
- •4.3. Берестейська церковна унія і її наслідки для українського народу
- •4.4. Розвиток освіти й культури наприкінці XIV — в середині XVI ст.
- •11.1. Роль братств в активізації культурного життя. Братські школи
- •11.2. Розвиток шкільної освіти. Острозька школа
- •11.3. Київ як центр культури і освіти в Україні
- •4.3. Культурне й церковне життя України у другій половині XIV- XV ст.
- •5. Українські землі у складі речі посполитої
- •8. Культура україни у XVI — першій половині XVII ст.
- •§26. Культура України XIV — початку XVI ст.
- •3. Культура України середини XIV - середини XVII ст.
- •3.1. Освіта та наука.
- •3.2. Друкарство. Література.
- •3.3. Мистецтво.
- •4. Етнічна консолідація й національно-духовне піднесення українського народу у XV - першій половині XVII ст.
- •5. Брестська церковна унія
- •4. Культура України XIV — першої половини XVII ст.
- •3.3. Розвиток культури наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
- •4.3. Національно-релігійний рух і культура України наприкінці XVI — на початку XVII ст.
- •IV. Проникнення гуманістичних ідей та нових тенденцій у розвиток української культури
- •V. Реформаційний рух та міжконфесійна боротьба як один із проявів визвольного руху
- •VI. Запитання та завдання
- •3.7. Культура України другої половини XIV - першої половини XVII ст.
- •Тема 7. Національно-культурний рух в Україні в другій половині 16 -першій половині 17 ст.
- •2.1. Міжконфесійні відносини. Берестейська унія та її наслідки.
- •60. Упадок національного українського життя і заходи коло його піднесення.
- •III. В боротьбі з польським наступом
- •IV. Церковна унія і могилянські реформи
- •XIX. Українська культура переходової доби
- •XX. Україна під польшею
- •Духове життя україни в литовсько-польській добі
- •Культура та освіта
- •Мистецтво
- •Підсумки
- •Національно-культурний рух в україні другої половини хvі - першої половини хvіі ст.
- •Берестейській собор 1596 р.
- •Православна церква в першій половині XVII ст.
- •Основні етапи боротьби за визнання православної церкви після підписання Берестейської унії
- •Петро Могила
- •Греко-католицька церква в першій половині XVII ст.
- •Культура України в XVI — першій половині XVII ст.
- •Основні здобутки
Олійник
У 1596 році була підписана Берестейська (Брестська) церковна унія, наслідком якої стало значне послаблення православної церкви, а отже, і позицій українського православного населення. Внаслідок цього український народ опинився на межі повного національного знищення.
Офіційна російська та радянська історіографія трактувала Берестейську церковну унію 1596 р. однобічно та однозначно-негативно. Утім, було ряд факторів й позитивного змісту, які штовхали вищий православний клір України до спілки з Римом. Коли Україна-Русь прийняла християнство, ще не було розколу на православ'я і католицизм. Тому ідея єдності християнства завжди знаходила в Україні своїх прихильників (володар Галицько-Волинської держави Данило, Київський митрополит Григорій Цамблак та ін.), це по-перше.
По-друге, частина православних владик вбачала у Ватикані силу, яка насправді могла захистити їх і паству від нецивілізованого наступу польського католицизму, зокрема шаленого тиску ордену єзуїтів, надати неминучому зближенню між віруючими різних конфесій більш м'якого і толерантного характеру.
По-третє, частина православного духовенства небезпідставно вважала, що союз із Римом призупинить занепад східної церкви взагалі:
послабить прояви централізму (підпорядкування духовної влади світській);
підштовхне розвиток богословської науки;
піднесе мораль священиків тощо.
По-четверте, українське православне духовенство розраховувало за допомогою унії припинити загравання східних патріархів з московськими царями і духовенством, яке вело до створення Московської патріархії і підпорядкування їй українських єпархій. Отже, унія певною мірою могла б мати й позитивні моменти, але цього не сталося, головним чином через відсутність у її творців розуміння, що релігія в ті часи визначала не тільки ідеологію, але й тип культури. Отже, зміна релігії означала відмову від своєї культурної і національної суті.
Затверджена у Бресті унія хоч і зберегла православні обряди і церковнослов'янську мову богослужіння, але в основу поклала головні догмати католицької церкви, що вело до денаціоналізації й ополячення українців.
Уряд і король Речі Посполитої Жигмонд III постановили вважати унію обов'язковою для всіх православних віруючих на території країни. Проте ідеї унії виявилися малозрозумілими для переважної більшості міщан та селян, нижчого і середнього духовенства. Вони трактувалися як зрада. Тому дослідники відзначають, що виникнення уніатської церкви призвело до розколу українського суспільства, до поглиблення соціальних суперечностей. Гасло боротьби з унією було одним з основних під час національно-визвольних рухів козацької епохи. Лише через 200 років, у середині XIX ст. уніатська церква на Заході України виступила виразником національних інтересів українського народу.
Посилення економічного і національно-релігійного гніту приводило до зростання протесту в усіх верствах українського суспільства.
У панівних колах виникла православна магнатсько-шляхетська опозиція з князем Василем-Костянтином Острозьким.
Мета опозиції - розширення автономії України в складі Речі Посполитої.
Методи досягнення мети:
> петиції до сейму і короля;
> підтримка культурно-освітньої справи;
> сприяння реформаційним рухам (кальвінізму, соцініанству);
> виступи за свободу совісті.
З часом місце магнатсько-князівської опозиції заступила шляхетсько-старшинська. Мета і методи досягнення подібні.
Виникла опозиція і серед міщан, які наповнили новим змістом таку легальну форму відстоювання своїх прав, як братства. Вперше братства на території України згадуються у документах 1460-80-х рр. стосовно Львова і Луцька. Означали тоді вони ремісничі цехи, куди входили православні майстри, і нічим не відрізнялися від західноєвропейських. Зовсім інше обличчя мають братства, що виникають з другої половини XVI ст. Хоча спочатку формувались вони на основі цехових братств і перейняли від них такі організаційні принципи, як внески за вступ і членство, щорічні вибори старшин, власне судочинство, систему штрафів і покарань та такі функції, як контроль за діяльністю своїх членів, взаємна підтримка, допомога членам братства, які потрапили у скруту, і сім'ям померлих братчиків. Але були й значні відмінності.
У братства мали право вступати не тільки ремісники, а й усі православні будь-якого стану: шляхтичі, священики, купці, вихідці зі селян. Братства організовувалися навколо певної церкви, іменем якої і звалися. Наприклад, Львівське Успенське братство, Київське Богоявленське. Основною турботою була допомога православній церкві у захисті народу від духовного і колоніального гноблення: окатоличення, ополячення. З цією метою братства організовують школи, друкарні; слідкують, щоб духовенство сумлінно ставилося до своїх обов'язків. Усі члени братства були формально рівноправні як у діяльності, так і в покараннях - аж до відлучення від церкви. У братства приймали і жінок.
Центром братського руху був Львів, найбільшого поширення він набув в Галичині. І це не дивно - саме тут польське колоніальне гноблення було найдавнішим і найсильнішим. Згодом діяльність братств поширюється на всю Україну. Між 1589-1615 рр. братства виникли майже у 20 містах - Кам'янці-Подільському, Острозі, Рогатині, Перемишлі, Києві, Немирові, Вінниці та ін. За числом членів вони були невеликі. Найбільше - Львівське - нараховувало до 30 чоловік. У містах, через численні заборони польської влади, жило дуже мало українських сімей. Незважаючи на це, вплив діяльності братств був значним. Вони багато зробили для захисту і розвитку українського культурного життя. Братські школи використовували передові для свого часу програми західноєвропейських навчальних закладів, але були більш демократичні. Від викладача вимагалось, щоб єдиним критерієм його ставлення до учнів були їхні знання. Школярі з бідних сімей і сироти повністю утримувалися за кошти братства. Посіяне братствами зерно зросло в козацькій державі у вигляді Могилянської академії, розвинутого книгодрукування, високої, порівняно зі сусідніми країнами, грамотності населення. Виконавши своє завдання захисту національної культури, братства в козацькій державі припинили своє існування, а в Західній Україні вони діяли аж до кінця XVIII ст. Своєю просвітницькою та антиуніатською діяльністю братства ідейно підготували національно-визвольну боротьбу українського народу XVII ст.
Король.
Це додаткове:
4.3. Берестейська церковна унія і її наслідки для українського народу
Після Люблінської унії 1569 р. на спротив польсько-католицькій експансії посилився суспільно-політичний рух на українських землях. Міцніла православна магнатсько-шляхетська опозиція, яку очолив князь Костянтин (Василь) Острозький. Вона прагнула розширення адміністративної та культурно-релігійної автономії українських земель у складі Речі Посполитої, залишалася вірною православ'ю та прагнула ліквідувати в Україні магнатське землеволодіння. її настрої згодом виражав Богдан Хмельницький, який вважав, що король має бути государем: «щоби карал і стинал шляхту і дуки, князі, щоби вольний був собі: згріши князь — урізати йому шию, згріши козак — тоє ж йому учинити...»
Важливу роль в активізації суспільного життя тоді відігравали братства як одна з форм протидії політиці полонізації українських земель. Особливо посилився цей рух у Львові, де братство сформувалося у 1585 р. 1 січня 1586 року антіохійський патріарх Йоаким, який прибув до міста, затвердив статут Львівського Успенського братства. Воно переймалося проблемами віри, церковними справами, освітою; активно боролося за створення у Львові міського самоврядування, незалежного від влади Польщі; рішуче виступало проти заборони православному населенню займатися справами магістрату; підтримувало зв'язки з Росією, Грецією, Молдовою та іншими країнами. У діяльності братства брали участь відомі громадські й культурні діячі: С. та Л. Зизанії, К. Ставровецький, І. Борецький.
Наприкінці XVI ст. братства виникли і в Красноставі, Городку, Галичі, Дрогобичі.
У 1615 р. засноване Київське Богоявленське братство. 27 травня 1620 року єрусалимський патріарх Феофан затвердив його статут. У організації братства взяли участь представники міщанства, шляхти та духовенства: І. Борецький, 3. Копистенський, І. Курцевич, Г. (Є.) Гулевичівна.
Галшка (Єлизавета) Гулевичівна (1575 — 1642) — дружина мозирського маршалка Стефана Лозки, православна шляхтичка. Для утвердження просвітництва в Україні 15 жовтня 1615 року подарувала свою землю в Києві на Подолі київському братству «на монастир і на школу дітям — як шляхетським, так і міщанським». Останні роки життя провела в Луцьку, де опікувалася Луцьким братством та його школою. На виділені нею кошти у 1615—1616 pp. було збудовано школу та Богоявленський монастир — основу майбутньої Києво-Могилянської академії.
Братства споруджували школи, де навчалися їхні діти, мали свої друкарні, де видавали просвітницьку літературу, закликали українців до єдності в боротьбі проти католицизму. Так, Львівському братству належала друкарня, в якій 1574 року Іван Федоров надрукував книгу «Апостол».
Федоров Іван (прибл. 1525—1583) — засновник книгодруку в Росії та Україні. У 1533—1563 pp. керував будівництвом державної друкарні в Москві, а в 1564 р. разом із П. Мстиславцем надрукував першу російську книгу — «Апостол». У 1565—1566 pp. Федоров та Мстиславець через релігійні переслідування покинули Москву і до 1572 р. перебували в Заблудові (Литва), де відкрили друкарню і видали «Євангеліє учительне» (1569), «Псалтир» (1570). У 1572 р. Федоров переїхав до Львова, де в 1573 р. відкрив друкарню, а в 1574 р. надрукував друге видання «Апостола» і «Буквар». Згодом він перейшов на службу до князя Острозького. В Острозі наприкінці 70-х років заснував друкарню, де разом з іншими книгами видав «Острозьку Біблію» (1581). Помер у Львові.
Католицька церква продовжувала намагатися утвердити католицизм на українських землях. Вона прагнула приєднання православної національної церкви з обов'язковим визнанням верховенства римського папи і католицьких догматів. Отже, йшлося не про об'єднання на рівних засадах а про приєднання. Ватикан вирішив створити нову (уніатську) церкву, за допомогою якої можна було б навернути православних до католицизму. При цьому передбачалося зберегти обряди православ'я, але визнавалося верховенство Ватикану і приймалися догмати католицизму про непогрішимість і божественність римського папи.
Берестейська церковна унія. 1590 року у Бельську відбулася нарада чотирьох єпископів: львівського — Г. Балабана, холмського — Діонісія, пінського — Леонтія та луцького — К. Терлецького, на якій обговорювалося прийняття унії. У 1591 р. єпископи подали королю заяву про готовність її укласти. 18 травня 1592 року Сигізмунд III погодився. 1594 року до них пристали митрополит М. Рогоза та єпископи І. Потій, К. Терлецький і Г. Балабан. У червні 1595 року в Кракові відбулася нарада за участю Потія й Терлецького, сенаторів-католиків та єзуїта Скарги. Було остаточно розроблено умови унії. їх схвалив папський нунцій (представник вищого рангу). Категорично проти був князь К. Острозький, але король проігнорував це. 23 грудня 1595 року Терлецький і Потій у присутності папи Клемента VIII проголосили унію. Потім почалася підготовка уніатського собору. Значна частина православних, особливо козацтво, рішуче виступали проти унії.
8—9 жовтня 1596 року у Бересті зібрався церковний собор для обговорення питання про унію, який одразу поділився на два собори. В уніатському брали участь митрополит М. Рогоза, п'ять єпископів, три архімандрити, три католицькі єпископи й чимало шляхти. 8 жовтня 1596 року під тиском представників короля вони підписали угоду про унію, яку затвердив Сигізмунд III.
На православному соборі, який відкинув унію, було два єпископи — Г. Балабан і 3. Копистинський, бєлгородський митрополит Лука, дев'ять архімандритів, у тому числі й києво-печерський Н. Тур, два представники східних патріархів і понад 200 представників православного духовенства. Противників унії очолив князь К. Острозький.
Визвольний рух в Україні. Народ підтримав рішення православного собору, піднявши кілька повстань проти унії. Проти неї виступив і гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний (?—1622), який завжди підтримував православну віру. Він був серед засновників Братської школи при Братському монастирі в Києві, на Подолі. Конашевич-Сагайдачний фактично відновив православ'я в Україні у 1620—1621 pp., домігшись висвячення єрусалимським патріархом Феофаном (саме перебував тут) Іова Борецького митрополитом київським та ще п'ятьох єпископів.
Після прийняття Берестейської унії почалася відкрита експансія католицизму на українські землі. Прибічники унії з православного духовенства почали впроваджувати її силою. Так, єпископ Потій особисто очолив похід проти Іллінського православного монастиря на Волині, ченці якого виступили проти рішень Берестейського церковного собору. Монастир було пограбовано і спустошено. Засобом упровадження унії було також «право презенти», що його використовували магнати, призначаючи уніатів священиками в церквах своїх маєтків. Уніати силою захоплювали великі православні монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли. Це активізувало виступи українського населення проти унії. У 1620 р. спалахнуло повстання православних міщан Луцька, яким місцеві власті заборонили будувати церкву і школу. 1629 року селяни відмовилися виконувати повинності на користь ченців Дерманського монастиря, які прийняли унію. Міщани Острога у 1638 р. виступили проти закриття православних храмів.
На початку 30-х років XVII ст. польська влада змушена була видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали діяльність православної церкви. Проте наступ католицизму та уніатства в Україні тривав.
Оцінку Берестейської унії та її наслідків для українського народу дав І. Франко: «Укладена за мотивами далеко більш політичними і адміністративно-дисциплінарними, ніж догматично-релігійними, Берестейська унія відразу внесла величезний фермент в лоно руського (тобто українського — прим. авт.) народу, спричинила тимчасовий запал, пожвавлення, інтелектуальний рух, жваві диспути, ...та в кінцевому підсумку ослабила Русь, деморалізувала її ненавистю братів до братів, взаємним недовір'ям і нетерпимістю і була однією з причин козацьких війн, які принесли Україні "руїну", а Польщі — зародок політичного занепаду».
Найважливіші події
1375 р. — створення Галицької католицької митрополії. Початок експансії католицизму на українські землі.
Прибл. 1525—1583 pp. — роки життя Івана Федорова — засновника книгодрукування в Росії та Україні.
1588 р. — видано «Новий» Литовський статут.
1596—1647 pp. — роки життя Петра Могили — митрополита Київського, засновника Києво-Могилянської колегії (1632).
1596 р. — Берестейська церковна унія.
А це було: