21. Реформи Сервія Туллія

Шостим за порядком царем якого обрали римляни, був Сервій Туллій (578-534 рр. до Р. X.). Він увійшов в історію Стародавнього Риму як цар, який запровадив низку реформ, що завершили пере­творення родової общини на державу, ліквідували привілеї патриціїв, зрівнявши їх у правах з плебеями, сприяли переходу до республіки.

Усе вільне чоловіче населення Риму (і патриції, і плебеї) було поділено на п'ять класів залежно від майнового (а не за належністю до родової аристократії - як раніше) цензу. Кожний клас виставляв певну кількість військових одиниць - центурій (сотень) - і отримував таку ж кількість голосів у Народних зборах (коміціях). Загалом було 193 центурії.

1. клас - особи, які володіли майном не менше 100 000 асів, виставляли 98 центурій;

2. клас - 75 000 асів і 22 центурії;

3. клас - 50 000 асів та 20 центурій (голосів);

4. клас - 25 000 асів і 22 центурії;

5. клас -11 000 асів та ЗО центурій.

Поза класами залишалися найбідніші прошарки суспільства - пролетарі. Вони виставляли одну центурію та мали один голос у Народних зборах.

Отож, більшість голосів в центуріальних коміціях належала заможним громадянам.

Усі центурії поділялися на "молодших" (від 17 до 46 років, які мали йти на війну) та "старших" (від 46 до 60 років - перебували в резерві).

Кожні п'ять років мала відбуватися переоцінка майнового стану римських громадян. Запроваджені реформою центуріальні коміції (як новий вид народних зборів), поступово замінили куріатш коміції. Кожна центурія в центуріальних зборах мала один голос. Рішення приймалося більшістю голосів.

Територіальне країна була поділена на чотири міських і 17 сіль­ських триб (округів). На чолі триб стояли голови, що відповідали за збирання податків, набір війська, визначали майнову спромож­ність громадян. Діяли трибутні збори. У Народних зборах виникає нова складова частина - трибутні коміції.

Реформи Сервія Туллія створили умови для формування в Римі аристократичної республіки, що й відбулося після вигнання у 509 р. до Р. X. центуріальними зборами останнього царя.

22. Суспільний устрій Римської Республіки

За неписаними римськими законами визнавалося, що люди нерівні між собою, раби взагалі розглядалися не як люди, а речі. Громадяни­ном вважався чоловік, народжений від повноправних батька і матері. З досягненням повноліття його приводили на форум і записували у відповідну трибу. Після цього він набував право участі в народних зборах, право бути обраним на посаду в державному і судовому апа­раті, право служби у війську. Громадянин до смерті батька не мав права розпоряджа­тися майном. Жінки взагалі позбавлялися права здійснювати угоди і тим більше брати участь у суспільному житті.

Втрата громадянства була пов'язана з продажем у рабство за борги або за злочин, вона ж наставала внаслідок заслання чи вигнання. Раб-вільновідпущеник ставав громадянином, але не міг заміщувати посади. Вільновідпущениками ставали різними способами - напри­клад, згідно із заповітом або за умови викупу, відробітку тощо. В разі порушення цих умов вільновідпущеника можна було знову повернути в рабство.

Іноземці - перегріті могли отримати громадянство Риму за особ­ливі заслуги перед державою. На них не поширювалися римські зако­ни, а діяла власна система права - перегрінська. Регулював ці відно­сини т. зв. перегрінський претор. Розквіт Риму зумовлювався використанням дешевої рабської праці. Дрібне і середнє селянство не витримувало конкуренції з великими латифундіями, де використовувалася рабська праця.

Становище раба було надзвичайно важким. Якщо господаря убивали в його будин­ку, усі раби, що на той час перебували поруч, підлягали страті. Убив­ство чужого раба прирівнювалося до убивства чужої худоби і кара­лося відшкодуванням збитків. Сімейний суд міг засудити раба до смерті. Раби неодноразово повставали. Найбільш відоме в історії повстання Спартака.