1254490238

перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.

Концепція захисту прав людини у сфері ВІЛ виділяє окремі групи індивідів, яких традиційно відносять до найбільш уразливих і за якими міжнародне і національне право визнає існування спеціальних прав, що полегшують доступ до універсального каталогу прав. Найбільш уразливими групами є споживачі ін’єкційних наркотиків, працівники комерційного сексу, чоловіки, які мають секс із чоловіками. Однак традиційні механізми надання соціальної допомоги не можуть забезпечити людям, які живуть з ВІЛ і уразливим до ВІЛ, необхідні їм соціальні послуги.

Об’єкти надання соціальних послуг

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р. № 2558-III21 соціальні послуги можуть отримувати: діти, молодь та члени їх сімей; професійні та інші колективи; соціальні групи, щодо яких здійснюється соціальна допомога.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02.06.2005 р. № 2623-IV22 соціальні послуги надаються також бездомним громадянам.

Суб’єкти надання соціальних послуг

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 р. № 966-IV соціальні послуги можуть надаватися:

•за місцем проживання особи (вдома);

•у стаціонарних інтернатних установах та закладах;

•у реабілітаційних установах та закладах;

•в установах та закладах денного перебування;

•в установах та закладах тимчасового або постійного перебу­ вання;

•у територіальних центрах соціального обслуговування;

•в інших закладах соціальної підтримки (догляду).

21Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 42. – Ст. 213.

22Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 26. – Ст. 354.

31

Соціальні послуги можуть надавати державні та комунальні суб’єкти, які повинні здійснювати свою діяльність на професійній основі (ст. 7 Закону України «Про соціальні послуги»).

Соціальні послуги можуть надавати і недержавні суб’єкти на професійній основі на підставі ліцензії за рахунок власних коштів, залучених коштів або коштів державного чи місцевого бюджетів (ст. 8 Закону України «Про соціальні послуги»).

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 р. № 2342-IV23 центри соціальних служб для молоді надають юридичну, психологічну та соціальну допомогу дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, а також їх біологічним батькам, опікунам, піклувальникам, прийомним батькам, батькам-вихователям та усиновлювачам.

Відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.95 р. № 20/95-ВР24 створені та діють:

•центри медико-соціальної реабілітації дітей;

•притулки для дітей служб у справах дітей;

•центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

•соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

Споживачі ін’єкційних наркотиків (СІН) і програми зменшення шкоди (ЗШ)25

ня епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні (63% усіх зареєстрованих ВІЛ-інфікованих пов’язані з використанням нестерильного ін’єкційного обладнання). За узгодженими даними міжнародних та національних організацій, оціночна кількість споживачів ін’єкційних наркотиків в Україні коливається від 325 до 425 тисяч осіб26. Переважна більшість наркозалежних та ВІЛ-

23Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 6. – Ст. 147.

24Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 6. – Ст. 35.

25Виклик та подолання: ВІЛ/СНІД та права людини в Україні. – К.: ПРООН в Україні. – 2008. – С. 38.

26Оцінка чисельності груп підвищеного ризику інфікування ВІЛ в Україні: Аналітичний звіт за результатами дослідження / Балакірєва О.М. та ін.; МБФ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні». – К.: 2006.

32

позитивних в Україні –люди найбільш продуктивного віку — від 20 до 39 років27.

Чому ж ВІЛ-інфекція в Україні, на відміну від переважної більшості країн, що потерпають від ВІЛ/СНІДу, поширюється саме у середовищі СІН?

З-поміж основних причин слід відзначити: поширену практику спільного використання ін’єкційного обладнання одночасно кількома СІН, використання крові як абсорбувальної речовини під час кустарного приготування опіатів тощо. Разом із тим з року в рік в Україні зростає питома вага інфікувань статевим шляхом через партнерів СІН або під час незахищених статевих контактів жінкамиСІН, які надають сексуальні послуги.

Для вирішення цієї актуальної проблеми вкрай важливими умовами для Україні є: визнання за людиною, хворою на наркотичну залежність, права на лікування; забезпечення доступу СІН до комплексних медичних та соціальних послуг; приведення віт­чизняного законодавства у відповідність до передових європейських підходів.

Заходи зменшення шкоди (ЗШ) від ін’єкційного вживання наркотиків впроваджуються в Україні із середини 1990-х років, саме від початку спалаху ВІЛ/СНІДу серед СІН. Ці зусилля переважно підтримуються громадськими організаціями за кошти міжнародних донорів. Наразі за підтримки Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні (за кошти Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією) впроваджується близько 60 проектів зменшення шкоди, послугами яких охоплено понад 175 тисяч СІН. Державні програми, що реалізуються Державною соціальною службою у справах сім’ї, дітей та молоді, поки що працюють менш ефективно.

Відповідно до нової редакції Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», починаючи з 2008

року зменшення шкоди від наслідків ін’єкційного вживання наркотиків визначено одним з основних напрямів державної політики у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Важливим також є положення, що міститься у ст. 4 чинного Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», що гарантує для СІН з метою забезпечення запобігання поширенню

27 ВІЛ-інфекція в Україні: Інформаційний бюлетень / Міністерство охорони здоров’я України. – 2007. – № 28.

33

ВІЛ-інфекції створення умов для заміни використаних ін’єкційних голок і шприців на стерильні.

Важливою складовою стратегії зменшення шкоди є замісна підтримувальна терапія (ЗПТ). Цей метод полягає у призначенні хворому на опіоїдну залежність лікарського препарату на тривалий термін, що має властивості нелегального наркотичного засобу та вживається неін’єкційно. Найчастіше як замінник використовують метадон та бупренорфін.

Переваги ЗПТ:

•знижує рівень поширення ВІЛ-інфекції та гепатитів серед СІН, а також їх партнерів;

•знижує рівень споживання нелегальних наркотиків та смертність внаслідок передозування;

•покращує фізичний та психічний стан хворих на наркозалежність, їхній соціальний статус (поновлення сімейних стосунків, працевлаштування тощо);

•забезпечує прихильність наркозалежних хворих до лікування, насамперед АРВ-терапією та лікування туберкульозу;

•знижує кримінальну активність наркозалежних, підриває рентабельність нелегального наркобізнесу;

•зменшує видатки на судочинство та утримання наркозалежних у місця позбавлення волі та видатки на лікування важких наслідків нелегального споживання наркотиків.

ЗПТ на сьогодні є фактично єдиною можливістю надання антиретровірусної терапії ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД споживачам ін’єкційних наркотиків; практично доведений механізм їх декриміналізації та повернення у суспільство (ресоціалізація).

Впровадження програм ЗПТ в Україні здійснюється відповідно до Концепції стратегії дій Уряду, спрямованої на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу на період до 2011 року, та п. 12 Національної програми забезпечення профілактики ВІЛінфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2004—2008 роки, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 р. № 264.

Протягом 2005—2007 років ухвалено низку наказів МОЗ України, що регламентують впровадження програми ЗПТ з використанням лікарських наркотичних засобів метадону та бупренорфіну.

34

Міжнародний комітет з контролю за наркотиками (МККН) у вересні 2007 року підтвердив потреби для України у розрахунку

32,9 кг метадону на рік.

Проте через категоричні заперечення та протидію з боку Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, Комітету з контролю за наркотиками та окремих галузевих служб Міністерства охорони здоров’я програми ЗПТ в Україні з використанням метадону до останнього часу усіляко гальмувалися.

Найбільший опір викликає впровадження у медичну практику програм ЗПТ з використанням метадону гідрохлориду, хоча цей препарат почав застосовуватися у 60-х роках ХХ століття і на сьогодні є найбільш поширеним та перевіреним препаратом (його приймають понад 80% клієнтів програм ЗПТ у світі).

Типові порушення прав СІН в Україні

Порушення прав СІН вкрай негативно впливають на ефективність програм зменшення шкоди та інших заходів з профілактики поширення ВІЛ-інфекції і полягають у такому:

1)недотримання процесуальних норм під час провадження досудового слідства, застосування тортур та нелюдське поводження.

Йдеться про використання вразливого стану наркозалежного, який перебуває у стані абстинентного синдрому («ломка»), з метою примусового отримання свідчень, зізнання у скоєнні злочинів тощо;

2)затримання клієнтів у пунктах обміну шприців або безпосе-

редньо біля них. Нерідко працівники міліції відбирають у СІН стерильні або використані шприці та голки. Знаходження цих не заборонених для обігу предметів нерідко розцінюється правоохоронцями як підстава для подальшого проведення особистого обшуку, застосування фізичних засобів впливу (побиття) або затримання.

Фіксуються випадки, коли працівники міліції здійснюють незаконні дії безпосередньо стосовно до соціальних (аут-річ) працівників, які працюють із СІН, зокрема на пунктах обміну шприців (ПОШ).

За таких умов СІН переважно не зацікавлені нести використані шприці на ПОШ та намагаються зробити ін’єкцію якомога скоріше після отримання наркотику, нерідко в небезпечних умо-

35

вах або у ризикований спосіб. Такі дії суттєво підвищують ризик ВІЛ-інфікування для інших СІН, а також їх статевих партнерів, дітей. Використані шприці та голки нерідко становлять загрозу для пересічних громадян, які наражаються на небезпеку отримати ушкодження під час контактів з ними;

3)підкидання наркотиків працівниками міліції; вимагання ко-

штів за звільнення від кримінальної відповідальності; використання свідчень, здобутих в результаті незаконних дій, у т. ч. фізичного та психологічного впливу – усе це поширені явища в Україні, які необхідно викорінювати. Так, за даними Благодійного фонду «Віртус» (м. Дніпропетровськ), часто на вулиці під час обшуків, виявивши картку клієнта проекту зменшення шкоди, працівники міліції викидають її або рвуть. Були навіть такі випадки: працівники міліції зробили забір крові у ВІЛ-позитивного наркомана Ю. прямо в під’їзді, щоб, лякаючи іншого наркозалежного внутрішньовенним введенням, примусити його дати свідчення28;

4)незаконне відбирання у ВІЛ-позитивних СІН препаратів антиретровірусної терапії (АРТ).

Як відомо, вживати АРВ-препарати, що сповільнюють розвиток захворювання, слід кілька разів на день у суворо визначені години. Будь-яке переривання терапії може призвести до тяжких, інколи – летальних наслідків. Cьогодні важко уявити, щоб людину, яка страждає на цукровий діабет, позбавляли інсуліну, а хворого на астму – інгалятора, однак зазначені неправомірні дії стосовно наркозалежних ВІЛ-позитивних людей досить поширені.

Переривання АРВ-терапії може призвести до того, що в Україні поширяться стійкі до наявних сьогодні антиретровірусних препаратів штами ВІЛ, що, в свою чергу, збільшуватиме витрати держави на лікування. На кінець 2008 року частка держави збільшилась з 27 до 35% вартості антиретровірусної терапії (решта закуповується на кошти Глобального фонду).

Інша категорія типових порушень прав наркозалежних допускається з боку медичних працівників, які за своїм професійним обов’язком повинні надавати допомогу хворим. Найбільш поширені з них:

28Під вартою без ліків, або Про права затриманих ВІЛ-позитивних // Дзеркало тижня. – 13-19.10.2007. http://www.dt.ua/3000/3050/60755.

36

5)відмова у наданні медичних послуг, зокрема невідкладної ме-

дичної допомоги, або жорстоке та принизливе ставлення. Ще в гіршій ситуації опиняються люди з подвійною проблемою: наркозалежність та ВІЛ/СНІД. Значної дискримінації зазнають наркозалежні жінки, особливо з числа залучених до комерційного сексу. Нерідко самі СІН не бажають звертатися по допомогу через острах розкриття інформації про своє захворювання та взяття на наркологічний облік, який тягне за собою низку обмежень;

6)обмежений доступ ВІЛ-позитивних СІН до лікування АРТ: чи-

мало лікарів СНІД-центрів впевнені, що наркозалежні не можуть отримувати АРТ, оскільки не вважаються «стабільними» пацієнтами, які дотримуються режиму лікування;

7)вимагання коштів за надані медичні послуги та ліки.

Типові порушення прав наркозалежних у соціально-трудовій сфері:

1)незаконне виселення, заволодіння житлом СІН з боку близьких родичів або опікунів, а також шляхом здійснення шахрайських дій;

2)безпідставні відмови у призначенні встановлених або гарантованих державою соціальної допомоги, субсидій тощо з боку працівників соціальних та інших служб;

3)звільнення з роботи в разі одержання даних щодо залежності особи від наркотиків. Як правило, звільнення відбувається за формальними підставами (за власним бажанням, порушення дисципліни, реорганізація підприємства тощо). Хоча чимало СІН є безробітними, вони не звертаються до служб зайнятості, не отримують допомоги з безробіття, не можуть оформити субсидій на комунальні послуги. Розв’язання цих проблем може суттєво знизити негативні наслідки наркоманії, проте наразі доступність соціальних послуг для СІН в Україні залишається проблематичною29.

Працівники комерційного сексу (ПКС)30

Однією з найуразливіших до ВІЛ-інфекції груп є люди, задіяні у сфері секс-бізнесу. За підрахунками спеціалістів, кількість пра-

29Права людини в Україні. http://www.khpg.org/index.php?id=1160065168.

30Виклик та подолання: ВІЛ/СНІД та права людини в Україні. – К.: ПРООН в Україні. – 2008. – С. 43.

37

цівників комерційного сексу в Україні коливається від 200 тис. до 350 тис. людей (залежить від таких чинників, як сезонність, загострення економічної ситуації, наркозалежність, міграція тощо).

Якщо взяти навіть мінімальну кількість працівників комерційного сексу в 200 тис. осіб і помножити цю цифру на середньостатистичну кількість клієнтів на день (2 людини), то ми отримаємо до 400 тис. ризикованих статевих контактів на день (!).

Кількість та асортимент секс-послуг в нашій країні, бажаємо ми того чи ні, дедалі зростає, а сама секс-індустрія стрімко розвивається. Наразі в Україні близько 30 тисяч осіб пропонують інтим-послуги через Інтернет. Найбільша кількість секс-пропозицій спостерігається в Києві, Харкові, Львові, Дніпропетровську.

Працівники комерційного сексу можуть належати до різних вікових груп, найчастіше це молоді люди від 21 до 24 років, секс-робота для більшості з них – основне джерело доходів. Спостерігається тенденція до зростання кількості неповнолітніх жінок секс-бізнесу, з низьким рівнем освіти. Ця група найвразливіша до ВІЛ та хвороб, що передаються статевим шляхом.

Оскільки статевий шлях поступово стає одним з найпоширеніших шляхів передачі ВІЛ, то це привертає особливу увагу до працівників комерційного сексу у контексті прав людини.

До чинників, що підвищують вразливість працівників комерційного сексу до ВІЛ-інфекції, належать такі:

•ризикована сексуальна поведінка;

•малодоступність медичних, соціальних, юридичних послуг для низькооплачуваних ПКС;

•посилення стигматизації та дискримінації стосовно ПКС як до осіб, які живуть з ВІЛ/СНІДом;

•негативне ставлення суспільства до проблем ВІЛ/СНІДу;

•низький рівень благополуччя суспільства;

•негативний вплив вживання алкоголю та наркотиків на безпеку сексуальних контактів, у тому числі на сприйняття інформації і пам’ять;

•нестача інформації з питань ВІЛ та захворювань, що передаються статевим шляхом, репродуктивного здоров’я, профілактики незапланованої вагітності;

•відсутність усвідомлення наслідків незахищеного сексу;

•невміння домовитися з клієнтом;

38

•обмежений доступ до засобів профілактики;

•відсутність можливості для працівників комерційного сексу

брати участь у прийнятті рішень, що стосуються їх особисто. Заборона занять комерційним сексом часто витискує таку діяльність в тіньову зону, таким чином, збільшуючи ризик для здоров’я робітників комерційного сексу, обмежуючи їх можливості у відстоюванні своїх прав. Для боротьби зі злочинністю, економічною нерівністю та задля підтримки успішної діяльності щодо профілактики ВІЛ/СНІДу необхідно визнати та сприймати проституцію як

працю, що обирається за особистим бажанням.

Чоловіки, які мають секс з чоловіками (ЧСЧ)31

За оцінками експертів32, кількість ЧСЧ в Україні становить від 177 000 до 430 000. Із них 40 973 живуть із ВІЛ. Це становить понад 16% усіх чоловіків, які живуть з ВІЛ в Україні33.

Що саме сприяє такому стрімкому поширенню ВІЛ серед ЧСЧ в нашій країні? Більшість експертів погоджується, що саме стигматизації й дискримінації належить провідна роль у поширенні ВІЛ серед представників цієї уразливої групи. Адже саме виключення із суспільних процесів, вимушене «подвійне життя» визначає їх сексуальну поведінку: легковажне ставлення до власного здоров’я, відсутність постійних партнерів, анонімні статеві стосунки тощо.

В Україні відсутнє законодавче визначення поняття «сексуальна орієнтація». Незважаючи на це, можна стверджувати, що певні гарантії щодо прав і свобод ЧСЧ існують. Так, стаття 24 Конституції України встановлює рівність громадян незалежно від будь-якої ознаки.

Розглянемо окремі сфери суспільних відносин, в яких порушення прав ЧСЧ є найпоширенішими:

1) Участь особи в інформаційних відносинах полягає у двох основних аспектах: а) збереження конфіденційності інформації щодо особи та її особистого життя (в т. ч. сімейного та інтимного);

31Виклик та подолання: ВІЛ/СНІД та права людини в Україні. – К.: ПРООН в Україні. – 2008. – С. 43.

32Українського центру профілактики та боротьби зі СНІДом, Міністерства охорони здоров’я України, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІДу в Україні, Об’єднаної програми ООН з ВІЛ/СНІДу (UNAIDS).

33Підсумкові показники узгодженої оцінки щодо чисельності груп та поширеності ВІЛ станом на кінець 2007 року// ВІЛ-інфекція в Україні: Інформаційний бюлетень / Український центр профілактики та боротьби зі СНІДом. – 2008. – № 29.

39

б) свобода поширення та доступу до інформації, що становить інтерес для особи, і не є обмеженою в користуванні.

Конституція України забороняє збирати та поширювати конфіденційну інформацію про особу без її згоди. На збереження таємниці особистого та інтимного життя громадян орієнтовані Закон України «Про інформацію», ст. 10 Цивільного процесуального та ст. 20 Кримінально-процесуального кодексів України, які передбачають можливість закритого судового розгляду справ, що так чи інакше стосуються інтимних сторін життя осіб, які беруть участь у справі.

2)Доступ представників ЛГБТ-спільноти до публічних обов’язків та державної служби. Варто звернути увагу, що чинне законодавство України не передбачає жодних обмежень щодо державної служби чи служби в органах місцевого самоврядування, які б випливали з інших вимог, аніж відповідна освіта чи професійна підготовка.

Окремий інтерес для представників ЛГБТ-спільноти могли б становити положення чинного законодавства щодо альтернативної (невійськової) служби, оскільки така можливість давала б шанс багатьом з них уникнути чисельних психологічних проблем, образ та знущань, пов’язаних з проходженням військової служби.

3)У чинному законодавстві України відсутні будь-які прямі чи непрямі обмеження за будь-якою із соціально-демографічних ознак (в т. ч. за ознакою сексуальної орієнтації) щодо здійснення підприємницької діяльності.

4)Статтею 41 Конституції України передбачено, що «ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним»..

5)Соціальні гарантії та доступ до соціального забезпечення

поширюються на осіб, які належать до ЛГБТ-спільноти, так само, як і на всіх інших громадян України, і законодавець в цьому випадку не передбачає жодних додаткових пільг чи обмежень щодо тієї чи іншої соціальної групи.

6)Стаття 53 Конституції України передбачає забезпечення дер-

жавою доступності і безоплатності вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі, а також надання державних стипендій та пільг студентам.

7)Усферіохорониздоров’ятамедичногообслуговуваннябільшість

40