Історія держави і права_Тацій В.Я. Том 2

державність (листопад 1917-1920 рр )

4. Західно-Ухраїмська Народна Республіка

вали вибори, а євреї й австрійці вважали за краще триматися з боку, щоб не бути втягнутими в українсько-польський конфлікт.

Тоді ж, у листопаді 1918 р., було прийнято ще кілька важливих законів. Так, 16 листопада було видано закон «Про тимчасову адміністрацію областей ЗахідноУкраїнської Народної Республіки». У ньому зазначалося, що тимчасово на території ЗУНР залишається чинним австрійське законодавство, якщо воно не суперечить інтересам, суті та цілям Української держави. Сучасники тих подій так пояснюють цей факт: «Це рішення було необхідним, якщо ЗУНР хотіла бути справжньою правовою державою. Видати у достатній кількості нові оригінальні закони за короткий час неможливо, тому повинні були залишатися старі, щоб не було хаосу, які підлягали поступовій заміні або змінам»1.

У законі від 16 листопада далі зазначалося, що всі службовці державних та інших установ, які дадуть письмове зобов'язання чесно служити українській державі, залишаються на своїх місцях, що вищим виконавчим органом у державі, якому підпорядковуються всі адміністративні органи, є Державний секретаріат; що у повіті «представником і основним органом адміністрації с український державний повітовий комісар»; що повітових комісарів надалі вже не обирає населення, а призначає і звільняє державний секретар внутрішніх справ; що повітовим комісарам підпорядковуються повітові військові коменданти і коменданти жандармерії. Але суди, пошта, телеграф, залізниці підпорядковувалися тільки центральній владі. Повітові комісари, у свою чергу, повинні були призначати (і звільняти) сільських, містечкових і міських комісарів. Вони також мали право розпускати місцеві громадські ради і призначати нові вибори. У законі було регламентовано повноваження повітових і нижчих комісарів.

Зміїш у структурі вищих органів влади й управління. 22 листопада 1918 р. українські частини після боїв з переважаючими силами поляків були вимушені залишити Львів. Українські установи і організації переїхали до Тернополя. Тут уперше майже у повному складі зібралася поповнена новими делегатами УН Рада. З'ясувалося, що найчисленнішою є фракція національно-демократичної партії на чолі з А. Горбачевським. До складу Ради були обрані най-відоміші люди краю — письменники Василь Стефаник, Антон Кру-шельницький, Омелян Попович; професори, наукові співробітники Кирило Студинський, Мирон Кордуба, Станіслав Дністрянський, Олександр Дарвинський, митрополит Андрій Шептицький, сня-

1 Стахій М. Західна Україна та політика Польщі Росії і Заходу (1772—1918) —

Скректои. 1958. — Т. 3. — С. 53,

120

щеннослужителі Андрій Бандера, Степан Онишкевич. адвокати і правознавці Сидір Голубович, Роман Иерфецький та ін.1 У Тернополі в грудні 1918 р. були переобрані старі і новоство-рені постійні комісії Ради:

зовнішніх зносин, військових справ, фінансова, земельної реформи, освіти та ін. Тут же подав у відставку уряд і було сформовано новий на чолі з С. Голубовичем. Незабаром, однак, український уряд вирішив перебратися ближче до фронту і до західних кордонів держави — до Станіслава. 4 січня 1919 р. тут відбувалося чергове

засідання УН Ради, на якому були прийняті нові важливі закони. Зокрема, була створена Президія УН Ради у складі голови (він же голова Ради) і чотирьох його заступників, яка організовувала сесії Ради, визначала їхній порядок денний, керувала секретаріатом.

На цьому засіданні відбулися вибори голови (президента) Ради. Ним був обраний Є. Петрушевич.

4 січня було засновано ще один дуже важливий державний орган — Виділ (комітет) УН Ради. Він складався з президента Ради, дев'яти членів і виконував функції колегіального глави держави. До компетенції комітету входило: призначати уряд (як і окремих міністрів), а також здійснювати його відставку; представляти державу у зовнішніх зносинах; затверджувати і оприлюднювати закони; проголошувати амністії та ін.

Комітет обирався на строк діяльності УН Ради і перед нею ж був відповідальним. Рішення приймалися більшістю голосів. Для наявності кворуму вимагалася присутність шести членів комітету.

Окремим законом (від 4 січня) делегатам УН Ради було надано право депутатської недоторканності, безплатного залізничного проїзду, їх звільнили від військової служби. На цій же сесії була обговорена програма і новий склад уряду на чолі з С. Голубовичем. Депутати їх схвалили. Залишалася чинною пропозиція УН Ради, звернена до національних меншин, створити у складі уряду польське, єврейське та австрійське секретарства (міністерства). Однак вони не скористалися цією пропозицією.

Вважаючи себе органом тимчасовим, який опинився при владі через збіг обставин, УН Рада у березні 1919 р. прийняла закон «Про скликання Сейму Західно-украінської Народної Республіки», а у квітні — виборчий закон2. Однопалатний сейм повинен був обиратися на основі загального, рівного, прямого виборчого права таєм-юш голосуванням. Активне виборче право надавалося громадянам

1 Кугутяк М Галичина: сторінки історії Нарис суспільно-політичного руху (XIX ст.

— 1939 р) — Івано-Франківськ. 1993 — С. 144—145

п В. С, Тищик Б. Й Історія держави і права України — С 174

121

Розділ 2. Українська національна державність (листопад 1917-1920 рр.)

з 21 року, пасивне — з 25 років. Депутатів (послів) передбачалося обирати за національнонропорційною системою, тобто за кожною національністю (відповідно до її кількості) закріплювалася певна кількість депутатів. З 226 депутатів сейму українці повинні були обрати 160, поляки — 33, євреї — 27, австрійці — 6 депутатів. Таким чином, це гарантувало усім національним меншинам можливість мати своїх представників у парламенті. До речі, такого демократичного на державному рівні забезпечення прав нацменшин при виборах законодавчих органів світова виборча практика не знала. Щоправда, провести вибори, скликати сейм у ЗУНР не вдалося у зв'язку зі зміною обстановки на фронті.

Органи охорони громадського порядку. Терміново формувалися в державі й органи охорони громадського порядку. Ще на початку листопада під час виборів місцевих органів влади й управління у багатьох населених пунктах населення обирало також так звану «народну міліцію». Вона повинна була стежити за порядком, охороняти міста і села від мародерів, бандитів, кримінальщини. Однак оскільки до її складу обирали часто людей некваліфікова-них, випадкових, або таких, що намагалися лише ухилитися від військової служби, вона далеко не завжди відповідала своєму призначенню.

Тому УН Рада вже в листопаді 1918 р. розпорядилася сформувати українську жандармерію за зразком колишньої австрійської. До речі, в Австро-Угорщині вона не відігравала ролі політичної поліції, як у Росії, а в основному була кримінальною Було прийнято рішення створити корпус державної жандармерії, його очолила Команда української держжандармсрії на чолі з Головним комендантом. На місцях створювалися окружні й повітові команди жандармерії, міські і сільські. Приймали в жандармерію добровольців з числа військовозобов'язаних, а також окремих колишніх жандармів, які не скомпрометували себе антинародною діяльністю, з огляду на їхній досвід. Жандармерія підпорядковувалася держсекрета-ріату внутрішніх справ.

Навесні 1919 р. чисельність жандармерії в ЗУНР була така: близько ЗО офіцерів, 1 тис. жандармів і 4 тис. стажерів. Народних міліціонерів налічувалося близько 3 тис. Судово-прокурорські органи. Важливою ланкою державного механізму ЗУНР були судово-прокурорські органи. 21 листопада 1918 р. УН Рада прийняла закон «Про тимчасову організацію судів і судової влади»1. Тимчасово судові функції в ЗУНР продовжували 1 Збірник законів, розпорядків та обіжників. — Станіслав, 1918. — С. 4—5. 122

§ 4. Західно-Українська Народна Республіка

виконувати суди колишньої Австро-Угорської монархії під керівництвом держсскретарства юстиції. Виходячи з цього всі старі судді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і прийняли присягу чесно служити ЗУНР, могли залишатися на своїх місцях.

Оскільки цей захід був тимчасовим, викликаний об'єктивною необхідністю, то незабаром секретарство юстиції розгорнуло активну діяльність з перебудови усієї судової системи. Було видано розпорядження про утворення на території ЗУНР судових округів (12) і судових повітів (130). Визначивши точний національний склад населення, секретарство юстиції розпорядилося провести вибори суддів (1 мандат від 40 тис. жителів), причому знову-таки кожна національна меншина могла обрати своїх суддів. У такий спосіб слід було обрати 144 судді окружних судів, з них 102 українці, 25 поляків, 17 євреїв. Оскільки кваліфікованих суддів-українців, патріотів свого народу не вистачало, УН Рада 11 листопада прийняла закон «Про скорочення підготовчої судової служби». Йдеться про обов'язкове суддівське стажування для випускників юридичного факультету та інших осіб, які не мають суддівської або адвокатської практики. Раніше строк їхньої передсуддівської практики був три роки, тепер його скоротили до двох років.

У зв'язку з воєнним станом тимчасово була призупинена діяльність інституту суддівприсяжних. Були прийняті закони і розпорядження про провадження судочинства українською мовою (однак у місцях компактного проживання національних меншин за їх вимогою можна було провадити судочинство їхньою рідною мовою), широке введення в

нього принципів гласності, змагальності, демократизму, права обвинуваченого і підсудного на захист та ін.

Продовжуючи реформу судової системи, УН Рада 11 лютого 1919 р. видала закон про утворення в повітах трибуналів першої інстанції — для розгляду кримінальних справ (окружні й повітові суди повинні були розглядати цивільні справи). Судді цих трибуналів призначало секретарство юстиції, затверджувала призначення УН Рада або її комітет. Трибунали діяли у складі одного або трьох судців. Вищою, лругою, інстанцією у цивільних і кримінальних справах мав бути Вищий суд у Львові, і третьою — Найвищий державний суд. Але тимчасово, до їх утворення функції другої і третьої інстанції належали спеціально створеним на цей час сенатам — Окремому судовому сенату II інстанції і окремому судовому сенату 111 інстанції.

123

Розділ 2. Українська національна державність (листопад Ш7--1920 рр.)

ВОНИ ЗГІДНО З розпорядженням Держсекретаріату від 8 березня були утворені у Станіславі.

Функції обвинувачення виконувала державна прокуратура. Оскільки прокурорами і слідчими в часи Австро-Угорщини були в Галичині переважно поляки та австрійці, які ставилися до української держави вороже, кадри прокуратури довелося міняти майже повністю. Підготовлених для цієї роботи юристів не вистачало, тому й робота прокуратури як слід розгорнута не була. І все ж, певні практичні кроки у цьому напрямі були зроблені. Прокуратура тепер називалася «Державна прокураторія», вона очолювалася «Вищою державною прокураторією» і Генеральним державним прокурором. Мала бути створена прокуратура у судових округах і повітах. Призначати прокурорів за поданням Генерального прокурора належало секретарству юстиції.

Поновили в ЗУНР свою діяльність адвокати, об'єднані у палату адвокатів. Вони складали присягу, що дотримуватимуться законів країни і служитимуть для її блага. Розпорядженням секретарства юстиції від 1 березня була створена нотаріальна служба. Нотаріуси також складали присягу на вірність Українській державі і виконували всі нотаріальні дії від її імені. Очолювала нотаріальну службу Нотаріальна палата, підпорядкована секретарству юстиції.

Окрім органів цивільної юстиції, створювалася і військова юстиція. Вже 16 листопада 1918 р. Державний секретаріат видав розпорядження про організацію системи військових судів. Вона виглядала так: 1) Вищий військовий трибунал; 2) військові обласні суди; 3) військові окружні суди. Членів Вищого військового трибуналу призначало секретарство військових справ, затверджувала УН Рада. Що стосується обласних і окружних судів, то їх головами автоматично ставали відповідні військові коменданти, членами — представники військових округів, корпусів і жандармерії.

Створювався також інститут військової прокуратури, яку очолював Генеральний військовий прокурор.

У зв'язку з ускладненням внутрішньої ситуації, обстановки на фронті ЗО листопада 1918 р на території ЗУНР були створені військово-польош суди, які могли постановити навіть смертні вироки, їх, щоправда, затверджував (або не затверджував) Держсекре-таріат. Цікавим є такий факт: 10 березня 1919 р. Комітет (виділ) УН Ради оголосив амністію. Звільнялися в'язні, засуджені австрійськими судами за 33 види загальнокримінальних злочинів; за 12 — вій-

124

4. ЗахіОко-Українська Народна Республіка

ськових. Припинялося слідство з усіх справ, розпочатих до 1 листопада 1918 р.

Збройні сили. Для ЗУНР ця проблема стала особливо актуальною, оскільки з перших же днів існування української держави їй довелося оборонятися від агресії сусідньої Польщі, потім Румунії.

На початку листопада УН Рада звернулася до всіх солдатів і офіцерів української національної австро-угорської армії із закликом стати на захист рідного краю, а до цивільного населення — вступати добровольцями в армію. На чолі збройних сил стояли Головна команда (її очолив отаман Г. Косак) і генеральний штаб. Наплив добровольців був великий.

Проте у зв'язку з розширенням військових дій питання про створення постійної, регулярної армії ставало все актуальнішим. Усередині листопада розпорядженням секретарства військових справ серед українського населення була оголошена мобілізація. Було розроблено текст військової присяги, форма одягу, відзнаки, взято на облік усе військове майно, озброєння, спорядження. Територія держави поділялася на три військові області, а вони — на 12 військових округів. Були сформовані регулярні збройні сили — Українська галичанська армія (УГА).

Уструктурі УГА були різного роду війська: піхота, кіннота, артилерія, льотна частина, саперні частини, а також санітарна, ветеринарна, інтендантська служби, судова система, військове духівництво.

На початку 1919 р. в ЗУНР була створена досить численна (близько 120 тис.) дисциплінована й патріотично налаштована армія. Очолювали збройні сили Начальний вождь (командувач) і Генеральний штаб.

Ускладі УГА були утворені три корпуси. Корпус поділявся на чотири піхотні бригади,

бригада — на два полки, полк — на три курені. При кожній бригаді був полк артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв'язку, саперні підрозділи та ін.1 Армія ЗУНР хоробро воювала з силами панської Польщі, які і і значно перевищували.

Таким чином, у Західно-українській Народній Республіці у короткий час були сформовані основні ланки державного апарату — центральні і місцеві органи державної влади й управління, правоохоронні органи, збройні сили.

Соціальїіо-політичіїа, економічна та інша діяльність ЗУНР. Незважаючи на напружену зовнішньополітичну ситуацію, у тому

Тищик Б. Й., Нгмчаренко О. А.. Лешкович Н. О Становлення державності в Україні

7—1922) — С. 56

125

Розділ 2. Українська національно державність (листопад 1917—1920 рр.)