sbornik

о наступлении такой ответственности вне зависимости от указаний о ней в уставе общества и о ее видах — субсидиарной по отношению к обществу и солидарной по отношению ко всем акционерам. Подобный подход является неправильным, ибо акционер привлекается к оплате стоимости акций, на которые он подписался, не в качестве несения им ответственности за АО, а по своим собственным обязательствам перед обществом, как не выполнивший свою основную (и единственную) обязанность. Тем самым акционер считается обязанным лицом по отношению к обществу, а не по отношению к кредиторам АО.

Помимо названных черт АО и корпораций, директивами Совета Министров ЕС установлены требования, учтенные законодательством Украины, относительно внесения в оплату акций лишь активов, представляющих экономическую ценность, и запрета такой оплаты выполнением работ или оказанием услуг обществу; выпуска акций только с указанием их номинальной стоимости; внесения до регистрации АО не менее 25% уставного фонда.

В проекте закона Украины об АО учтены также требования директив Совета Министров ЕС, касающиеся привлечения независимого эксперта для оценки имущества, вносимого в оплату акций; запрета выплаты дивидендов, если величина чистых активов АО станет меньше величины уставного и резервного капитала; соблюдения порядка и условий приобретения АО собственных акций; введения дополнительных гарантий для кредиторов при уменьшении уставного фонда АО, а также при его реорганизации; более продуманной процедуры реорганизации АО и др.

Нуждается в регулировании проблема признания АО недействительными с установлением перечня оснований для этого и последствий принятия таких решений в соответствии с первой директивой Совета Министров ЕС от 9 марта 1968 г. (18/151).

Из проведенного выше сравнительного анализа с очевидностью явствует, что украинская правовая доктрина в отношении АО восприняла общие подходы, известные как англо-саксонской и американской, так и континентальной модели корпорации. Каких-либо существенных отступлений от универсальных подходов к пониманию украинского АО в качестве корпорации с механизмами соответствующего правового регулирования право Украины не содержит.

Акционерное общество с позиций теории юридических лиц*

Юридические лица определяются в законодательстве Украины через понятие организации, хотя суть последней не раскрывается (ст. 23 ГК Украины, ст. 1 Закона Украины «О хозяйственных обществах»). Относительно характеристики юридического лица как организации уместно замечание В.К. Андреева о ненужности да-

* Проблеми законності. — 1999. — №40. — С. 57–67.

и осуществления тех или иных, продиктованных данными общественными условиями интересов», что «должно вылиться в надлежащую организационную форму»1. Бессмысленно отрицать, что практически все высказывания об организационном единстве основаны и исходят из коллективной основы юридического лица. Однако его понятие как определенного социального образования, т. е. «системы имущественных существенных социальных взаимосвязей, посредством которых люди (или их группы) объединяются для достижения поставленных целей в единое структурное и функционально дифференцированное социальное целое»2 не колеблется, а напротив, всячески подчеркивается при раскрытии этого признака государственных юридических лиц (особенно в социалистический период). Несмотря на обоснование подобной позиции, в частности, теорией коллектива, по сути, никакого объединения людей в такого рода юридическое лицо не происходит. Не имеют места принципы объединения, его цели, порядок, не объединяется имущество лиц, не объединяются их усилия в управлении этим юридическим лицом. Не имеют места и прочие атрибуты подлинного объединения. Таким образом, не только объединение порождает организацию. Последняя может иметь место и при ином порядке возникновения юридических лиц — государственных, коммунальных, компаний одного лица. Несмотря на свое возникновение по воле одного лица, деятельность в его интересах, специфику управления и прочие особенности, такие юридические лица, тем не менее, достаточно организованы, чтобы представлять собой внутреннее и внешнее единство.

С.Н. Братусь шире раскрывает этот признак, говоря о том, что «эта организационная форма создает необходимые для данного общественного образования единство и порядок в его деятельности, делает его о р г а н и з а ц и е й»3. Именно из этого и следует исходить при характеристике акционерного общества как определенной организации, имея в виду организацию его органов управления, его производственных функций как предприятия со сложной структурой производства, упорядочения его звеньев и проч. Отсюда, любое юридическое лицо должно быть достаточным образом организовано для выступления вовне как единое целое. В то же время применительно к компаниям одного лица «говорить о корпоративном устройстве было бы абсурдным»4. Таким образом, в организационном единстве воплощается признак обладания юридическим лицом самостоятельной волей посредством надлежащей его организации и управления им. Этим же признаком организационного единства отчасти охватывается и такой признак юридического лица, как существование независимо от состава участников (акционеров), который также обеспечивается правовым режимом имущества юридического лица. Акционерное общество вообще может не знать об изменении состава своих акцио-

неров при выпуске им акций на предъявителя, когда ему неизвестны конкретные лица, являющиеся собственниками акций. Для общества при этом имеет значение лишь осуществление акционерами своих правомочий по участию в общем собрании акционеров. Но и это не имеет решающего значения для деятельности общества, ибо не может повлиять на его правовое положение.

Основополагающее значение для образования обособленного имущества юридических лиц имеют так называемые «союз лиц» и «союз капиталов», их взаимоотношение и взаимозависимость. В советской правовой доктрине такой подход отсутствовал, но настало время, и наши экономика и право пришли к необходимости создания субъектов права с имуществом, формируемым его участниками, а не государством и, отсюда, для правовой теории Украины также стало важным обоснование понятий этих «союзов» и их влияние на систему юридических лиц.

Мы предлагаем исходить из органичного единства союза лиц и союза капиталов, традиционно лежащих в основе любых хозяйственных обществ как корпораций. При этом личностный элемент участия в том или ином образовании постепенно заменяется участием капиталом1.

Сами по себе термины «союз лиц», «союз капиталов», «объединение» лиц

икапиталов в высшей мере условны, т. к. подписчики не объединяются, а покупают акции акционерного общества. Приобретатели акций действующего общества на фондовом рынке вряд ли задумываются над тем, что покупая акции, они объединяют свой капитал с другими лицами. В этом смысле более правильным является употребление термина «привлечение капитала» с установлением способа

ицели такого привлечения. С помощью создания юридических лиц преследовалась цель максимального устранения лиц, обобщивших капитал, от ответственности за результаты его использования. Поэтому особенное значение все больше придается такому назначению капитала и, как следствие, такому признаку юридического лица, как его самостоятельная имущественная ответственность, отводя ему роль главного и определяющего. «Современное юридическое лицо — это персонифицированная ответственность субъекта, специально созданного для этой цели правовым строем»2.

Рассуждая о компаниях одного лица, И.Е. Красько считает необходимым пересмотреть такой признак юридического лица, как обособленность имущества, не доводя его до абсурда, а также признак самостоятельной имущественной ответственности, предлагая исходить из возможности признания учредителя субсидиарно ответственным по долгам компании одного лица3. Складывается своеобразная тенденция не просто пересмотра, а и практически отказа от сложившихся признаков юридического лица. По этому поводу можно отметить неустранимую тягу

1 По вопросу союза лиц и союза капиталов см.: Спасибо-Фатеева И.В. Правовая природа акционерных обществ // Предпринимательство, хозяйство и право. — 1998. — №12. — С. 14–20.

2 Богданов Е.В. Указ. соч. — С. 98.

3Красько И. Юридические проблемы компании одного лица // Предпринимательство, хозяйство

иправо. — 1998. — №11. — С. 4.

ученых, их непреходящее желание выявить в юридическом лице основное, отбросив что-то несущественное и придав ему значение второстепенного. Мы не сторонники такого подхода и считаем, что в акционерном обществе, как и в любом юридическом лице, каждый признак имеет свое назначение и призван выразить те или иные стороны этой правовой конструкции. Только все вместе они являются необходимыми и достаточными условиями для ее функционирования. Только благодаря им проявляются особенности отдельных юридических лиц и прослеживается то общее, что их объединяет.

Согласно ст. 24 Закона Украины «О хозяйственных обществах» акционеры отвечают по обязательствам общества только в пределах принадлежащих им акций. Подобный подход противоречит главному и определяющему признаку акционерного общества как юридического лица — самостоятельной имущественной ответственности. Недопустимость утверждения о какой бы то ни было ответственности акционеров требует сама правовая природа акционерного общества. Вряд ли правомерно говорить также о несении акционерами риска убытков, т. к., во-первых, акционеры утратили право на деньги или имущество, переданные ими в оплату акций. Во-вторых, риск акционеров опосредован не только возникновением у них права собственности на акции, но и созданием нового субъекта предпринимательской деятельности — акционерного общества. В-третьих, акция хоть и сохраняет свою зависимость от акционерного общества (его прибыльности либо убыточности), но ее стоимость обуславливается и иными законами фондового рынка, подчас никак не связанными с деятельностью акционерного общества.

Говоря о видах ответственности акционеров — субсидиарной по отношению

кобществу и солидарной по отношению ко всем акционерам, отметим, что подобный подход является неправильным, ибо акционер привлекается к оплате стоимости акций, на которые он подписался, не в качестве несения им ответственности за акционерное общество, а по своим собственным обязательствам перед обществом,

как не выполнивший свою основную (и единственную) обязанность. Тем самым акционер считается обязанным лицом по отношению к обществу, а не по отношению

ккредиторам акционерного общества.

Выступление в гражданском обороте от своего имени (или возможность совершения сделок, несения ответственности, выступление в качестве истца и ответчика в суде) обеспечивается функционированием органов юридического лица. Единоличный исполнительный орган (руководитель коллегиального исполнительного органа) действует не от своего имени, а от имени акционерного общества, исходя из переданной ему компетенции. Как в теории представительства, так и в теории юридических лиц возникает проблема полномочий, которая относительно урегулирована нормами о представительстве и практически не урегулирована в законодательстве об акционерных обществах. Эти вопросы являются весьма важными, поскольку непосредственно связаны с ответственностью юридического лица и восполнением убытков, принесенных ему неправомерными действиями его органов.

Акціонерне товариство як акумуляція, синтез та суперечливість інтересів*

В основу відносин щодо створення та діяльності акціонерного товариства має бути покладений інтерес, тому що «відношення, позбавлене інтересу, не створює права, а отже, й не має юридичного значення»1.

Теорія інтересу, розроблена Iєрiнгом та його послідовниками в обгрунтування сутності юридичної особи, залишається однією з найбільш популярних теорій сучасності.

Складаються і розвиваються теорії держателів інтересів, що обгрунтовують корпоративну стратегію, економіку, соціальну та державну політику. Формується економіка держателів інтересу. Поняттями інтересу оперує бізнес-етика, внаслідок чого забезпечується основа, на якiй вiдносно розпливчастi поняття корпоративної відповідальності, корпоративної соціальної реакції та корпоративної соціальної діяльності, «що не мають ясного значення і якi залишаються неясними конструкціями», «можна проаналізувати та оцінити більш ефективно в рамках управління відносинами корпорації з її держателями інтересу» (Кларсан, 1995)2. Останніми можуть бути будь-які фізичні особи або їх групи, на яких впливає акціонерне товариство або якi можуть вплинути на досягнення акціонерним товариством своїх цілей. Внаслідок широти цього поняття пропонується поділити його на групи — широку і вузьку, первинну і вторинну, активну і пасивну. Розгляд питань інтересів в такому ракурсi призводить до виділення значущостi (або вагомості) тих чи інших держателів інтересу стосовно різноманітних питань діяльності акціонерного товариства.

Теорія інтересів описує корпорацію як згусток співпадаючих і конкуруючих інтересів (Дональдсон та Престон, 1995, ст. 66). Вона носить описовий характер, що дозволяє описати коло цих інтересів та зіставити їх з іншими моделями і системами інтересів в цій або інших системах. Вона має також інструментальний характер, оскільки встановлює зв’язки між перевагами держателів інтересу та корпоративними цілями — одержанням прибутку товариством, розподілом його по фондах, рівнем виплати дивідендів, розвитком товариства та iн. У цьому проявляється збалансованість інтересів акціонерного товариства, що полягають у зміцненні його стабільності та розвитку, а також інтересів акціонерів, яким традиційно вважається рівень дивідендів.

Теорія інтересів є також нормативною. Під цим розуміється інтерес осіб стосовно окремих процедурних (регламент роботи загальних зборів акціонерів, їх компетенція та порядок прийняття рішень, норми про відповідальність посадових осіб

* Право України. — 1999. — №12. — С. 44–48.

1 Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права. — Т. 2. — С. 82 2 Цит. за: Мур Д. Заинтересованные лица или акционеры: теоретический или практический во-

прос? // Менеджмент в России и за рубежом. — 1998. — №3. — С. 33. Далі джерела теорії інтересів наводяться за вказаною працею.

та iн.) або матеріально-правових (порядок реалізації майнових прав на дивіденди, обсяг майнової відповідальності посадових осіб товариства та iн.) аспектiв діяльності акціонерного товариства. Інтерес кожної групи осіб розглядається як існуючий в своїй системі безвідносно до забезпечення ним (чи навпаки, суперечності з іншими системами) інтересів інших груп.

Наше звичайне сприйняття мети створення, структури управління, порядку діяльності акціонерного товариства з точки зору його як правової конструкції грунтується фактично на теорії власників акцій. Основою для цього слугує в першу чергу розуміння сутності правовідносин між акціонером і акціонерним товариством як зобов’язуючих, що знаходить своє закріплення в акціях. Останні тим самим закріплюють право вимоги акціонера до акціонерного товариства, що стає зобов’язаним суб’єктом. Подібні міркування й призводять до того, що якщо товариство є зобов’язаним щодо акціонерів, то воно має діяти в їх інтересах, інакше навіщо б їм вкладати свої кошти в акції, якщо не з метою одержання прибутку. Формування ними органів акціонерного товариства також з цих позицій вважається спрямованим на належне налагодження роботи останнього, щоб мав місце прибуток. Таке розуміння є надто примітивним, виходить тільки з результату процесу підприємницької діяльності акціонерного товариства і залишає без уваги самий процес, що, по-перше, призводить до певного результату при його нормальному функціонуванні, а по-друге, є незрiвнянно більш тривалим, матеріально обумовлюючим та правопiдготовлюючим для пiдбиття підсумків діяльності товариства — одержання ним прибутку та його розподілу між акціонерами. А оскільки це так, то цей процес потребує розгляду також крізь призму інтересів осіб, якi беруть участь у ньому.

У зв’язку з цим теорія держателів інтересів «виростає» з теорії інтересів акціонерів, яка стає підсистемою першої теорії. Об’єднання капіталів, необхідне для створення акціонерного товариства, тільки й можливе за наявності інтересу у їх власників. Створена за допомогою об’єднання капіталів юридична особа виступає самостійним суб’єктом права, а отже, має свій власний інтерес, відмінний від інтересів осіб, що беруть участь в його створенні і згодом придбають акції. Інтерес акціонерного товариства як власника, з одного боку, безпосередньо пов’язаний з інтересами акціонерів і зумовлений їх інтересами. З іншого боку, інтерес акціонерного товариства в капіталі, що належить йому, є безпосереднім, а інтерес акціонерів опосередковано і полягає в результатах його використання, а не у засобах їх досягнення.

Інтерес акціонерів як власників акцій полягає в настільки ефективному управлінні капіталом, при якому він приносив би достатню кількість прибутку, від чого безпосередньо залежить не тільки одержання дивідендів по акціях, а й їх ринкова ціна, що є важливим для акціонера при реалізації ним свого повноваження щодо розпорядження акціями. Інтерес акціонерного товариства як власника майна проявляється у примноженні цього майна шляхом здійснення прав на капітал-функцію. Таким чином, інтереси акціонерів і акціонерного товариства гармонійно поєднуються та спрямовані на досягнення єдиної мети — прибуткового використання капіталу.

Засобом досягнення зазначеної мети й є забезпечення ефективного управління капіталом як єдино можливий спосіб реалізації правомочностей власника при узагальненому на високому рівні капіталі.

Нарешті, будучи складним суб’єктом права, акціонерне товариство формує свої органи, що представляють його у правовідносинах з третіми особами та керують ним. У посадових осіб цих органів — управляючих (менеджерiв) також виникають свої інтереси, відмінні від інтересів названих вище суб’єктів. Крім того, теорія інтересів має враховувати інтереси постачальникiв, клієнтів акціонерного товариства, місцеві, а також державні інтереси.

У цілому ж переважання інтересів зазначених груп й породжує не тільки моделі тих чи інших інтересів, а й правове втiлення цих моделей, що виливається в нормативне регулювання прав акціонерів, акціонерного товариства, порядку управління ним, відповідальності та iн.

Так, якщо виходити з найбільш спрощеного підходу до моделі інтересів, обумовлюючи підпорядкування всіх існуючих в акціонерному товаристві інтересів інтересам акціонерів, то ми одержимо модель акціонерного товариства як систему (правову, економічну, управлінську), що функціонує в Україні. Її суттєвістю є те, що акціонери, виступаючи інвесторами акціонерного товариства, є в ньому ядром. Вони сформували статутний фонд товариства, і капітал має працювати на них. Акціонери формують вищий орган управління товариством, вирішуючи всі істотні питання його діяльності, в тому числі розподіл прибутку, виплату дивідендів, їх розмір, а також багато інших питань, що стосуються виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Вони також формують з числа акціонерів контрольні та інші ревізійні органи для контролю і діяльності виконавчих органів товариства, якi також самі й формують, розглядають питання про майнову відповідальність його членів та iн.

Особливу роль і особливі «плаваючi інтереси» мають так звані iнституцiональнi інвестори1. Вони зацікавлені в одержанні максимального прибутку на вкладені в акції кошти і в той же ж час ці акції дозволяють їм здійснювати контроль за діяльністю акціонерного товариства. Останнє вимагає репрезентування інтересу iнституцiонального інвестора не акціями, а їх представниками в органах управління акціонерного товариства — спостережній раді або правлінні.

Другою моделлю співвідношення інтересів у системі зв’язків акціонерного товариства є теорія управління, або менеджменту, за якою менеджерiв пропонується вважати виразниками інтересів корпорації. Саме вони і тільки вони здатнi прагматично та об’єктивно оцінити інтереси всіх груп осіб в акціонерному товаристві, не дати вплинути на його діяльність і навіть життєздатнiсть. Ця теорія покликана запобігти ситуації, коли крупні акціонери або група акціонерів впливає на прийняття товариством рішень собі ж на шкоду або на шкоду іншим акціонерам. Саме вони, балансуючи між найманими працівниками товариства, безпосередньо органiзуючи їх працю, та акціонерами, чиї інтереси вони покликані враховувати і реалiзовувати, можуть

1 До них належать інвестиційні фонди та компанії, страхові компанії, банки, недержавні пенсійні фонди.

вого прибутку по акціях, існуючих у них, а також в одержанні інших акцій товариства на вигідних умовах у переважному порядку.

Посадові особи акціонерного товариства, будучи його управлінським персоналом, у першу чергу покликанi забезпечити виробничий процес. Цей їх інтерес безпосередньо пов’язаний з інтересом самого акціонерного товариства. Навiть придбання акцій інших товариств з метою не одержання прибутку, а забезпечення стабільності свого виробничого процесу шляхом участі в управлінні діяльністю іншого товариства вважається не збитковим, а здiйсненим в інтересах товариства.

Діяльність акціонерних товариств повинна враховувати й громадські інтереси — міст, держави в цілому, а також певних соцiумiв. Відома проблема містоутворюючих функцій окремих юридичних осіб, що не можна не враховувати. Цими функціями повинні забезпечуватися інтереси всіх жителів міста, нормального функціонування його служб та соціальних груп. Такі підприємства впливають на систему міста, а остання, в свою чергу, позначається на інтересах підприємства.

Ця теорія інтересів порушує нагальнi проблеми. Її попередником стала концепція «соціально відповідальної особи», яка, в свою чергу, вiдгалузилася від теорії «природної особи». Вважаючи корпорацію «добрим громадянином», представник цієї теорії Є. Додд стверджував, що управляючі повинні слідувати засадам соціальної відповідальності та діяти в громадських інтересах, навіть у тому разі, якщо акціонери заперечують проти цього1. Критики цієї теорії цілком справедливо вважають, що управляючі не повинні витрачати чужі гроші на фiлантропічну діяльність без згоди тих, кому ці гроші належать2.

В Україні, як і в інших країнах СНД, склалася інша система взаємовпливу громадських інтересів та інтересів груп осіб акціонерного товариства та його самого. Жорстока та неефективна для розвитку підприємницької діяльності податкова політика призвела до розробки таких схем діяльності товариства і особливо одержання остаточних результатів того чи іншого етапу діяльності (прибутку від виконання конкретного договору), за яких прибуток товариства переховується для оподаткування, а отже, й нарахування дивідендів. Результати його діяльності неадекватнi реалiям і при цьому не порушуються інтереси груп осіб в акціонерних товариствах, але всі ці схеми здійснюються не в суспільних та державних інтересах в цілому.

Вважаємо найбільш прийнятною модель конструктивного партнерства, на яку пропонує по суті орiєнтуватися і нове акціонерне законодавство, що формується в Україні. Однак у вiдображеннi реальних відносин щодо реалізації прав акціонерів ця модель зараз діє дуже слабко і насправді приховує модель інтересів менеджерiв з тiєю лише різницею, що в останній моделі заздалегідь розроблені та ефективно функціонують відповідні механізми, що стримують егоїстичнi інтереси управляючих. В Україні ж фактичне її застосування без подібних механізмів та через відсутність надійної системи захисту прав акціонерів призвело б до недопустимих порушень.