11.1. Роль братств в активізації культурного життя. Братські школи

Новий етап розвитку української культури був позна­чений одночасною активізацією суспільно-економічних процесів — збільшенням кількості ремісничих осередків, розвитком торгівлі, товарно-грошових відносин. Центром економічного і політичного життя ставали міста. Харак­терною особливістю цього періоду було поєднання соціаль­ного поневолення українського народу, який перебував у складі Литви, Польщі та інших країн з національно-духов­ним тиском на всі верстви населення. Правлячі кола Поль­щі намагалися впроваджувати «церковну єдність», або унію православної та католицької церков під верховенс­твом Папи Римського.

Найбільш освічена частина українців усвідомлювала, що примусова колонізація й покатоличення загрожують існуванню української нації. Такому тискові слід було протиставити власні культурні цінності. На культурні процеси впливали також ідеї європейського Відродження. Та цей вплив був різнобічним. Зокрема, єзуїт Петро Скар­га вбачав головну причину занепаду України в тому, що українці прийняли культуру Візантії, а не католицьку. До своїх осередків в українських містах (Київ, Луцьк, Львів, Вінниця, Острог) єзуїти намагалися залучати талановитих і освічених людей як лідерів нації. Відкривалися католицькі (єзуїтські) ніколи, метою яких було поширення католицької культури. їхньому впливові протистояли пра­вославні братства і школи. Через ці організації утверджувалося в Україні просвітництво як ідеологія трудового лю­ду. Прогресивні сили, що гуртувалися навколо братств, ак­тивно розвивали вітчизняну культуру. Найстарішим було Львівське братство (утворене у 1439 р.), коштом якого утри­мувалися школа, друкарня, бібліотека. На початку XVII ст. виникли Рогатинське, Острозьке, Галицьке, Київське, Луцьке та ін. Вони засновували школи, шпиталі, забезпечу­вали їх підручниками і т. ін. У списках братств були родини князів Острозьких, Ружинських, Вишневецьких та ін.

Одним із найголовніших напрямів діяльності братств були видавнича справа й книгодрукування, що істотно позначилося на розвиткові української мови. У маєтку гетьмана Г. Ходкевича в Заблудові почала діяти друкарня росіянина Івана Федорова та білоруса Петра Мстиславця. У 1569 р. вийшло «Учительне Євангеліє», а згодом — Псалтир і Часослов. Коли Іван Федоров приїхав до Львова, місцеве братство допомогло йому відкрити друкарню, де у 1574 р. з'явився славнозвісний «Апостол».

У 1575 р. І. Федорова запросив до себе князь Костянтин (Василь) Острозький, який створив культурний осередок для видання вітчизняної Біблії. Острозька Біблія (1581) стала першим повним виданням Біблії слов'янською мо­вою. Згодом у цій друкарні побачили світ полемічні твори Герасима Смотрицького, Василя Суразького, Христофора Філалета та ін. Усього відомо 28 видань. У 1582 р. І. Федо­ров знову приїхав до Львова, де наступного року помер. Друкарню його купило Львівське братство, діяльність яко­го прославила місто як один із центрів православного кни­годрукування.

Братські друкарні діяли в Луцьку, Києві, Чернігові та інших містах.

Розвиток книгодрукування в Україні стимулювало зростання мережі шкіл, які потребували підручників. Слі­дом за «Апостолом» І. Федоров видав «Букварі» у Львові (для навчання дітей «слов'янської грамоти, читання й початків граматики») і в Острозі (для вивчення слов'янської та грецької мов). Опублікували братські друкарні й грама­тики: Львівської братської школи, «Грамматіку славенскія...» Мелетія Смотрицького. Виходили твори переклад­ної та полемічної літератури, пафос якої був спрямований проти панської Польщі, католицизму та уніатства. її пред­ставляли Герасим Смотрицький («Ключі царства небесного», 1587), Іван Вишенський, Іов Борецький, Мелетій Смотрицький, Захарій Копистенський («Палінодія, або Книга оборони», 1622)та ін.

Борецький Іван (Іов) Матвійович (?—1631) — церков­ний, політичний і культурно-освітній діяч. Народився в с. Бірче (Галичина) в сім'ї дрібного шляхтича. Освіту здо­бував в Україні та за кордоном. У 1604 р. став ректором Львівської братської школи, а з 1611 р. був священиком київської Воскресенської церкви. Один із організаторів і перший ректор Київської братської школи, заснованої у 1615 р. У 1619 р. прийняв постриг під ім'ям Іова. Обраний ігуменом київського Михайлівського монастиря. З жов­тня 1620 року й до самої смерті — київський православ­ний митрополит. Активний учасник політичної боротьби на захист православ'я проти католицизму й уніатства.

Смотрицький Мелетій Герасимович (світське ім'я — Максим; 1577—1633) — письменник-полеміст, церковний і культурно-освітній діяч. Народився в с. Смотрич на По­діллі. Закінчив Острозьку академію, де його батько Герасим Смотрицький був першим ректором. Навчався у Кири­ла Лукариса, майбутнього патріарха Константинополь­ського. Продовжив освіту у Віденській єзуїтській колегії, слухав лекції в деяких європейських університетах. Вик­ладав у Віденській братській школі. У 1617 р. приймає чер­нечий постриг, згодом стає ректором Київської братської школи, 1620 р. висвячений на архієпископа полоцького. У київський період свого життя активно співробітничає з І. Борецьким і П. Могилою. У 1623—1625 рр. перебував на сході. 1627 року стає настоятелем Дерманського монастиря (Волинь). Автор «Букваря» та «Грамматіки славенскія правильное синтагма...» (1619), а також низки полемічних творів, у тому числі «Тренос» («Плач», 1610), спрямовано­го проти уніатства. Найбільшого поширення набув його підручник «Грамматіки словенскія...», за яким викладали в Росії, Сербії, Болгарії до XVIII ст. включно.

Книговидавництво спонукало до розвитку української писемності. В Україні та Білорусі з'явилися перекладені «простою мовою» «Біблія» білоруса Симона Будного (1564), «Євангеліє» білоруса Василя Тяпинського (70-ті роки XVI ст.), «Новий Завіт» Валентина Негалевського з Волині (1581).

Найвідомішою пам'яткою є «Пересопницьке Євангеліє» (1556—1561) — унікальна рукописна книга для церковного богослужіння середини XVI ст., переклад «Євангелія» з книжної церковнослов'янської мови на просту народну мову. «Пересопницьке Євангеліє» було ви­готовлене й перекладене в с. Пересопниця нинішньої Рівненської області Михайлом Василевичем та архімандри­том Григорієм. Рукопис нараховує 964 сторінки, оправле­ний у дубові дошки, оздоблені зеленим оксамитом. У пам'ятці використано багато діалектичних варіантів жи­вої народної мови наших предків.

Однією з найважливіших турбот братств була організа­ція шкіл як основи освіти в Україні. Король Стефан Баторій декретом від 1584 р. дозволив Віденському братству відкрити школу, а з 1585 р. це право отримали всі право­славні братства Великого князівства Литовського й Гали­чини. Того ж року виникла перша в Україні Львівська братська школа. її викладачами були Зизаній Тустановський, Кирило Ставровецький та майбутній митрополит Іов Борецький. Наприкінці XVI — на початку XVII ст. від­крилися школи в Рогатині, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Києві та в інших містах (до ЗО).

Діяльність братств впливала на всі аспекти культурно­го життя в Україні. Братські школи були доступні всім верствам населення, що сприяло зростанню загального рівня грамотності.