Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2
.pdfРозділ 1. Держала і право в роки громадянської вгини і «осиної інтервенції
§ 7. Становлення радянського права
днього слідства та прийняти такі справи безпосередньо до свого провадження. Безперечно, такі дії означали порушення принципу законності та демократії в судочинстві.
Наркомюст УСРР видав низку циркулярів, які сприяли прискоренню попереднього слідства. Так, 29 лютого 1920 р. оприлюднено циркуляр «Про прискорення провадження попереднього слідства», згідно з яким слідство мало бути закінчене протягом одного місяця з дня винесення особливим народним слідчим постанови про притягнення обвинуваченого до відповідальності.
Щодо політичних «злочинців» попереднє розслідування повинно було провадитися протягом 48 годин.
Ревтрибунали не були зв'язані обмеженнями стосовно способів судового розслідування, не були стиснені формальними доказами Від їхнього рішення залежало визнати за обставинами справи ті чи інші докази достатніми, чи вимагати додаткових від окремих громадян та установ. При оцінюванні доказів, як і при визначенні покарання, члени ревтрибуналів керувалися декретами уряду, а також своєю революційною правосвідомістю.
Тимчасове положення від 20 лютого 1919 р. не передбачало інституту касаційного оскарження вироків, винесених ревтрибуналами, допускалося лише подання клопотання про помилування та пом'якшення покарання. Цю прогалину було усунуто декретом Раднаркому УСРР від 16 квітня 1919 р. «Про утворення Верховного Касаційного Суду». Встановлено, що касаційному оскарженню підлягали усі вироки трибуналу, за винятком вироків, винесених верховним ревтрибуналом при ВУЦВК. Крім перегляду вироків, що не набули чинності, з середини 1919 р. дозволявся також перегляд вироків, що набрали законної сили.
Дещо іншим був порядок розгляду справ у народних судах. Попереднє розслідування у справах, підсудних їм, здійснювалося у формі дізнання або попереднього слідства. Тимчасове положення визнавало обов'язковим провадження попереднього слідства тільки у справах про посягання на життя, зґвалтування, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, розбої, грабежі, підлог документів та підроблення грошових знаків, тобто у кримінальних справах, які розглядалися за участі шести народних засідателів. Але Тимчасове положення надавало суддям право приймати такі справи для безпосереднього розгляду по суті, якщо народний суддя визнавав проведення попереднього слідства необов'язковим. Отже, народним суддям надавалися широкі права в стадії попереднього слідства: саме від розсуду народного судді залежало провадження попереднього слідства в конкретних справах. Він мав право особисто проводити
194
попереднє розслідування у будь-якій кримінальній справі. Нарешті, народний суддя розглядав скарги на дії слідчих. Народні засідателі мали однакові права з народними суддями.
Участь у процесах обвинувачення та захисту була обов'язковою при розгляді справ про найтяжчі злочини. Судові засідання, як правило, були відкритими. При вирішенні справ народний суд керувався декретами уряду, інтересами революції та правосвідомістю.
Основні риси цивільно-процесуального права. Спори про цивільне право вирішувалися тільки в судах1. Потерпілому, який зазнав шкоди та збитків від злочину, підсудного ревтрибуналу, надавалося право пред'являти цивільний позов через народний суд або при розгляді кримінальної справи, або після закінчення кримінальної справи в порядку цивільного судочинства.
У період воєнного комунізму цивільний майновий оборот був майже відсутній, а частка цивільних справ у судах — невелика. Цивільні спори в народних судах розглядалися рідко і зводилися до незначних за розмірами претензій між окремими громадянами. Внаслідок заборони операцій з нерухомістю, вилучення з цивільного обігу багатьох предметів домашнього вжитку та переходу до планового розподілу продуктів була майже усунута можливість застосування стягнень та задоволення претензій окремих осіб. Цим пояснюється порівняно незначна кількість спеціальних нормативних актів, що регулювали цивільне судочинство.
* ♦ ♦
Таким чином, аналіз державного ладу і правової системи радянської України в період з кінця 1917 р. до кінця 1920 р. свідчить, що внаслідок установлення радянської влади, громадянської війни та воєнної інтервенції тут утвердилась військово-пролетарська диктатура, точніше — воєнно-більшовицька партійна диктатура, основними рисами якої були:
1)керівна роль більшовицької партії у державному будівниц тві, ліквідація з цією метою політичного плюралізму і, як наслідок, інтеграція більшовицької партії у владу;
2)установлення та зміцнення системи державних органів, безпосередньо пов'язаних зі здійсненням функцій оборони і приду
шенням опору класових супротивників;
1 ЗУ УСРР. — 1919. — І* 37. — Ст. 443
195
шгут
Ролділ 1. Держала і право в роки громиОмисі.кт війни і «оі-кної інтервенції
утворення нслегітимних надзвичайних державних органів; надмірна централізація управління; формування органів команд но-адміністративної системи; згортання державних органів і правових норм, розрахова
них на керівництво ь умовах ринкових форм господарювання, з од ночасним розвитком державних органів і правових норм, пов'яза них з проведенням «воєнно-комуністичних» заходів в економіці; перехід до воєнних або нашввоєнних методів управління, широке використання заходів позаекономічного державно-правово го примусу; широке застосування суворої класової репресії, спрямова
ної на ліквідацію не тільки осіб, які вчинили антирадянські злочи ни, а й ідеологічних супротивників.
Ці акції в найгостріші періоди боротьби набували характеру масового політичного терору. Відбувався процес становлення тоталітарно-репресивного режиму в Україні, який намагалися замаскувати прийнятою у березні 1919 р. Конституцією УСРР.
Розділ другий Держава і право України
в умовах нової економічної політики (1921 — початок 1929 рр.)
§ 1. Становище України на початку 20-х років. Нова економічна політика та її законодавче
оформленая
і' ї ї .
Ш
ь; окпііііііі.огкіикімічііа політика України. Наприкінці г - 1')20— на початку 1921 рр. стало зрозумілим, що утопічні §• ідеї більшовиків про перемогу світової пролетарської ре-Шволюції в реальному житті зазнали повного краху. Радянські республіки потрапили у міжнародну ізоляцію з пов-і * ністю зруйнованими першою світовою і громадянською війнами промисловістю та сільським господарством. Вихід з цього становииіа більшовики тепер шукали в установленні мирних відносин з капіталістичними країнами. Деякі зрушення в цьому напрямі мали місце. Так, 7 грудня 1921 р. було підписано угоду між РСФРР РР, з одного боку, та Австрією — з другого, про встановлення
197