5. Державний лад Стародавнього Єгипту

На чолі держави стояв фараон. Саме в його руках була зосереджена вся верховна законодавча, виконавча та судова влада. Він очолював державний апарат, був верховним воєначальником і найвищим суддею. Вважалося, що він ніколи не помирав, а лише "заходив за свій горизонт". . Вся окультурена земля номінально перебувала у власності фараона, Він міг подарувати чи пожертвувати землю разом з рабами будь-кому. Фараон керував також зовнішньою торгівлею. За його наказом населення зганялося на громадські роботи, а також на роботу для задоволення особистих потреб фараона.

Фараон управляв країною за допомогою величезного та складного бюрократичного апарату, який утворювали урядовці різних рангів і право­вого статусу. Центром управління був палац правителя. Не існувало розмежування між виконанням державних обов'язків і обслуговуван­ням особистих потреб фараона. Особи, що обслуговували правителя, були одночасно й державними чиновниками. Центральною особою в царському дворі був дворецький - чаті (візир). Він очолював увесь державний апарат, охоплюючи й адміністративну, й судову владу. Чаті був правителем усіх царських скарбниць, усіх складів, сховищ, керівни­ком усіх державних і царських робіт. Під керівництвом чаті перебували галузеві відомства - будинки .

Безпосередня реалізація основних державних функцій поклада­лася на місцевий апарат, який засновувався згідно з адміністративно-територіальним поділом. Верхнім і Нижнім царством керували намісники фараона. Увесь Єгипет поділявся на нами (області), на чолі яких стояли номархи. Останні мали значні повноваження: очолювали місцевий адміністративний апарат, відали збиранням податків, судом, формуванням ополчення.

Військо Єгипту складалося з добірних частин, які охороняли правителя, і ополчення вільного населення. Армія використовувалася не тільки для здійснення зовнішніх функцій держави, але й для придушення опору рабів, утримання в покорі населення завойованих територій і посилення влади правителя.

Суд не був відокремлений від адміністраціїта перебував у підпорядку­ванні фараона. Фараон був верховним суддею; міг як сам розглядати будь-яку справу, так і розглядати скарги на рішення решти суддів, якими були всі посадові особи. Спочатку в Єгипті вищим судовим органом була "палата шести," котру очолював візир. Вона здійснювала нагляд над усім судочинством країни та сама розглядала важливі справи. Пізніше виникає судова "колегія тридцяти суддів" із поважних громадян найбільших міст країни.

6. Виникнення й основні етапи розвитку Стародавнього Вавилона

Вавилонська держава виникла на початку II тис. до Р. X. в Азійському межиріччі Тигра та Євфрату в Месопотамії. Назву отримала від голов­ного м. Вавилон (поблизу нинішнього м. Хілли в Іраку). На цій території спочатку розташовувалися невеличкі міста-держави, в яких ще довго зберігалися пережитки родоплемінної організації. Перші правителі невеличкого Вавилонського царства здійснювали обережну політику. Вони укладали союзи із сильними сусідніми державами - Ларсою, Ісіном, Марі - і при цьому доволі точно обирали найвигіднішого партнера. Перші п'ять вавилонських царів змогли значно розширити власні володіння, але рівня своїх союзників не досягай. Ситуація змінюється за шостого царя Вавилона - Хаммурапі, котрий був одним із найвідоміших політиків стародавнього світу. Він правив Вавилоном у 1792-1750 рр. до Р. X. Зійшовши на трон невеликого царства, Хаммурапі закінчив свої дні повелителем величезної за тогочасними мірками держави, котра охоплювала основну частину Межиріччя. Проіснувала держава до 539 р. до Р. X., коли була завойована іранським царем Кіром і втратила свою незалежність.

Історія Стародавнього Вавилона поділяється на чотири основні періоди:

Старо-Вавилонське царство (1894-1518 рр. до Р. X.);

Касситський період (1518-1204 рр. до Р. X.);

період політичного ослаблення (1204-626 рр. до Р. X.);

Ново-Вавилонське царство (626-539 рр. до Р. X.).