2. Органи влади Автономної Республіки Крим

Представницьким органом влади Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Виконавчим органом влади Автономної Республіки Крим є Рада Міністрів Автономної Республіки Крим, їх повноваження, порядок формування і діяльності визначаються Конституцією України (розділ 10: ст. 134, 137, 138) і законами України, а також нормативно-правовими актами Верховної Ради Криму з питань, віднесених до її компетенції.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим приймає Конституцію Автономної Республіки Крим, у межах своїх повноважень ухвалює рішення і ухвали, що є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим. Конституція Автономної Республіки Крим повинна бути затверджена не менше ніж половиною конституційного складу Верховної Ради України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції і законам України, і приймаються відповідно до Конституції України, законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України і на їх виконання. Верховна Рада Автономної Республіки Крим за узгодженням з Президентом України призначає на посаду і звільняє з посади Голову Ради Міністрів Автономної Республіки Крим.

Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради міністрів призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою Автономної Республіки Крим за узгодженням з Президентом України.

Окрім цього ст. 24  Закону України ’’ Про Кабінет Міністрів України ’’ передбачає, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим підзвітна і підконтрольна Кабінетові Міністрів України з питань виконання нею державних функцій і повноважень. У разі неналежного виконання Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим покладених на нього повноважень Кабінет Міністрів України має право звернутися до Президента України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим з поданням про звільнення його з посади.

Суди, що здійснюють правосуддя в Автономній Республіці Крим, належать до єдиної системи судів України.

За Конституцією України (ч. 2 статті 2) Україна є унітарною державою. Автономна Республіка Крим є територіальною, а не державною автономією. Стаття 134 Конституції України визначає Автономну Республіку Крим як невід'ємну складову частину України, яка в рамках повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її ведення.

Перелік питань, які передаються до ведення Автономної Республіки Крим (стаття 138 Конституції України), указує на те, що її населенню (громадянам України) надається право самостійно вирішувати питання місцевого значення, зміст яких виникає з певних особливостей Криму. Такий підхід характерний для територіальної автономії. При рішенні віднесених до її ведення питань Автономна Республіка Крим зобов'язана погоджувати свої рішення з основними напрямами політики і державними програмами України. До конкретних питань ведення Автономної Республіки Крим відносяться:

призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, організація і проведення місцевих референдумів;

-  управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;

-  визначення статусу місцевостей як курортів;

-  участь в забезпеченні прав і свобод громадян, національної згоди;

- сприяння охороні правопорядку і громадської безпеки і ін. Слід взяти до уваги, що законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також і інші повноваження.

Для забезпечення виконання наданих повноважень Автономна Республіка Крим в особі її Верховної Ради і Ради міністрів може здійснювати нормативне регулювання, тобто видавати нормативно-правові акти з питань сільського господарства і лісів, туризму, готельної справи, ярмарків, санітарної і лікувальної служб, з інших питань, перерахованих в статті 137 Конституції України.

У разі невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Республіки Крим Конституції України і законам України Президент України може зупинити дію таких актів. Але одночасно Президент зобов'язаний звернутися до Конституційного Суду України, який дає висновок з приводу конституційності вказаних актів. Ці висновки остаточні і не можуть бути оскаржені.

 

Органи місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування є однією з форм народовладдя в Україні, сутність якої полягає в самостійному вирішенні населенням питань місцевого значення. Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села або добровільного об'єднання в сільську громаду жителів декількох сіл, селища і міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в рамках Конституції і законів України. Місцеве самоврядування — різновид політичної, але не державної влади. Воно визнається і гарантується Конституцією України, є однією з основ конституційного ладу.

Місцеве самоврядування в Україні регулюється розділом XI Конституції України, Законом України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 p., а також ратифікованою Верховною Радою України Європейською хартією місцевого самоврядування, яка ввійшла, таким чином, до складу національного законодавства.

Місцеве самоврядування може здійснюватися в двох формах:

1) безпосередньо — шляхом проведення місцевих референдумів, рішенням певних питань на сході жителів села, певної території і т. д.;

2) через  виборні органи місцевого самоврядування.

Система самоврядування в Україні включає:

- територіальну громаду;

- сільську, селищну, міську раду;

- органи самоорганізації населення;

- сільського, селищного, міського голову;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні й обласні ради, що представляють спільні інтереси громад сіл, селищ, міст;

Територіальна громада – це об’єднання жителів, які постійно проживають у межах села, селища, міста, що є самостійною адміністративно – територіальною одиницею або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

  У статті 143 Конституції України закріплюється перелік питань, рішення яких віднесене до компетенції територіальних громад або створених ними органів місцевого самоврядування, а саме:

1)   управління майном, що знаходиться в комунальній власності;

2)  затвердження програм соціально-економічного і культурного розвитку і контроль за їх виконанням;

3) затвердження бюджету відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контроль за їх виконанням;

4)   встановлення місцевих податків і зборів;

5)   проведення місцевих референдумів і реалізація їх результатів;

6) створення, реорганізація і ліквідація комунальних підприємств, організацій і установ.

Важливою ланкою системи місцевого самоврядування є сільські, селищні, міські ради. До їх складу входять депутати, які обираються населенням відповідної території на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 5 років. Виконавчими органами сільських, селищних, міських рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи  Складовою місцевого самоврядування є сільський, селищний, міський голова, який обирається терміном на 4 роки, очолює виконавчий орган ради і головує на його засіданнях. 

Обласні і районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Голови обласних і районних рад обираються на сесіях відповідних рад. Обласні і районні ради не створюють виконавчих комітетів.

В рамках своїх повноважень органи місцевого самоврядування ухвалюють рішення, що є обов'язковими до виконання на відповідній території і повинні відповідати Конституції і законам України. Органам місцевого самоврядування можуть передаватися окремі повноваження виконавчої влади, їх виконання фінансується за рахунок Державного бюджету України. З цих питань органи місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність. З метою врахування історичних, національно- культурних, соціально – економічних  та інших особливостей здійснення місцевого самоврядування орган місцевого самоврядування може прийняти статут, а також затвердити власну символіку ( герб, прапор тощо) територіальної громади села, селища, міста. Матеріальне і фінансове забезпечення здійснення місцевого самоврядування відбувається за рахунок прибутків місцевих бюджетів і відповідної допомоги держави. Якщо ж певні витрати органів місцевого самоврядування виникають унаслідок рішень органів державної влади (наприклад, у зв'язку з проведенням всеукраїнського референдуму, виборів Президента і т. д.), то вони повністю компенсуються державою.

Конкретні питання організації, діяльності і відповідальності органів місцевого самоврядування передаються Конституцією для врегулювання в законодавстві. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві і Севастополі визначаються окремими законами України.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати домові, вуличні, квартальні і інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Органи самоорганізації населення є особливою організаційно-правовою формою місцевого самоврядування разом з місцевими радами, їх статус визначається Конституцією України і Законом України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р. Орган самоорганізації населення є однією з форм участі населення в рішенні питань місцевого значення.

Види органів самоорганізації населення:

     1)  сільські і селищні комітети, які діють в межах території села, селища, якщо його межі не співпадають з межами діяльності сільської, селищної ради;

2)  вуличні і квартальні комітети, що діють в межах території кварталу, декількох, однієї або частини вулиці з прилеглими провулками в місцях індивідуальної забудови;

3)  комітети мікрорайонів, що діють в межах території окремого мікрорайону, житлово-експлуатаційної організації в містах;

4)  будинкові комітети, що діють в межах будинку (декількох будинків) в державному і суспільному житловому фонді і фонді житлово-будівельних кооперативів;

5)  комітети районів в містах, що діють в межах одного або декількох районів в місті, якщо його межі не співпадають із межами районної в місті ради.

З ініціативою про створення органу самоорганізації населення можуть виступити збори (конференція) жителів за місцем проживання, якщо в них брало (було представлено) участь не менше половини жителів відповідної території, що мають право голосу. Дозвіл на створення органу самоорганізації населення надає сільська, селищна, міська, районна в місті рада. Орган самоорганізації населення обов'язково повинен бути легалізований шляхом реєстрації (у такому разі він отримує статус юридичної особи) або повідомлення про створення (без статусу юридичної особи).

До найважливіших повноважень органу самоорганізації населення відносяться:

1)  право представляти інтереси жителів в місцевій раді і місцевих органах виконавчої влади;

2)  право вносити пропозиції до проектів місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку;

3) організовувати участь населення в заходах щодо охорони навколишнього середовища, пам'ятників історії і культури, по впорядкуванню території;

4)    здійснювати контроль за якістю житлово-комунальних послуг;

5)  організовувати допомогу громадянам похилого, віку, інвалідам, сім'ям загиблих воїнів, партизан і військовослужбовців, малозабезпеченим і багатодітним сім'ям, дітям-сиротам;

6) сприяти органам пожежного нагляду в здійсненні протипожежних заходів і правоохоронним органам в забезпеченні громадського порядку.

Крім того, місцеві ради мають право передати органу самоорганізації населення частину своїх повноважень і засобів, необхідних для їх виконання.

Члени органу самоорганізації населення виконують свої обов'язки на громадських засадах(без оплати). За рішенням зборів (конференції) жителів за місцем проживання керівник і секретар цього органу можуть працювати в ньому на постійній основі з оплатою їх праці.