ІНДУКТИВНІ УМОВИВОДИ 10.1. Поняття про індукцію 10.2. Індукція в судовому пізнанні 10.3. Спостереження та експеримент 10.4. Повна індукція 10.5. Неповна індукція 10.6. Індукція через простий перелік 10.7. Індукція через простий перелік у судовому дослідженні 10.8. Індукція через відбір фактів, які виключають випадкові узагальнення 10.9. Наукова індукція 10.10. Методи встановлення причинних зв'язків між явищами Причинний зв'язок явищ Метод єдиної схожості Метод єдиної різниці Сполучений метод схожості і різниці Метод остач 10.11. Зв'язок індукції і дедукції

10.1. Поняття про індукцію

Індукцією називається умовивід, у якому на основі знання частини предметів класу робиться висновок про всі предмети класу, про клас у цілому. Індукція — це умовивід від часткового до загального. Термін "індукція" походить під латинського слова inductio, що означає "наведення".

Індукція, як і будь-який умовивід, складається із засновків і висновку. Засновки в індукції — це судження про окремі факти, одиничні предмети або групи предметів і явищ. Висновок — судження про клас предметів або явищ у цілому.

Будується індуктивний умовивід так. У процесі пізнання предметів якогось класу ми виявляємо, що кожен предмет, який спостерігаємо, має ознаку Р. Під час подальшого спостереження предметів цього класу ми відмічаємо, що й вони мають ті самі ознаки. Не досліджуючи останніх предметів класу, ми робимо узагальнюючий висновок, що всі предмети цього класу мають ознаки Р. У вигляді формули індуктивний умовивід можна записати так:

Засновки в цьому умовиводі не вичерпують увесь клас металів, у них ідеться лише про чотири хімічні елементи, що входять до цього класу, висновок — це судження про клас у цілому; ознака, яка належить кожному із перелічених металів, приписується у висновку всім металам. Таким чином, тут від знання частини предметів класу зроблено перехід до знання класу в цілому.

Сутність індукції, її особливості й значення краще за все розкриваються у порівнянні її з дедуктивним умовиводом.

Індукція, як і дедукція, є умовиводом опосередкованим, висновок робиться не з одного, а з кількох засновків. Ллє якщо в дедуктивному умовиводі кількість засновників чітко визначено (силогізм, наприклад, складається тільки з двох засновків), то в індуктивному умовиводі кількість засновків може бути найрізноманітніша, більшою чи меншою, залежно від того, скільки вивчено окремих фактів, одиничних предметів або явищ.

Індукція й дедукція відрізняються спрямованістю думки.

У дедуктивному умовиводі хід думки здійснюється від загального до часткового: від знання класу предметів ми йдемо до знання окремого, конкретного предмета цього класу. Знаючи, наприклад, що всякий злочин є діянням суспільно небезпечним і що давання хабара є злочин, ми робимо висновок, що хабар є дією суспільно небезпечною.

Поширюючи загальне положення на окремий випадок, ми добуваємо нове знання про цей випадок. Дедукція — підведення окремого факту (меншого засновку) під загальне положення або правило (більший засновок). Висновок у дедуктивному умовиводі завжди вужчий від вихідного знання.

Вивчивши частку предметів класу, ми робимо висновок про всі предмети класу. Знання, здобуте у висновку індуктивного умовиводу, за своїм обсягом ширше, ніж вихідне знання. Висновок в індукції охоплює увесь клас предметів у засновках, у засновках же міститься знання про частину предметів класу.

Виникає запитання: на якій підставі ми робимо узагальнюючий висновок про клас предметів, якщо нами вивчена лише частина предметів класу; що дає право переносити знання з частини предметів на всі предмети роду, від знання досліджуваних фактів переходити до знання фактів, котрі не були об'єктом нашого спостереження? Це запитання є основою в теорії індукції.

Умовивід є пізнання опосередковане, до знання одних предметів ми приходимо унаслідок пізнання інших предметів. Робити умовиводи — означає виводити нове знання із наявних знань. Цей логічний процес можливий тільки тому, що між предметами і явищами об'єктивної дійсності існують певні зв'язки і відношення. Саме наявність необхідних, закономірних зв'язків дає нам змогу із знання одних явищ виводити певне знання про інші, з ним пов'язані. Навпаки, якби предмети і явища не знаходилися між собою у зв'язку, то від знання одного предмета не можна було б перейти до знання другого. Отже, найзагальнішою основою умовиводів, у тому числі й індуктивних, є об'єктивна закономірність явищ навколишнього світу та їх пізнаваність. Якби світ був хаотичним нагромадженням речей і подій, то логічне пізнання, а отже, й умовивід взагалі були б неможливі.

Вихідним пунктом в індукції є пізнання окремих предметів, явищ. Якби одиничний предмет був неповторною індивідуальністю і не містив у собі нічого загального, схожого з іншими предметами, то логічний перехід від знання одних до знання інших предметів був би неможливим. Наше пізнання щоразу розпочиналося і закінчувалося б вивченням неповторних ознак і властивостей одиничних предметів. Індивідуальний умовивід був би неможливим і тоді, якби одиничні предмети чи інший клас предметів, були позбавлені індивідуальних, тільки їм притаманних ознак, нічим не відрізнялися б один від одного, коли б відмінність існувала тільки між класами предметів і була відсутня всередині класу. Тоді пізнання одиничного було б у той же час і пізнанням загального. Індуктивний умовивід як засіб пізнання загального був би зайвим.

Не кожен предмет, окрім неповторних ознак, що становлять його індивідуальність, містить і такі ознаки, котрі рівною мірою належать також іншим предметам цього роду, які є загальними їхніми ознаками. З другого боку, загальне не існує поза окремим, незалежно від нього.

Предмет є спільність загального й окремого. Ця особливість зв'язку одиничного й загального породжує можливість пізнання окремого на основі знання загального і пізнання загального через окреме. Залежно від того, що в кожному конкретному випадку становить завдання пізнання, який бік загального й окремого розкривається в пізнанні, умовивід набуває форми індукції і дедукції. Пізнання загального в окремому зумовлює рух думки від загального до часткового, тобто дедукцію. Пізнання загального через окреме, одиничне визначає хід думки від окремого, часткового до загального, тобто індукцію.

Безпосередньою основою умовиводу від окремого до загального (індукції) є повторюваність ознаки, явищ, фактів. Загальне неминуче повторюється, воно належить кожному предмету даного роду, і, навпаки, те, що не повторюється, не є загальним. Ми не можемо зробити узагальнюючого висновку про клас предметів, якщо ознака, виявлена у одного з предметів, не повторюється в інших. Саме повторюваність наводить на думку, що ця ознака є загальною, притаманною всім.

Але повторюваність може бути як неминучою, так і випадковою. Ця обставина ускладнює пізнання загального. Повторюваність ми спостерігаємо завжди, коли ознака належить усім предметам класу. Але ми можемо спостерігати повторюваність і тоді, коли ознака не є загальною, а належить лише деяким предметам класу, котрі потрапили до сфери нашого спостереження. З яким характером повторюваності ми маємо справу в кожному конкретному випадку — неминучою чи випадковою, нам невідомо. Тому повторюваність фактів, явищ обґрунтовує тільки імовірність індуктивного висновку, але не достовірного. Висновок в індуктивному умовиводі може бути достовірним лише в тому випадку, коли до повторюваності приєднується якась інша основа, така, котра неминуче призводить до достовірності. Ці основи розглядаються при характеристиці окремих видів індуктивних умовиводів.

Індукція в судовому пізнанні

Індукцію не можна розглядати як умовивід тільки про клас предметів. Нерідко у процесі пізнання узагальнюючий висновок висловлюється не про клас предметів, а про одив одиничний предмет па основі знання окремих його властивостей, ознак.

За логічною структурою такі індуктивні умовиводи не відрізняються від індукції про клас предметів. Тільки засновки в них перелічують не окремі екземпляри класу, а сторони досліджуваного предмета. Висновок є судженням про предмет або явище в цілому. Такого характеру індуктивні умовиводи мають місце, зокрема, в судовому пізнанні.

Предметом судового дослідження є, як правило, конкретне одиничне явище, подія — злочин чи інше правопорушення. Юридична подія складна, вона мас багато сторін, ознак.

Злочин, наприклад, є завжди певною подією у формі діяльності чи бездіяльності. Скоєння злочину пов'язане з тим, що він залишає сліди в зовнішньому світі і в свідомості оточуючих людей. Ці сліди, виявлені слідчим і судом, є фактами, на основі котрих відновлюється загальна картина злочину, робиться висновок про те, що скоєно, яка злочинна подія мала місце в дійсності і хто її скоїв.

Відновлення цілісної картини злочину є процес індуктивний, до загального йдуть від окремих, одиничних фактів. Індуктивний умовивід будується так. У ході судового дослідження встановлюють, що кожен факт, що є ознакою злочинної події, пов'язаний з однією й тією ж особою (або групою осіб). На цій підставі робиться висновок, що злочинна дія в цілому знаходиться у зв'язку з даною особою і саме ця особа скоїла злочин.

Приклад. У колективному господарстві "Зоря" було викрадено з току велику кількість зерна. У ході попереднього слідства встановлено такі факти:

1. На відстані 500 метрів від току було виявлено два мішки з зерном.

2. Від цього місця до лісозахисної смуги вела малопримітна стежина, на котрій були виявлені зерна пшениці.

3. У лісозахисній смузі, куди вела стежина, було виявлено кілька дерев із зів'ялим листям. Огляд дерев показав, що вони не мають коріння, спиляні і ввіткнуті у скопану землю.

4. Під деревами були виявлені ями, а в ямах понад дві тонни зерна. Біля ями було знайдено лопату.

5. Оглядом мішків, виявлених неподалік від току, було встановлено, що на одному з них наявні латки, на внутрішнім боці яких виведені літери "КСФ" і "КНГ", написані кольоровим олівцем.

6. Житель села М., допитаний як свідок, показав, що він останніми днями неодноразово бачив, як сторож току К. ходив до лісозахисної смуги з пилкою-ножівкою і лопатою.

7. Той же свідок, оглянувши лопату, виявлену в лісозахисній смузі, упізнав ЇЇ як таку, що належить сторожу току К.

8. Під час обшуку у К. було знайдено під стіжком сіна пилку-ножівку. На пропозицію видати пилку, зроблену слідчим перед проведенням обшуку, К. відповів, що він пилки не має.

9. Літери "КСФ", написані на мішку, відповідають ініціалам К. Семена Федоровича і літери "КНГ" відповідають ініціалам його дружини К. Надії Гаврилівни.

10. Графічна експертиза дійшла висновку, що літери "КСФ" виконані Семеном Федоровичем К., а літери "КНГ" — його дружиною, Надією Гаврилівною К.

11. Криміналістична експертиза встановила за стволами спиляних дерев, що дерева могли бути спиляні пилкою-ножівкою, виявленою у К.

12. Агрономічна експертиза встановила, що зерно, знайдене в мішках і ямах, за своїми ознаками схоже із зерном, яке знаходиться в буртах на току господарства "Зоря".

На підставі переліку фактів, узятих за взаємозв'язком, був зроблений висновок, що крадіжка зерна з току колективного господарства "Зоря" скоєна сторожем току К.

У цьому умовиводі засновки перелічують окремі факти, котрі є ознаками розслідуваної злочинної події. Кожен із наведених фактів пов'язаний з однією й тією ж особою — сторожем К. У висновку йдеться про злочин у цілому, про те, що він скоєний сторожем К.

10.3. Спостереження та експеримент

Індукція пов'язана зі спостереженням і експериментом. Перш ніж робити узагальнюючий висновок про якийсь клас предметів, необхідно знати окремі предмети цього класу. Методами вивчення окремих предметів, часткових випадків, фактів є спостереження і експеримент.

Спостереження — це вивчення у тому вигляді, в якому вони відбуваються та існують насправді.

Під час спостереження предмети вивчаються в їх природному стані. Спостерігаючий не втручається у хід подій, не змінює процес їх перебігу. Так, під час слідчого огляду і в початковій його стадії усі об'єкти досліджуються у тому вигляді, в якому їх застає слідчий. Ніякі зміни в обстановці не робляться, речі з їхніх місць не зсуваються, до предметів, як правило, не доторкуються. Слідчий і особи, котрі з ним знаходяться, тільки уважно розглядають усі предмети, їхні ознаки, стан і розташування.

Спостереження відрізняються від звичайного сприймання. При простому сприйманні людина не ставить перед собою якоїсь мети, вона оглядає те, що діє на її органи чуття. Спостереження ж — це сприймання цілеспрямоване, активне. Воно завжди проводиться з раніше визначеною метою. Спостерігаючи явище, ми маємо на увазі завдання — знайти певні факти, зв'язки та відношення між ними.

Цілеспрямованість спостереження дає змогу виявити такі предмети, явища, факти, котрі можуть бути не помічені під час звичайного сприймання. Спостереження під час розслідування кримінальних справ зводяться головним чином до пошуків різноманітних предметів і слідів злочину. Нерідко слідчому доводиться шукати сліди злочину, навмисне замасковані або приховані злочинцем.

У природничих науках при спостереженні широко користуються приладами та інструментами, котрі розширюють сферу спостереження, дають змогу сприймати предмети і явища, недоступні безпосередньо органам чуттів.

У судовому дослідженні спостереження проводиться за допомогою різноманітних науково-технічних засобів. Використання криміналістичної техніки значно розширює сферу безпосереднього спостереження, створює можливість виявити такі сліди злочину, котрі звичайному сприйманню не доступні.

Спостереження — засіб здобування знання про окремі предмети, явища. Спостерігаючи факти, ми висловлюємо про них судження. Ці судження стають потім засновками індуктивних умовиводів.

Експериментом називається умисний виклик або зміна якогось явища з метою його спостереження за найсприятливіших умовСпостереження дає змогу виявити у явищі лише те, що безпосередньо відкривається нашим органам чуттів або приладом, котрим ми користуємося. Під час спостереження явище вивчається в своїх природних умовах у незмінному вигляді.

В експерименті вивчається навмисно відтворене або змінене явище. Під час експериментального вивчення дослідник втручається у процес перебігу явища. Експеримент створює можливість вивчити явище за різноманітних умов, схожих на ті, в котрих воно відбувається при природному розвитку, і за умов, несхожих на природні. Експеримент розширює рамки спостереження, створює нові, зручніші умови для всебічного спостереження предмета або явища, дає змогу багаторазово повторювати дослід. Експеримент створює можливість увести до складу умов досліду якусь нову обставину для того, щоб простежити її вплив на явище, котре вивчається, ізолювати явище від побічного впливу, простежити дію уведеної обставини у найчистішому вигляді. Завдяки експерименту можна виявити такі властивості в предметах, які в природних умовах виявити досить важко або зовсім неможливо.

Експеримент ніколи не ставиться наосліп. Перш ніж проводити експеримент, необхідно з'ясувати його мету. Експериментатор має звати, що досліджується і для чого, з якою метою ставиться експеримент. За допомогою експерименту здобувають знання про окремі явища, факти, котрі надалі можуть служити засновками в індуктивному умовиводі.

Експерименти широко застосовуються в природничих науках. Ними часто користуються також і в судовому дослідженні. Слід тільки мати на увазі, що під час розслідування і розгляду судових справ не всякий факт може бути перевіреним за допомогою експерименту.