Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

них суддів. ВОНИ мали ПОСТІЙНИЙ склад: голову ради народних суддів, його заступника та від двох до п'яти постійних членів, які обиралися з'їздом народних суддів.

При розгляді кримінальних справ народний суд діяв у складі народного судді та двох або шести народних засідателів. Послідовно проводилася політика не «заробітничування та заселянствуван-ня» судових установ. Народні судді та народні засідателі обиралися. Для суддів був обов'язковим стаж політичної роботи.

Всеукраїнська надзвичайна комісія для боротьби з контрреволюцією1. В Україні за прикладом РСФРР створювався спеціальний орган боротьби насамперед з політичними супротивниками — надзвичайні комісії для боротьби з контрреволюцією, саботажем та посадовими злочинами на підставі декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 3 грудня 1918 р. «Про організацію Всеукраїнської Надзвичайної Комісії». Надзвичайні комісії виявилися жорстокими, каральними, репресивними структурами більшовицької радянської влади.

ЗО травня 1919 р. ВУІДВК затвердив Положення про Всеукраїнську та місцеві надзвичайні комісії. ВУНК відповідно до цього Положення була відділом наркомату внутрішніх справ. У процесі формування центрального апарату у складі ВУНК було створено юридичний відділ, який здійснював розслідування та підготовлю-вав справи до передавання в ревтрибунал. У березні 1919 р. був утворений відділ іноземного контролю для боротьби з діяльністю агентів іноземних держав. Одним із найважливіших вважався оперативний відділ ВУНК. До його завдань входило попередження, припинення та розкриття злочинів передусім політичних супротивників. Положення від ЗО травня 1919 р. регулювало також організацію місцевих органів НК, які створювалися при губернських та повітових виконкомах Рад. Голова та члени місцевої НК обиралися і відкликалися виконкомом; голова місцевої НК затверджувався ВУНК. Центральні органи НК мали право надсилати своїх представників до нижчих органів НК з правом вирішального голосу.

При комплектуванні місцевих НК радянська влада відчувала гостру нестачу кадрів, і до цих органів нерідко потрапляли сумнівні у моральному відношенні люди, кримінальні елементи. Внаслідок кадрових труднощів довелося ліквідувати багато повітових НК. Навіть Ленін звертав увагу на недосконалість кадрів в органах ВУНК. Наприкінці грудня 1919 р. при Всеукрревкомі було створено Управління надзвичайних комісій та особливих відділів республіки, пере-

1 Семтенко В. 1. Історія Східної України. Поновлення кайданів (1917—1922 роки. — X., 1995. — С. 231—262; Дукальсхий С. С. ЧК — ГПУ — X., 1923

176

творене 17 березня 1920 р. у Центральне управління надзвичайних комісій для боротьби з контрреволюцією, спекуляцією та посадовими злочинами (Цупнадком). У процесі його організації враховувався досвід 1919 р. і здійснювалася велика централізація. За всю роботу НК відповідав начальник Цупнадкому, який підпорядковувався Раднаркому УСРР. Структура центрального апарату НК в основному була тією ж самою, що й у 1919 р. Було створено новий відділ Цупнадкому для боротьби з контрреволюцією, саботажем та спекуляцією на транспорті. Місцевий апарат НК в Україні з 1920 р. складався а губернських відділів та районних транспортних НК ВУНК були підпорядковані корпус військ ВУНК, війська внутрішньої охорони, частини особливого призначення (ЧОГІ). Будівництво НК здійснювалося під безпосереднім керівництвом більшовицької партії. Це було вирішальною умовою роботи органів НК, гарантією виконання ними завдань, утвердження пролетарської диктатури. ЦК РКП(б) неодноразово зазначав, що «НК створені, існують та працюють лише як прямі органи партії». У ВУНК у ті чи інші періоди працювали направлені ЦК партії більшовики Дзержинський, Лацис, Манцев. Взагалі діяльність Всеукраїнської НК значною мірою спрямовували керівні органи Всеросійської НК, безпосередньо підпорядковані ЦК РКП(б).

Важливе значення для організації діяльності НК мало «Звернення ЦК РКГІ(б) до комуністів-робітників усіх надзвичайних комісій» від 8 лютого 1919 р., де підтверджувалась думка про партійність органів НК. Звернення ЦК РКП(б) було покладено в основу діяльності ВУНК, яка постійно зміцнювала організаційні зв'язки з партійними органами. Відбувався процес перетворення НК в своєрідну партійну структуру. Апарат НК до кінця 1920 р. уже налічував у своєму складі майже 40 % комуністів — на той час це досить велика цифра.

У діяльності НК траплялися грубі порушення законності. Здійснюючи не тільки оперативну роботу, слідство, а й позасудові репресії, органи НК нерідко проводили жорстку лінію ліквідації ідеологічних супротивників. Здійснювався «червоний терор». ВУНК проводила арешти та інтернування деяких категорій населення за класовою ознакою1. Існував також інститут заручників.

1 Бгхько О. П. Державно-правові аспекти політичного терору в Україні (1917— 1953 рр.)

— К., 1994; Мироненко Н. М., Бсіїько О. П. Репресії на Україні за доби Директорії і утворення Радянської влади (1919—1920 рр). — К.. Дніпродзер-жмиськ, 1993; Вілас У. Репресивно-каральна система в Україні (1917—1953). У 2ка — К. 1994

177

. -*.

Розділ І. Держава і право я роки громадянської війни і воєнної інтервенції

Радянська міліція створюється наприкінці 1917 р. Тоді ще домінувала більшовицька ідея про загальний міліцейський обов'язок для трудящих. На підставі виданого наприкінці 1918 р. декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду України «Про організацію влади на місцях» при військово-революційних комітетах створювалися відділи народної міліції. 5 лютого 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд прийняв декрет про будівництво радянської міліції у республіканському масштабі. Здійснювався перехід до штатної державної міліції1. Під керівництвом НКВС впроваджувалася однотипність у структуру та форми діяльності міліції, яка ставала органом місцевих Рад. Поступово складалися спеціалізовані структури міліції: карний розшук, загальна, судовокримінальна, промислова, залізнична, річкова та морська служби міліції2.

Органи загальної міліції спостерігали за станом революційного порядку в містах та селах, вживали заходів щодо попередження та припинення порушень цього порядку, стежили за дотриманням декретів і постанов радянської влади, сприяли іншим державним органам у здійсненні покладених на них завдань, вживали заходів до своєчасного сповіщення населення про розпорядження Рад. На міліцію покладався обов'язок у випадках вчинення злочинів проводити невідкладні слідчі дії та вживати заходів до затримання злочинця. Міліція сприяла судовим установам у виконанні вироку. Організація та діяльність загальної міліції регламентувалася Інструкцією про організацію робітничо-селянської міліції, розробленою НКВС УСРР в середині 1919 р. У міліції могли служити громадяни, які користувалися виборчим правом і яким уже виповнився 21 рік. Посади керівного складу могли обіймати особи з відповідною «політичною» підготовкою, віддані справі пролетарської диктатури.

На початку 1919 р. органи карного розшуку ще не були підпорядковані загальній міліції. У середині квітня 1919 р. Раднарком України видав декрет, згідно з яким усі органи розшуку та судово-кримінальної міліції було повністю підпорядковано НКВС та його місцевим установам3.

Відповідно до постанови Раднаркому УСРР від 18 червня 1919 р. «Про організацію залізничної міліції» до відання залізничної міліції належали: боротьба зі злочинами на транспорті, охорона разом з армійськими частинами залізничних споруд, охорона порядку на

1Из историм миліший Советской Украйни. — К., 1995.

2Михайленко П. П., Кондратьія Я. Ю. Історія міліції України У Документах і

ма теріалах. — Т. 1. — С. 108, 112—113, 115, 118.

3Рогожин А. Й. Правоохранитсльние органи УССР в псрвьіе годм Советской власти

(1917—1920 гт). — X.. 1981. — С 35—38.

$ б. Органи захисту більшовицького радянського режиму

станціях, нагляд за очищенням шляхів. Залізнична міліція будувалася з урахуванням структури управління залізницями. За аналогічними принципами будувалася також річкова та морська міліція. На спеціальну промислову міліцію покладалася охорона заводів, фабрик та інших промислових об'єктів.

Улітку 1919 р. у зв'язку з ускладненням воєнного становища Радянської республіки було вжито заходів до мілітаризації міліції. ЗО липня Рада оборони України видала постанову «Про мілітаризацію міліції», згідно з якою 1/3 рядового та 1/5 командного складу міліції по черзі мали перебувати на фронті.

У березні 1920 р. створено Головне управління радянської робітничо-селянської міліції НКВС УСРР, начальником якого було призначено О. Чайковського.

179

1'илііл 1. Держала і прало в роки громадянської війни і воі-нмої інтервенції

7. Становлення радянського права

§ 7. Становлення радянського права

дночасно з будівництвом радянського державного апарату в Україні відбувався процес створення радянського права1. На його зміст суттєво впливали завдання з утвер-' дження диктатури пролетаріату. Надзвичайне загострення класової боротьби внесло корективи в процес регулювання суспільних відносин, зокрема призвело до різкого посилення заходів позанравного примушення. У радянській Росії в той час надзвичайний VI з'їзд Рад, наприклад, визнав за мижлішс «вжиття екстрених заходів, не передбачених у чинному ааконодан-стві або відступаючих від

нього». Ці антидемократичні ідеї одержали поширення і в радянській Україні. Основні риси цивільного права. Більшовики, як свідчить історія, обрали помилковий

форсований спосіб усуспільнення засобів виробництва. Державна власність створювалася шляхом масової експропріації приватної власності, націоналізації землі, банків, фабрик, заводів, транспорту, тобто в першу чергу основ народного господарства. Цей процес здійснювався на підставі окремих декретів центральних та місцевих органів влади. Оскільки в лавах робітничого класу в той час не було кадрів, підготовлених до управління підприємствами, більшовицький план оволодіння промисловістю передбачав уведення на першому етані робітничого контролю для боротьби з капіталістами, контролю за їх діяльністю та підготовкою пролетарських управлінських кадрів. Діяльність цього органу регламентувалася Положенням про робітничий контроль. У разі опору з боку підприємців останні виганялися, а підприємства експропріювалися. Така акція, як правило, призводила підприємство до економічного краху.

Націоналізація формально вимагала санкції вищих органів державної влади та управління. Тому в постановах місцевих органів влади акти експропріації найчастіше формулювалися як «реквізиція», «секвестр». Так, завод «Герлях та Пульст» в Харкові фактично став державною власністю ще у листопаді 1917 р. У грудні він був «реквізований» Харківським військово-революційним комітетом, а в січні 1918 р. його фактичну націоналізацію затвердили Харківська Рада, ЦРФЗК, а згодом — народне секретарство праці та районна РНГ. Подібних випадків прояву місцевої «пролетарської

1 История государства и праоа Украинской ССР. — Т. II. — С. 38—53. 90—110. 180

ініціативи» у справі націоналізації, а потім і санкціонування її Радами та ревкомами було багато. Спостерігався правовий нігілізм народних мас і правлячої партії, навіть поширювалася ідея про непотрібність цивільного права при соціалізмі.

Окремі підприємства української промисловості, головним чином Донбасу, було націоналізовано декретами Раднаргоспу РСФРР ще до утворення УСРР, одночасно з націоналізацією деяких великих /Підприємств Петрограда. Москви, Уралу. У листопаді та грудні 1917 р. в Раднаркомі РСФРР і ВРНГ готувалися до націоналізації всієї вугільної промисловості, у зв'язку з чим ВРИГ направила в Донбас спеціальну комісію для обстеження і розроблення плану націоналізації.

Порушуючи суверенітет України і після утворення Української радянської республіки, Раднарком РСФРР та ВРНГ приймали акти про націоналізацію підприємств в Україні (наприклад, заводів «Гельферіх-Саде» в Харкові та «Дека» в Олександрівську). Тоді ж було націоналізовано безпосередньо з постановами Президії ВРНГ найбільші підприємства вугільної, металургійної та металообробної промисловості Донкривбасу. Організуючи матеріальне постачання збройних сил, нарком з боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії В. Антонов-Овсієнко на початку лютого 1918 р. надав виключне право реквізицій та конфіскацій головному інтенданту і командувачам армій.

Здійснюючи пролетарську націоналізацію підприємств, Комуністична партія при керівництві цим процесом виходила із сформу-■ваного Леніним положення, що «найбільшим перекрученням основних засад Радянської влади та повною відмовою від соціалізму є будь-яке, пряме чи побічне узаконення власності робітників окремої фабрики або окремої професії на їх особливе виробництво». Така політика, як засвідчила багаторічна практика, призвела до того, що втрачалася матеріальна заінтересованість робітників у результатах своєї праці.

Націоналізацією великих підприємств промисловості закладався фундамент державної власності. Проте експропріація не обмежувалася основними засобами промислового виробництва. Націоналізацій банків в Україні проводилася недостатньо послідовно. Через ява тижні після оприлюднення декрету ВЦВК про націоналізацію банків Економічна рада Донкривбасу ставить перед ВУЦВК питання про проведення такої націоналізації в Україні Однак у Києві в середині лютого усі приватні банки ще працювали під контролем фінвідділу

181

Розділ 1. Держала і право в роки громадянської війни і воєнної інтервенції