Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

§ 3. Розвиток федеративних зв'язків

видною була державна нерівноправність республік в утвореному їх об'єднанні.

Наркоми освіти, внутрішніх справ, охорони здоров'я, землеробства, юстиції та деякі інші залишалися у віданні уряду України, проте і вони підтримували постійний зв'язок з відповідними наркоматами РСФРР.

IV Всеукраїнський з'їзд Рад своєю постановою «Про державні відносини між УСРР та РСФРР» знову підтвердив угоду від 1 червня 1919 р. та доручив ВУЦВК і далі проводити політику щодо інтеграції республік і вступити у переговори з ВЦВК щодо представництва радянської України в цьому вищому органі державної влади Російської Федерації. З'їзд запропонував, щоб до ВЦВК увійшло ЗО представників України. Відтак ВЦВК не тільки залишався органом Російської Федерації, а й ставав вищим органом влади для федерації республік. Навряд чи можна визнати справедливість такого рішення.

Подалі.іпо поглиблення і розширення інтеграції радянських республік наприкінці 1920 р. Після вигнання інтервентів і перемоги над силами внутрішньої опозиції розпочався перехід до мирного будівництва. У боротьбі а господарською розрухою передбачалося зміцнення федеративних зв'язків між УСРР, РСФРР та іншими радянськими республіками шляхом укладання двосторонніх союзних робітничо-селянських договорів між РСФРР та іншими республіками з військових та економічних питань. Конференція КП(б)У (17—22 листопада 1920 р.) висловилася за встановлення економічного союзу УСРР з РСФРР та іншими радянськими республіками. Вона намітила такий напрям боротьби за зміцнення господарського союзу: «Розвиток тих чи інших галузей господарства України має відбуватися в межах загального господарського плану федерації». Відповідно до постанови цієї конференції пленум ЦК КП(б)У 23 листопада 1920 р. ухвалив рішення про необхідність упорядкувати представництво делегацій Всеукраїнських з'їздів Рад на Всеросійських з'їздах і з цією метою проводити чергові Всеукраїнські з'їзди Рад напередодні Всеросійських. Пленум ЦК КП(б)У вирішив звернутися до ЦК РКП(б) з пропозицією про якнайшвидше утворення федеративної комісії для вироблення принципів відносин між складовими частинами радянської федерації. Українській делегації на VIII Всеросійському з'їзді Рад доручалося поставити це питання перед з'їздом.

Перший союзний робітничо-селянський договір було укладено між РСФРР та УСРР у грудні 1920 р., а на початку 1921 р. — між РСФРР та БСРР, РСФРР та радянською Грузією, РСФРР та Вір-

1(4

менською СРР. Отже, ще більше посилювалася особлива роль радянської Росії у федерації.

Робітничо-селянські договори про воєнний та господарський союз підбили підсумок розвитку федеративних відносин між радянськими республіками в період, що розглядається, та були підставою для їх подальшої інтеграції в нових, мирних умовах. Зміцнення диктатури пролетаріату — ось що було визначальним у діяльності Комуністичної партії при вирішенні проблеми національно-державного будівництва1.

: Чекмич В. А. Победа Великого Октлбря н ст»но»лени<? Союза советских р*спублнк (1917—1922) — К,, 1986 165

Розділ 1. Держава і право в роки громадянської війни і воєнної інтервенції

4. Будівництво радянських іїройншс сил

§ 4. Будівництво радянських збройних сил

А/ЯР" КТИВНУ ДІЯЛЬНІСТЬ ЩОДО створення та зміцнення збройних 1 /А Ґ сил органи радянської влади розгорнули в 1917—1920 рр. ■•./іЖ?В Україні у другій половині грудня 1917 р. налічувалося " 40 тис. червоногвардійців, у січні — понад 50 тис. і в

лютому 1918 р. — не менше 120 тис. Проте і такого зростання Червоної гвардії було недостатньо, щоб вона змогла виконати воєнні завдання, які стояли перед пролетарською диктатурою. Більшовикам була потрібна регулярна армія.

25 грудня 1917 р. Народний Секретаріат доручив військово-революційному комітету при ЦВК Рад України розпочати організацію Червоної гвардії для операцій у загальноукраїнському масштабі. Реорганізація Червоної гвардії в Червону армію найшвидше відбувалася в Донбасі.

31 грудня 1917 р. народне секретарство з військових справ оприлюднило звернення до трудящих із закликом записуватися до полків Червоного козацтва, 20 січня 1918 р. Народний Секретаріат прийняв декрет про утворення Червоного козацтва, який відтворював основні принципи декрету Леніна про організацію Червоної армії: класовий характер армії; необхідність рекомендацій революційних організацій, більшовицьке керівництво в армії.

Проте назва «Червоне козацтво» за усіма частинами, які формувалися на підставі зазначеного декрету, не закріпилася. Так, полк, сформований 28 грудня в Харкові як перший полк Червоного козацтва, 1 березня 1918 р. за рішенням зборів полку було перейменовано в «Перший робітничо-селянський полк Червоної армії». Згодом, у розпалі громадянської війни та воєнної інтервенції, на базі цього полку було сформовано бригаду, а потім і корпус Червоного козацтва, яким командував В. Примаков.

Поряд із залученням до Червоної армії добровольців нерідко мало місце й формування червоноармійських з'єднань на недобро-вільних засадах, насамперед це стосувалося солдатів старої армії, оскільки лише у такий спосіб можна було негайно одержати добре навчені підрозділи, що мало певне значення для боротьби за владу. Посилаючись на наказ верховного головнокомандувача М. Крилгн-ка, ЦВК Рад солдатських, матроських, робітничих та селянських депутатів Румунського фронту, Чорноморського флоту та Одеського військового округу 10 січня 1918 р. наказав припинити розформування військових частин та розпочати створення на іх базі час-

тин Червоної армії. На фронті інколи до складу Червоної армії включали військові підрозділи майже в повному складі.

VII з'їзд РКП(б) у резолюції «Про війну і мир» найважливішим завданням партії та радянської влади проголосив здійснення найенергійніших та найрішучіших заходів щодо підготовки до «соціалістичної війни». Ленін писав: «Нам потрібна тепер армія в три мільйони осіб. Ми можемо її мати. 1 ми матимемо її».

Окупація України австро-німецькими військами не зупинила повністю роботу з формування української Червоної армії — вона лише здійснювалася у своєрідних і надзвичайно складних умовах У вересні 1918 р., коли в Україні ще панували окупанти, ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У прийняли рішення про створення регулярної Української радянської армії. Виконуючи постанову ЦК КП(б)У, Центральний військовореволюційний комітет України видав 22 вересня наказ про формування в нейтральній смузі із загонів українських повстанців двох регулярних дивізій, які мали стати ядром майбутньої Червоної армії радянської України. У формуванні цих дивізій та окремих загонів активну участь брали В. Боженко, М. Крапи-в'янський, І. Локотош, В. Примаков, М. Щорс та інші організатори військового будівництва.

Українська Червона армія діяла у тісному зв'язку з Червоною армією РСФРР. Після анулювання Брестського договору Раднар-ком РСФРР 17 листопада 1918 р. дав вказівку про організацію Рев-військради групи військ Курського напряму. Російські війська брали участь у відновленні радянської влади в Україні. Наприкінці січня 1919 р. відповідно до постанови Реввійськради РСФРР створювався Український фронт, до якого повністю включалася українська Червона армія та деякі військові частини з РСФРР. В усіх оперативних питаннях командувач Українського фронту підпорядковувався головнокомандувачу збройних сил РСФРР. 29 січня членами Реввійськради Українського фронту було затверджено Ю. Коцюбинського і Є. Щаденка, трохи пізніше

— О. Бубнова. Отже втілювалося в життя рішення більшовицької партії про злиття збройних сил радянської України з військами РСФРР.

27 грудня 1918 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд ухвалив Положення про Робітничо-Селянську Червону Армію України, де зазначалося, що «усі громадяни від 18 до 40 років беруться на облік і зараховуються до резерву армії». До Червоної армії приймалися також добровольці за рекомендацією радянських організацій та партій.

167

Розділ І. Держава і прало в роки громадянської війни і воєнної інтервенції