настільна книга

вернулся в Самарканд для участия в процессе. Взял дело - все на месте! Судья Абдуллаев, которому я пошел представиться, сесть не предложил, смотрел сквозь меня, блинообразным бледным лицом не выражал никаких эмоций. Сказал только:

- Как устроились?

Ответ слушать не стал. Коллеги по делу, местные адвокаты (защитники двух друзей Шухрата, которых за здорово живешь судили вместе с ним якобы за драку) сказали о судье:

- Ничего хорошего от него не ждите. Но и давить не станет. Он никакой. Мы его знаем.

Слушалось дело в старинном одноэтажном здании областного суда, унылом и обшарпанном, как все дворцы правосудия в те времена в нашей стране. Двигался процесс, мягко выражаясь, неторопливо, как караван в пустыне. Подсудимых доставляли не ранее середины дня, когда в изолятор привозили бензин для автозака.

Иногда процесс вообще останавливался на два-три дня по случаю различных семейных событий у отправлявших правосудие лиц. Меня это раздражало, и поначалу я бурно протестовал, о чем-то ходатайствовал, взывал, приводил примеры и т. д. Потом, глядя на невозмутимого, как изваяние, судью, успокоился и стал по его примеру думать о вечном.

Чего я, однако, при всей монотонности и медлительности процесса не забывал ни на час, - это постоянно напоминать суду (а в его составе были еще два заседателя - русские женщины) о наличии в деле показаний Андрушко.

Я на все лады привлекал к ним внимание, сравнивал с ними показания свидетелей и неотступно возобновлял просьбы о ее вызове. Абдуллаев был вынужден принимать меры, посылал в Красноводск телеграммы, но добиться ее приезда не удалось, она болела. Несмотря на это, усилия мои приносили известные плоды: обе женщинысудьи при упоминании Андрушко и ее показаний посматривали на Абдуллаева.

В один из дней процесса, когда я вышел в перерыве на крыльцо покурить, оказавшаяся рядом заседательница, не поворачиваясь ко мне, тихо сказала в пространство:

-На нас давят. Настаивают на высшей мере.

-Кто давит? - спросил я, стараясь не шевелить губами.

-Судья. Говорит - установка обкома.

-И как вы?

-Я пока держусь. Я ткачиха - что мне обком. А вторая из Интуриста. Сами понимаете.

- Не поддавайтесь, - сказал я. - Надеюсь на вас обеих. И мы разошлись. После этого конспиративного разговора, подтвердившего сведения доктора Гафарова о "партийном заговоре" против его сына, я усердно начал готовить необычную защитительную речь.

Прокурор, как и следовало ожидать в этих условиях, потребовал для Шухрата смертную казнь. Свою речь я начал с того, что в свете показаний Андрушко, никем и ничем не опровергнутых, преступление, в котором обвиняется Гафаров, не может рассматриваться как убийство из хулиганских побуждений, влекущее возможность исключительного наказания. Вся описанная ею картина его действий - это необходимая оборона от жестоких побоев.

В худшем для него случае действия эти с известной натяжкой могут быть квалифицированы как превышение пределов легальной обороны, как привилегированное убийство (есть такой термин). Любому непредвзятому человеку вполне очевидно, что и оценка криминала, и наказание за него должны соответствовать его подлинному характеру. Смертная казнь оборонявшегося человека в этих условиях не будет являться уголовным наказанием - она сама станет просто убийством.

-Это убийство, - сказал я двум напряженно слушавшим меня женщинам, - предлагается совершить вам. Не делайте этого. Это будет черное дело, которого вы никогда в жизни себе не простите. Оно на долгие годы может лишить вас сна. И если вам скажут, - продолжал я, - что возможную вашу ошибку исправит более высокая инстанция, - не утешайте себя этим. Потому что только здесь, в суде первой инстанции, представители народа еще могут повлиять на правосудие. На всех иных уровнях оно определяется служилыми, зависимыми отнюдь не только от своей совести юристами. Это вы лично возьмете на свои плечи всю тяжесть ответственности за неправедную казнь. Всю тяжесть, а не ее долю. Абдуллаев смотрел в стол. Он, видимо, не был готов к такому повороту темы и не прервал меня, хотя и мог бы. Когда суд уходил на совещание, одна из женщин-судей, та, которая из Интуриста, тихо молвила в мою сторону:

-Вы меня морально раздавили.

-И прекрасно! - ответил я.

Абдуллаев же, уходя, сообщил, что приговор будет оглашен завтра, к обеду. Однако ни к обеду, ни к ужину, ни завтра, ни на третий день приговор объявлен не был. Стало ясно, что в совещательной комнате что-то неладно. Или наоборот. Все эти дни родные подсудимых в напряженном ожидании сидели в коридоре суда. С ними маялись и мы, защитники.

Скамьи, на которых мы сидели в тесном и темном коридоре, стояли рядом с дверью кабинета, в котором совещался суд. За дверью подчас слышался неразборчивый разговор. Иногда звучали мужские шаги, Абдуллаев ходил по кабинету взад-вперед. Внезапно, когда он очередной раз приблизился к двери, мы явственно услышали, как он раздраженно и устало бросил:

- Какая наглость! Какое издевательство над нами! Разве это советское правосудие?! Но мы же не можем жаловаться сами - нас тут в порошок сотрут! А вы - московский человек, вы смогли бы сообщить наверх об этой дикости? Ведь это нельзя оставлять безнаказанным!

С. Л. Арія вжив певних заходів, і суддів покарали в дисциплінарному порядку. Слід пам'ятати, що у випадку, коли справа доходить до огласки про неблаговидні дії (в тому числі суддів), влада здає своїх, приносячи їх у жертву громадській думці. І це характерно для будь-якої влади...

Тепер тиск на суддів може здійснювати не обком партії, а інші владні установи. Не торкатимусь цієї малодоказової теми. Sapienti sat - розумному достатньо. Наголошу лише, що подібні ситуації можуть статися із нинішніми присяжними, незважаючи на те, що вони пройдуть жорсткий відбір і тести з боку влади на толерантність і конформізм. Але голос совісті та справедливості у цих людей залишиться, а відтак і надія на чесне правосуддя. І можна не сумніватись, що у них не буде обвинувального ухилу131.

Ось ще кілька фрагментів з інтерв'ю С. Арії:

-Согласны ли вы, что суд присяжных может повлиять на изменение обвинительного уклона?

-Да, в какой-то мере, поскольку у присяжных обвинительного уклона нет.

-В настоящее время в адвокатуре сформировалась практика так называемых "карманных адвокатов". Мы будем признательны, если вы сможете высказать свою точку зрения, по такому довольно "болезненному" для российской адвокатуры явлению.

-Как явления, такой практики не знаю. Если имеются в виду несколько адвокатов, демонстративно услужающих власти (имена их на слуху), то считаю их поведение позорным, дискредитирующим профессию.

-Мы в данном случае под "карманным адвокатом" подразумеваем адвоката, действующего по предварительному согласованию со следователем, который, образно выражаясь, находится "в кармане у следователя".

-Когда произошло заселение адвокатуры бывшими работниками следственной системы, которых оттуда выгоняли, это явление приняло массовый характер. Данные адвокаты работали на прокуратуру. Сейчас этого нет, от них избавились. Я этого не наблюдаю.

-В перестроечные времена под лозунгом "Долой монополию традиционных коллегий" Министерство юстиции стало широко разрешать возникновение самостийных коллегий. Туда хлынули люди, уволенные из правоохранительных органов то по непригодности; создавались адвокатские конторы, и на сегодняшний

день - я не могу хулить их целиком и полностью - там немало людей, которых надо гнать поганой метлой из органов правосудия.

Межі судового розгляду

Судовий розгляд проводиться лише щодо особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених КПК.

Під час судового розгляду прокурор може змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, щодо якої здійснюється кримінальне провадження.

Новий КПК дещо змінив питання меж судового розгляду та передбачив для прокурора можливість за процедурами, передбаченими ст. 338, 339 КПК, змінювати обвинувачення у суді або висувати додаткове обвинувачення. І, звичайно, прокурор може відмовитися від підтримання державного обвинувачення. Процедуру відмови від підтримання обвинувачення визначає ст. 340 КПК.

Що стосується суду, то він може вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації пред'явленого правопорушення, якщо це покращує становище обвинуваченого. Це, зокрема, остаточно вирішує спір про право суду у виняткових обставинах не враховувати позицію прокурора та ухвалювати вирок на свій розсуд.

Якщо потерпілий вважає за доцільне і надалі підтримувати обвинувачення, від якого відмовився прокурор, то в подальшому справа вирішується за процедурою приватного обвинувачення.

Виступ адвоката у дебатах

Ст. 364 КПК визначає порядок судових дебатів. Судові дебати настають безпосередньо після постановлення судом ухвали про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами (ст. 363 КПК). Учасники судового розгляду мають право заявити суду клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для підготовки до судових дебатів. Учасник судового розгляду, виступаючи в дебатах, аналізує досліджені у справі докази та встановлені у суді обставини дають своє бачення розглянутої у суді справи.

Судові дебати та останнє слово обвинуваченого. Якихось особливостей виступу в судових дебатах новий КПК, порівняно з КПК

1960 року, не передбачає. Відомий адвокат М. П. Карабчевський розпочав свій виступ з фрази: "Я маю говорити, але я ще слухаю", - сказав він, віддаючи належне сильній промові адвоката Александрова, який виступав перед ним. Однією влучною фразою було підсилено позицію колеги і водночас підготовлено суд до власного виступу.

"Від адвоката-оратора, - писав Н. П. Карабчевський, - вимагають серйозної юридичної і загальнолітературної підготовки, живого, спостережливого розуму і значної дози творчого інстинкту, здатного, так би мовити, одухотворити і викликати до життя німі сторінки об'ємних ділових фоліантів. Від зовнішньої сторони промови вимагається художня цільність і доцільна завершеність. Без дотримання цих мінімальних вимог вас не назвуть судовим оратором".

" Ми маємо три засоби впливу на слухачів, - писав Цицерон, - доказувати, подобатись, розчулювати. Із цих трьох засобів є один, який є найголовнішим, - доказування; воно має здаватись слухачам єдиною метою, якої хочемо досягти; інші два засоби мають бути розлиті по всій промові, як кров у тілі".

Промовам відомих талановитих адвокатів притаманні досконалість побудови, простота й доступність для розуміння, чистота стилю і прозорість, психологічна глибина та високий професіоналізм.

Промови сучасних адвокатів відрізняються від промов великих адвокатів минулого хоча б тим, що вони виголошуються не в суді присяжних. Незрівнянно знизився й громадський інтерес до них. Сучасні адвокати виступають перед суддямипрофесіоналами, й у складі суду немає представників народу - народних засідателів (у більшості справ) і присяжних.

Нерідко серед адвокатів можна почути розмови про те, що в суді зникає дух справедливості та змагальності, на повну потужність діє "телефонне право", влада дозволяє собі втручатись у справи суду, давати йому публічні негативні оцінки, має місце, як колись говорили, "викривлення судової перспективи".

Слід відверто визнати, що судді перебувають у ситуації, коли від них чекають тільки обвинувального вироку і "засудження підсудного". Будь-який виправдувальний вирок - це надзвичайна подія і своєрідний подвиг судді. Щоденно "йти на подвиг" судді не бажають, їдоки ситуація не зміниться, доки виправдувальні вироки не стануть буденним явищем, таким самим, як і обвинувальні вироки, доти правосуддя у нас буде неповноцінним.

Малювати наше правосуддя лише в "чорних" тонах також не варто, хоча певні підстави для таких розмов є. Іноді й поміж суддів ведуться майже всерйоз розмови про те, що присутність адвоката е зайвою, він нічого не вирішує. І справді, адвокат не вирішує питання "хто винен". Це прерогатива суду. Але професійна робота адвоката у процесі ніколи не минає безслідно. Понад те, досвідчений суддя усвідомлює, що участь

адвоката дає можливість висвітлити слабкі місця обвинувачення, без усунення яких неможливо винести законний і справедливий вирок.

Конституція України передбачає безпосередню участь народу у відправленні правосуддя в особі народних засідателів і суду присяжних, їх вельми бракує в суді. На жаль, питання про форми участі народних засідателів і присяжних тільки дебетуються. Хоча це один із найважливіших чинників справді справедливого суду.

Той, хто пам'ятає суди, в яких брали участь народні засідателі, знає, що хоча вони й не відігравали якоїсь вагомої ролі у процесі, але все ж таки були тим публічним оком, яке нерідко стримувало професійного суддю від несправедливого рішення. Подекуди слово народного засідателя було вирішальним для долі людини. Та й судді, які слухали справи разом із засідателями, згадують, що сидіти поруч із ними у переповненій залі було спокійніше. Неодноразово судді, спираючись на думку засідателів, протистояли тискові системи під час винесення вироку.

Поза сумнівом, роль захисної промови, виголошеної в присутності народних засідателів або присяжних, зростає. Ця промова допомагає суддям сформувати внутрішнє переконання, глибше розібратися в обставинах справи, всебічно, повно й об'єктивно дослідити їх, встановити наявність або відсутність вини підсудного і: прийняти правильне рішення. В дебатах підсумовується вся проведена раніше напружена й копітка праця. Власне, вся попередня робота у судовому процесі є підготовкою до дебатів. І якщо вона була проведена професійно, добросовісно, це є надійним підґрунтям для побудови захисної промови.

Прокуророві легше впливати на суд: було слідство, обвинувачення й арешт; є авторитет "ока государевого", є матеріали кримінальної справи і судового слідства. Щодо адвоката, то в нього немає ні влади, ні свого слідства. Є тільки обов'язок допомагати людині, що потрапила в біду, є знання, досвід, порядність, є право відстоювати свої переконання та боротися з порушенням законів, є та внутрішня свобода, яка дає йому можливість подолати висновки попереднього слідства.

П. С. Пороховщиков писав: "Пам'ятайте, що прокурор може бути сміливим, якщо хоче: він грає в більшості випадків на свої гроші; захисник зобов'язаний бути обережним: за нього розплачується підсудний".

Є дві основні позиції щодо підготовки тексту судової промови. Одна, яку відстоював А. Ф. Коні: "Не пишіть промов заздалегідь, не витрачайте часу, не покладайтесь на допомогу цих, створених у кабінетній тиші рядків, а вивчайте уважно матеріал, запам'ятовуйте його - і потім слідуйте пораді Фауста: "Кажи з переконанням, слова і вплив на слухачів прийдуть самі собою!".

Протилежної позиції з цього питання дотримувався П. Сергеїч: "Знайте, читачу, що, не списавши кількох аршинів паперу, ви не скажете сильної промови у складній справі. Якщо тільки ви не геній, прийміть це за аксіому та готуйтесь до промови з пером у руці". І далі продовжує: "З того, що промова має бути написана в завершеній формі, не означає, що її слід виголосити напам'ять".

Геніям не потрібні навіть шкідливі поради. Проте геніїв мало, та й книгу написано не для них. Тому прислухаймося до слів П. Сергеїча.

Написання судової промови у завершеному вигляді ще нікому не зашкодило й аніскільки не заважає вносити до виступу певні корективи, пов'язані з виступом прокурора. Та й виступає адвокат не перед присяжними, а перед суддямипрофесіоналами, для яких важливішим є професійний аналіз ситуації. Надмірну барвистість промови судді-професіонали сприймають з іронією.

До того ж адвокат, маючи підготовлену промову, може просити суд про приєднання її тексту до справи. Це дає змогу суду під час складання вироку в будь-який час повернутися до неї з метою ще раз оцінити ті чи ті обставини, на яких наголошував захисник. Заслуговує на увагу і пропозиція внести до Кримінально-процесуального кодексу норму про право на приєднання до матеріалів справи захисної промови адвоката. Хоча й тепер адвокат не позбавлений права заявити таке клопотання. Захисна промова - це завжди публічний виступ, а тому вона має ґрунтуватися, крім; фахових, і на загальних вимогах, які стосуються публічного виступу.

А ось порада Семена Арії, кращого з російських адвокатів XX століття: "Сдержанная, ненавязчивая манера речи, когда оратор как бы делится с судьями своими мыслями о деле, о связанных с ним нравственных и правовых проблемах, помогает адвокату быть понятым и найти сочувствие надежнее, чем любой другой тон выступления".

Однією з найважливіших норм, які регулюють поведінку оратора у судових дебатах, є повага і добросовісне ставлення до суду. У виступаючого має бути чітка позиція - суд недопустимо вводити в оману, суду слід підпорядковуватись. Це моральний імператив для адвоката, і його потрібно дотримуватись. Те саме стосується і прокурора, який сам має бути зразком поведінки у ставленні до суду. Повага до процесуального противника або до іншого адвоката, до його аргументів, ділова товариська полеміка, мають бути правилом для адвоката. Некоректні випади, зневажливий тон і подібні ескапади недопустимі у судовому засіданні. Неетичним є і використання промахів і помилок другої сторони або іншого адвоката, якщо вони не впливають на суть справи і не порушують прав клієнта.

Коректним має бути ставлення і до всіх інших учасників судового процесу. "Етика мовної поведінки у залі суду вимагає, щоб всі сторони і їх представники, які беруть участь у процесі, звертались один до одного на "Ви". Потрібно точно знати і правильно вимовляти прізвище, ім'я, по батькові того, до кого звертаються або про кого говорять. Недопустимо плутати підсудного з потерпілим, потерпілого - із свідком або іншими учасниками розглядуваної справи"139.

Оскільки судове змагання - це боротьба за життя, свободу, честь і майно, то інвектива (різкий виступ проти кого-небудь, викривання) є неминучою. "Неможливо заборонити захиснику сказати гаряче слово проти дій посадових осіб, які не тільки не здійснюють мети закону, але йдуть проти прямих його впливів і смислу". На жаль, трапляються ще і "спритні" адвокати, які за допомогою нечесних прийомів досягають короткого

одночасного успіху, але при цьому підривають довіру до себе як професіоналів і кидають тінь недовіри до всього адвокатського корпусу.

Про одного з таких "спеціалістів" розповів у своїй книзі адвокат С. Л. Арія. Його колега, адвокат Ш., за словами автора, був цинічним і веселим махляром, який виділявся неперевершеними плутнями та витівками на ниві правосуддя.

Одного разу Ш. захищав начальника майстерень Зайцева, якого звинувачували у зловживаннях по службі. Суд першої інстанції дав йому 5 років позбавлення волі, але під варту не взяв, залишивши на підписці до касації. Зайцев страждав на радикуліт ніг і тому трохи підхрамував, про що у справі була довідка. Але Ш. вирішив доповнити довідку невеличким психологічним етюдом. Він звелів Зайцеву з'явитись на розгляд справи з милицями, але не новими. Понад те, він роз'яснив йому, як саме він має пересуватись на милицях. Тому в кабінет судді Нікітченка, який вів засідання колегії, Зайцев не зайшов, а мовби заповз, опираючись тільки на милиці та підтягуючи за собою обидві ноги одразу. Так він доповз до дивану і повалився на нього. Адвокат мовчки йшов позаду. Нікітченко з подивом, піднявши окуляри на лоба, спостерігав за калікою. Після короткої промови Ш., який благав суддів проявити гуманність, і п'ятихвилинної наради колегія оголосила ухвалу: покарання Зайцеву замінили на умовне. Із сльозами подяки на очах Зайцев виповз у такий же спосіб у коридор, де попрощався з адвокатом. Це було похибкою з боку Ш.: Зайцев зайшов у туалет у кінці коридору, де на радощах залишив свої милиці. Увечері вони були виявлені прибиральницею, і після короткого розслідування картина прояснилася. Нікітченко страшенно розлютився. Про неетичну поведінку адвоката Ш. було повідомлено в Президію адвокатської колегії. І хоча Ш. з обуренням відкидав свою причетність до обману суду, йому було оголошено догану.

Зміст промови

Зміст захисної промови залежить від конкретних завдань захисту й зумовлюється як характером злочину, так і зібраними у справі доказами. Але кожна захисна промова має містити такі складові:

1)позицію у справі;

2)вступ;

3)аналіз і оцінку доказів;

4)дані, що характеризують особу підсудного;

5)аналіз причин, які сприяли вчиненню злочину, або причин, які потягли помилкове порушення кримінальної справи;

6)питання, пов'язані із застосуванням покарання або звільнення від нього;

7)питання, пов'язані з розв'язанням цивільного позову;

8)заключну частину.

Отже, зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріалами кримінальної справи. Два основні моменти в будь-якому виступі - факти й оцінні міркування148.

Про сміливість адвоката

У судових процесах, які мають ознаки заполітизованості, перед захисником постає проблема, чи потрібно наголошувати на певних суспільних процесах, на протиборстві політичних сил, чи варто торкатись таких проблем. Тут не йдеться про особисту долю адвоката. На те він і адвокат, щоб знайти прийнятні формули для свого виступу.

Проблема в тому, наскільки різкий і критичний виступ буде корисним для підзахисного. Якщо справа викликає великий громадсько-політичний інтерес і має резонанс у суспільстві, якщо вона користується увагою преси і телебачення, якщо її матеріали дотичні до політичних процесів, то захисник вправі заявити у захисній промові про свою громадянську позицію. Адже у промовах прокурорів, які засуджують той чи той злочин, така позиція звучить майже завжди.

Голос захисника може бути почутий не лише судом, а й громадськістю через засоби масової інформації. Такий виступ і його відгомін у пресі можуть вплинути на внутрішнє переконання суддів. Які б заперечення не висувалися проти висловлення певної громадянської позиції в суді, вона має право на існування, якщо тільки її висловлення не є порушенням закону. Це норма публічного виступу.

Хотілося б лише зауважити, що адвокат має висловлювати не стільки свою громадянську позицію, скільки позицію підсудного (адже судять не адвоката, а його підзахисного).

Для ілюстрації такої позиції пропонуємо кілька фрагменті 13 промови адвоката Г. М. Рєзніка на захист Валерії Новодворської

14 жовтня 1996 р. (У цьому розділі уривки із захисних промов адвокатів з метою збереження стилю їх авторів подано мовою оригіналу.)

"Господа судьиі Судебное разбирательство не оставило никаких сомнений в том, что все участники процесса й прежде всего, разумеется, суд, вовлечены обвинением, предъявленным Новодворской, в ситуацию полнейшего, кромешного абсурда.

Ярче всего "зазеркальность", бредовость происходящего высветил в ходе процесса государственный обвинитель. Встретив в тексте публикации Новодворской строки: "Ты тварь дрожащая или право имеешь", господин прокурор задал подсудимой вопрос: "Кого вы, Новодворская, имеете в виду под тварью?" А когда порядком подрастерявшаяся Валерия Ильинична (ее, как известно, очень трудно ввергнуть в