4.3. Культурне й церковне життя України у другій половині XIV- XV ст.

Кінець XIII — середина XVI ст. — це період подальшого формування українського народу, наростання визвольної бо­ротьби проти польсько-литовського панування та турецько-та­тарської агресії. Іноземний гніт, постійні спустошливі набіги татар шкодили розвитку культури України. В галузі освіти протягом трьох століть зберігались традиції давньоруської школи. Початкові школи існували в містах, при церквах та монастирях, а також у маєтках деяких магнатів. Наприкінці XV — у першій половині XVI ст. у Польщі та Литві почалося культурне піднесення. Тут розповсюджуються передові ідеї гуманізму, вчення Яна Гуса, інших діячів Реформації. Через Польщу прогресивні ідеї проникали в Україну. Зі свого боку українська культура збагачувала польську. Мешканці України навчалися в університетах Європи. У середині XV ст. Сорбонський університет мав декілька докторів-українців. Юнаки з України — діти шляхтичів, міщан — навчалися в Болонсько­му, Краківському, Празькому університетах. Міжнародні куль­турні зв'язки сприяли взаємозбагаченню та взаємозближенню культур європейських народів й серед них — українського.

Розвиток народної творчості українців відбувався на ґрунті давньоруських традицій, в умовах боротьби селян і міщан про­ти феодального гніту й іноземних загарбників. Так, обрядова поезія значною мірою звільнялася від культових елементів. Народною мовою створювалися прислів'я, приказки, казки то­що. Зберігались народні обряди, які засуджували церковники. В обрядовій поезії виникають антифеодальні мотиви та на­строї. У XV ст. зароджується епічна поезія українського наро­ду — історичні пісні та думи. Виникнення дум пов'язано із за­родженням козацтва та епічною давньоруською традицією. Найбільш відома з них — «Дума про козака Голоту». У XV — першій половині XVI ст. розповсюджуються церковно-літературні твори: послання, «слова», житія святих тощо. Видатною літературною пам'яткою є «Києво-Печерський патерик». Вод­ночас з ідеями гуманізму до України із Заходу прийшла Реформація. Під її впливом відбулося зближення літературної мови з народною. Разом з церковною розвивається світська література.

В архітектурі з'являються нові елементи, що обумовлюва­лися зміною тактики ведення війн, розвитком військової техн­іки. Виникають замки, побудовані з каменю та цегли, з бійни­цями для обстрілу підступів до стін. Головними замовниками багатьох споруд була шляхта та заможні міщани, саме їхні смаки та естетичні уподобання позначилися на архітектурі.

В образотворче мистецтво України проникають народні мотиви. Набули популярності сюжети-композиції «Різдво Христове», «Успіння Богородиці». Значного розвитку досяг­ло мистецтво книжкової мініатюри. Високу художню цінність мають мініатюри рукописних творів: «Житіє Бориса та Гліба»,

«Радзивіловий літопис». Розвиваються народні ігри та мисте­цтво скоморохів, а також жанри хорової і танцювально-інструментальної музики (гопак, козачок).

5. Українські землі у складі речі посполитої

5.2. Берестейська унія та її наслідки для подальшої долі українського народу. Петро Могила.

...

Наприкінці XVI ст. стало зрозумілим, що католицька Польща була цілковитою протилежністю українського су­спільства. Все це призвело до того, що частина церковних ієрархів наболілі проблеми українського суспільства вирішили розв'язати за рахунок унії з Римом. Оскільки прибічники й противники унії не знайшли спільної мови, 1596 року в Бе­ресті церковний собор проголосив союз з католицькою церквою. Уніати приймали верховний авторитет Риму в усіх справах віри та догми, але зберігали в уніатській церкві слов'янську мову, православну літургію та обряди. Польський уряд оголо­сив унію обов'язковою для всіх православних Речі Посполитої.

В свою чергу, православне духовенство засудило унію. Ук­раїнське суспільство розкололося навпіл, що призвело до зав­зятої боротьби між католиками й протестантами в усіх сферах діяльності українського суспільства: в церквах, парламенті, літературному житті тощо. Те, що розпочалося як спроба об'єд­нати християнські церкви, закінчилося їхнім подальшим роздрібненням, бо відтепер існували три церкви: католицька, пра­вославна та уніатська, або греко-католицька.

Ця конфронтація призвела: по-перше, до втрати українця­ми своєї національної еліти, яка між власною застиглою та зу­божілою культурною спадщиною й привабливою польсько-католицькою культурою вибрала останню, а тому й не дивно, що більшість її приймали католицтво й згодом полонізувалися; по-друге, розподіл на дві конфесії започаткував відмінності між східними та західними українцями; по-третє, релігійна полеміка привела до культурного піднесення і усвідомлення українцями своєї самобутності; по-четверте, релігійна полемі­ка та боротьба з уніатством стала складовою частиною україн­ського визвольного руху проти політики Польщі.

Православна церква в Україні була позбавлена підтримки польсько-литовської держави і в XVI ст. знаходилась в зане­паді. Ідея оновлення православної церкви стала однією з про­відних у діяльності братств (культурно-просвітницькі право­славні товариства міського населення). Прогресивні сили, які гуртувалися навколо братств, рішуче стали до боротьби за збе­реження православ'я та розвиток вітчизняної культури. Пер­ше братство з'явилося у Львові. На початку XVII ст. виника­ють Рогатинське, Острозьке, Галицьке, Кам'янець-Подільське, Київське, Луцьке та інші братства. Вони заснували типографії, школи, забезпечували їх підручниками, утримували вчителів та учнів з бідних сімей. Навколо братств гуртувались вчені, письменники, книговидавці, педагоги, політичні діячі.

Провідна роль у збереженні православ'я належить митро­политу Петру Могилі.

Нащадок знатного молдавського роду початкову освіту от­римав у Львівській братській школі, а згодом продовжив на­вчання за кордоном. Після завершення навчання у Паризь­кому університеті П. Могила повернувся до України і обрав кар'єру священика. У 1627 р. став архімандритом Києво-Пе­черської лаври, а через 5 років — митрополитом київським.

Петро Могила проводив реформи у православній церкві, її культурних та навчальних закладах. Він систематизував пра­вославні догми і обряди, підготував до друку перший право­славний катехізис, заснував школу Києво-Печерської лаври та об'єднав її з Київською братською школою. На базі цього навчального закладу виник Киево-Могилянський колегіум, а потім Києво-Могилянська академія, яка стала одним з перших вищих навчальних закладів слов'янського світу. За видатні заслуги перед церквою та українським народом у 1996 р. (до 400-річчя з дня народження) він був піднесений до лику свя­тих Української православної церкви (УПЦ).

В історичній літературі Берестейська церковна унія оціню­ється по-різному. Сучасні зарубіжні українські історики — прихильники Української греко-католицької церкви (УГКЦ) — вважають, що ця унія стала компромісом та дозволила зняти ворожнечу між віруючими. Наприкінці XVI ст. унія була єди­ним способом збереження нації, пробудження національної свідомості. Проте, з цим можна не погодитись. У даному ви­падку неможливо пояснити діяльність братств, виступи проти унії (наприклад, повстання міщан Луцька в 1620 p., Острога в 1638 p.). Всі загальнонародні рухи відбувалися під стягом православної віри. На цьому наголошував М. Грушевський та інші українські історики.

Отже, українські землі підпали під владу кількох феодаль­них держав. Незважаючи на певні економічні зрушення та політичні зміни, перспективи досягнення Україною незалеж­ності були слабкі. До того ж, в цей час розпочалася культурна асиміляція української знаті пануючими державами. В резуль­таті українська панівна верхівка втратила здатність боронити місцеві інтереси.