48. Суспільний лад феодальної Сербії

Становий поділ суспільства був закріплений ще в першій чверті XIII ст. В пам'ятках феодального права можна знайти різні назви представників панівної верстви: властелі, магнати, нобілі. Нобілями називали всіх представників панів­ної верстви, а властелями - безпосередніх васалів короля. Ва­салів властелів називали властеличами. Вони отримували від властелів землю (пронії) за службу на правах держання, тобто пронії могли бути відібрані пожалувачами.

Церква на той час була великим феодальним власником і землі, і селян. Привілеї духовних феодалів були ширшими, ніж світських. Вони не підпадали місцевій державній адміністрації, світському суду, звільнялись від податків. Таке надпривілейоване станови­ще церкви спонукало сербських королів упродовж ХІУ-ХУ ст. вдаватися до секуляризаторської політики.

Все феодально залежне населення Сербії належало до стану „простолюдинів", „нижчих", який поділявся на окремі станові групи: вільні селяни, поземельно залежні селяни (влахи), кріпос­ні селяни (меропхи) та раби (отроки). Селяни всіх категорій перебували у тяжкому становищі, навіть вільним заборонялось збиратись на сходки (за це передбачалось відрізування вух). По­карання за порушення феодальних порядків ставали все жорст­кішими.

Тяжкому гнобленню піддавалися кріпосні селяни - мероп­хи, особисто залежні від феодала. Вони відбували панщину, плати­ли панові щорічно певну суму грошей і в жнива додатково працю­вали в поміщика на сінокосах, сплачували податки в державну казну. їм заборонялось переходити від одного феодала до іншого, ла втечу жорстоко карали.

Міське населення формувалося впродовж ХІП-ХІУ ст., коли відбувався все більший поділ праці між містом і селом. Міста виникали передусім на землях короля. Цим пояснюється тяжін­ня міського населення до сильної королівської влади, а отже, і важлива його роль у процесі централізації країни. В боротьбі з феодальними міжусобицями король спирався на ополчення з місь­кого населення, фінансову допомогу міщан. За це міста отриму­вали від короля автономний статус, землі та привілеї.

49. Державний лад феодальної Сербії

В ранньофеодальний період Се­рбська держава зберігала деякі форми племінної демократії. Очо­лював державу старійшина роду. Він мав свою дружину, управляв державою за допомогою віче - зборів усього вільного чоловічого населення.

Після прийняття християнства та перемоги над Візантією спостерігалося зміцнення держави. Сербська церква отримала незалежність від візантійського патріарха і Папи Римського та можливість заснування сербського патріархату (1219 р.). Упродовж 200 років, починаючи з XII ст., неухильно зростала королівська влада, особливо з часів царювання Стефана Душана.

В управлінні державою королі спирались на придворних сановників. Найнижчою адміністративно-територіальною одиницею була жупа на чолі з жупаном. Жупан в управлінні жупою спирався на управлінський апарат, куди входили сотники, судді, скарбники. Найважливішою справою для жупанів було стягнення податків, оскільки від цього залежав їхній дохід (1/3 податків належала жупанові). Кілька жуп очолював архіжупан (з XII ст.).

З середини XIV ст. ввівся новий адміністративний поділ дер­жави - на області, очолені намісниками (севастами, деспотами, кесарями та ін.). Області поділялись на жупи, а останні - на села. З часом жупи стали очолювати не жупани, а кефалії.

Великі міста були підпорядковані безпосередньо царю.

Державні суди діяли при дворі, в областях та містах. Вищою судовою інстанцією був король, у королівських судах існувала спеціальна посада судового виконавця - пристава. Придворний суд розглядав справи про злочини, вчинені при дворі, а також придворними службовцями.

Компетенція обласних судів поширювалась на сільські місце­вості, тому судді виїжджали на місця для розгляду справ.

Міські суди підлягали головам міських адміністрацій або їх­нім заступникам.