значну роль відіграли і такі стародавні мислителі, наприклад Ле-цзи і автор еклектичного праці "Хуайнань-цзи", а також школа "Шляхи істинної єдності" і більш пізні школи - "Вищої чистоти" та "Шляхи досконалої істини". У сучасному Китаї суто релігійний даосизм сходить нанівець, а з колись великих шкіл збереглися лише дві: "Шлях досконалої істини" та "Шлях істинного єдиного". У релігійному даосизмі (Дао цзяо) особливе значення надавалося пошуків безсмертя. До безсмертя йшли через медитації, ритуальну практику, алхімію і філософію. Напрямок даосизму (Дао цзяо) складалося з діяльності численних сект, груп і шкіл. Так у 12 столітті, в основному сформувався канон даоських текстів "Дао Цзан". У деяких школах основна увага приділяється досягненні гармонії космічних потоків інь та янь за допомогою ритуального дійства, інші більше уваги приділяється заняттям медитативної практики, дихальними вправами і експериментами по встановленню контролю над розумом над тілом. У середовищі китайців, що зберігають вірність традиціям, релігійний даосизм і сьогодні відіграє організуючу роль в багатьох народних святах, а служителі культу по раніше практикують лікування і екзорцизм: здійснюють обряд вигнання злих духів, прагнуть встановити контроль над небезпечним надлишком сили Ян, щоб таким чином зберегти гармонію на космічному, соціальному та індивідуальному рівнях. Проте управління енергетичними потоками та отримання безсмертя доступні лише небагатьом адептам і вчителям. Безсмертя практикується буквально-набуття нетлінного тіла, що складається з певної субстанції, або символічно - як досягнення внутрішньої свободи і розкутості духу.