1254490238

Захист прав ВIЛ-iнфiкованих осiб у судi

Науково-практичний посібник для суддів

За редакцією професора, доктора юридичних наук, члена-кореспондента Академії правових наук України М. В. Буроменського

КИЇВ – 2009

4

Вступне слово

ПоширеннязахворюваннянаВІЛвУкраїнієоднимзнайбільших в Європі: за оцінками національних експертів, поширеність ВІЛ серед дорослого населення (віком 15–49 років) становить 1,63 %1. При цьому найбільшою мірою потерпають уразливі групи населення.

Основним рушієм поширення ВІЛ/СНІДу є споживачі ін’єкційних наркотиків, які використовують нестерильні методи ін’єкції, а також люди, які входять до групи ризику зараження або передачі ВІЛ. На них припадає левова частка усіх нових випадків зараження ВІЛ2.

Захворювання на ВІЛ дедалі більше стає одним з найнебезпечніших чинників, що негативно впливають на розвиток особистості та суспільства, зумовлюючи зниження середньої тривалості життя, збільшення попиту на медичні послуги, загострення проблем бідності та соціальної нерівності.

Боротьба з цією хворобою стає одним з пріоритетів держави в галузі охорони здоров’я населення. Успішна реалізація цього завдання потребує належного нормативно-правового забезпечення та послідовної і прозорої державної політики.

Посібник, що пропонується, було підготовлено в рамках проекту «Врядування з питань ВІЛ/СНІДу» Програми розвитку ООН. Проект, зокрема, передбачає:

1.Розширення можливостей окремих державних установ у створенні та впровадженні стратегій для ефективної відповіді на епідемію ВІЛ/СНІДу.

2.Підсилення спроможностей місцевих партнерів на обласному, районному та муніципальному рівні та місцевих громад у відповіді на епідемію ВІЛ/СНІДу в областях, що зазнали найбільшого впливу епідемії (АР Крим, Херсон, Миколаїв, Харків та Дніпропетровськ).

3.Підтримка розвитку системи моніторингу за дотриманням прав людей, яких торкнулась епідемія ВІЛ.

Упідготовці цього науково-практичного посібника було використано значний масив документів, матеріалів, практики, наданих

1ВІЛ-інфекція в Україні: Інформ. бюл. / МОЗ України, Укр. центр профілактики і боротьби зі СНІД, Інститут епідеміології та інфекц. хвороб ім. Л. В. Громашевського АМН України, ЦСЕС МОЗ України.  –  2008. – № 29. – 45 с.

2UNAIDS/WHO (December 2005): AIDS Epidemic Update.

5

представниками державних установ і громадських організацій, що мають досвід з підготовки та впровадження профілактичних програм для молоді, роботи з групами ризику, науковцями, які досліджують проблеми, пов’язані з питаннями ВІЛ/СНІДу. Отримані результати були обговорені на засіданнях «круглих столів», зустрічах зацікавлених сторін, враховують пропозиції, що були висловлені під час цих заходів.

Видання цього посібника було б неможливим без усебічної підтримки в організації та проведенні дослідження з боку Володимира Гордєйка – керівника проекту «Врядування з питань ВІЛ/СНІДу» Програми розвитку ООН в Україні; Валерія Рябухи – радника з питань права та політики Проекту, В’ячеслава Смирнова – голови Печенізького районного суду Харківської області, Тетяни Борду- ніс – адвоката, президента Всеукраїнської організації ВБО «Всеукраїнський правозахисний рух «Гідність».

6

1. ВІЛ/СНІД з позицій прав людини

На нинішньому етапі ВІЛ-інфекція в Україні продовжує поширюватись. Зростає кількість нових випадків інфікування ВІЛ та захворювання на СНІД. Збільшується число дітей, які народжені ВІЛ-інфікованими жінками. За рівнем поширення ВІЛ/СНІДу Україна перебуває на першому місці в Європі3. За офіційними даними Міністерства охорони здоров’я на жовтень 2007 року в Україні було зареєстровано 102 523 випадки інфікування ВІЛ (це накопичувальна статистика із 1987 р.). Навіть за найоптимістичнішими прогнозами поширення ВІЛ/СНІДу в Україні та пов’язане з ним скорочення чисельності населення матимуть серйозні та тривалі наслідки для економіки, демографії та національної безпеки України4.

Проблема ускладнюється тим, що все ще не існує ефективних медичних засобів запобігання зараженню вірусом імунодефіциту та способу лікування цієї хвороби. Пересічна думка полягає в тому, що СНІД, здебільшого, є викликом громадському здоров’ю, що є лише частково вірним: ВІЛ/СНІД є також і проблемою прав людини і, більше того, це зводить нанівець десятириччя здобутих надбань, збільшує бідність та підриває засади як соціальної стабільності, так і економічного, і соціального прогресу.5

Дані досліджень, проведених в Україні, свідчать про нульову толерантність до ВІЛ-позитивних людей і низьку обізнаність з особ­ ливостями хвороби6. На жаль, негативні суспільні міфи і стереотипи щодо ВІЛ підтримуються і відтворюються засобами масової інформації, призводять почасти до надмірної політизації проблеми, певної скандальності публічної дискусії з цієї тематики, відштовхують людей від проходження тестування на ВІЛ.

В Україні доволі поширені порушення прав людини у площині ВІЛ/СНІДу. Такі порушення стосуються розкриття ВІЛ-статусу у медичних, освітніх закладах, звільненні з роботи і т. ін. Найвагоміші зловживання включають фізичне та психологічне насильство з

3За даними Міжнародної організації праці (МОП), у 2007 році у всьому світі ВІЛ/СНІДом інфіковано близько 40 млн людей, більшість з них мають вік від 15 до 49 років.

4Socioeconomic Impact of HIV/AIDS in Ukraine/ World Bank and International HIV/AIDS Alliance in Ukraine.

2006. http://www.worldbank.org/ua/aidsstudy.

5Виклик та подолання: ВІЛ/СНІД та права людини в Україні. — К.: ПРООН в Україні. – 2008. – С. 5.

6Національний звіт з виконання рішень Декларації про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІДом. Звітний період: січень 2003р. – грудень 2005 р. — К: 2006. – 78 c.

7

боку правоохоронних органів, незаконне затримання тощо. Вони в свою чергу викликають дискримінацію і те, що люди уникають тестування та лікування, а це сприяє подальшому поширенню інфекції та загальному погіршенню стану здоров’я ВІЛ-інфікованих.

Дискримінаційні підходи здебільшого спричинені тією обставиною, що більшість ВІЛ-позитивних людей на початкових стадіях розвитку ВІЛ-інфекції в Україні мали залежність від наркотиків

ічисленні проблеми з представниками правоохоронних структур. Водночас у медичному середовищі існують непоодинокі приклади нетерпимості та відштовхування ВІЛ-позитивних. Така сама ситуація спостерігається і в закладах освіти.

Способи поширення ВІЛ в Україні за останні роки свідчать про те, що захворювання на ВІЛ поступово зміщується від груп високого ризику в бік загального населення і найбільше вражає дітей

іжінок.

Люди, які живуть із ВІЛ/СНІДом, тією чи іншою мірою є вразливими людьми. Вразливими є також і ті люди, що мають найвищий ризик зараження ВІЛ (наркозалежні, працівники комерційного сексу, чоловіки, які мають секс із чоловіками, ув’язнені, діти вулиці тощо).

До порушення прав ЛЖВ та вразливих до ВІЛ груп призводять, зокрема, брак поінформованості серед посадових осіб та пересічних громадян, недосконалість законодавства, бідність, екологічні негаразди, негативна громадська думка, політична нестабільність, правовий нігілізм тощо, тобто низка чинників та їх комбінацій, які іноді важко встановити.

Особливо ВІЛ-позитивні люди потерпають від стигми і дискримінації. Стигма – це прояви негативного ставлення на рівні думок та висловлювань, а дискримінація – це прояви негативного ставлення на рівні дій, в тому числі порушення прав людини.

Стигма, асоційована з ВІЛ/СНІДом, має різні прояви:

•неприйняття та уникання людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом;

•примусове тестування на ВІЛ без попередньої згоди та недотримання конфіденційності;

•насильство над людьми, які живуть з ВІЛ-інфекцією;

•ізоляція людей, які живуть з ВІЛ, тощо.

Дискримінація може мати такі форми:

•дискримінаційні закони і політика;

8

•дискримінаційні дії представників державних органів та посадових осіб;

•дискримінація з боку суспільства, сімей, окремих осіб. Джерела походження стигми, асоційованої з ВІЛ/СНІДом:

1)прагматичний острах ВІЛ/СНІДу як хвороби (ця стигма ви-

пливає із здатності інфекції передаватися та летальних наслідків ВІЛ-інфекції; вона виражає страх та уявлення, що зазвичай пов’язуються із будь-яким інфекційним та летальним захворюванням. Можливо, найкраще це можна проілюструвати досвідом перших етапів епідемії, коли люди, які інфікувалися ВІЛ через переливання крові, зазнавали меншої стигматизації порівняно із споживачами ін’єкційних наркотиків. З поширенням ВІЛ-інфекції більшість таких людей зазнали ізоляції з боку оточення через побоювання зараження на ВІЛ побутовим шляхом);

2) символічне асоціювання ВІЛ/СНІДу та груп, у яких виявлено значну поширеність ВІЛ-інфекції (ця стигма є власне використан-

ням захворюванням для того, щоб виразити ставлення до груп, з якими воно асоціюється, та поведінки, через яку інфекція передається. У Сполучених Штатах прикладом такої соціальної групи є насамперед люди гомосексуальної орієнтації, в Україні – спожива- чі ін’єкційних наркотиків та працівники секс-бізнесу).

Від стигматизації страждають не лише люди, які живуть з ВІЛ, але також їх близькі, родичі, соціальні працівники і волонтери, які безпосередньо залучені до догляду та підтримки ВІЛ-позитивних людей.

Стигма і дискримінація негативно впливають на якість життя людей з ВІЛ у таких аспектах, як соціальна захищеність, фізичне самопочуття, задоволення потреб у спілкуванні, психічне благополуччя, розвиток особистості тощо. Інакше кажучи, порушення прав ВІЛ-інфікованих людей відбуваються не лише у площині ВІЛ/СНІДу, вони мають загальний, універсальний характер.

Конституція України закріплює рівні права за всіма громадянами без жодних обмежень. Однак щодо людей, які живуть з ВІЛ, законодавство, чиновники, правоохоронці, медпрацівники, роботодавці, пересічні громадяни ще й досі допускають порушення прав та свобод цих людей, навіть іноді цього не усвідомлюючи.

Серед різноманітних засобів і методів відстоювання прав людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом, найбільш ефективним і показовим є судовий захист.

9

Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Загальна декларація прав людини 1948 р. у ст. 7 зазначає, що усі люди рівні перед законом та мають право, без будь-якої різниці, на рівний захист закону. Стаття 8 визнає право кожної людини на ефективне встановлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її загальних прав, що надані їй конституцією або законом.

Згідно з Міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 р. усі особи є рівними перед судами (ст. 14) та перед законом і мають право без жодної дискримінації на рівний захист. У цьому відношенні будь-яка дискримінація повинна бути заборонена законом, і закон повинен гарантувати всім особам рівний і ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, якот раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини (ст. 26).

У Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. закріплено право на справедливий судовий розгляд (ст. 6) та на ефективний засіб правового захисту (ст. 13). Для забезпечення додержання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї створено Європейський суд з прав людини, який функціонує на постійній основі (ст. 19).

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» від 07.02.2002 р. № 3018-III7 усім суб’єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними. Ніхто не може бути позбавлений права

7Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27—28. – Ст.180.

10