Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
modul_1право.docx
Скачиваний:
175
Добавлен:
05.03.2016
Размер:
265.89 Кб
Скачать

3. Судова влада в україні

       Здійснення судової влади (правосуддя) в Україні покладається виключно на суди. Сфера повноважень органів судової владивизначена Конституцією (розділ 2: ст. 29-31; розділ 8: ст. 124-131; розділ 12: ст. 147-153; розділ 15, положення 12).

Правосуддя  - це особливий вид державної діяльності, яку проводить суд шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях адміністративних, кримінальних, цивільних і господарських справ. Завданням правосуддя є розгляд спорів, що мають юридичне значення, визнання факту здійснення злочину і винності або невинності певної особи в його здійсненні і призначення відповідної міри покарання. Передача цих повноважень судами в компетенцію інших державних органів або самовільне привласнення їх іншими органами чи посадовцями не допускається. Згідно Конституції предметом правосуддя є всі правовідносини, які виникають у державі (ст. 124). Народ  безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

У статті 124 Конституції України указується, що судочинство здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції ( юрисдикція – це повноваження надавати юридичні оцінки, розв’язувати правові питання ). Під судочинством розуміють встановлений процесуальний  порядок подання позовів і розгляд у судах справ стосовно спорів, що виникають з різноманітних правовідносин, порядок прийняття рішень учасниками процесуальних дій, оскарження та  перегляду цих рішень, подання заяв про правопорушення та злочини, їх виявлення, розслідування, передачу матеріалів справ у судах.

Конституційний Суд виступає єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Всі інші суди — від районних (міських) доВерховного Суду України — називаються судами загальної юрисдикції.

Ст. 125 Конституції підкреслює неприпустимість створення надзвичайних і особливих судів, які діяли б за межами конституційновстановленої системи судів або керувалися якимись особливими, спеціально для них створеними, правилами здійснення правосуддя.

Конституція України встановлює ряд основних засад ( принципів ) здійснення правосуддя:

1) здійснення правосуддя виключно судами. Це положення закріплене у ст. 124 Конституції України, ст.5  Закону України ’’ Про судоустрій України ’’, ст. 6 ЦПК України, ст.16 КПК України;

2)  незалежність судів і підкорення їх тільки закону. Відповідно зі ст. ст. 126, 129 Конституції України, ст. 3 Закону України ’’ Про статус суддів ’’, ст. 14 Закону України  ’’ Про судоустрій України ’’, судді вирішують справи на основі закону, виходячи з власного розуміння його розуміння та переконання, які ґрунтуються на всебічному, повному й об’єктивному дослідженні всіх обставин справи.  Суддя має бути незалежним  як від правової позиції прокурорів, захисників, інших учасників судового  процесу, так і від представників державної  влади, юридичних і фізичних осіб.

Основними гарантіями незалежності суддів від стороннього впливу при здійсненні ними своєї діяльності є: встановлений законом порядок їх призначення і звільнення; їх недоторканість; сувора юридична процедура здійснення правосуддя; таємниця нарадчої кімнати при винесенні рішень; відповідальність за неповагу до суду або втручання у вирішення конкретних справ; створення необхідних умов для діяльності судів. А також гарантоване матеріальне і соціальне забезпечення;

3)   державна мова судочинства. Згідно зі ст. 10  Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Судочинство провадиться  українською мовою або мовою більшості населення певної місцевості. У випадках, коли громадяни іншої національності, що становлять більшість населення певних адміністративно – територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі державною мовою або коли в межах адміністративно – територіальної одиниці компактно проживають кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, судочинство може провадитися мовою, прийнятою для населення цієї місцевості;

4)   законність, тобто розгляд всіх без виключення справ на підставі і в порядку, передбачених законодавством. Реалізація принципу законності забезпечується такими гарантіями : можливістю перегляду судових  постанов ( у апеляційному , касаційному порядку і за ново виявленими обставинами);  встановлення  відповідальності за неповагу до суду;

5)  рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Цей принцип передбачений ст. 129 Конституції України, ст. 6 ЦПК  України та ст. 16 КПК України.  Рівність перед законом – це однакове застосування положень, закріплених у законодавстві, до всіх громадян, усім суб’єктам правовідносин гарантується  доступність судового захисту їх прав, свобод і інтересів. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних  та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання. за мовними або іншими ознаками;

6) забезпечення доведеності вини. Юридичний зміст цього принципу становлять такі положення: ніхто не зобов’язаний доводити свою не винуватість у вчинені злочину (ч. 2 ст. 62 Конституції ); обвинувачення  не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом (ч. 3 ст. 62 Конституції );  всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь ( ч. 3 ст. 62 Конституції ); висновок про невинність особи у чинені злочину не може ґрунтуватися на припущеннях ч. 3 ст.62 Конституції ); з обвинуваченим не можна поводитися як з винним до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визначення його винним у вчинені злочину, а також публічно твердити в засобах масової інформації та в будь – яких офіційних документах , що дана особа є злочинцем ( ч. 2 ст.15, ст. 22, ч. 1 ст. 237, частини 2 і 4 ст. 327 КПК України ) ;

7) змагальність сторін (звинувачення і захисту) і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Цей принцип полягає в тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві – сторона обвинувачення і сторона захисту, в цивільному судочинстві – позивач і відповідач. Змагальність забезпечує рівні процесуальні можливості учасників процесу щодо надання доказів, їх дослідження і заявлення клопотань, а також виступає гарантією всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи;

8)  підтримка державного звинувачення в суді прокурором. Підтримуючи обвинувачення, прокурор зобов’язаний  керуватися  вимогами закону і своїми внутрішніми переконаннями, яке ґрунтується на розгляді всіх обставин справи ( частини 1 і 2 ст. 264 КПК України );

9)  забезпечення обвинуваченому права на захист. Суть цього принципу полягає в тому, що кожна особа може особисто захищатися від обвинувачення у вчинені злочину. Закон зобов’язує особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора і суддю до першого допиту обвинуваченого і підсудного роз’яснити їм право мати захисника ( ст. 21 КПК України ). Для  забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура ( ст. 59 Конституції ) ;

10)  гласність судового процесу і його повна фіксація технічними засобами.  Цей принцип проголошений у ст. 129 Конституції України і передбачає відкритість судової процедури, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці, або щоб запобігти розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які звернулися до суду, а також таємниці усиновлення;

11) забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, встановлених законом. Цей принцип закріплений у п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України і має важливе значення для виконання завдань суду із захисту прав і законних інтересів громадян і організацій, зміцнення законності і правопорядку. Апеляція – це форма оскарження постанов суду першої інстанції, що не набрали законної сили, до судів вищої інстанції Апеляційний суд наділено повноваженнями проводити своє судове слідство або обмежитись тими матеріалами, які є у справі, тобто суть апеляції полягає в новому розгляді і пере вирішенні справи судом апеляційної інстанції. Касація – це форма перегляду вищестоящим судом судових вироків, постанов і рішень судів нижчої інстанції, що набрали законної сили. Суд касаційної інстанції не може проводити судове слідство;

12) обов’язковість рішень суду. Судові рішення ухвалюються судами ім'ям України. Ст. 124 Конституції України, ст. 403 КПК України та ст. 14 ЦПК України  встановлюють, що вирок, рішення, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов’язковими для виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об’єднаннями громадян. Фізичними і юридичними особами на всій території України.

 

Конституційний Суд України

Згідно Конституції, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конкретний порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. Виключно до сфери його компетенції відноситься вирішення питань про відповідність законів і інших правових актів Конституції України, а також офіційне тлумачення Конституції України і законів України. З цих питань Конституційний Суд ухвалює рішення, які обов'язкові до виконання на території України, остаточні і не можуть бути оскаржені.

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України. Для забезпечення незалежності Конституційного Суду України від будь-якого державного органу у формуванні його складу беруть участь Президент України, Верховна Рада України і з'їзд суддів України. Кожний з названих суб'єктів призначає по шість суддів Конституційного Суду України. Кожен суддя Конституційного Суду України призначається на дев'ять років без права бути призначеним на повторний термін.

Кандидат в судді Конституційного Суду України повинен відповідати ряду умов:

1) бути громадянином України;

2) досягти сорокалітнього віку;

3) мати вищу юридичну освіту;

4) мати стаж роботи по юридичній спеціальності не менше десяти років;

5) проживати в Україні протягом останніх двадцяти років;

6) володіти державною (українською) мовою.

Роботу Конституційного Суду направляє його Голова, якого на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду його судді обирають з свого складу шляхом таємного голосування строком на три роки. Повторне обрання тієї ж особи на цю посаду не допускається.

Суддя Конституційного Суду України при вступі на посаду складає на засіданні Верховної Ради України присягу за  участю Президента України, Прем’єр – міністра України, Голови Верховного Суду України. Суддя Конституційного Суду України при виконанні своїх обов’язків на засіданні суду повинен бути одягнений у мантію та мати нагрудний знак.

На суддів Конституційного Суду України повністю розповсюджуються гарантії незалежності і недоторканності, а також підстави для звільнення з посади, які закріплені Конституцією України по відношенню до професійних суддів (розд. VIII.). Особа, обрана на посаду судді Конституційного Суду, не може посідати будь-які оплачувані посади або виконувати іншу оплачувану роботу. У вільний від службових обов'язків час вона може займатися лише науковою, викладацькою і творчою діяльністю. Член Конституційного Суду не може належати до політичних партій, рухів, профспілок.

Повноваження судді припиняються у випадках, передбачених ст. 23 Закону України «Про Конституційний Суд України». Президент України або Верховна Рада України у місячний термін призначають іншу особу на цю посаду, а обраного  з’їздом суддів України – у тримісячний термін.

Повноваження Конституційного Суду визначені ст. 150 Конституції України і ст. 13 Закону «Про Конституційний Суд України». Конституційний Суд ухвалює рішення і дає висновки у справах відносно:

1) конституційності законів і інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України діючим міжнародним договорам України або тим міжнародним договорам, які виносяться на Верховну Раду України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України від поста у порядку імпічменту в межах, визначених ст. 111 і 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції і законів України (ст. 13 Закону).

До повноважень Конституційного Суду не відносяться питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Формами звернення в Конституційний Суд України є конституційне подання і конституційний звернення .

Конституційне подання — це письмове клопотання про визнання правового акту (його окремих положень) неконституційним, про визнання конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України і законів України. Конституційним поданням є також подання Верховної Ради України щодо висновку відносно дотримання Конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України від поста у порядку імпічменту.

Суб'єктами права на конституційне подання з питань ухвалення рішень Конституційним Судом України у випадках, передбачених п. 1 ст. 13 Закону України «Про Конституційний Суд України» ( про конституційність законів та інших правових актів), є Президент України, не менше сорока п'яти народних депутатів України (підпис депутата не може бути відкликаний). Верховний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим (ст. 40 Закону).

Суб'єктами права на конституційне подання з питань щодо висновку Конституційним Судом України у випадках, передбачених п. 2 ст. 13  Закону «Про Конституційний Суд України» (визнання конституційності міжнародного договору), є Президент України , Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України (ст. 39 Закону України ’’ Про Кабінет Міністрів України ’’).

Суб'єктами права на конституційне подання з питань щодо висновку Конституційним Судом України у випадках, передбачених п. 3  ст. 13  і ст. 41  Закону «Про Конституційний Суд України» (додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з посади у порядку імпічменту), є   Верховна Рада України.

       Суб'єктами права на конституційне подання з питань щодо висновку Конституційним Судом України у випадках, передбачених п.4 ст. 13 і ст. 41 Закону «Про Конституційний Суд України»  (офіційне тлумачення Конституції та Законів України ), є Президент України, Кабінет Міністрів України і інші органи державної влади, не менше сорока п'яти народних депутатів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини,  Верховний Суд України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування.

Конституційне звернення — це письмове клопотання в Конституційний Суд України про необхідність офіційного тлумаченняКонституції України і законів України з метою забезпечення реалізації і захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Суб'єктами права на конституційне звернення з питань офіційного тлумачення Конституції і Законів України (п. 4 ст. 13 Закону) є:

— офіційні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства);

— юридичні особи.

 Строк провадження у справах за конституційним поданням і конституційним зверненням не повинен перевищувати відповідно трьох та шести місяців. Рішення і висновки Конституційного Суду України мотивуються письмово, підписуються окремо суддями Конституційного Суду України, які голосували за їх ухвалення і які голосували проти їх ухвалення, і обнародуються. Вони є остаточними і не оскаржуються. Особлива думка судді, який підписав рішення або висновок, висловлюється суддею у письмовій формі і додається до рішення або висновку Конституційного Суду.Рішення і висновки Конституційного Суду разом з особливою думкою судді публікуються в «Віснику Конституційного Суду України» і є обов'язковими для виконання.

 

Система судів загальної юрисдикції

Суди загальної юрисдикції України забезпечують захист прав і свобод громадян за допомогою розгляду кримінальних, цивільних,адміністративних і інших справ. Згідно ст. 124 Конституції система судів загальної юрисдикції будується на принципах територіальності і спеціалізації. Принцип територіальності означає, що місцеві суди, до яких відносяться суди в межах району, міста (окрім міст районного підпорядкування), району в місті, декількох районів або району і міста, а також військові суди гарнізонів, створюються з урахуванням адміністративно-територіального поділу України. Принцип спеціалізації передбачає внутрішню спеціалізацію суддів у судах, упровадження організаційних структур по спеціалізації здійснення правосуддя — галузевих судів для розгляду окремих категорій справ, зокрема кримінальних, цивільних, адміністративних, сімейних., тощо. Реалізація цього принципу сприяє підвищенню кваліфікації суддів, компетентному розгляду юридичних справ.

Систему судів загальної юрисдикції становлять:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди, Апеляційний суд України;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України, погодженому з Головою Верховного Суду України  або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Місцеві суди – це суди першої основної ланки у системі судів загальної юрисдикції. За своїми повноваженнями місцеві суди є судами першої інстанції і розглядають справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Місцевими загальними судами в Україні, які розглядають цивільні та кримінальні справи є районні, районні в містах, міські і міськрайонні та військові суди гарнізонів.

Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної республіки Крим, господарські суди областей, господарські суди міст Києва і Севастополя.

Місцевими адміністративними судами є окружні суди, що утворюються в округах відповідно до указу Президента України.

Апеляційні суди – це суди другої ланки судової системи судів загальної юрисдикції. Вони є судами вищого рівня для місцевих судів і низовими стосовно Верховного Суду України. В Україні діють загальні та спеціалізовані апеляційні суди.

Апеляційними загальними судами є апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим, Військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово - Морських Сил України, Апеляційний суд України.

Апеляційними спеціалізованими судами є апеляційні господарські суди, апеляційні адміністративні суди. Вони утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.

Апеляційні суди здійснюють такі повноваження: розглядають справи в апеляційному порядку відповідно до процесуального закону; розглядають по першій інстанції справи, визначені законом; ведуть та аналізують судову статистику, вивчають та узагальнюють судову практику тощо.

Апеляційний суд України діє в складі:

1) судової палати у кримінальних  справах;

2) судової палати у цивільних справах;

3) військової судової палати.

Апеляційний суд України розглядає справи, віднесені до його підсудності, в апеляційному порядку відповідно до вимог процесуального закону. Переважно це справи, які розглядалися обласними та військовими апеляційними судами як судами першої інстанції.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський судВищий адміністративний суд та інші вищі спеціалізовані суди, які утворюються Президентом України в порядку, встановленому законом. У вищому спеціалізованому суді можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих справ за певною спеціалізацією в межах відповідної судової юрисдикції.

Вищий спеціалізований суд здійснює такі повноваження: розглядає в касаційному порядку справи відповідної судової юрисдикції; веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику; надає методичну допомогу в застосуванні чинного законодавства. Розгляд справ у вищому спеціалізованому суді здійснюється колегіально. Для вирішення організаційних питань в ньому діє президія, а для вирішення загальних питань діяльності – Пленум вищого спеціалізованого суду, який скликається не рідше двох разів на рік. Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган ’’ Вісник господарського судочинства ’’.

      Найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. В його складі діють:

1) судова палата у цивільних справах;

2) судова палата у кримінальних справах;

3) судова палата у господарських справах;

4) судова палата в адміністративних справах;

5) військова судова колегія.

Верховний Суд України здійснює такі повноваження: розглядає у касаційному порядку рішення загальних судів у справах, віднесених до його підсудності процесуальним законом; переглядає в порядку повторної касації  усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку; дає судам роз’яснення з питань застосування законодавства на основі узагальнення судової практики; дає висновок щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; надає за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я; звертається  од Конституційного Суду України у випадках виникнення у судів загальної юрисдикції при здійсненні ними правосуддя сумнівів щодо конституційних законів, інших правових актів; веде та аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику тощо.

Розгляд та перегляд справ, віднесених законом до підсудності Верховного Суду України, відбувається у судових палатах. Голова Верховного Суду України обирається на посаду і звільняється з посади таємним голосуванням Пленуму Верховного Суду України строком на п’ять років. Він не може бути обраний на цю посаду більш ніж на два строки підряд. Кількість суддів Верховного Суду України , обраних на посаду безстроково, встановлюється указом Президента України. Для розв’язання внутрішніх організаційних питань діяльності діє Президія Верховного Суду України, а для вирішення питань, визначених Конституцією України та Законом України ’’ Про судоустрій України ’’ діє Пленум Верховного Суду України, який є колегіальним органом і скликається в міру потреби, але не менш ніж один раз на три місяці. Верховний Суд України знаходиться в місті Києві, має свій друкований орган – ’’ Бюлетень Верховного Суду України ’’.

         Згідно Конституції правосуддя в Україні здійснюють професійні судді а також, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Конституція України встановлює, що народ безпосередньо бере участь в здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, порядок обрання і функціонування яких повинні визначатися відповідно до законів. При цьому засідателі та присяжні в кримінальному процесі, як правило, виносять вердикт про винність або невинність підсудного, а в цивільному процесі вирішують питання факту.

Судочинство в Україні здійснюється суддею одноосібне, колегією суддів або судом присяжних.

Порядок призначення суддів, їх повноваження і звільнення регламентуються ст. 126,127,128. На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший 25 років, що має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менше трьох років, проживає в Україні не менше десяти років і володіє державною мовою. Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, що мають професійну підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів. Добір кандидатів на посаду судді здійснюється за результатами кваліфікаційного іспиту. Подання про призначення судді на посаду вносить Вища рада юстиції.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Решта суддів, окрім суддівКонституційного Суду України, обирається Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законодавством про судовий устрій.

Конституцією і законами України гарантується незалежність і недоторканність суддів. Незалежність суддів означає, що вони підкоряються лише законам і що будь-який вплив на суддів заборонений. Недоторканність суддів розповсюджується на листування, засоби зв'язку, документи, службові і приватні приміщення. Судді всіх рівнів без згоди Верховної Ради України не можуть бути затримані і арештовані до виголошення звинувачувального вироку судом. Гарантії незалежності і недоторканності суддів убачаються також у тому, що вони посідають свої посади безстроково, окрім суддів Конституційного Суду України і суддів, що призначаються на посаду судді вперше.

Маючи на увазі забезпечення незалежності і недоторканності судів і суддів, Конституція України (ч. 1 статті 130) зобов'язує державузабезпечувати фінансування і належні умови для функціонування судів (наприклад, надавати відповідні приміщення), що достатньо детально встановлене в Законі «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. Для цього в Державному бюджеті України передбачається окремо визначати витрати на утримання судів. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування. Захист професійних інтересів суддів здійснюється в порядку, встановленому спеціальним законом. Держава відповідно до Конституції України забезпечує особисту безпеку суддів і їх сімей. Конституція також встановлює, що за неповагу до суду і судді винні особи притягуються до юридичної відповідальності.

Конституція України дає вичерпний перелік підстав звільнення суддів з посади. Вона встановлює, що суддя звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, у випадку:

1) закінчення терміну, на який він обраний або призначений (цей пункт торкається суддів Конституційного Суду України і суддів, які вперше призначаються на посаду);

2) досягнення суддею 65-річного віку (незалежно від статі);

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я (тривала хвороба, травма, недієздатність);

4) порушення суддею вимог щодо несумісності. Ст. 127 Конституції обумовлює, що професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь в політичній діяльності, мати представницький мандат, посідати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, окрім наукової, викладацької і творчої;

5) порушення суддею присяги (її текст формулюється ст. 10 Закону України «Про статус суддів»);

6) вступу в дію звинувачувального вироку відносно нього. Це означає здійснення суддею злочину і тому виключає подальшу його участь в здійсненні правосуддя;

7) припинення його громадянства, що може бути наслідком виходу з громадянства або втрати його;

8) визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим (лише за рішенням суду);

9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;

10) смерті судді.

Стаття 131 Конституції України передбачає створення Вищої ради юстиції, до компетенції якої відноситься:

1) остаточне вирішення питання про внесення рекомендацій компетентним органам про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) ухвалення рішення про наявність або відсутність порушень суддями або прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарних проваджень і розгляд скарг на рішення про залучення до дисциплінарної відповідальності суддів і прокурорів.

Вища рада юстиції має повноваження як по відношенню до суддів, так і до прокурорів, а її рішення можуть істотно впливати на якістьздійснення правосуддя в країні. Тому в її формуванні беруть участь не лише всі гілки влади, але і представники основних категорій юристів, причетних до здійснення правосуддя.

Вища рада юстиції складається з 20 членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих учбових закладів і наукових установ призначають у його склад по три члени, а Всеукраїнська конференція працівників прокуратури — двох.. До складу Вищої ради юстиції також входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

Таким чином, Вища рада юстиції формується з компетентних юристів-практиків і теоретиків і повноважна не допускати порушень з боку суддів і прокурорів, а також гарантувати їх незалежність під час здійснення правосуддя.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]