1254490238
.pdf6. Витяги з міжнародних договорів України та міжнародних актів
Загальна декларація прав людини
Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року
(витяг)
Стаття 1. Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і повинні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства.
Стаття 2. Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища. Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.
Стаття 3. Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.
Стаття 5. Ніхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гідність, поводження і покарання.
Стаття 6. Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктності.
Стаття 7. Всі люди рівні перед законом і мають право, без будьякої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.
Стаття 8. Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.
Стаття 9. Ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання.
Стаття 10. Кожна людина, для визначення її прав і обов’язків і для встановлення обгрунтованості пред’явленого їй кримінально-
81
го обвинувачення, має право, на основі повної рівності, на те, щоб
їїсправа була розглянута прилюдно і з додержанням усіх вимог справедливості незалежним і безстороннім судом.
Стаття 11.
1.Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена
взаконному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту.
2.Ніхто не може бути засуджений за злочин на підставі вчинення будь-якого діяння або за бездіяльність, які під час їх вчинення не становили злочину за національними законами або за міжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче від того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.
Стаття 12. Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань.
Стаття 13.
1.Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.
Стаття 16.
1.Чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім’ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Стаття 19. Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.
Стаття 22. Кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання
їїгідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави.
82
Стаття 23.
1. Кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
2.Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю.
3.Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім’ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Стаття 25.
1.Кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров’я і добробуту її самої та її сім’ї, і право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини.
2.Материнство і дитинство дають право на особливе піклування і допомогу. Всі діти, народжені у шлюбі або поза шлюбом, повинні користуватися однаковим соціальним захистом.
Стаття 26.
1.Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов’язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.
2.Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.
3.Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.
Стаття 28. Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Стаття 29.
1.Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.
83
2. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.
Стаття 30. Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
Міжнародний пакт про соціальні, економічні і культурні права
(витяг)
Стаття 12 1. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право
кожної людини на найвищий досяжний рівень фізичного і психічного здоров’я .
2. Заходи, яких повинні вжити держави—учасниці цього Пакту для повного здійснення цього права, включають ті, які є необхідними для:
с) запобігання і лікування епідемічних, ендемічних, професійних та інших хвороб і боротьби з ними;
d) створення умов, які б забезпечували всім медичну допомогу і медичний догляд у разі хвороби.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод
(витяг)
Стаття 10 1. Кожна людина має право на свободу вираження своєї думки.
Це право включає свободу дотримуватися своєї думки, отримувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам запроваджувати ліцензування радіомовних, телевізійних чи кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, що накладає обов’язки та відповідальність, може бути пов’язано з формальностями, умовами, об-
84
меженнями і штрафними санкціями, передбаченими законом і необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності та громадського спокою, з метою запобігання безпорядкам і злочинності, захисту здоров’я і моралі, захисту репутації або прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, отриманої конфіденційно, чи забезпечення авторитету й неупередженості правосуддя.
Конвенція про права дитини
(витяг)
Стаття 17 1. Держави-сторони визнають важливу роль засобів масової ін-
формації і забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до таких інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному та моральному благополуччю, а також здоровому фізичному і психічному розвитку дитини.
Стаття 24 1) Держави-сторони визнають право дитини на користування
найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров’я.
2) Держави-сторони домагаються повного здійснення цього права, зокрема вживають заходів щодо:
e)забезпечення інформацією всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, щодо здоров’я і харчування дітей, переваги грудного годування, гігієни, санітарії середовища перебування дитини та запобігання нещасним випадкам, а також доступу до освіти та підтримки у використанні цих знань;
f)розвитку просвітницької роботи та послуг у галузі профілактичної медичної допомоги та планування розміру сім’ї.
Декларація про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІДом
«Глобальна криза – глобальні дії»
(витяг)
1. Ми, глави держав і урядів і представники держав і урядів, зібравшись в терміновому порядку в Організації Об’єднаних Націй в період з 25 по 27 червня 2001 року на двадцять шосту спеціаль-
85
ну сесію Генеральної Асамблеї, урочисто заявляємо про свою прихильність вирішенню проблем кризи ВІЛ/СНІДУ шляхом вживання перелічених нижче заходів з урахуванням різних ситуацій і умов в різних регіонах і країнах світу.
Запобігання має бути основою заходів реагування.
До 2005 року скоротити частку ВІЛ-інфікованих немовлят на 20%, а до 2010 року – на 50 % шляхом забезпечення того, аби 80% вагітних жінок, що мають доступ до медичних послуг, отримували інформацію, проходили консультації і користувалися іншими послугами з профілактики ВІЛ, розширення кількості пропонованих ним послуг і забезпечення доступу ВІЛ-інфікованих жінок і дітей до ефективного лікування для скорочення числа випадків передачі ВІЛ-інфекції від матері до дитини, а також шляхом вживання ефективних заходів стосовно ВІЛ-інфікованих жінок, включаючи добровільне і конфіденційне консультування і тестування, доступ до лікування, особливо антиретровірусної терапії.
Догляд, підтримка і лікування є основоположними елементами ефективних заходів реагування.
Розробити стратегії всеосяжного догляду і досягти суттєвого прогресу в їх здійсненні для:
•зміцнення догляду на базі сім’ї і громади, включаючи догляд, що надається неформальним сектором, і медичною системою для лікування і спостереження за особами, інфікованими ВІЛ/ СНІДом, у тому числі інфікованими дітьми, а також для надання підтримки окремим особам, домашнім господарствам, сім’ям і громадам, враженим проблемою ВІЛ/СНІДу;
•зміцнення потенціалу і поліпшення робочих умов медичного персоналу, систем постачань, фінансових планів і механізмів направлення до лікарів для надання доступу до недорогих медичних препаратів, включаючи антиретровірусні препарати, діагностику і суміжні технології, а також до високоякісного медичного, паліативного і психосоціального догляду.
ВІЛ/СНІД і права людини
Реалізаціяправлюдиниіосновнихсвободвсіхлюдеймаєукрайважливе значення з точки зору зниження ризику інфекції ВІЛ/СНІДу.
Повага до прав людей, інфікованих ВІЛ/СНІДом, викликає ак-
86
тивну реакцію з врахуванням контексту і характеру епідемії і тієї обставини, що частка жінок і дівчаток в загальній кількості інфікованих ВІЛ/СНІДом непропорційно велика.
Треба розробити і здійснити національні стратегії, сприяючі поліпшенню становища жінок і повному дотриманню щодо них усіх прав людини; спільній відповідальності чоловіків і жінок за безпечні статеві стосунки; розширенню можливостей жінок в плані контролю і вільного і відповідального ухвалення рішень з питань, що стосуються їх сексуального життя, з тим, аби краще захистити себе від ризиків ВІЛ-інфекції;
–здійснити заходи з розширення можливостей жінок і дівчат по захисту себе від ризиків ВІЛ-інфекції, головним чином за допомогою забезпечення медичного обслуговування і послуг в секторі охорони здоров’я, у тому числі охорони сексуального і репродуктивного здоров’я, і за допомогою просвітницької роботи в контексті запобігання, що сприяє гендерній рівності з врахуванням культурних і гендерних чинників;
–забезпечити розробку і прискорене здійснення національних стратегій з розширення можливостей жінок, заохоченню і захисту здійснення жінками всіх прав людини і зниженню їх уразливості інфікуванню ВІЛ/СНІДом за допомогою ліквідації всіх форм дискримінації, а також всіх форм насильства відносно жінок і дівчаток, включаючи традиційні види практики, що завдають збитку, зловживання, згвалтування та інші форми сексуального насильства, биття жінок і дівчаток і торгівлю ними.
Зменшення уразливості
Вразливим групам слід приділяти пріоритетну увагу Розширення можливостей жінок надзвичайне важливе для зни-
ження вразливості.
На додаток до програм запобігання, в рамках яких розглядаються види діяльності, що зумовлюють ризик окремої особи в плані інфекції ВІЛ, таких, зокрема, як: ризикована і небезпечна сексуальна поведінка і використання внутрішньовенних наркотиків,—заснувати у всіх країнах стратегії, політику і програми виявлення і початку розгляду тих чинників, які обумовлюють уразливість окремих осіб для інфекції ВІЛ, включаючи недорозвиненість, відсутність економічної безпеки, убогість, брак можливостей щодо жінок, недоліки освіти,
87
соціальне відчуження, неписьменність, дискримінацію, відсутність інформації та/або товарів для самозахисту, всі види сексуальної експлуатації жінок, дівчаток і хлопчиків, у тому числі в комерційних цілях; такі стратегії, політика і програми повинні розглядати гендерний аспект епідемії, пропонувати заходи, які належить прийняти для зниження уразливості, і встановлювати цільові показники.
До 2003 року розробити і укріпити стратегії, політику і програми, у рамках яких визнається значення сім’ї в зниженні уразливості, зокрема в освіті і життєвій орієнтації дітей, і враховуються культурні, релігійні та етичні чинники, які переслідують мету зниження уразливості дітей і молоді за допомогою:
•забезпечення доступу як дівчаток, так і хлопчиків до початкової і середньої освіти, включаючи програми по ВІЛ/СНІДу для підлітків;
•забезпечення безпечного середовища, особливо для молодих дівчат;
•розширення орієнтованих на молодь високоякісних інформаційних послуг, освіта з питань сексуального здоров’я і консультування;
•зміцнення охорони репродуктивного і сексуального здоров’я;
•залучення сімей і молоді до планування, здійснення і оцінки програм по запобіганню ВІЧ/СНІДу і догляду за хворими в максимально можливій мірі.
Діти, які стали сиротами, і які опинилися в уразливому положенні внаслідок ВІЛ/СНІДу, потребують особливої допомоги. Створити національну політику і стратегію для:
•створення і розширення можливостей урядів, сімей і громад щодо подання допомоги сиротам, дівчаткам і хлопчикам, інфікованим ВІЛ/СНІДом і зачепленим проблемою ВІЛ/СНІДу, у тому числі шляхом надання належної консультативної і психосоціальної підтримки;
•забезпечення того, щоб діти ходили в школу і мали житло, хороше харчування і доступ до медичного і соціального обслуговування на рівній основі з іншими дітьми;
•захисту сиріт і уразливих дітей від всіх форм зловживань, насильства, експлуатації, дискримінації, торгівлі і втрати спадку;
•забезпечити недискримінацію і повне і рівне здійснення всіх прав людини за допомогою пропаганди активної і прозорої полі-
88
тики в очах громадськості реабілітації дітей, які стали сиротами,
і які потрапили в уразливе положення внаслідок ВІЛ/СНІДу;
•закликати міжнародне співтовариство і запропонувати громадянському суспільству і приватному сектору прийняти належні заходи полегшити соціально-економічні наслідки ВІЛ/СНІДу в найбільш уражених країнах, що розвиваються.
Декларація «Жінки, діти і синдром набутого імунодефіциту (СНІД)»
Затверджена Міжнародною конференцією про наслідки СНІДу для здоров’я матерів і дітей Париж. 27—30 листопада 1989 року
(витяг)
Закликаємо усі уряди, установи системи Організації Об’єднаних Націй, в рамках якої на Всесвітню організацію охорони здоров’я покладений обов’язок скеровувати і координувати глобальну боротьбу проти СНІДу, міжурядові і неурядові організації, спілки учених, працівників охорони здоров’я і соціальної сфери, а також громадськість в цілому:
1. Взяти на себе керівництво і мобілізувати необхідні ресурси, як людські, так і фінансові, для забезпечення активної підтримки попередженню ВІЛ-інфекції/СНІДу серед жінок і дітей і забезпечення догляду за хворими, особливо в країнах, що найбільш постраждали від ВІЛ, і в країнах, що зазнають найбільші економічні труднощі, а також відповідно до Глобальної стратегії по СНІДу.
2.Підвищити соціально-економічний і правовий статус жінок і дітей, з тим аби забезпечити всебічну участь жінки в програмах по СНІДу на всіх рівнях, а також забезпечити повагу прав людини і гідності жінок і дітей, включаючи ВІЛ-інфікованих.
3.Продовжувати розробку і здійснення новаторських, багатоцільових, санітарно-просвітницьких програм, спрямованих на запобігання ВІЛ-інфекції/СНІДу. В інформаційних і учбових програмах, призначених для молодих людей, включаючи підлітків, необхідно підкреслювати їх відповідальність щодо запобігання поширенню інфекції в їх середовищі і їх роль, як майбутніх батьків.
4.Підкреслювати необхідність запобігати відчуженню і несправедливості відносно осіб, інфікованих ВІЛ/СНІДом, і осіб, які
89
входять до груп ризику, у всіх сферах життя і для всіх службових установ, включаючи школи.
5.Забезпечувати належне визнання проблеми СНІДу та інфекції ВІЛ для всіх груп населення, шляхом розробки і здійснення ефективних національних систем епідеміологічного нагляду і реєстрації випадків захворювання.
6.Забезпечувати координацію або інтеграцію програм попередження ВІЛ/СНІДу і боротьби з ними, із усіма іншими програмами, призначеними для жінок, дітей і сімей, і, передусім програм охорони здоров’я матері і дитини, планування сім’ї і боротьби із захворюваннями, що передаються статевим шляхом, а також створити і політику, і управління в галузі охорони здоров’я та інших соціальних служб з належним врахуванямм перспектив для жінок.
7.Забезпечувати таке становище, при якому тестування на ВІЛ пропонувалося б жінкам і дітям як невід’ємна, та добровільна частина програм охорони здоров’я, включаючи консультаційні послуги та іншу психологічну допомогу, при належному дотриманні конфіденційності.
8.Сприяти безпечному материнству для всіх жінок і забезпечувати надання жінкам, інфікованим ВІЛ, належної інформації, а також доступу до служб охорони здоров’я, включаючи служби планування сім’ї, консультаційне обслуговування та іншу психологічну допомогу, з тим, аби вони могли приймати усвідомлені рішення щодо дітонародження.
9.Забезпечити таке становище, при якому програми по запобіганню ВІЛ/СНІДу і боротьбі з ними надавали б необхідну допомогу сім’ям, які страждають від ВІЛ/СНІДу, шляхом мобілізації медико-санітарних і соціальних служб на задоволення виникаючих потреб, включаючи потреби сімей, що піддаються дискримінації, неспроможних забезпечити догляд за дітьми, а також потреби покинутих дітей або дітей, які залишилися сиротами.
10. Підкреслювати наявність і доступність необхідної медикосанітарної допомоги, включаючи лікування, а також інших соціальних і допоміжних служб для жінок і дітей, інфікованих ВІЛ, включаючи рекомендовані щеплення.
11. Продовжувати діяльність з програм охорони, заохочення і підтримки грудного вигодовування як основного компоненту розумної політики в області охорони здоров’я і харчування.
90